home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Як знищити піпуцю


Знайти Шуг-шугая було не так вже й просто. В кожній набобії є свій Шуг-шугай, але наш був диваком. Він надавав професійні послуги не за винагороду, не за особливі привілеї, належні чувайлі його рівня, його не можна було найняти навіть за хмуряк. Наш Шуг-шугай брався за справу лише коли відвідувачу вдавалося зацікавити його своїм проханням, і ще жоден з його клієнтів не повертався незадоволеним. Ну, деякі з них просто не поверталися.

Тому шукали Шуг-шугая лише відчайдушні сміливці, які вже втратили останню надію розв’язати свої проблеми якимсь людськішим шляхом. Мене ж вів праведний гнів, шалена ненависть і жадоба помсти осоружному Темею, який залишив мені своє чоко-чоко, а сам знайшов нице щастя в обіймах цицкастої бабентури. Я не говорила про це нікому, боялася розголосу, непотрібного і принизливого співчуття; і тим сильніше клекотала моя лють, так і не вихлюпнута ні на чию безневинну голову. А я ж мала на це повне право! Я — дочка чувайла Барабоба, та й сама немало заробляла для всієї братокляні. Але я хотіла більшого, і Шуг-шугай повинен був мені в цьому допомогти.

Втім, після кількох днів безрезультатних пошуків, мені почало здаватися, що ніякого Шуг-шугая насправді нема, що ним лише хирляпчиків лякають замість брати буркатори і вдаватися до безчинств. Ніхто його, виявляється живцем не бачив, ніхто не говорив з ним безпосередньо, лише жертви Шуг-шугаєвих «проектів» могли засвідчити його існування і безперечну фахову компетентність.

Нарешті, після кількох невдалих спроб вийти на контакт із легендарним Шуг-шугаєм, мені таки пощастило. Залишивши повідомлення на лабудабі, вже на наступний день я отримала запрошення від загадкового пана Льоліболі.

За якусь годину я стояла коло дверей старовинного хибайла.

— Мені пана Шуг-шугая, — зухвало повідомила я брякатій бубуямі.

— Хм, — почулося з тієї стороні, — а ви хто? Тобто, е-ее, ХТО ПОСМІВ ПОТРИВОЖИТИ ПІСЛЯОБІДНІЙ СОН ВЕЛИКОГО…?

— Арета Барабоб, ось хто. Відчиняйте, чувайло, я по справі.

— Ну й нахаба! — хихотнула бубуяма.

Втім, двері прочинилися, і я опинилася в передпокої найзагадковішого майстра чорної пульпуляції всіх часів і народів. Тут все натякало на те, що це не просто місце роботи видатного чувайла, але понтора професіонала, схибленого на своїй справі. Стіни були прикрашені зображеннями найбільших відомих катастроф останнього століття — ймовірно, майстер натякав, що тут без нього не обійшлося. На почесному місці стояли залишки чийогось розтрощеного постаменту, і девіз «руйнувати — не будувати».

— І в чому ж полягає важлива справа, через яку я був змушений перервати законний сон просто посеред робочого дня?

Він вийшов мені назустріч все іще позіхаючи, скуйовджений і невиспаний. І оце — він? Великий Шуг-шугай? Чоловік невизначеного віку із хитрим поглядом і нездоровим кольором обличчя, більш за все схожий на бешкетного нявмява з підворіття?

— Що, не схоже? — він, всміхаючись, спостерігав за моєю реакцією, — ну то зважте, якби мій вигляд відповідав моїм вчинкам, я б ходив вулицями у вигляді шипастого кракотяпа, плюючись вогнем і шкварками. Для провадження ділової діяльності — дуже незручно, повірте. Ну і отже, я прагну почути причину вашого візиту, якому передувало оте розпачливе оголошення на лабудабі!

— Я хотіла заручитися вашою підтримкою — і мені є чим віддячити! — я хотіла, щоб ви допомогли мені помститися Темею…

— Координатору Темею? — вирячився на мене Шуг-шугай.

— Саме йому, — я улещено всміхнулася. Мене вельми потішило, що майстер вражений рівнем моїх потреб.

— Це вже цікаво. Хм. Ну то що ж ви бажаєте з ним такого вдіяти? Перетворити на кракотяпа?

