home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Рандевю-ю-ю

— Дивно, що таке взагалі сталося!

Тея сиділа на вчительському столі й закочувала очі.

— Сталося — факт! — відповіла їй Ільва-Мерете.

— Yeah right, — засміялася Тея.

Цього разу, як виняток, вони сміялися не з мене.

Ільва-Мерете має морквяного кольору волосся і веснянки, мріє стати художницею. Іншими словами, вона не надто цікавить хлопців. А коли, після того як кілька днів тому вивихнула руку, вона несподівано почала розповідати екзотичні історії про свої любовні походеньки, її навіть трохи помітили.

Мушу визнати, нас з Нільсом також ошелешила раптова зміна в особистому житті Ільви-Мерете, проте ми вдавали, ніби нічого не сталося.

Інша справа — Тея.

— Господи, Ільво-Мерете, — закотила вона очі. — Спробуй наступного разу трохи відредагувати свої фантазії. Усі ж розуміють, що ти це понавигадувала!

Мені прикро казати, але я розуміла, що мала на увазі Тея.

Цього разу Ільва-Мерете не просто фліртувала зі сусідом своєї бабусі. Йому, до речі, виповнилося шістнадцять, і він був фотомоделлю. Так ось, націлувавшись удосталь, вони вирішили покататися на його мопеді. Вечір завершився аварією — мопед переїхав одного з бабусиних садових гномів.

— Те, що ти цього не бачила, ще не означає, що нічого не було! — гнівно заперечила Ільва-Мерете.

Тея розмашисто баламкала ногами. Її уґґі майже сягали моєї парти.

— Гаразд, як його звуть? — не здавалася Тея.

— Кого?

— А як ти думаєш, про кого я питаю? Хлопця, з яким ти цілувалася, звісно!

— А, його… Юак… Ні, Юна… Ой ні… Бенджамін! Його звуть Бенджамін!

Роня та Ширін залилися глузливим сміхом.

— Точно не Юакім? — реготала Роня.

— Чи може… постривай… Юнас? — підхопила Ширін.

Єдина сфера, у якій фантазія Ільви-Мерете пробуксовувала, — хлопчачі імена.

— Не хочу видатися стервом, Ільво-Мерете, — пирхнула Тея, — але ти така убога зі своїми брехнями. Правда, Марі?

Я чула, як скрипнула парта Марі під вікном, потім скреготнув стілець. Вона, мабуть, до останнього моменту сподівалася, що її не втягнуть в розмову.

— Ну… Але… — кахикнула вона. — Усяке буває. Як розказує Ільва-Мерете… Але аварія з… гномом…

Отут Марі прокололася. Вона завжди захищає Ільву-Мерете, а тепер усі помітили, як забігали її очі, як вона потупила погляд. Навіть я помітила.

— Так я і думала, — криво усміхнулася Тея.

Вона закинула довге біляве волосся на один бік, щоб Роня та Ширін змогли промасувати їй плечі. Вони роблять Теї масаж щонайменше раз на день.

Я поглянула на годинник. Скоро дзвоник на урок. Англійська, мій другий улюблений предмет після математики. Не те щоб я була психована заучка чи щось таке, просто Сюнне мала на сьогодні перевірити наші твори, і мені страшенно цікаво, що ж вона скаже про мою писанину.

Сюнне — наша класна керівничка й моя улюблена вчителька після Одда. Вона завжди стає на мій бік, коли Тея чи інші насміхаються з мене, але робить це не по-дурному, не так, ніби я її улюблениця. Коли мама зателефонувала їй і розповіла, що понаписувано в моїй стрічці на «фейсі», Сюнне зачепила цю тему на уроці рідної мови. Не називаючи мого імені. Вона просто завела дискусію про поведінку дітей та підлітків у соціальних мережах. Ніхто не здогадався, що то моя мама нажалілася.

Але то таке… У творі треба було написати, що нас надихає у житті. Близька людина чи книжка, чи якась знаменитість, чи щось інше. Сюнне сказала, темою може бути що завгодно. Я написала про одну пісню, яку завжди слухаю, коли мені тоскно, і хочу знову повеселішати. Текст, до речі, знаю напам’ять.

