home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 44

Вальтер Шелленберг ішов довгим коридором будинку Головного управління імперської безпеки, що знаходилась на Принц-Альбертштрасе, до кабінету Гейдріха. Нещодавно це управління об’єднало в собі СД (службу безпеки НСДАП), зіпо (кримінальну поліцію) і гестапо. Таким чином, у цьому будинку і в руках керівника управління Райнгарда Гейдріха була сконцентрована вся потужність репресивного апарату рейху.

Кроки відлунювали між колонами, і лише час від часу хтось із офіцерів траплявся йому назустріч, або за черговим поворотом клацали закаблуки, і його вітав охоронець, віддаючи честь підйомом руки. Зелені пальми біля вікон, завезені за особистою вказівкою рейхсфюрера Гіммлера, який дуже любив зелень, віддзеркалювали у мармуровій підлозі.

Шелленберг ішов до Гейдріха, аби розповісти про те, що в салоні Кіті став досить часто бувати не хто інший, як сам імперський міністр іноземних справ Ріббентроп. Факт використання салону Кіті для розробки високопоставлених іноземців залишився для Ріббентропа таємницею. Після того, як він не зміг спрогнозувати оголошення англійцями і французами війни Німеччині, він більше не входив до обойми людей, наближених до фюрера. А, значить, Гейдріх міг і не ставити до відома відомство пихатого міністра іноземних справ про особливості салону. Таким чином, під удар потрапляли не тільки дипломати дружніх країн, а й дипломати рейху і навіть сам Ріббентроп.

Востаннє він був у салоні з міністром іноземних справ Італії графом Чиано. Після цього у розпорядженні Шелленберга виявилися досить пікантні фото цієї високопоставленої пари з дівицями легкої поведінки. Шелленберг довго думав, чи показувати фото Гейдріху. І, врешті-решт, вирішив, що не варто. Адже Гейдріх вирішить використати їх у боротьбі з Ріббентропом за вплив на фюрера. А якщо фюрер у цій справі стане на бік Ріббентропа і Чиано? Адже всім відомо, що фюрер не терпить «аморалки», особливо серед членів партії. Якщо фюрер стане на бік Ріббентропа, тоді Гейдріх звалить усе на нього — Шелленберга! І тоді, у найгіршому випадку, йому доведеться поїхати командувати полком на фронт. Невесела перспектива!

Значить, фото не віддавати, але про факт відвідин міністрами салону Кіті він був зобов’язаний доповісти.

Шелленберг збирався трохи потягнути з доповіддю, але сьогодні по дорозі на роботу йому перебігла дорогу чорна кішка. Він не був забобонним, та раптом згадав про ці фото у сейфі й вирішив, що повинен якнайшвидше доповісти Гейдріху. Не дай бог, хтось із технічного персоналу салону доповість про ці фото раніше за нього. Хіба у Гейдріха не може бути в салоні людини, з якою він спілкується напряму? Може.

Гейдріх сидів за своїм величезним масивним столом, заваленим стосами паперів. На стіні висів портрет фюрера, на столі — бюст Фрідріха Великого. Данина особливій прихильності Гітлера до цього історичного діяча. Мати на столі бюсти Фрідріха Великого в оточенні фюрера стало правилом хорошого тону.

Шелленберг входив до числа небагатьох посвячених у секрет стола Гейдріха — чуда технічної думки. У стіл було вмонтовано кілька мікрофонів, які автоматично записували все, про що розмовляли в кабінеті. Потім Гейдріх, якщо бажав, міг усе це прослухати. Також у стіл був умонтований мініатюрний кулемет, яким Гейдріх міг умить зробити з відвідувача решето. Мікрофони було вмонтовано в обшивку стін. Відключити мікрофони міг натисканням кнопки під кришкою стола лише сам Гейдріх.

За час спільної роботи з Гейдріхом Шелленберг зрозумів, що унікальна пам’ять Гейдріха виокремлює і закарбовує слабкості чи проблеми кожної людини з його оточення.

Завдяки цій особливості він мав магічний вплив на всіх. Незалежно від того, на якому щаблі влади стояла та чи інша людина. Більшість була переконана, що все про всіх Гейдріх знає за своїми службовими обов’язками. Але останній мав непересічний талант до збирання пліток і вивідування інформації, відтак мав певний контроль над людьми. У ці замкнуті й переплетені кола інтриг видатний ляльковод Гейдріх намагався залучити якомога більше маріонеток.

