Марґінальність в інтелектуальній історії
Відкриття марґінальності зробило справжній переворот у способі осмислення історії ідей. Наприклад, традиційним способом характеристики французького Просвітництва був аналіз творів Вольтера, Дидро, Русо, статей французької Енциклопедії тощо. Йшлося завжди про елітарну, вершинну перспективу. Тим часом в епоху Просвітництва (як і в інші епохи) існували так звані низові перспективи, розгляд яких доповнює, а часом навіть радикально змінює розуміння епох, розглянутих лише з елітарного погляду або з вершинної перспективи. Погляд на епоху знизу, занурення у її підпілля стало своєрідним методологічним переворотом. Як пише американський історик Роберт Дарнтон, «в інтелектуальній історії розкопки нижніх шарів вимагають нових методів і нових матеріалів, вимагають не заглиблення у філософські трактати, а пошуків в архівах»[1041]. В одній із найвідоміших своїх праць він вивчив літературні низи передреволюційної епохи у Франції, бульварні романи, пасквілі, доноси, поліцейські досьє, писані авторами, які ніколи не мали шансу прославитися, а відтак стали активними учасниками революції. Він також дослідив спосіб життя, соціальний статус письменника, філософа в епоху так званого «високого Просвітництва» не на типовому прикладі пізнього Вольтера, а на прикладі кар’єри Жана-Батиста-Антуана Сюара, забутого нині автора другої половини XVIII століття. Його цікавило не лише те, що писав Сюар, але й те, як і з чого він жив. Неважко здогадатися, що між цими двома сторонами існував певний зв’язок. Приклад Сюара дозволив побачити ті деталі системи літературного життя в суспільстві «старого режиму», які ніколи не цікавили дослідників. Якщо Сюар був втіленням «високого Просвітництва», або його інтеґрації в панівний клас, що, по суті, означало виродження, то на протилежному боці соціальної драбини перебували сотні літературних паріїв, забутих, часто безталанних літераторів, які ніколи не спромоглися вибитися в люди і пристрасно ненавиділи існуючий лад. Саме вони в перспективі стали рушіями революції. Запропонований Дарнтоном погляд знизу дав змогу в новому світлі представити Французьку революцію, котра підняла літературні низи, допомогла їм скинути «світ» і посісти важливі посади при новому режимі. Однак це ще не головний висновок статті. Останній полягає у переосмисленні джерел революції. На думку Дарнтона, це не філософські твори Вольтера та інших філософів, які цілком комфортабельно інтеґрувалися у вищий світ «старого режиму», а невдоволення літературного дна. Поки філософи «жиріли у вольтерівській церкві, революційний дух перейшов до худих і голодних мешканців літературного дна, до культурних паріїв, котрі, в злиднях і приниженні, створили якобінську версію русоїзму. У грубих памфлетах літературного дна революційними були і пафос, і смисл. В них дістала вираження пристрасть людей, котрі ненавиділи старий режим усім серцем, хворих на ненависть до нього. В цій утробній ненависті, а не у витончених абстракціях ситої культурної еліти, знайшла свій голос крайня якобінська революційність»[1042].
Погляд Дарнтона викликав численні дискусії. Крім того, його шляхом пішли дослідники інших епох і культур. Наприклад, російський історик Віктор Живов дослідив російське шістдесятництво XIX століття як марґінальну культуру, з якої виріс феномен російської інтеліґенції. На його думку, шістдесятництво було субкультурою, головну ознаку якої становило відчуження. Відчуження, на його думку, «це відношення непричетності або протистояння панівній (у суспільстві в цілому або в тому чи іншому його соціальному зрізі) культурі як сукупності способу життя, типу освіти, світогляду, узвичаєнь і забобонів тощо»[1043]. Вчений робить ще одне цікаве спостереження, яке можна поширити за рамки дослідження шістдесятництва і феномена інтеліґенції. Йдеться про те, що «марґіналізація окремих шарів культури, яка, зрозуміло, супроводжується і марґіналізацією носіїв певних культурних цінностей, видається однією з найважливіших характеристик культурного розвитку в імператорський період»[1044]. Можна продовжити цю думку і сказати, що всякий тоталітарний тиск і реґламентація суспільного і культурного життя викликають марґіналізацію певних його шарів, яка в перспективі відіграє вирішальну роль у кардинальних змінах цього життя.