home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ восьмий

ДОКАЗІВ НЕМА…

Христофор із Васьком, шукаючи Бевзя, оббігали все містечко, але той як у воду впав.

— А ти певен, що клей і справді небезпечний? — засумнівався Васько, коли хлопці повернулися до нього додому, вирішивши почекати, коли Бевзь і його дружочки зберуться на шкільному майданчику.

— Питаєш! — хмикнув Христофор. — Адже Бевзь зовсім не вміє ним користуватися! Він, якщо сам не постраждає, то комусь шкоди наробить. Варто розлити хоч крапелиночку — і хтозна-що трапиться. Він не зовсім висихає, якщо до нього не притулити якийсь інший предмет.

— Ну й що? — Васькові здавалося, що ця властивість клею не таїть ніякої небезпеки.

— А те, що коли, приміром, на клей раптом наступить хоча б собака чи курка, то відразу прилипне — і назавжди! Тоді хоч ногу відривай!

«Щось не дуже віриться!» — подумав Васько, та вголос нічого не сказав.

Нарешті пробило три години. У цей час Бевзева компанія збиралася на майданчику, і хлопці поспішили до школи.

Ще здалеку вони побачили, що прийшли вчасно. На гімнастичній колоді, вкопаній у землю, сиділи двоє здорованів, недбало смоктали цигарки й про щось балакали. Бевзя поки що не було.

— Давай заховаємося в кущах і почекаємо Бевзя, — запропонував Христофор, і вони з Васьком тихцем пролізли в чагарник, що ріс метрів за п’ять від колоди, за спинами здорованів.

— Слухай! — раптом прошепотів Христофорові на вухо Васько. — Вони, здається, про Бевзя балакають.

Хлопці затамували подих, нашорошили вуха — і недаремно, бо почули ось що.

— І де це Бевзь валандається! — невдоволено мовив один.

— Його за смертю посилати! — кинув другий.

— А здорово ми його тоді піддурили!

— Еге ж, краще не вигадаєш!

— Пам’ятаєш, як ми йому коробку з-під приймача підкинули? Го-го-го!

— Ги-ги-ги! Авжеж, пам’ятаю!

— А вона ж… Го-го-го!

— Порожнісінька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.

— Це все я придумав, — похвалився один.

— А я деталі дістав, — додав другий.

— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися і знову зареготали.

Із подальших балачок Бевзевих дружків хлопчаки зрозуміли, чому Сем так змінився. Виявляється, його знайомі зловили Бевзя в пастку.

Якось увечері вони сиділи на майданчику. Коло них на колоді стояв транзисторний приймачці наживка». Насправді ж це був бракований корпус від приймача, набитий усякими радіодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованів був простий: хтось із хлопчаків попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — і вони здеруть з «винуватця» гроші за «попсовану» річ.

І треба ж такому статися, що на цю «наживку» клюнув Сем!

— Можна покрутити? — нерішуче запитав він, підходячи.

— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.

Сем обережно торкнув приймача — і злякано відскочив! Той після першого ж дотику розвалився навпіл, і з нього посипались деталі.

— Ага! — загорлав один.

— Ого! — загорлав другий.

— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо інакше!.. — І два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.

— Де ж я стільку дістану? — жахнувся Сем.

— У дружочків своїх! — реготнув один.

— У колег меншеньких, — реготнув другий.

І хоч як Семові не хотілося обдирати малечу, іншого виходу він не бачив: мама категорично відмовила йому. Отак він поступово, наклавши на хлопчаків уже відому вам данину, спершу із Семена перетворився на Сема, а невдовзі став Бевзем.

Щоправда, в глибині душі він дав собі слово: тільки-но виплатить борг, відразу відмінить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованців…

— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирішили вони.

Аж тут з’явився і сам Бевзь.

Христофор і Васько вилізли із своєї схованки і підійшли ближче до компанії.

— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.

— Чого вам, шмаркачі? Грошики принесли? Давайте!

— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дістали.

— Чого ж тоді приперлися? — підвівся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директорові настукати? А от я вас! — І він зробив крок до хлопців.

— Нікому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Підійди на дві хвилини, — попросив Христофор.

— Тобі ж краще буде! — додав Васько.

— Що-о-о?! — ревонув Бевзь від такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Він підсмикнув рукава на курточці й посунув на хлопців, які лише від самого Бевзевого вигляду так і заклякли на місці.

А здоровані від реготу аж попадали на землю й задриґали ногами, гукаючи вслід Бевзю:

— Ой, Бевзику, надають же тобі малявки! Ех-хе!

— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!

Кпини приятелів ще більше розлютили Сема, й він вирішив, що тільки розквашені носи й підбиті очі знахабнілої дрібноти зможуть повернути його авторитет.

От він наблизився до них упритул…

От уже розмахнувся — і…

Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за підняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — і похолов: за спиною в нього стояв дільничний міліціонер, а біля колоди на землю осідала хмарка куряви, яку зняли його дружки.

— Бійку затіваєш? — грізно запитав дільничний.

— Та що ви, товаришу міліціонер! — перелякано закліпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув він на хлопчаків.

Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлі губи й ледь видобув із себе:

— Еге… прийомчики… Ми самі попросили…

Дільничний, не дуже вірячи, оглянув друзів, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив і покрокував собі далі у своїх важливих міліцейських справах.

— Дякуйте долі, — для авторитету грізно просичав Сем, коли постать дільничного сховалася за рогом. — А то було б вам!

Насправді ж від його люті майже нічого не лишилося: що не кажи, а хлоп’ята — молотки, не виказали його!

— Дарма ти наскакуєш на нас, — відразу посміливішав Христофор. — Ми тільки хотіли тебе спитати: ти взяв наш клей?

— Який клей? Ніякого клею я не брав, ніякої вашої каністри не бачив! — кинув Бевзь і викрив себе з головою: він сказав про каністру, хоч хлопці ні словом не прохопилися про неї.

Бевзь відразу зрозумів свою помилку і, хоч було вже пізно, вирішив віднікуватись до кінця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтів:

— Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?

— Просто він дуже небезпечний! — перебив його Христофор. — Клеїть геть усе, і — мертво!

— Бреши! — гигикнув Бевзь.

— Я не брешу, а знаю точно, — образився Христофор за таку недовіру до його винахідницького генія. — От приклеїшся до чогось — і привіт! Так і житимеш приклеєний!

— Ти мені баки не забивай, — гримнув Бевзь. — Мені собак на шию не навісиш! Нічого я не брав — і квит!

— Брав! Брав! — вигукнув Христофор мало не плачучи, бо тільки зараз збагнув, що так само, як і Сем хвилину тому, сказав зайве, розпатякавши про фантастичні властивості клею.

— Ну, це ще довести треба. А поки що бувайте! — махнув Бевзь недбало рукою і подався геть.

Хлопці теж пригнічено посунули по домівках, так і не розповівши Семові, як підступно підманули його дружочки.

А вдома на Христофора ще чекала довга й важка розмова, котру обіцяв йому тато, така довга й важка, що про неї і згадувати не хотілося…

Крім того, батько придбав новий замок, зачинив на нього сарай-лабораторію, закинув ключа в річку, а для певності ще й набив на двері дві дошки навхрест.

— Отак, щоб знав! — сказав він синові. — Вчи краще уроки і не марнуй часу на всякі забавки.


Розділ сьомий «ЧИ ЛЮБИТЕ ВИ ПТАШОК?» | Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків | Розділ дев’ятий «СЬОГОДНІ УРОКІВ НЕ БУДЕ!»