— Що з тобою, Анне Беа?

Тея копнула ногою мою парту.

— Мала з кимось обійманки останнім часом?

Роня і Ширін позад неї пирхнули сміхом.

Я відвела погляд.

Тільки Нільсові відомо, що я ніколи ні з ким не зустрічалася. Ніколи навіть за руку хлопця не тримала. І вже точно ні з ким не цілувалася!

— Ходять плітки, що ти з Маґнусом мала маленьке рандевю-ю-ю вчора на сходах? — пустила шпильку Тея.

Я похолола.

Звідки Тея знала про…

Рандевю-ю-ю?!

Я непорушно сиділа, втупившись поглядом у парту, мозок поступово порожнів.

Рандевю-ю-ю?!?!?!

Перш ніж він вимкнувся зовсім, я раптом згадала, що Тея франкофіл, це означає, що вона любить усе французьке. Її бабуся має будинок у Франції, де Тея з батьками й старшим братом проводить кожні канікули. Тея буквально помішана на всьому французькому. Вона постійно звертається до Фелікса «je t’aime» та «mon amour», що означає «я тебе кохаю» і «мій коханий». От я і здогадалася про значення слова «рандеву», хоча Тея вимовляла його не зовсім правильно. Вона мала на увазі «rendezvous» — «рандеву, побачення».

Я також франкофіл. Однак ніколи не признавалася у цьому Теї. Лише Нільс, мама, тато і тітка Муна знають про мою мрію побувати на вершечку Ейфелевої вежі в Парижі й скуштувати справжній круасан. Тітка Муна пообіцяла взяти мене в Париж наступного літа, але не знаю, чи дотримає слова. Усі її грандіозні плани завжди закінчувалися великим пшиком.

Я глянула на Тею.

— Не було ніякого рандеву-у-у, — видушила я з себе. — Маґнус просто подав шолом, який випав мені з рук на сходах.

— А я чула інакше! — вперлася на своєму Тея. — Кажуть, ти почервоніла, як буряк, і ледь не вдусилася кашлем, коли він заговорив до тебе.

Моє серце стиснулося.

Невже Маґнус їй такого наплів?

Що я почервоніла й закашлялася?

— Бідола-а-а-ашна Анне Бе-е-е-е-е-а…

Тея розтягнула слова, удаючи дитячий писклявий голосок.

— Певно, вона думає, що подо-о-о-обається Маґнусові. Певно, собі гадає, що йому можуть подобатися такі, як вона. Фі-і-і-і-і-і!..

Я відчула, як вивільнений простір, потаємна кімнатка в мені, ось-ось замурується знову.

Усе всередині напучнявіло, шлунок підперся аж під горло, і…

— Я тобі не вірю! — крикнула я.

— О-о-о, вона сердиться! — засміялася Роня.

— Зла альбіноска ввімкнула сигналізацію! — зареготала Ширін.

Сміялися не лише дві стервози, але й багато хто з хлопців, які саме заходили до класу після футболу на перерві.

— Не зважай на них! — прошепотів Нільс з-за мого плеча.

Не так це легко — не зважати. Тея не з тих, хто швидко здається.

— Ну, давай, Анне Беа, давай! — вигукувала вона. — Зізнавайся, з ким притискалася останнім часом! Чи, може, й не знаєш, що це таке? Га?

Я не знала, що робити.

Якщо признаюся, що нецілована, вони насміхатимуться ще більше. Спробую — як Ільва-Мерете — вигадати якусь історію, Тея влаштує мені дошкульний допит, аж доки я зламаюся, і всі зрозуміють, що я брехала. У будь-якому випадку я програю.

Аж ніяк не пишаюся своїм вчинком. Але якщо вас хоч раз в житті заганяли в глухий кут, ви зрозумієте, чому я так повелася. Я не мала вибору.

— Ліпше запитай свого Фелікса, на кого він оком накинув! — вигукнула я. — Я бачила, як він у своїй кімнаті дивився на ютюбі інтерв’ю з Джастіном Бібером, аж слину пускав і очей з нього не зводив!

Спершу в класі запала могильна тиша.

