home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Дурепа набита

— Агов, ти що, образилася?!

Голос Теї розітнув тишу в класі.

Я низько схилилася над партою. Очі за скельцями окулярів дуже пекли.

— Соррі, дурепо! — крикнула Тея. — Якщо правда вуха ріже, то це твої проблеми, не наші!

Роня і Ширін зайшлися глузливим реготом, я навіть очі не встигла зажмурити.

Отакі вони завжди. Гигочуть і потішаються, що б не сказала Тея.

Ненавиджу оте гиготіння. Воно — як зашморг на шиї.

Суспільствознавство я теж ненавиджу. Після того як улітку Буділь гепнулася на веранді обличчям додолу й вивернула собі шию, вона вже не може бути нормальною учителицею. Каже нам обговорювати в групах матеріал уроку, а сама тим часом ховається за кафедрою і читає журнал «Телегід». Можна подумати, що Буділь до того ж глуха, бо ніколи й не писне, коли Тея своїми гламурними подружками вчиняє гармидер на уроці. Я чую хіба лиш її зітхання і шелест сторінок.

— Не зважай на них, — сказав Нільс.

Ми завжди працюємо з ним в одній групі.

— Те, що Тея прозиває тебе fucking loser, зовсім не означає, що ти ним є, — підбадьорливо усміхнувся він.

Я скоса глянула на нього.

Усі ж знають: якщо Тея щось каже, то це — правда. Вона найкрутіша дівчина в сьомих класах і може дати фору навіть старшокласникам. Хочеш із нею дружити, лукав, але в усьому з нею погоджуйся. І якщо не хочеш — теж. Як не слухатимешся, попсує вона тобі крові. Про це я знаю геть усе.

— І ще одне! — гукнула Тея. — Я попри все братиму участь у Конкурсі талантів. Можете вже починати вітати!

Я подивилася на Нільса й зітхнула. Він теж зітхнув у відповідь.

Як це типово!

Просто щоб ви знали, про що йдеться: Конкурс талантів однозначно є найбільшою подією осені в нашій школі. Це змагання учнів від п’ятого до сьомого класу, відкрите для всіх, хто забажає долучитися. Можна грати на музичних інструментах, співати, танцювати, розповідати жарти чи розігрувати якісь сценки — будь-що на вибір.

Журі складається з одного вчителя, когось одного з батьків і двох учнів. Зазвичай журі дуже суворе. Торік представником від батьків була мама Бйорна Інґе, мого однокласника, — непробивна, мов кремінь. Зарубувала по черзі всиків, у тому числі і Тею, яка опинилася аж на п’ятому місці зі своїм танцювальним номером. Поступилася навіть Турфіннові з паралельного класу, а той, одягнений у народний стрій, просто тирликав на губній гармонії!

Після нищівної поразки Тея вирішила бойкотувати всю ту дурню, як вона висловилася. Роня і Ширін — із нею заодно. Не можу сказати, що я дуже засмутилася. Чи Нільс, зрештою. До цьогорічного конкурсу залишалося всього два тижні, і ми вже потай почали невимовно тішитися. Цілий вечір без Теї, Роні та Ширін!

Мали б розуміти, що це занадто шикарно, щоб бути правдою.

— Угадай, з ким я братиму участь у конкурсі! — верещала Тея.

Я мовчала.

Гадала, Тея візьме собі цього року до компанії Роню та Ширін, можливо, ще кількох дівчат-випендрьох, які вміють дриґатися у танці.

— Агов, ти що, оглухла?! — рявкнуло в мене поза спиною. — Я сказала: вгадай, з ким я братиму участь у конкурсі!!!

Я обернулася до книжкових стелажів у самому кінці класу.

Я завжди сиджу за першою партою, перед самим учительським столом, тому не можу бачити, що діється позаду. Але я знала, що то Тея. Почути, де саме вона перебуває, ніколи не було проблемою. Її голос не лише протинає стіни, але й пронизує до кісток.

— Гаразд, — несміливо кахикнула я. — То з ким ти братимеш участь у конк…

— Я співатиму з «Фьокк Йостіном»!

Я ледь не впала зі стільця.