Не уник маніпуляцій Гейдріха і його безпосередній шеф — Генріх Гіммлер. Гейдріх віртуозно нав’язував Гіммлеру думки, які той, уже як свої, доносив фюреру.

Гейдріх був хижим звіром, що маскувався під ласкаву домашню тваринку. Час від часу влаштовував зустрічі-салони з друзями вдома, вдавав із себе чудового сім’янина і розважав друзів віртуозною грою на скрипці.

Єдиною його слабкістю, про яку Шелленберг знав, було безладне статеве життя. І колись, якщо складеться, на цьому можна буде зіграти, думав Шелленберг.

— Хайль Гітлер, геносе групенфюрер! — привітався Шелленберг, переступаючи поріг кабінету. Підвів руку в нацистському вітанні, клацнув підборами.

— Хайль, що нового, Вальтере? — не відриваючись від паперів, запитав Гейдріх. Його незвичний для чоловіка високий голос сьогодні, здавалося, звучав особливо високо. Махнув рукою — сідайте.

— Що саме вас цікавить, геносе Гейдріх?

— Ну ви ж прийшли не просто так. А прийшли у справі, — з-під низького лоба зиркнули маленькі блакитні очиці. Вони ледь помітно косили, і Шелленберг раптом подумав, що серед предків Гейдріха мали б бути східняки. Мабуть, Золота Орда таки дісталася до Німеччини. — Ми ж із вами не є щирими друзями, які ходять один до одного просто так, аби навідати.

— Та й справді. Я хотів запитати, чи повинні ми попередити гера Ріббентропа про те, що салон Кіті — це заклад, де виконують наші спеціальні завдання?

— А що, геносе Ріббентроп став завсідником салону? — зацікавлено запитав Гейдріх, кинув на стіл перо, обличчя розтягла широка посмішка, очі заблистіли. Увесь його вигляд випромінював граничне задоволення від почутого.

— Він буває досить часто, — кивнув Шелленберг.

— А американці або нейтрали?

— Практично не з’являються, — Шелленберг хитнув головою.

— Чому? — Гейдріх швидко поставив запитання. Це була його манера — після відповіді співробітника відразу ставив запитання. Потім ще і ще. Не даючи часу на роздуми. Шелленберг знизав плечима. Він чудово знав цю особливість свого шефа, і блискавичними запитаннями його не можна було загнати у глухий кут:

— Ми працюємо над цією проблемою.

— Працюємо!? Завжди дивувався вашій здатності на абсолютно конкретні запитання давати ухильні відповіді. Працюємо, рухаємося у потрібному напрямкові… Від салону Кіті ми очікували більшого, ніж розваг для наших дипломатів і дипломатів союзників! Хіба не так?

— Саме так, геносе групенфюрер. Йохім фон Ріббентроп від початку року став завсідником салону, залучаючи туди чимало іноземців.

— Кого саме? Тільки того італійського алкоголіка Чиано?

— Як правило, дружніх італійських і японських дипломатів.

— Я б краще волів там бачити чи правильніше — чути нейтралів або американців. Саме для них, а не для збочених італійських аристократів ми відкрили цей заклад, Шелленберг! Саме для них! Витратили купу народних грошей на апаратуру для прослуховування. І в результаті — пшик! Жодних секретів, жодної вербовки! Scheisse! (Лайно!) Колись Канаріс нам пригадає, що ми витратили стільки коштів намарно! Абвер нині працює ефективніше за нас! А ми пишемо п’яні розмови італійців і японців!

Гейдріх замовк, потім посміхнувся.

— Хоча цікаво, як поводяться ці азіати в пікантні моменти? Ви, мабуть, дуже втішаєтеся цими знімками та записами, зізнайтеся, Вальтере? — Гейдріх розреготався. Шелленберг не підтримав його регіт навіть ввічливою посмішкою. Було помітно, що жарт для нього неприємний, і Гейдріх обірвав сміх так само раптово, як і почав. — Якого дідька Ріббентроп не водиться з нейтралами або росіянами? А що макаронник Чиано?