Я встигла подумати, що сонце сховалося за хмару, і очі менше печуть. А ще встигла подумати, що кричала на весь клас, навіть на мить не спалахнувши багрянцем до самих кінчиків волосся. Ба більше, почувалася дуже задоволеною.

Тиша тривала недовго.

— OMG!!!!! — верескнула Тея. — Ти щойно назвала мого хлопця гомиком?!

— От дідько!!! — і собі верескнула Роня.

— Якщо ти сама ненормальна, то ніхто не давав тобі права обзивати нормальних хлопців гомиками!

— Можна бути гомо й при цьому нормальною людиною. — заперечила я. — Хіба я назвала Фелікса гомиком? Здається, я такого не казала! Це ви зіпсуті!!!

Я аж злякалася власного голосу. Я ніколи ні на кого ще так не кричала. Ні на маму, тата, Крістоффера чи Нільса.

— Вона справді такого не казала!

Я рвучко крутнула шиєю, ледь її не вивернула.

— Чесно! — долинуло від дверей. — Гляньте на Феліксову шевелюру! А одяг! Навіть те, як він ходить… І нікому не спало таке на думку? Серйозно? Тільки Анне Беа і я помітили, що Фелікс найбільший на всю школу фанат Бібера?

У класі знову запала тиша.

— Я, власне, зайшов віддати тобі ось це, — вів далі голос. — Мабуть, випало з шолома, коли ми вчора розмовляли.

Я чула, як перехопило подих Нільсові, котрий стояв поруч.

А тоді все зупинилося.


…………

Таким було відчуття.

Здавалося, ніби всі органи в моєму тілі враз відмовилися функціонувати. Але не вмерли, ні. Більше скидалося на те, що мозок, серце, легені й нирки вляглися у свої гамачки й заспокоїлися.

Аж раптом тиша луснула, коли Роня заверещала просто мені в обличчя:

— Тримайся подалі від мого хлопця, бісова альбіноско!

Її довге темне волосся хльоснуло мене по щоці.

— І якщо ти ще хоч раз назвеш Фелікса гомо, я перетворю твоє життя на пекло!!! — рявкнула з-поза неї Тея.

— Агов! — крикнула Ширін. — Коли це ми почали сприймати всерйоз такого лузера, як Анне Беа?!

Ось так…

Тея та Роня рвонули з класу. Ширін гайнула за ними ще до того, як я встигла зажмурити очі.

Одна секунда.

Дві секунди.

Коли я розплющила очі, усе вже скінчилося. У дверях нікого не було. Мені судилося сидіти самій з англійськими підручниками на парті й купою пар очей, які свердлили поглядами мою потилицю.

Але я ще не хотіла, щоб усе скінчилося. Не так швидко.

П’ять секунд.

Шість секунд.

— Аннебіно…

Сім секунд.

— Аннебіно, отямся! — знову прошепотів Нільс. — Він хоче тобі щось віддати.

Я обережно розплющила очі.

Можу сказати лише одне: якщо вчора моє серце ледь не вискакувало з грудей, то це ніщо порівняно з тим, що воно витворяло сьогодні.

Він не побіг за Ронею.

Стояв перед партою і дивився на мене.

Найвродливіший хлопець на світі.

Маґнус!

— Ось, візьми, — мовив він. — Це ж твоє?

У руці він тримав рожевий рефлектор, який мама причепила до мого шолома, коли мені було шість років.

Я зашарілася по самі вуха.

Однак цього разу не засоромилася своєї ніяковості. А коли підвела погляд на Маґнуса, він усміхався.

— Побачимося! — сказав він, кладучи рефлектор на парту.

І пішов.

Ніяк не збагну, чому Роня так на мене накинулася, я ж зовсім не претендувала на Маґнуса. І все ж трохи розумію.

Нільс також.

Коли задзвонив дзвоник, Сюнне ввійшла до класу з підручниками під пахвою. Усі розсілися на свої місця, крім Теї, Роні та Ширін, які прогулювали урок у шкільній їдальні. Нільс нахилився до мене й прошепотів:

— Ти це зробила, Аннебіно! Тепер усе буде інакше!

Так і сталося.


Anyway | Хто проти суперкрутих | «Операція „Тако“»