home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 18


Доктор Седлачек обіцяв незручний переїзд, то таким він і був. Оскар їхав у гарному пальті з валізою і торбою різних потрібних речей, які йому дуже знадобилися наприкінці поїздки. Хоча його виїзні документи були в порядку, він не хотів опинитися в ситуації, коли вони будуть потрібні. Він вважав за краще, якщо на кордоні йому не доведеться їх показувати. У такому разі він завжди зможе сказати, що не їздив до Угорщини в грудні.

х готичних літер офіційної німецької газети, він котився на південь понад загостреними зимою горами Словаччини, через угорський кордон, униз долиною Дунаю.

Для нього забронювали номер у «Паннонії» поблизу університету, і по обіді після приїзду до нього в номер завітали маленький Саму Шпрінґманн і його товариш — доктор Режьо Кастнер. Ці двоє, які приїхали ліфтом на поверх до Шиндлера, уже чули уривки новин від біженців. Але від біженців можна дізнатися хіба що окремі деталі загальної ситуації. Те, що ті люди уникли загрози, означало, що їм мало було відомо про її географію, внутрішню роботу, числа, в яких вона вимірювалася. Кастнер і Шпрінґманн були сповнені передчуттів, адже — якщо панові Седлачку можна довіряти — отой судетський німець нагорі може дати їм цілісну картину, повно доповісти про жахливі події в Польщі.

У номері всі було коротко одне одному відрекомендовані, адже Шпрінґманн із Кастнером прийшли послухати і до того ж бачили, що Шиндлер схвильовано готується говорити. У Будапешті, закоханому в каву, ніхто навіть не подумав обставити зустріч офіційно й замовити кави з тістечками в номер. Кастнер зі Шпрінґманном, потиснувши величезну руку німця, сіли. Але Шиндлер, говорячи, міряв кроками номер. Складалося враження, що далеко від Кракова й реалій гетто та операцій свої знання Оскара тривожили більше, ніж тоді, коли він коротко виклав суть подій Седлачкові. Він метався по килиму туди-сюди. Його кроки, мабуть, було чути поверхом нижче: може, там навіть захиталася люстра, коли він тупнув, показуючи, як там, на Кракуса, есесівець чоботом притис голову жертви до землі просто на очах крихітки в червоному, котра йшла останньою в колоні людей, яких вели вулицею.

Він почав розповідь з особистих вражень від страшних районів Кракова, з того, що він сам бачив на вулицях і чув по обидва боки муру від євреїв і від есесівців. Щодо цього він передавав листи від мешканців гетто, від лікаря Хаїма Гільфштейна, від доктора Леона Зальпетера, від Іцхака Штерна. Лист Гільфштейна, казав Шиндлер, був присвячений голоду.

— Коли голод витягне весь жир із тіла, — зауважив Оскар, — він береться за мозок.

Гетто починають згортати, розповів угорцям Оскар. Це однаково і у Варшаві, і в Лодзі, і в Кракові. Населення варшавського гетто скоротилося на чотири п’ятих, у Лодзі — на дві третини, у Кракові — наполовину. Де ті люди, кого переселили? Хтось у таборах праці, але шановне панство цього чудового дня має визнати, що не менш як три п’ятих цих людей зникло до таборів, які використовують нові наукові методи. Такі табори не є винятками. В СС їх офіційно називають «Vernichtungslager» — табір знищення.

Протягом останніх кількох тижнів, розповів Оскар, приблизно дві тисячі людей із краківського гетто були зігнані й відправлені не до газових камер Белжця, а до трудових таборів неподалік міста. Один з таких таборів у Величці, інший у Прокоцимі; обидва ці пункти є залізничними станціями тієї лінії Східної залізниці, яка веде в бік російського фронту. З Велички й Прокоциму в’язнів щодня водять на ділянку біля села Плашув, що під Краковом: там будується великий табір. Життя в такому таборі, зауважив Шиндлер, буде зовсім не мед: бараки Велички й Прокоциму підпорядковані сержантові СС на ім’я Горст Піларжик, який заробив собі репутацію в червні минулого року, коли взяв участь в усуненні з гетто приблизно семи тисяч людей; з них зміг повернутися назад лише один, аптекар. Головним у Плашуві буде хтось такого самого калібру. Позитивною рисою трудових таборів є лише те, що в них немає спеціальної техніки для фізичного знищення. За такими таборами стояв інакший розрахунок. У них були економічні підстави для існування: в’язнів з Велички й Прокоциму щодня гнали на різні роботи, як було і в гетто. Величка, Прокоцим і майбутній табір у Плашуві перебувають під контролем шефів краківської поліції — Юліана Шернера і Рольфа Чурди, а таборами знищення керує центральна адміністрація Головного адміністративно-економічного управління СС в Оранієнбурзі, що біля Берліна. Табори знищення також якийсь час користувалися з праці в’язнів, але головним їхнім виробництвом була смерть і її побіжні продукти: перероблявся одяг, залишки прикрас, окуляри, іграшки, навіть шкіра й волосся загиблих.

Посеред пояснень різниці між таборами знищення і трудовими таборами Шиднлер раптом зробив крок до дверей, розчахнув їх і визирнув у порожній коридор.

— Я чув, що в цьому місті чимало шпигів, — пояснив він.

Маленький пан Шпрінґманн підвівся й узяв його за лікоть.

— У «Паннонії» ще непогано, — тихо сказав він Оскарові. — Це у «Вікторії» гестапівське кубло.

