на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



Пантелеймон Куліш. Портрет роботи Тараса Шевченка

На той час Пантелеймон Куліш мав стосунок до Кирило-Мефодіївського братства. Його члени дотримувалися народницьких поглядів, котрі можна характеризувати як близькі до ідей соціалізму чи навіть комунізму. Своєрідним програмним документом цього братства була «Книга битія українського народу», яка в середині ХІХ ст. так і не була опублікована, але спричинила вплив на кирило-мефодіївців.

На початку твору зазначено: Бог, створивши людей, дав їм дві основні заповіді — мати істинну віру в нього і плекати рівність серед людей. Єдиний народ, який дотримується цих Божих заповідей, — це слов’яни. Щоправда, вони мають два лиха — незгоду між собою, а також «те, що вони, як менші брати, все переймали од старших — чи до діла, чи не до діла, ніби не помічаючи, що у їх своє було лучче, ніж братівське». Саме від німців слов’яни попереймали королів та панів. Та все ж ці можновладці не є слов’янами. Переважно вони німці за походженням[375].

Тому у «Книзі...» проводиться думка, що слов’яни перебувають у неволі. «Але не до кінця прогнівився Господь на племено слов’янське, бо Господь постановив так, щоб над цим племеном збулось писаніє: камень, його же не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла»[376], — читаємо в цьому творі. І ось цим наріжним каменем має стати саме Україна.

У «Книзі...» спеціально звертається увага на українське козацтво. Воно розглядається як носій християнської свободи: «І день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Україні всі козаки, усі вільні та рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного...»[377]

Поляки й москалі, як стверджує «Книга..», знищили козацтво. Але Україна не вмерла: «Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч би і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі, і хоч з української крови були ті вирідки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятати одного Бога Ісуса Христа...»[378]

Чорна рада


«Чорна рада» Пантелеймона Куліша як твір-попередження? | Чорна рада | Палітурка першого видання (1857)