— Що-о? Співатимеш з…

— You heard mе, shitface! Еге ж, я — співатиму — з гуртом «Фьокк Йостін» — на Конкурсі талантів! Прикольніше, ніж пищати соло в дитячому хорі, нє?

Я чула, як вона вишкірила зуби в посмішці.

Небо засліпило очі, коли я примружено глянула у вікно.

Як це типово!

Як типово!

У «Фьокк Йостіні» грає мій однокласник Бйорн Інґе — на бас-гітарі, а також Маґнус та Фелікс із паралельного класу — на ударних інструментах і звичайній гітарі. Гурт існує лише від літа, однак хлопці вже зуміли стати мегапопулярними в сьомих класах. Не те щоб їм довелося долати велику конкуренцію — у сьомих жодних музичних гуртів, власне, і немає, — і все ж «Фьокк Йостін» найкрутіший.

Коли стало відомо, що вони шукають до Конкурсу талантів вокалістку, охочі потрапити на прослуховування з’явилися уже за кілька хвилин. Ми з Нільсом упродовж двох днів на кожнісінькій перерві чули завивання претенденток. Дівчата співали й голосили в шкільних коридорах, аж вуха в’янули. Але хоч трохи талановитих серед них не було. Я добре прислухалася.

Та щось я, видно, таки пропустила. Бо на третій день усі перерви минали вже цілком нормально. Ніхто не тинявся школою, не мугикав собі під ніс, ніхто не чіплявся до Маґнуса, Фелікса чи Бйорна Інґе й не канючив, щоб їх узяли до гурту. «Фьокк Йостін», вочевидь, знайшов собі вокалістку.

Я обернулася до Нільса.

— Тея?! — аж гикнула я. — Тея?!

Мені перехопило горло.

— А я ж була такої доброї думки про «Фьокк Йостінів»! Гадала, вони серйозні, і їм потрібна дівчина, яка вміє співа…

Я замовкла на півслові.

Ніздрі Нільса затремтіли.

— Що? — прошепотіла я. — Щось сталося? Щось із твоєю мамою?

Нільсові ніздрі, як мої очі. Що сильніше він хвилюється, то більше вони тремтять. А зараз його ніс тріпотів, мов прапор на вітрі.

— Н-не сердься тільки, — затинаючись, сказав Нільс. — Ал-л-ле цілком можливо, що… що…

— Та що?

— Щ-щ-що Тея вміє співати…

Я відвернулася.

Навіть на слово не могла спромогтися.

Хай уже Тея най-найкрутіша серед семикласників і кохана дівчина Фелікса з «Фьокк Йостіна», але співати… співати вона таки не вміє! Тея співає препогано. Я ходила з нею у дитинстві на хор, я знаю, що кажу. Спів — це єдине, у чому я була талановитіша за неї.

Єдине!

— БУДІ-І-І-ІЛЬ!!!!

Мої очі за скельцями окулярів аж здригнулися.

Буділь, здається, також здригнулася. Я чула, як упав на підлогу її журнал.

— Буділь, ми закінчили обговорення матеріалу! — рявкнула позад мене Тея. — То ми вже собі підемо?

Буділь закашлялася у свій спеціальний комір, який підтримував шию.

— Але ж до кінця уроку ще десять хвилин, — заперечила вона. — Ви вже…

— Так!!!

— Але… Ну, якщо впорались із завданням, то, мабуть, можете…

— Ви просто золотко, Буділь!

Я трохи розумію Буділь, яка не горить бажанням щось пояснювати на уроках суспільствознавства. Не так легко бути почутою, коли поруч Тея.

Ще за дві секунди стається те, що й мало статися.

— Ми також закінчили!

— І ми!

— Ми — теж, уже давно!

Цього разу Буділь навіть не намагалася заперечувати. Заскрипіли й загуркали, відсуваючись, стільці та парти, здійнявся галас і гармидер. Усі посунули з класу.

Я глянула на Нільса. Ніздрі ще посіпувалися, але потроху почали заспокоюватися.

Я — теж. Нільс ніколи не чув Теїного співу, не його в цьому вина. От за два тижні, як Тея розтулить рота на конкурсі, він згадає мої слова.


Аудгільд Сульберґ Хто проти суперкрутих | Хто проти суперкрутих | Джентльмен