— Завсідник салону. Кожен його візит до Берліна обов’язково передбачає поїздку до Кіті.

Гейдріх устав, пройшов кабінетом. Зупинився біля вікна. На мить притиснувся лобом до скла. На склі були краплі весняного дощу. Повернувся до стола, сів, після недовгих роздумів зауважив:

— Ну, ми були б ідіотами, якби очікували, що там з’явиться товариш Шкварцев. Або товариш Кобулов. Але як ні, то й ні. Що ще, Вальтере?

— Щодо Ріббентропа, — нагадав Шелленберг. — Треба ухвалити якесь рішення, групенфюрере.

— Ви думаєте, коли він дізнається, що ми його писали, то влаштує нам скандал? — Гейдріх смикнув себе за кінчик вуха, на лобі з’явилися глибокі зморшки.

— Саме так, геносе групенфюрер. Думаю, на вас він може поскаржитися фюреру, мене оголосить ворогом нації. А фюрер… Ви знаєте, як фюрер реагує на такі речі.

— На які, Вальтере? На те, що ми стоїмо на сторожі безпеки рейху?

— Ні, Ріббентроп це подасть, як використання повій для збору компромату на партайгеносе — товаришів по партії. І фюрер…

— Жахливо розлютиться… Ви просто провидець, Вальтере! Ситуація неоднозначна, — Гейдріх замислився. — Donnerwetter! (Прокляття!) Мені треба подумати. Нехай поки що все залишається, як є. Поки що нічого не говоріть Ріббентропу.

— Звісно, що без вашої санкції це неможливо, геносе групенфюрер.

Гейдріх підвів голову, якусь мить дивився в очі Шелленбергу. Той перший відвів погляд.

— Добре, Вальтере, я ціную вашу відданість. Що у вас іще?

Шелленберг спочатку вирішив не говорити Гейдріху про керівника радянської делегації художників Гущенка. Гейдріх не любив, коли його турбували через дрібниці, але інтуїція йому підказувала, що із цим художником все не так просто і, мабуть, таки варто сказати Гейдріху, аби не вляпатися потім у серйозні неприємності.

— У Берліні перебуває троє учасників делегації радянських художників. Керівник і ще двоє, вони готують павільйон для виставки.

— Ну і що в цьому надзвичайного, Шелленберг? Художники із дружньої країни, приїхали у серйозній справі, яку фюрер так цінує. У чому проблема? Ви хочете мене зацікавити сучасним образотворчим мистецтвом?

— За інформацією нашої агентури, художник Гущенко — агент НКВС. Ми дістали через своїх людей у Франції його досьє. Він активно працював з 31-го по 36-й рік по лінії технічного шпигунства проти французів.

— І що нам відомо про цього маляра-шпигуна? — буркнув Гейдріх. Було помітно, що його не дуже зацікавив художник-шпигун.

— Він має безпосереднє відношення до викрадення у французів креслень двигунів їхніх винищувачів і ще низки розробок військової техніки, у тому числі прицілів для гармат, засобів зв’язку для авіації. Гущенко працював у парі з Червоним графом — Олексієм Ігнатьєвим. Граф заводив зв’язки, приводив клієнта до ательє відомого художника. Там вони його обробляли і при нагоді пропонували гроші за військові секрети. Французи люблять гроші, і справа йшла дуже добре, поки в 36-му їм на «хвоста» не сіла поліція, і вони удвох із графом накивали п’ятами до Москви.

Гейдріх знову встав із крісла, поплескуючи себе долонею по потилиці, пройшов кабінетом, потягнувся так, що хруснули суглоби. Запитав:

— Червоний граф Ігнатьєв… Це той, що віддав усі гроші царської Росії Радам?

— Саме так, геносе групенфюрер! За інформацією нашого джерела, в радянському посольстві у наступний після приїзду день Гущенко мав зустріч з радянським резидентом Кобуловим. Ось його фото — він входить і виходить із посольства.

— Ага, зустрівся не з послом Шкварцевим? — Гейдріх зацікавлено розглядав фотографії.

— Думаю, що ні. Швидше з Кобуловим. Але достеменно це мені невідомо.

— Чому з Кобуловим? Яке відношення до виставки має Кобулов? Думаєте, що цей художник і в нас може щось украсти?

