home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 23

Газета «Правда», 6 квітня 1940 року


Трудящиеся Московской области деятельно готовятся к ленинским дням. В цехах заводов, учреждениях идут беседы на темы: «Ленин — организатор и вождь ВКП(б)», «Без Ленина — по ленинскому пути». Проводятся собрания сочувствующих ВКП(б). Для проведення в селах докладов и бесед о жизни и деятельности В. И. Ленина Московский обком ВКП(б) командировал 50 квалифицированных пропагандистов.

В областном Доме партийного просвещения проведен инструктивный доклад на тему: «16 лет без Ленина под руководством товарища Сталина — по ленинскому пути».


6 квітня 1940 року, 02 год. 23 хв.

Москва, Кремль


Старший майор Саркісов розбудив Лілію Гофман серед ночі. Гупав у двері, поки вона не відчинила. Безцеремонно увійшов. Глянув на тендітну постать, що куталася у старенький халат. Наказав одягнути одну з подарованих Берією суконь. Повіз її не в будинок Берії на розі Садово-Тріумфальної й Качалова. Сьогодні Ніно Теймуразівна — дружина Берії із сином, були вдома. Повіз у фешенебельний будинок на вулиці Кутузова, де кілька квартир НКВС використовував для зустрічей з агентами.

У вітальні трикімнатної квартири був накритий стіл, на якому було, здається, все, чого можна забажати.

Лілія увійшла й забилася в куток. Майже відразу увійшов Берія в розкішному синьому халаті. Подивився на неї схвальним поглядом. Задоволено прицмокнув язиком. У синій з блакитним мереживом і глибоким декольте сукні, довжиною трохи нижче колін, що підкреслювала її звабливі форми, вона була чарівною. Сказав, широко посміхаючись і розвівши руками:

— О, сьогодні зовсім інша справа! Ти — розкішна жінка! Навіть очам приємно, — сів на розкладений широкий диван. — Сідай поряд.

Лілія мовчала, дивлячись на Берію з-під лоба, схрестивши руки на грудях, стояла у кутку.

— Слухай, або роби, що я говорю, або зараз Саркісов відвезе тебе у турму, — в голосі Берії лунала досада. — За опір органам НКВС. Там тебе буде мати перший-ліпший охоронець. Вибирай. Те, що прощалося першого разу, не прощається вдруге.

Тремтячи всім тілом, вона наблизилася і сіла на стілець.

— От і молодець. Розумна дівчина. Не тремти. Нарком зовсім не страшний. Хоча зараз ми із цим впораємося інакше.

Він налив їй бокал вина, простягнув — пий.

Вона спробувала відмовитися, але він наполягав — це краще з вин!

Вона надпила до половини, а він одним духом випив до дна і почав жадібно їсти, гучно плямкаючи.

— Ну, чого ти тремтиш? Ану випий до дна!

Він примусив її випити. Терпка рідина потекла у шлунок, і тремтіння справді вгамувалося.

— Ти віриш у комунізм? — раптом, з набитим ротом, запитав він.

Вона, не задумуючись, кивнула і тихо відповіла:

— Так.

— А ти віриш у товариша Сталіна?

Ще один ствердний кивок:

— Так.

— І любиш, я так розумію, вождя й учителя радянського народу — товариша Сталіна, під керівництвом якого країна будує комунізм? — Берія говорив і жував ніжку індички, час од часу позираючи на неї.

Ствердний кивок.

— То ти маєш знати, що товариш Сталін і товариш Берія — це одне ціле. Без товариша Берії немає товариша Сталіна і навпаки. Ти думаєш, те, що сталося з тобою минулого разу — це погано?

Лілія промовчала. Вона не сказала «так», бо не хотіла їхати у турму.

— Думаєш. По очах бачу, що думаєш! І дуже помиляєшся! Зустріч зі мною пройде через усе твоє життя червоною ниткою. Ти її ніколи не забудеш. Подумай, чи ти дозріла до того, щоб іти до комуністичного суспільства? Ось — питання із питань! Комуністичне суспільство зароджується вже сьогодні. Але виникає не з порожнечі. Грандіозні плани партії складаються з маленького внеску кожного! Ти віриш товаришу Сталіну?

Вона знову кивнула. Він налив іще бокал:

— Випий до дна.

Вона хитнула головою.

— Пий! — гаркнув він, і Лілія швидко випила. — Тепер їж оце — індичка добре йде із червоним вином.

