home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



… ХХІХ…

Після того, як я розповіла Ап-Перкотові про свої здогадки, він сів писати рапорт, а я, прислухаючись до знайомого булькотіння у шлунку, з’ясувала, що другу добу живлюся лише віртуальним харчем. Картаючи себе за цей злочин проти особистості, я влаштувала собі перерву на сніданок, обід, вечерю та опівнічний фуршет. Закінчили ми приблизно одночасно, з чим нас і можна було привітати. Перечитуючи, Ап-Перкот дорікнув своїм нотаткам “чом ви с-стали на папері сумними рядками?” і пішов доповідати, взявши з собою Бішопа.

Я ж вирішила трохи відпочити після важкої і напруженої праці зі споживання обіду та прилягла на кушетці під портретом якогось бородатого авторитету. Мені відразу ж почали дошкуляти видіння про козні козліка нашого, Люцифера, а коли клята тварюка почала мекати і шкребти мені рогами п’яти, я обурено проказала “Пішов ти на Херсонщину, похрінь рогатий!”, від чого і прокинулася.

Навколо мене скупчилося четверо людей, троє з яких згиналися від здорового реготу, а четвертий, мені зовсім незнайомий, стояв з обличчям, витягнутим у стані заціпеніння.

— Знайомтеся, генерале, панна Аделін, онучка нашого консультанта, — намагаючись згорнути рулетом неслухняну посмішку, проказав пан Бішоп.

— А-а. — ожив генерал.

Я сіла на кушетці, попросила вибачення за несвоєчасний вияв палкої любові до Дідька Лисого, і чергова нарада розпочалася.

— Ми встановили, кх-кгм, — повідомив пан Ійоган, — що Великого Банкіра було вбито.

— Оце новина, — зауважила я.

Полковник ображено зітхнув, але продовжував:

— За дивних обс-ставин. Це не було самогубство, оскільки сс-скручування в’язів не передбачено у переліку суїцид-практики, затвердженому законодавством, гррм. Далі, такий спосіб убивсс-ства характерний для розборок організованої нечистої сили з підрядниками. Остання обставина замовчувалася, ос-скільки компрометація загиблого державного діяча, довіреного корони, заборонена ще з часів августійшого Микити Правдолюбця, який наказав написати на сс-склепі свого попередника, гм-гм, убивці і параноїдального маніяка, “De mortuis nil nisi bonum”. Однак, с-слідство велося. До останнього часу не вдавалося з’ясувати, що с-спільного міг мати Банкір з нечистю, та за нових обставин, коли з’ясувалося, що в ДУПІ керує Люк (при цих словах обличчя генерала відчутно подобрішало і помолодшало на чверть століття — такий завал конкурентної організації!), можна зробити певні висновки.

Консультативна Рада з Іноземних Інвестицій ось уже рік тільки тим і займалася, що з’ясовувала стосунки з МІФом, себто вирішувала питання про надання позики — великої і грошової, під відповідно високий процент. Гроші були необхідні, оскільки Яснізорія залізла у борги завдяки великій кількості королівський коханок і фаворитів, яких, на жаль, при прийомі на посаду не перевіряли на наявність симптомів клептоманії. А з іншої сторони, МІФ висував свої умови, і Рада мусила визначити, кого ж зрештою буде обдурено. До Ради входили: Сам, якого, правда, на засіданнях ніхто відродясь не бачив, Банкір, царство тобі, небоже, керівник ДУПІ, і Міністр Фінансів, шановний сусід нашої божевільні. Банкір отримав свою посаду минулого року, коли його попередника було заарештовано за розтління малолітніх, несумісне з громадсько-відповідальною посадою. Хоча, провина його, вважав генерал, не була доведена за всіма правилами суд-медекспертизи, і цілком можливо, що його просто підставили.

Гіпотеза, враховуючи аксіоми демонології, полягала в тому, що Банкір домовився з Люком про отримання бажаної посади шляхом розкріпачення інгібованих характеристик, себто неправомірним звинуваченням і звільненням попередника, за що Люк, схоже, хотів заручитися його підтримкою у вирішенні питання про надання позики. Потім, видно, якісь у них виникли непорозуміння, і штрейкбрехера було усунено. Чому для Люка вигідним було вибити все ж таки отримання позики?

МІФ працював уже з кількома сусідніми країнами, і наче ж всі задоволені… Однак… Тут у мене спрацювала складна асоціація, пригадався один з найромантичніших романтичних вечорів моєї безумної юності, підтоптана пісенька про підтоптане кохання, і демон з каблучкою, на якій було написано “Університет Герарта”. Он воно!

— Люди! — прошепотіла я, щоби не відлякати геніальну здогадку.

— Що, нелюдь? — миттєво зреагував неодноразово дістатий мною Бішоп.