— Не знаю, геносе групенфюрер.

— Фюрер і так наказав продемонструвати Радам багато наших найновіших розробок. Таким чином хоче тримати їх у напрузі перед величчю нашої військової машини! Що він може вкрасти? Вони все бачили! Хоча є ще надсекретні «Фоке вульф 190» і «Фау», про які Ради нічого не знають. Але про ці розробки знають лише обрані.

— Можливо, перестороги зайві й цей Гущенко тут лише як художник?

— Ні-ні, Вальтере. Гущенка — під ковпак. Якщо треба, співпрацюйте у цьому напрямку з Мюллером. Нехай за ним понаглядають люди з гестапо. Але координувати всі дії будете особисто ви. Тут може бути дуже тонка гра. А костоправи Мюллера ніколи не відчувають нюансів. Або чорне, або біле. Мюллер ніколи не розумів, що є ще тисячі відтінків сірого.

— Якщо художник буде контактувати з носіями секретної інформації?

— Ураховуючи особливості стосунків з СРСР, арештовувати його не бажано…

Гейдріх замислився.

— Якщо це буде контакт із серйозним секретоносієм, то художник швидше за все загине під колесами автомобіля. Секретоносія, якщо це буде німець, звісно, в табір.

— А може…

— Підсунути дезу, ви маєте на увазі? — Гейдріх засміявся. — Я вгадав?

Шелленберг кивнув. У нього мороз пробіг шкірою. Іноді йому здавалося, що Гейдріх — диявол у людській подобі й читає його думки!

— Я чудово вивчив вас, Вальтере! Не будьте таким прогнозованим. Це небезпечно для розвідника. Для гарної технічної дези потрібен час. Це не так просто, як, скажімо, радіогра. Інша справа — можна його спробувати перевербувати.

— Гроші? — діловито запитав Шелленберг.

— На гроші радянські агенти нечасто пристають, це не французи.

Гейдріх замислився. У Франції успіхи німецької розвідки, на відміну від Англії чи СРСР, були просто фантастичними. Кількох завербованих високопосадовців французи викрили. Граф Жан де Форсевіль з міністерства іноземних справ і капітан першого рангу Жорж де Форж були засуджені, але встигли продати німецькій розвідці схеми укріплень «лінії Мажино». Нащадок знатного роду, офіцер французького генштабу Марк Обер був розстріляний, але встиг продати схему булонської військово-морської бази. Полковник Чарльз Кридлінг із форту в Мецці був виданий французькій поліції дружиною, яка знайшла в підвалі власного будинку потужний передавач, і був гільйотинований. Але ще сотні високопоставлених, ласих до грошей французів, торгували державними секретами, наче лоточники гарячими пиріжками.

Що стосується патріотично налаштованих англійців, то тут провал ішов за провалом. Єдиною крупною успішною операцією було знищення в жовтні минулого року на військово-морській базі Скап-Флоу лінкора «Роял оук». Німецький агент, який дванадцять років проживав біля бази, зміг вивести підводний човен «В-06» на ударну позицію. Капітан човна Герберт Прін став національним героєм Німеччини. Але Гейдріх знав, що на 90 відсотків успіх забезпечив німецький агент Курт фон Мюллер, який дванадцять років тому оселився в Англії, як емігрант з Голландії. Але знову ж таки — агентом був німець. Серед англійців зрадників майже не траплялося. Так само важко було працювати в СРСР.

— У СРСР наші гроші неможливо витратити. Спроба підкупу Гущенка, мабуть, не має сенсу. Спробуйте через жінок.

— А якщо не вийде?

— Якщо не вийде і в нього буде контакт із серйозним секретоносієм, то повторюю вам, Вальтере, швидше за все з ним трапиться нещасний випадок. Наприклад, через світломаскування автомобілі наразі їздять без світла. От йому, бідоласі, і не пощастить. В одну темну, хмарну, без місяця і зірок ніч. Ну, не мені вам пояснювати. А поки що я санкціоную розробку цього художника за участю жінки і людей геносе Мюллера. Спробуйте пропустити його через салон Кіті, підсуньте йому гарну дамочку. Словом, деталі продумайте самі, у мене багато роботи і без цього.


* * * | Війни художників | Розділ 45