— Ні, я хочу знищити його піпуцю. Повністю. Вщент. Жеби навіть цурпалків не лишилося. Аби жодна бабентура на нього більше навіть і не глянула.

— Похвальне бажання! — розцвів Шуг-шугай, — Гаразд, я допоможу вам, але, зважте, я — не благодійник, мої послуги — це предмет розкоші, як мумухляйська сисяка. Отож, мушу повідомити, що знищення піпуці обійдеться вам недешево.

— Я ж казала, я готова викласти значну кількість гопляків. Якщо ж вам потрібно ще щось…

— Саме так. Плата за мою допомогу — послуга з вашої сторони. І саме тоді, коли я її потребуватиму.

— Дуже цікаво, — я криво всміхнулася, — А раптом вам знадобиться прирізати якогось галабоха… а потім мені — за ґрати, так?

— Не зовсім. Я вам обіцяю, що в будь-якому разі за ґрати ви не потрапите. І вбивати я вам нікого не пропонуватиму. Ну що, згода?

Так я здійснила найбільш нерозважливий вчинок у своєму житті: заключила згоду із Шуг-шугаєм. Втім, мене можна зрозуміти — я прагнула будь-що помститися за завдану мені образу, не дозволити збиткуватися з мене, як з останньої фіфіндри. Що ж, в той момент я готова була навіть на більше, та буде мені наука: не слід приймати важливі рішення у стані афекту.

Отож, ми з Шуг-шугаєм розпочали підготовку до кампанії зі знищення піпуці. Це виявилося надзвичайно цікаво; я мимоволі захопилася: методи Шуг-шугая вразили мене своєю підступністю і глибоким розумінням природи людських взаємин. Передусім я мусила розказати йому все, що я знала про координатора Темея, тобто, абсолютно все, включаючи особисті уподобання та шкідливі звички. Це тривало досить довго, оскільки, схоже, Шуг-шугаєві потрібна була якась специфічна ляляція, а мої нарікання могли служити хіба тільки матеріалом для зворушливих балад, що їх виконують лабанти своїм прекрасним бабентурам. Нарешті Шуг-шугай задоволено посміхнувся і повідомив, що вже отримав приблизне уявлення, з чого слід починати.

— Перш за все нам слід обрати стратегію, — зосереджено мовив він, — мої улюблені комплексні прийоми — це кпин і спис.

— Що, вибачте?

— Ну, КПиН: компромат, плітки, наклеп. І СПиС: саботаж, провокація, скандал. Розумієте, найчастіше чогось одного недостатньо. Деякі піпуці досить складно знищити, особливо ж, якщо клієнт користається громадською підтримкою та популярністю. Якраз наш випадок.

— А що ж нам робити?

— Не лякайтеся, моя люба. Популярність має і зворотну сторону — будь-яка ляляція про цю особу швидку набуває розголосу. Отож, якщо вдається похитнути піпуцю такої особи, то вона летить під три пирляві крякотяпи швидко і якісно.

— Ага! З чого почнемо? Мені, якщо чесно, безтямно хочеться наблизити цей солодкий момент.

— Вірю. Добре, в мене є кілька ідей. Наскільки я зрозумів, піпуця Темея має такі основі складові: керівник, що має підтримку маєтного пантаганата, чесний чувайло, улюбленець лярнявих бабентур. Це все не зовсім відповідає дійсності, про що свідчить хоча б ваше звернення до мене. Вже на одному цьому можна було б побудувати кампанію, та ж не можна вас вплутувати — він відразу зрозуміє джерело халепи і зможе завдати зворотного удару. Доведеться створити прецедент… Гаразд, приходьте до мене завтра, я спробую дізнатися більше про життя-буття нашого координатора і підготую більш розгорнутий план кампанії.

Я пішла додому, втішена радісними перспективами. Я не мала сумніву, що за участі спеціаліста такого високого класу, долю Темея практично вирішено. Інша справа, що ще невідомо, чого захоче Шуг-шугай від мене. Поцупити улюблені шкльопки старшини Б’йоха чи вдавити маленьку смердючу тяпку намісника Жобкожоба?