Вона взяла шматок і почала механічно жувати, не відчуваючи смаку. Аби лише він не кричав і не погрожував турмою.

— А як ти думаєш, хто сьогодні є правою рукою товариша Сталіна? Чого мовчиш? — він жбурнув кістку в тарілку, знову наповнив бокали. — Відповідай!

— Товариш Молотов? — невпевнено відповіла вона.

— Єврей Скрябін? — обурився Берія. — Він не може бути правою рукою товариша Сталіна! Права рука товариша Сталіна — це озброєний загін радянського народу — Контора, тобто НКВС, і його керівник товариш Лаврентій Павлович Берія! Сьогодні вісімдесят відсотків чиновників і військових — вороги народу! Ми випікаємо цю скверну розпеченим залізом. НКВС — це каральний меч партії і товариша Сталіна! Ти повинна вирішити: з ким ти? Із партією і народом чи з їх ворогами? Народ, партія, товариш Сталін — це сьогодні для тебе я! — він гучно ляснув долонею по столу. Узяв бокал, випив і з запалом продовжував: — Сьогодні я і товариш Сталін для радянського народу — це все. Без нас, без партії люди — сліпі кошенята! І ти повинна ототожнювати і мене, і товариша Сталіна з рухом до комунізму. Розумієш? Світ улаштований так, що в ньому є дві частини — світла й темна. Ти думаєш, що живеш у світлій частині, але навіть не здогадуєшся, що, хай і опосередковано, маєш відношення до темної. До ворогів народу! Твоє прізвище Гофман — так?

— Так, — не розуміючи, до чого тут її прізвище, тихо відповіла вона.

— Ти знаєш, що це прізвище має німецьке походження?

— Так, але вже кілька поколінь…

— …твої рідні живуть у Росії та СРСР. Ти вже не пам’ятаєш своїх німецьких предків. Це ти хочеш сказати? — широко посміхнувся він, задоволений, що «на раз» прорахував її відповідь.

— Так, — вона кивнула. Він абсолютно точно озвучив її думку.

— Чудово, не заперечую. Національність не має значення. На нас працює увесь Комуністичний Інтернаціонал! І в самій Німеччини, Британії, Франції є комуністи, віддані нам. Але ми вимагаємо відданості повної, до останньої клітини організму. Або ти з нами, або ти ворог народу. Пий!

Лілія випила. Він наливав ще і говорив. Говорив. Вона швидко сп’яніла і вже відчувала в його словах і справді глибокий сенс. Що вона повинна віддати себе повністю світовій революції — а значить, йому, керівнику авангардного загону цієї революції — НКВС. І коли він, утупившись у неї скельцями пенсне, в яких хижо виблискувала світлом величезна люстра, сказав:

— Тепер ти розумієш мене?

Вона кивнула. Звісно, тепер вона розуміє.

— І віриш мені?

Вона знову квапливо кивнула.

— Зніми сукню!

Вона підкорилася. Встала, розстебнула ґудзики і стягнула сукню через голову. Охопила себе схрещеними руками за плечі. Він устав, підійшов і став поряд.

— Прибери руки.

Вона опустила руки.

— Повернися.

Вона повернулася спиною. Він поклав пенсне на стіл. Розв’язав пояс халата і кинув його на крісло. Вправно розстебнув їй ґудзики бюстгальтера, пошитого модисткою з ательє, що на Смоленському ринку. Кинув його на свій халат. Обняв її, взяв за груди.

— Добре. Тепер я бачу, що ти віддана справі побудови комунізму.

Повернись. Вона підкорилася.

— Обійми мене, поцілуй.

Вона знову підкорилася, поклала руки йому на плечі й підняла очі. Він посміхнувся й упився їй у губи поцілунком.

Вона проснулася, коли ходики на стіні пробили дев’яту ранку. Берії не було. Майже відразу з’явилася жінка років сорока. Ніби слідкувала за нею. Провела її у ванну кімнату, потім у кімнату, де був накритий сніданок. Вона щось з’їла. Потім з’явився Саркісов і провів її повз охорону до автомобіля. Знову вручив букет із семи троянд. Цього разу червоних. Відвіз додому, занісши в квартиру купу коробок з одягом і продуктами. Вона з’явилася на роботу майже опівдні. Герасимов визирнув, пильно глянув на неї і, не зронивши ні слова, зник у себе в кабінеті.


* * * | Війни художників | Розділ 24