Немовля
Тендітне тіло міс Вінтер вгадувалося в ліжку хіба що з того, як ледь помітно здіймалася й опускалася ковдра. Міс Вінтер дихала потихеньку й обережно, наче боялася, що хтось застукає її зненацька за цим заняттям. Світло лампи чітко окреслювало обриси її голови: вихоплювало з темряви бліді вилиці й висвітлювало білу лінію брів, а очі ніби ховало в глибоких і темних колодязях.
На бильці мого крісла лежала сріблясто-золотиста шаль. Я накинула її на абажур, намагаючись пом'якшити світло, щоб воно не било так немилосердно в очі міс Вінтер.
Я тихо сиділа, тихо пильнувала, а коли вона заговорила, то я ледь почула її шепіт.
— Хочете знати правду? Зараз, постривайте…
Слова, злетівши з її вуст, повисли у повітрі; потім, наче трохи повагавшись, знайшли нарешті потрібний напрямок і вирушили в дорогу.