Book: «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім»



«Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім»

Віталій СКЛЯРЕНКО


«ТЕМНІ МІСЦЯ» В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Київ — "Довіра"

2003



Скляренко Віталій Григорович — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Народився 14 серпня 1937 р. у с. Новомиколаївка Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. в родині вчителів. Закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І. І. Мечникова. Автор 140 друкованих праць з історії української мови, акцентології, етимології, у тому числі чотирьох монографій. Один з авторів і редакторів «Етимологічного словника української мови» в семи томах (вийшло друком чотири томи), член Етимологічної комісії при Міжнародному комітеті славістів. Лауреат премії ім. О. О. Потебні НАН України (за монографію «Праслов’янська акцентологія»).



ВСТУП


Пройшло 200 років від першого видання найславетнішої пам’ятки давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» (далі — «Слово»), досягнуто значних успіхів у дослідженні цього шедевру, але до повного розуміння «Слова» ще далеко. І насамперед тому, що дуже багато так званих «темних місць» у «Слові» досі не розгадано. Довгий час «темні місця» в «Слові» досліджували переважно літературознавці та історики. Однак немає сумніву в тому, що тлумачення «темних місць» у «Слові» — справа передусім лінгвістів, причому лінгвістів-етимологів. В. Е. Орел з цього приводу пише: «тлумачення «темних місць» — робота, яка безумовно входить у компетенцію етимології, — виявилося передовіреним представникам інших філологічних (і навіть нефілологічних) спеціальностей!» 1.

Мета нашого дослідження — висвітлити «темні місця» в «Слові», які досі ще не розгадані або пояснені, на наш погляд, неправильно, а також внести відповідні виправлення в текст «Слова» і в переклад. У цій праці розглянуто 41 «темне місце». Оскільки така велика кількість «темних місць» по-новому прочитана й осмислена, виникла потреба в новому перекладі «Слова». Здіснений нами переклад подано в дослідженні як додаток.

Досліджувати «темні місця» в «Слові» ми розпочали після завершення укладання «Етимологічного словника української мови» в 7-ми томах 2 (праці колективної, до якої нами написано понад 2,5 тисячі етимологічних статей) і завершення написання книги «Праслов’янська акцентологія» 3, що припало на літо 1997 року. Слід сказати, що розгадування «темних місць» у «Слові» принесло нам величезне задоволення і насолоду.

«Слово» називають перлиною давньоруської літератури, і ми сподіваємося, що запропоновані нами прочитання «темних місць» у «Слові» дозволять цій перлині засяяти ще яскравіше.


1 Орел В. Э. «Слово о полку Игореве» и его этимологическое изучение // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 126.

2 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука: В 7-ми т. — К., 1982 — 2003. — Т. 1-4.

3 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія. — К., 1998.



1. «РастЂкашется мыслію по древу»


Одним з «темних місць» у «Слові» є словосполучення «растЂкашется мыслію по древу», яке виступає складовою частиною речення «Боянь бо вЂщіи, аще кому хотяше пЂснь творити, то растЂкашется мыслію по древу, сЂрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы». Цілий ряд дослідників вбачає тут порушення паралелізму: по землі — вовк, під хмарами — орел, по дереву — мысль, а мав би бути названий якийсь звірок, що швидко бігає по дереву. На таку невідповідність першим вказав М. О. Полевой 4. Згодом дослідники, що розглядають слово мыслію у згаданому словосполученні як описку, запропонували замість мыслію кон’єктуру мысью, розуміючи під цією назвою білку (М. П. Карелкін, В. Ф. Міллер, В. М. Перетц, І. П. Єрьомін, В. В. Мавродін, О. К. Югов, Л. В. Соколова), летючу білку (Є. В. Барсов, І. О. Новиков), лісову мишу, точніше лісову соню (М. М. Єгоров). Однак, як зазначає М. В. Шарлемань, лісова соня не бігає, а досить повільно повзає по корі і гілках дерев, через що дієслово растЂкашется до соні ніяк не підходить. «Соня, як і раніше запропоновані білка та летюча білка, — підсумовує вчений, — є невдалими кон’єктурами» 5, з чим можна повністю погодитися.

На наш погляд, мають рацію ті дослідники, які вважають, що словосполучення «растЂкашется мыслію по древу» не можна відривати від словосполучення «скача... по мыслену древу»: «О Бояне, соловію стараго времени! абы ты сіа плъкы ущекоталъ, скача, славію, по мыслену древу, летая умомъ подъ облакы». На неправомірність такого відриву, а значить і на відсутність потреби у заміні мыслію словом мысію вказував ще О. М. Веселовський 6.


4 [Полевой Н.] [Рец. на кн.:] Песнь ополчению Игоря Святославича, князя Новгород-Северского. Пер. c древ. рус. яз. XII ст. Александром Вельтманом. М., 1833 // Моск. телеграф. — М., 1833. — №7. — С. 438 (примеч.).

5 Шарлемань Н. В. Заметка к тексту «РастЂкашется мыслію по древу» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 41.

