home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement





XVI


Отож, справжнє щастя — у чесноті. А що вона тобі радить? Щоб добром ти вважав лише те, що пов’язане з доброчесністю, а злом — що з пороком пов’язане. Щоб ти був несхитним супроти зла, а добро — щоб наслідував, уподібнюючись, наскільки це можна, до бога. Яку нагороду обіцяє тобі за ті старання? — Щонайбільшу, справді божественну: нічого не муситимеш, нічого не потребуватимеш; будеш вільний, безпечний, неушкоджуваний; до нічого не братимешся надарма, на жодні перешкоди не наражатимешся; все задумане вдаватиметься, не буде прикрих випадковостей — нічого, що суперечило б твоїм задумам, твоїй добрій волі.

То що? Досить однієї чесноти для щасливого життя? — Чому ж її, досконалої і божественної, мало б не вистачати, ще й з лишком? А втім, чи загалом може чогось не вистачати тому, хто став поза межами будь-яких жадань? Якщо хтось усе своє зібрав у собі, то хіба матиме він потребу у чомусь іззовні? Але для того, хто прямує до чесноти, хоч би й чимало шляху вже пройшов, ще потрібна якась ласка фортуни — поки він іще борсається в житейському морі, поки ще не розв’язав ґудзуватого вузла, не звільнився із смертельних оков. Але яка тут різниця? — А така, що ті окови бувають різними. Один хтось зв’язаний туго, увесь наче скований; інший уже піднявся вище і тягне за собою довгу, вже послаблену, прив’язь; ще він не вільний, а лиш видається таким.



предыдущая глава | Діалоги | cледующая глава