Наступного дня я, сповнена надій і нечітких побоювань вдруге переступила поріг понтори Шуг-шугая. На цей раз у приміщенні сновигало набагато більше народу: якась непримітна жіночка в сірому костюмі, молодик із гострим обличчям гризозага та поважний сивий чоловік, схожий на лікаря або навіть на хароправця. Цей останній якраз виходив з кабінету Шуг-шугая. Господар вийшов за ним; обоє ледь стримували усмішки.

— Ну, хай щастить, шановний! Сподіваюся невдовзі побачити результати, — мовив Шуг-шугай, випроводжуючи гостя.

— Ну, Арета, — звернувся він до мене, — в мене є чим тебе потішити. Падіння твого Темея вже почалося. Він про це ще не знає, але не так довго залишилися йому перебувати в стані блаженного невігластва.

І справді, далі події почали розгортатися із неймовірною швидкістю, мов би бурхливий потік прорвав хирляву шлябамку. «Слід починати з правди, — пригадую, казав мені Шуг-шугай, — щоб клієнт на якийсь короткий момент втратив куманячність, намагаючись замести справжні сліди». Дійсно, почалося все досить ординарно: один з підлеглих Темея, нещодавно звільнений ним за якусь незначну провину, виступив з відкритим листом до всіх абищописень, де він відкривав народові правду про неналежне поводження Темея з казенними гопляками. Себто, типова розтрата і використання службового положення. Сталося так, що серед абищописень виявилося кілька таких, що належали суперникам пантаганата, який фінансував виборчу кампанію Темея. Отож, лист було оприлюднено. Спершу це не викликало значного обурення: справді, кого лише в наш час не звинувачують у зловживанні — ну не гопляками, так народною довірою? Втім, далі цікавіше.

Поки Темей старанно робив вигляд, що лист його зовсім не стосується, одна прудка абищописня опублікувала статтю про мережу закладів швидкого порносервісу. Цю мережу під зворушливою назвою «Скоропуся» було нещодавно закрито через одну страмну халепу, яка спіткала її працівниць. «Скоропуся» стала джерелом страмної інфекційної хвороби, яка життю не загрожувала, зате викликала розлад шлунку та висипку на тілі. Здавалось би-який зв’язок із координатором Темеєм? Справа в тому, що одна з масасьозок такого закладу повідомила, що координатор Темей був постійним відвідувачем «Скоропусі». Більше того, вона розказала про значні пожертви цього благородного чувайла на розвиток бізнесу. «Ось куди йдуть народні гопляки! — виголошував автор статті, — Замість забезпечити юним мешканцям набобії обіцяні хохизвохи, а громадянам похилого віку-копистритні галюкоби, координатор Темей спускає кошти на делікатних хирляпчиків та заразних масасьозок!»

Справа була в тому, що Шуг-шугаєві вдалося роздобути ляляцію про те, що Темей дійсно якось зазирнув до «Скоропусі». Про це, власне, зловтішно повідомив колишній співпрацівник Темея, той самий, несправедливо звільнений з посади. Тому Темей, підозрюючи, що ініціатори всієї цієї бучі можуть мати матеріальні докази його візиту, не став подаватися зі скаргою до арбешазні, але значуще усміхався на запити колег та абищописців, примовляючи «ви ж знаєте, ця дупкосрячна вулична абищописня кого завгодно ладна обілляти брудом аби лишень ратраш підняти». Йому вірили, йому співчували.

Однак, невдовзі стався неочікуваний конфуз. Відпочиваючи в якомусь парглюконі, Темей дещо перепив і побив писок якомусь незнайомцю. Нічого, в принципі страшного, з ким не буває. Але ж сталося так, що жертвою Темеєвої бузи став головний абищописець «Дряпоправа», тієї самої абищописні, що опублікувала страмну статтю. Тут вже піднявся справжній скандал. Абищописні — особливо ж ті, що належали пантаганатам-суперникам — масовано опротестувати акт насилля, що його вчинив значний чувайло над беззахисним працівником нехай і «дупкосрячної» але ж всенародної абищописні. Насправді ж, нещасний Темей навіть і не знав, хто був цей лубряк, який пристав до нього з нецензурними наклепами. Він просто побив йому писок; дійсно, не міг же координатор знати в обличчя всіх вуличних абищописців!

