home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement





XI


Коли я кажу, що нічого не роблю задля задоволення, то маю на увазі такого мудреця, який лиш один може відчути справжнє задоволення. Бо як же той, хто їй піддався, може ставити чоло трудам і небезпекам? Як може протистояти нужді й стільком, що наринають звідусіль, загрозам? Як може встояти перед лицем смерті, як — перенести страждання? Як зустріне грімкий струс світу чи навалу найжорстокіших ворогів той, хто піддався такій розніженій супротивниці? — «Але він зробить усе, що б не повеліла йому насолода». — Начебто сам не знаєш, до чого лишень не спонукає вона. — «Принаймні, до нічого ганебного, бо ж вона поєднана з чеснотою». — Знову ж таки не бачиш, чим є найвище благо, якщо вважаєш, що йому потрібен якийсь сторож, щоб бути благом. Як же чеснота може керувати насолодою, якщо йтиме за нею? Таж іти за кимсь — діло підлеглого, а керувати — повелителя. Того, хто повеліває, ставиш позаду? Славними ж обов’язками втішається у вас чеснота, змушена, як та служка, куштувати страви, перш ніж їх подадуть на стіл!

Та ми ще побачимо, чи у тих, хто так упосліджує чесноту, вона залишається собою, адже, втративши своє місце — втратить право називатися чеснотою. А наразі, продовжуючи наші міркування, подам тобі не один лише приклад людей, що аж тонуть у насолодах, аж засипані всілякими дарами фортуни, а попри те, мусиш визнати, вони геть не доброчесні, ті люди. Візьми хоча б Номентана{84} чи Апіція, що перетравлюють, як самі похваляються, всі можливі дари морів та суходолів; що таки на своїх столах можуть пізнавати тваринний світ усіх, які лиш є на світі, країв; глянь, як вони, пів-лежачи на встелених трояндовими пелюстками ложах{85}, звисока озирають ті заставлені столи, як солодять свої вуха співами, очі — видовищами, а піднебіння — найвигадливішими смакотами; як ніжать своє тіло м’якими й лоскітними тканинами; а щоб не дармували й ніздрі — розмаїтими пахощами наповнюють усе приміщення, мовби по самій розніженості поминки тут справляють. Купаються, можеш сказати, у насолодах, але не піде їм це на добро, бо ж не добру радіють.



предыдущая глава | Діалоги | cледующая глава