home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



39

Діаболік

ДОНІЯ зайшла, коли я стояла посеред кімнати і розбивала кулаками кам’яну брилу. Я купила її для неї, бо цей камінь легко кришився, коли його обробляли інструментами, і я подумала, що Сайдонія буде не проти відволіктися від книг і зайнятися скульптурою. Натомість, я стояла і трощила каменюку, уявляючи, що це Тайрус і Елантра, які веселяться й насолоджуються моїй болем.

— Це розважить тебе, — категорично заявила я Донії. — Мабуть, Тайрус збирається зробити Елантру своєю Імператрицею.

— Тільки не Елантру Пасус!

— Так, саме її. Вельмишановна Пані Сигна вибрала її на роль його майбутньої дружини, і Тайрус не заперечує. Він вважає, що нинішня співпраця змусить бабусю підтримати його під час сходження на трон.

— Він сам це тобі сказав?

Я відвернулася, серце шалено калатало, кісточки пальців пекли від болю й були залиті кров’ю. У голові миготіли спогади про події в кімнаті для парів, куди ми рушили після обіду. Дурман, який я вдихнула, ніяк на мене не вплинув, Вельмишановна Пані Сигна утрималася від споживання наркотиків, але Тайрус і Елантра повною мірою насолодилися дією інтоксикантів. Так само, як і Імператор, який вдихнув три повні флакони, а потім здерся на одну зі своїх платинових статуй, осідлавши її як коня.

Пам’ятаючи про пильність Вельмишановної Пані Сигни, я спробувала утнути якусь дурницю і почала крутитися на місці, змушуючи себе сміятися. Тим часом Тайрус закружляв Елантру в танці під звуки якоїсь уявної музики, що звучала лише в його голові. Це видовище прикувало мене до місця. Вони дуже гарно виглядали разом: білявий, високий і плечистий він і сповнена сил брюнетка, чиє темне волосся розвивалося за спиною. Імператор і Імператриця. Вельмишановне Панство схвалить цю пару.

Елантра і Тайрус були наче створені один для одного.

Я більше не могла цього витримати. Я пішла геть, відчуваючи на спині погляд Сигни, яка невідривно дивилася мені у слід.

Тепер, згадуючи ці події, у мене в горлі знову закипала жовч. Я повернулася до кам’яної брили і знову вдарила по ній кулаком, із задоволенням спостерігаючи, як вона кришиться.

— Елантра — спадкоємиця Пасуса. Це означає, що вона становить пряму загрозу для тебе... для нас, — зазначила Донія, спостерігаючи за тим, як я виміщаю свою злість на плиті. — Ми будемо в небезпеці, якщо вона стане його Імператрицею?

— Ні, — питання здивувало мене. Я повернулася до неї, почуваючись дурною, тому що не подумала про це раніше, а потім мені стало соромно. Я була захисником Донії. Чому це одразу не спало мені на думкою?

Я поглянула на неї — зовсім самотню, одну в цілому Всесвіті, — у неї була лише я. Мій гнів і розгубленість зникли. Я не мала права почуватися такою нещасною, коли мені вже було дароване чудо — найбільше диво, на яке може сподіватися будь-який Діаболік.

— Ні, Донія, ми не будемо в небезпеці. Тайрус сильний. Він візьме під контроль Геліоніків, а не навпаки. Я допоможу йому дожити до того часу, і твоє відновлення в статусі Сенатора Імперії стане нагородою, яку я попрошу в нього. Я попрошу захисту для тебе... і, звичайно, помилування за обман.

Вона насупилася й підійшла до мене.

— А як же ти? Що отримаєш ти?

— Твою безпеку, як я уже сказала.

— Немезідо, має бути щось, чого ти бажаєш для себе.

— Я не хочу залишатися при Дворі, — випалила я. Так, втекти із цього місця — це все, що мені потрібно. І що скоріше, то краще, але, звичайно, спочатку Тайрус має зійти на трон. Думка про те, що я побачу Імператора Тайруса й Імператрицю Елантру, які правлять разом, промайнула, отруюючи кров. Я не зможу цього винести. Це вб’є мене.

Я ревнувала.

Усвідомлення цього шокувало мене. Ось, що за огидна емоція мучила мене.

Складки на лобі Донії розгладилися.

— Раніше Сенатори ніколи не мали жити в Хризантеміумі, і мені важко уявити, що нам доведеться залишатися тут після того, як Рандевальд фон Домітріан загине, — вона взяла мої руки у свої долоні, оглядаючи кісточки пальців, які кровоточили. — Ми з тобою повернемося додому і займемося відновленням фортеці Імпірінс. Усе буде як раніше.

Я кивнула. Я бажала повернутися в той час, коли життя було простим, коли мої дні минали в піклуванні про Донію та тренуваннях, коли мені було достатньо того, що я мала, і я не бажала більшого.

— Ти і я, — тихо продовжувала вона. — Ти хочеш цього, Немезідо?

Вона подивилася на мене, і я розгледіла на її обличчі беззахисність і вразливість, чого я не могла зрозуміти. Невже вона дійсно думала, що я коли-небудь відмовлю їй?

— Так. Я хочу цього, — я відступила на крок, щоб оглянути збиток, завданий кам’яній брилі. — Я хотіла подарувати це тобі, щоб ти могла викарбувати щось із каменю. Ще багато залишилося.

Донія пройшла повз мене й оглянула камінь, а потім потяглася, щоб торкнутися заглибин, які я залишила у брилі.

— Я не хочу, — посміхнулася вона до мене. — Мені вона подобається такою, якої є зараз — із заглибинами від твоїх ударів.

Я подивилася на камінь, роздроблений і вкритий кратерами моєї люті та ревнощів. То ось яким було візуальне відображення любові Діаболіка: огидним, зламаним, забризканим кров’ю каменем.

Діаболік


предыдущая глава | Діаболік | cледующая глава