— Теодоре, не смійте мене ображати, а то я просто визнаю вас недієздатним через дзеркальну хворобу, — я звернулася до генерала, який виглядав найбільш розважливим з усієї, загрузлої в демонічних кознях, компанії, — Згадайте, минулого року… Економічна криза в Кінг-Конгу, тоді впало виробництво, споживання і перерозподіл, сталася девульвація (так, здається), деградація і дефенетрація (тоді, contra spem, бракери пострибали з вікон) і, хоча через це звільнилося багато робочих місць, безробіття сягнуло небосхилу. Тоді, ходили чутки, що винен МІФ, який висунув і оприлюднив такі умови, що в усіх складалося враження, що економіка країни здохла і засмерділася, піднялася паніка, всі можливі курси впали, і країна розвалилася просто на очах. Але приїхали професори з Університету Герарта, всім пояснили за допомогою різних кривих, прямих і ламаних, що в усьому винне таке абстрактне поняття, як ананке, і таке конкретне, як вкрай дебільне керівництво. Олігофренів, що, виявляється, вміло приховували дефекти інтелекту, було усунено, а МІФ все таки всунув свою позику, на умовах, які повністю підпорядкували Кінг-Конг Амайрані.

Впала тиша, генерал дивився на мене, як на якогось юродивого, що розпочав практику з черевопровісництва. Бішоп і Ап-Перкот споглядали замислені обличчя один одного, а Медді — власні нігті.

— Треба поспілкуватися з Міністром, — вирішив генерал.

— Васька, припини мучити Скіннера! — закликав молодика у халаті гуманний Теодор, — а йди зараз до Міністрества і передай, що Зозуля хоче поспілкуватися.

Хлопець піднявся і вийшов. Я провела його очима. Керубіно. Бішоп ненавмисне наступив мені на ногу.

— Яка недоречна мстивість, — зауважила я.

— Чого б це ще? Я про молоді кадри піклуюсь.

Молоді кадри повернулися за кілька хвилин з пікантною новиною. У приймальній Міністра повідомили, що він поїхав на зустріч з керівником ЗБОНЧу. Генерал показав всім присутнім, як робити великі очі.

— Якісь зміни у штатному розкладі?

Ап-Перкот:

— Боже збав. А куди поїхав?

Хлопець:

— До абатсвтва.

— Куди? Чого він туди поїхав?

— Ви його запросили.

— А я що — ідіот його туди запрошувати?

Юнак красномовно стенув плечима.

— Нес-сумісно з посадою, — з почуттям сказав полковник і сполохано оглянув присутніх, — гррм, що це значить?

— Люк? — Медді висловила те, що крутилося на язиці в усіх нас.

— Диявол! — дуетом проказало керівництво.

До абатства ми їхали швидко, у чорній кареті божевільні з ескортом чотирьох пар кінних санітарів. Виглядало, як транспортування якогось особливо агресивного маніяка з восьмим даном айкідо.

Абатство було старим і майже покинутим — залишились тільки ентузіасти. Навколо стін абатства бігали шеренгами захекані монахи у гумових чоботях, наспівуючи маршову пісеньку “Гей, на горі та й ченці живуть” для підняття духу. На подвір’ї коло дзвонарні проводилися вчення, і чути було команди “Рівняння на хоругви!”, “Хрест на плече, лівою, лівою!”; біля резиденції абата стояв екіпаж з емблемою Міністерства Фінансів — рука, яка підкидає монетку. Ми, як скажені ведмежатники, увірвалися до абатових покоїв і завмерли на порозі.

— Вітаю, шановні, — проказав абат, — я чекав на вас. Прошу, проходьте, не соромтеся.

Від зайвої сором’язливості нас врятували озброєнї вартові у сутанах, що недвозначно продемонструвавши свою чисельну і збройну перевагу, заштовхнули нас у вітальню і навіть ввічливо причинили за нами двері.

Абат був у абсолютному захваті від нашого візиту та у спецкостюмі про всяк випадок. Але ніщо не могло приховати його сонцесяйну посмішку та парфуми від кутюр. Поряд сидів приголомшений Міністр, приголомшений, власне, до стану непорушності і повної відсутності реагування на зовнішні подразники.

— Що з ним? — поцікавився, як завжди, уважний до навколишніх, Бішоп.

— Відпочиває. Ні-ні, не подумайте чого лихого. Нащо мені його вбивати, коли це зробите ви.

— Я?

— Так, скрутите нещасному в’язи. Бідний Міністр. Як же це ви, полковнику, прогледіли серед своїх підлеглих ставленика Диявола? Дуже неприємна обставина, бо ж він захоче потім позбутися свідків. Глядіть же, я попереджав.

— Люк? Чого ти хочеш цим досягти? — гнівно проказала Медді, — На кой лях тобі здався МІФ?

— Мадлен, моя маленька, мені абсолютно все одно, що буде з цією країною. Амайранці хочуть захопити півсвіту, чому б їм не допомогти? Такі розважливі люди, такі енергійні.

— Так це всього тільки задля ЗЗБ? — раптом зрозуміла я.

Люк нахабно кліпнув оком в мій бік.

— Ти нам дуже допомогла, Лілле. З Бішопа вийшов прекрасний подвійний агент.

— Люк, ти напросишся. Уже зараз діаспора незадоволена твоєю політикою, а коли через клятих амайранців тут взагалі бо’зна що почнеться, тобі оголосять імпічмент.