Шиндлер знов оглянув коридор, зачинив двері і повернувся на середину номера. Ставши біля вікна, він продовжив свою похмуру доповідь. Командують трудовими таборами люди, яких туди призначили за жорстокість і старанну роботу із зачистки гетто. Звичайно, там час від часу когось битимуть і вбиватимуть, а ще, напевне, буде корупція, пов’язана з їжею, тож в’язнів годуватимуть украй погано. Але навіть це краще за певну смерть у таборі знищення. Люди в трудовому таборі можуть мати доступ до якихось додаткових вигод, а когось із них можна забрати й таємно вивезти до Угорщини.

— Ці есесівці такі самі хабарники, як і всі поліцаї, правда? — спитали члени будапештського комітету порятунку.

— За моїм досвідом, — розкотисто пробасив Оскар, — немає жодного такого, хто не брав би.

Коли Оскар закінчив свою розповідь, звичайно, запала тиша. Кастнер і Шпрінґманн були не з тих людей, кого легко вразити. Вони все життя прожили під загрозою таємної поліції. Те, що вони робили зараз, викликало деякі туманні підозри в угорської поліції, яка була їм не страшна лише завдяки знайомствам і хабарам Саму, — і водночас респектабельні євреї ставилися до їхньої діяльності з презирством. Наприклад, Самуель Штерн — голова єврейської ради, член угорського сенату — відкидатиме цю розповідь Шиндлера як зловмисну фантазію, спрямовану на паплюження німецької культури і критику чесних намірів угорського уряду. Але ці двоє звикли чути найнеприємніші речі.

Так що Шпрінґманн і Кастнер не так були приголомшені свідченнями Шиндлера, як перебували в стані якогось болісного прозріння. Їхні ресурси тепер здалися мізерними, коли стало зрозуміло, що за ворог перед ними: не якийсь там пересічний і прогнозований Голіаф, а сам Бегемот. Можливо, вони вже обмірковували, як, окрім дрібних актів допомоги (трохи їжі для оцього табору, визволення отого інтелектуала, хабар для он того есесівця, щоб він трохи пригамував свій професійний ентузіазм), організувати якусь ширшу програму порятунку за шалені гроші.

Шиндлер упав у крісло. Саму Шпрінґманн поглянув на виснаженого промисловця.

— Ви справили на нас надзвичайне враження, — сказав йому Шпрінґманн.

Безумовно, вони надішлють доповідь за всіма його свідченнями до Стамбула. Це підніме палестинських сіоністів і Єврейський об’єднаний розподільчий комітет на більш рішучі дії. Водночас ці відомості передадуть Черчиллю й Рузвельту. Шпрінґманн погодився: Оскар має підстави перейматися, що йому можуть не повірити, бо це дійсно нечувані речі.

— Отож, — сказав Саму Шпрінґманн, — я дуже прошу вас поїхати до Стамбула і розповісти там про це особисто.

Після недовгого вагання: мати йому справу з потребами емалевого виробництва чи з ризиком перетину такої кількості кордонів — Шиндлер погодився. То ближче до кінця року, сказав Шпрінґманн.

— Тим часом ви будете регулярно бачитися в Кракові з паном Седлачком.

Вони підвелися, і Оскар побачив, як ці люди змінилися на лиці. Вони подякували й пішли, дорогою вниз перетворюючись на двох замислених будапештських професіоналів, які почули недобрі новини про організаційні проблеми у філіях своєї фірми.

Увечері доктор Седлачек зайшов до Оскара в номер і вивів його на жваві вулиці Будапешта повечеряти в готелі «Ґеллерт». З-за столика вони бачили Дунай, вогники його барж удалині. Це місто здавалося ще довоєнним, і Шиндлер знову відчув себе туристом. Після тверезого дня він пив темну «Бичачу кров» повільно, зважено тамуючи спрагу, і біля нього утворився невеликий ряд порожніх пляшок.

Посеред трапези до них приєднався австрійський журналіст доктор Шмідт разом зі своєю коханкою — витонченою золотистою угоркою. Шиндлер зробив комплімент дівчині, оцінивши її прикраси, і розповів, що й сам дуже любить коштовності. Але за абрикосовим коньяком він став менш товариським. Шиндлер сидів і трохи насуплено слухав балаканину Шмідта про ціни на нерухомість, торгівлю автомобілями й кінські перегони. Дівчина захоплено слухала Шмідта, адже результати його вдалих оборудок прикрашали її шию і зап’ястя. Але несподівана незадоволеність Оскара впадала в око.

Доктор Седлачек у душі посміхався: може, Оскар бачить своєрідне відображення свого власного багатства, власних звичок до торгівлі на периферії.

По вечері Шмідт і його супутниця пішли до якогось клубу, а Седлачек спеціально повів Шиндлера в інший. Вони сиділи, добираючи в уже геть нерозумній кількості barack, і дивилися на танцівниць.

— Отой Шмідт… — сказав Шиндлер, бажаючи прояснити це питання, щоб спокійно насолоджуватися нічною гулянкою. — Ви його використовуєте?

— Так.

— Не думаю, що таких варто використовувати, — сказав Оскар. — Він же злодій.

Доктор Седлачек постарався приховати посмішку.

— Ну як ви можете вірити, що він передасть ті гроші, що ви йому даєте? — спитав Оскар.

— Ми даємо йому відсоток із них, — відповів Седлачек.

Оскар подумав із півхвилини, а тоді пробурмотів:

— Мені не треба, в дідька, ніяких відсотків. Навіть не пропонуйте.

— От і добре, — сказав Седлачек.

— Нумо на дівчат дивитися, — сказав Оскар.


Розділ 17 | Список Шиндлера | Розділ 19