home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



5

Вітка, або Вікторія Птурська, як і Олег, була однокласницею Сергія. Та якщо Олег був його найкращим другом, то Вітка навпаки — «найкращим» ворогом.

До всього ж вона була ще й сусідкою Сергія по під’їзду, тож через неї траплялися всякі неприємності не лише в школі, а й дома.

Вітка ненавиділа Сергія Кудлика хронічно. Чим це пояснити, ніхто не знав: чи то її вреднючою вдачею, як у більшості рудих і кирпатих, чи то просто злостивим характером — невідомо! Але, починаючи з першого класу, Вітка ніби приросла до Сергія — раз і назавжди!

Звичайно, він міг би надавати їй як слід, але його з дитинства вчили: дівчат зачіпати не можна. І він терпляче зносив ось уже третій рік підряд невичерпні знущання своєї рудої й кирпатої однокласниці й сусідки.

Чого тільки Вітка не вигадувала, аби дошкулити Сергієві! Образи так і сипалися з неї, мов із дірявого мішка, набитого казна-якими капостями. Майже щодня Сергій знаходив у себе на парті то канцелярську кнопку, підкладену Вітчиною рукою, то свою домашню контрольну, геть усю заляпану чорнилом, а то й підручника з безжально розмальованими портретами. класиків. Фантазія Вітки, здавалося, не знала меж.

Зрештою Сергій так-сяк навчився передбачати більшість Вітчиних капостей і жив би собі майже спокійно, коли б Вітка різко не змінила тактику.

Тепер вона підстроювала всякі штучки сама собі, а потім усе звертала на Сергія.

Приміром, візьме заляпає собі спідницю маслом — та й ну галасувати, що це, мовляв, Кудлик пожбурив у неї бутербродом! А то на уроці сховає свою ручку — та й ну жалітися вчительці, що, мовляв, Кудлик у неї ручку поцупив і їй писати нічим.

І витворяла Вітка хтозна-що не лише в школі, а й дома. В цьому Сергій пересвідчився на власні очі, коли одного разу змушений був відвідати її.

Птурська захворіла, і їй треба було занести домашнє завдання. І хоч як пручався Сергій, але вчителька доручила зробити це саме йому, бо вони сусіди. Після уроків Сергій, не заходячи навіть додому, аби швидше спекатись ненависного доручення, відразу заскочив до Вітки.

Птурська лежала на канапі й розглядала стелю.

— На, переписуй швидше, я поспішаю! — тицьнув їй свого щоденника Кудлик, тільки-но ввійшов.

Поки Вітка переписувала завдання, Сергій роззирався навколо, погладжуючи симпатичного песика Птурських. Раптом він помітив над письмовим столом якийсь старанно розлінований аркуш. «Напевне, режим дня, — вирішив Сергій. — Ану, цікаво, як вона живе!..» І він підсунувся ближче.

Те, що він побачив, вразило його до глибини душі. На аркуші у дві колонки були записані, немов у ресторанному меню, ліворуч — слова, праворуч — ціни. Сергій знав, як виглядає меню, бо колись із батьками тиждень обідав у ресторані: бабуся гостювала у своєї родички в селі, тож варити було нікому. Але Вітчине «меню» виглядало надто незрозуміле й називалося «Тариф». Виглядало воно приблизно так:


предыдущая глава | Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків | ТАРИФ