— Який жах. Та нічого, доведеться запровадити тиранію, люба Медді. Тебе я взагалі не розумію, знайшла собі заняття, що якраз відповідає твоїм здібностям, то й творила би на радість людям.

Медді спалахнула.

— Не нахабній. Це взагалі моє місто, і я забороняю…

— Що-що? Твоє? Це тому, що ти притаскалася сюди зі своїми трьома коханцями і заснувала перший на цих пагорбах бордель? Тільки ти тоді звалася… Як? Лібід. Всіх надурила. Ох уже ці нащадки Ліліт! У вас же в крові дух дрібнобуржуазної панелі, ви не здатні ні на що більше. Ти думала, твоя наївна онучка перетягне Гаела на твою сторону? Такої дурниці я навіть і не сподівався. Ні, Гаеле, ти чуєш?

Гаел дисципліновано з’явився перед ясні очі Люцифера. Я ледве не зімліла від захоплення. Я відчувала себе останньою ідіоткою, просто ганчірочкою, об яку ноги не повитирав тільки лінивий. Терпіти таке?

— Ну, покидьки! — вискнула я, -! У вас тут що, соцзмагання з художнього використання наївної онучки? Гаеле, це що, чесно, по твоєму?

— Хто тобі сказав, що мова йде про чесність?

— Ах, он як!

Я підстрибнула в неймовірному потрійному тулупі з підвипідвертом і з “Кий-я!”, проголошеним мною надзвичайно дурним голосом, вліпила Гаелові ніжного ляпаса. Що тут сталося! Спалахнув килим, від якого я відштовхнулася, тріснула підлога, повалив дим. ЗБОНЧевці поховалися під лавками. Гаела просто метнуло в стіну, від чого здригнулася всенька будівля. Йому, звичайно, нічого лихого не сталося. Він просто сидів, як пришелепуватий, і дивився на долоню, якою витер розбиті мною губи. А потім розсміявся.

— Ну все, дуель до першої крові! У тебе що, знову гормональний стрес?

Все поплило перед моїми очима. Він же… Там, біля пам’ятника Герою… То був…

— О боже… — прошепотіла я.

— Чого хоче жінка, того хоче Бог, — з недоречним тріумфом вимовила Медді.

Люк зблід.

— Ти не могла…

— Чого ж? Богдан Сергійович таки закрив кредит. Що вдієш, мені дуже шкода.

— Мать-перемать, — сказав Люцифер і почав буянити.

Не знаю, що він зробив, та мала місце друга спроба запроторити мене до Пургаторію. Правда, ми тепер опинилися тут вдвох з Гаелом, і мене жбурнуло просто в його обійми. Він не сподівався такого удару долі, і в результаті, ми обоє опинилися на підлозі. Це була, очевидно, остання помста Люка, оскільки потрапивши у таку двозначну позицію, я просто не могла не відчути рецидиву гормонального стресу. Та такої сили, що розладнався вестибулярний апарат, а опорно-руховий немов зірвався з ланцюга, як скажена собака. Так напевно, відчувають себе маніяки, які ґвалтують перехожих на вулицях. Ось до чого я докотился!

— Ne nos indulges in tentationem, sed libera nos a malo… — прошепотіла я, задихаючись гарячим, вологим паром Стіксу.

Підлога в черговий раз хитнулася і тріснула просто під нами. Хапаючись за твердий грунт, ми підвелися, опинившись по різні сторони тріщини. Тільки тепер я усвідомила, що ми стояли на мосту, через той же осоружний Стікс. І міст виявився розвідним.

— Це міст через Стікс, — сказав Гаел.

— І що?

— А те, що з цього моста можна потрапити будь-куди, будь-який час і місце.

— Угу, — я відчувала, що зараз почну ницо скиглити, — повертаєшся до Амайрани?

— Напевне.

Боже, ну має ж бути якийсь спосіб!

— Шкода, що не можна нічого вдіяти.

— Все, значить.

Тільки б не заплакати, будь ласка!

— Логічно.

— А… можна запитання?

Він усміхнувся.

— Як тобі вдалося звабити Єву?

— Так ти здогадалася? Ну тоді… Не знаю навіть. Це ще питання, хто кого.

— Що ж, бажаю подальших успіхів.

— І тобі.

Ми розвернулися і пішли в різні сторони. God help me, I love thee! Тільки не обертайся! З кожним кроком, я все більше занурювалася в туман, липкий і спекотний. Берега не було видно, та я була впевнена, що й не побачу його. Я заплющила очі — чи не все одно? — і йшла так дуже довго, але зрештою опинилася вдома. З холодним компресом на чолі — голова боліла страшенно. Медді дивилася на мене зі співчутливою посмішкою.

— Наклюкалася ти, дорогенька, сама винна.

— Звісно. Сама.

Я відвернулася до стінки і дала волю природнім емоціям.

— Нічого-нічого, — сказала Медді, — у вбиральню менше бігати будеш.


… ХХVІІІ… | Зворотня сторона Демонології | …ХХХ…