Виходило так, що Темей просто помстився за розкриття ганебної ляляції. Та ще й так неделікатно. Громадський осуд не змусив на себе чекати: почали з’являтися сороміцькі історії та веселі віршики про походеньки Темея в мережі «Скоропусі», на зразок:

Стіни закладу тремтять,

Масасьозки там не сплять:

Не змикаючи очей,

Любить свій народ Темей!

Подібні твори, ще й талановито проілюстровані, розповсюджувалися перед важливими нарадами, на яких мусив головувати Темей. Так ставалося, що усі присутні знаходили каверзні листочки з анекдотами серед ділових паперів. Ці віршики, звісно, не були витвором мистецтва, але як же всім було весело! Особливо ж, коли під час якоїсь конференції бідний Темей зблід і мусив терміново вибігти: у нього-таки стався шлунковий розлад. Мабуть, від стресу, а може й від розчину гузрелація, підмішаного в його склянку. Усі присутні миттєво запідозрили, що бідака таки підчепив оту страмну хворобу в «Скоропусі»! Навіть пантаганат, що досі підтримував Темея в скрутній хвилині, не ризикнув потиснути його руку, яка на той час вкрилася підозрілою висипкою. Слід було знати, що Темей має алергію на хирляпчиків, а власне їх вручили йому напередодні у якості подарунку від того ж таки пантаганата!

Після цього лише лінива абищописня не написала про «небезпечний» стан здоров’я координатора. Суперники, що раніше боялися гніву пантаганата, тепер скористалися нагодою на повну кирбайбу. Критика полилася рікою, були згадані всі колишні помилки та огріхи Темея, всі його службові романи та неетичні висловлювання.

Однім словом, невдовзі з державної арени ногами вперед було винесено лолепічний труп координатора Темея. С координаторської посади він вилетів мов хляпс із птурка, та й навряд чи, після такої лакулями йому світила якась пристойна позиція в набобії. І жодна бабентура не розрадила його у горі — а як же, всі боялися підчепити оту страмну халепу, яку в народі вже почали називати «висипкою Темея».

Йому залишилося лише змінити ім’я і тікати світ за очі. Так він, власне, і вчинив. Моє прагнення страшної помсти було задоволене.

Деякий час я тішилася таким станом речей, хоча й не забуваючи про те, що винна Шуг-шугаєві послугу. Втім, я сподівалася, що йому моя допомога не знадобиться, а якщо і знадобиться, то нескоро. Все ж таки ми обоє отримали масу задоволення він нищення піпуці Темея.

Як виявилося, даремно я сподівалася. Шуг-шугай нічого не забув, і не змінив своїх планів щодо мене. Одного дня я знайшла повідомлення на лабудабі: він просив про зустріч.

— Я зараз працюю над черговим проектом, — повідомив він, — і мені потрібна ваша допомога.

— Розплата за лакуляму, — сумно мовила я.

— Ну, не все так трагічно. Мені треба всього лише дістати чоко-чоко пантаганата Козькопа.

— Як… — вражено прохрипіла я, — як ви можете мені таке пропонувати?! Він же страшний як драмбамот! Та і взагалі! Я — дочка Барабоба, і не буду я вам прислужувати, не на ту напали!

— Ага, а коли вам потрібна була моя допомога, ви готові були «прислужувати»? Хіба, скажете, я погано виконав свою роботу?

— Ні, Темея ви закопали просто бездоганно, слід віддати вам належне.

— Я виконав вашу забаганку, тепер ваша черга, — мовив він, хитро посміхаючись.

— Ні!

— Он як? — він витяг з кишені цруклявий пантиктон, — Що ж, ви тільки-но самі визнали, що замовили знищення піпуці Темея. Ваші слова тут: записані і готові до використання. Я зможу дати хід цій справі, подивитесь, буде весело.

А я й забула, з ким зв’язалась… З того часу я почала працювати разом із Шуг-шугаєм, і жодного разу я не пошкодувала про прийняте рішення. Пупльпуляція — страшна сила, особливо ж, якщо до справи береться фахівець із хорошим почуттям куркохмиху!




Покохати джазмена | Цурпалки | Корені ясеня