6 Веселовский А. Новый взгляд на Слово о полку Игореве // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1877. — Ч. 192. Август. — С. 278.


Дослідники, які відхиляють названу кон’єктуру, по-різному трактують «мыслено древо», вбачаючи у ньому: міфічне дерево, яке росло в царстві богів, на небозводі, гілками вниз (А. М. Майков); дерево життя — життя людського роду (П. П. В’яземський); уявне фантастичне дерево (О. О. Потебня); дерево мислі, мудрості (О. М. Веселовський, Є. В. Барсов, Д. В. Айналов); дерево не реальне, уявне, яким є родовідне дерево (І. М. Жданов); дерево пізнання (В. І. Стеллецький, Б. М. Гаспаров); дерево поезії, пісень (В. Ф. Ржига); гуслі (М. Г. Халанський, М. К. Грунський, М. О. Мещерський); лютню (М. В. Шарлемань); книгу (Г. Ф. Карпунін). На користь значення «гуслі» наводиться той факт, що в англо-саксонській поезії арфа називається деревом веселощів (gomenvudu) 7. Гуслі дійсно можна назвати деревом веселощів, але залишається незрозумілим, чому вони — дерево мислі?

Немає сумніву в тому, що в поемі «мыслено древо» і «древо» пов’язані з процесом поетичної творчості 8, зі складанням Бояном тексту пісень. Наводяться навіть рядки, які він склав би про похід Ігоря. У зв’язку з цим ми вважаємо, що вираз «мыслено древо» означає «дощечка, на якій пишеться якийсь текст». Як відомо, на дощечках писали в античну епоху 9. Давнім слов’янам дерево також служило матеріалом для письма: записи робилися на бересті, на дощечках. Нещодавно (13 липня 2000 р.) в Новгороді були знайдені три покриті воском дощечки з нанесеним на них текстом. Дощечки складені у вигляді книжки (дві зовнішні дощечки містять написи лише з одного боку — внутрішнього, а внутрішня дощечка — з обох боків). Шар, під яким знайдено книгу, фахівці датують третім десятиліттям XI ст. 10 Слід також сказати, що археологи знайшли і описали давні знаряддя для писання на бересті або на покритих воском дощечках, які отримали назву «писала» і які, безперечно, свідчать про давню традицію писання не лише на пергаменті, а й на бересті і на покритих воском дощечках. У давньоруській мові камінь, на якому висічено священний текст (скрижаль), мав назву мысленый каменъ (це словосполучення стало навіть церковним фразеологізмом) 11, а тому й дерево (дощечка), на якому написано або пишеться якийсь текст, могло бути названим мыслено древо.


7 Халанский М. Южнославянские сказания о кралевиче Марке в связи c произведениями русского былевого эпоса. — Варшава, 1894. — Ч. 2. — С. 216.

8 Ржига В. Ф. «Мысленное древо» в Слове о полку Игореве // Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А. С. Орлова. — Л., 1934. — С. 109; Стеллецкий В. И. Примечания к древнерусскому тексту «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и пер. — М., 1965. — С. 123.

9 Каждан А. П. Книга й писатель в Византии. — М., 1973. — С. 7.

10 Котов М. Знайдено «найстарішу» давньоруську книгу // День. — 2000. — 26 лип. (№132). — С. 6.

11 Виноградова В. Л. К лексико-семантическим параллелям «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 143.


Коли Боян хотів комусь пісню скласти (творити), він розливався думкою по дереву, тобто викладав свої думки на дощечці. Згодом поети розливалися думками вже на папері. У цьому плані Шевченкове «Думи мої, думи мої... Нащо стали на папері сумними рядами?..» дуже близьке до «растЂкашется мыслію по древу». Звертаючись до соловейка старого часу Бояна, який творив у другій половині XI — початку XII ст., автор «Слова» зазначає, як би той оспівав походи Ігоря, скачучи (він же соловейко!) по дощечці для письма («по мыслену древу»), літаючи розумом попід хмарами.

Отже, якщо під виразом «мыслено древо» розуміти дощечку, на якій пишеться якийсь текст, то обидва словосполучення — «растЂкашется мыслію по древу» і «скача... по мыслену древу» стають ясними і логічно вмотивованими.



2. «Иже истягну умь крЂпостію своею, и поостри сердца своего мужествомъ»


У наведених двох фразах «Слова» найбільші труднощі викликає слово истягну. Серед великої кількості осмислень цього слова виділимо його переклад як «затягнув, підперезав» (Я. О. Пожарський, Д. М. Лубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Грунський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов), зумовлений у більшості випадків зближенням аналізованої фрази із фразою апостола Петра в першому соборному посланні: «препоясавше чресла помышленія вашего», причому половина з наведених дослідників истягну читає як u стягну (Д. М. Лубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц).

Труднощі існують і в розумінні другої фрази («и поостри сердца своего мужествомъ»), оскільки не зовсім ясно, що погострив Ігор — серце чи розум. Якщо брати до уваги тільки розуміння другої фрази, то всіх дослідників можна поділити на дві групи: тих, хто вважає, що Ігор погострив серце своє (мужністю), і тих, хто думає, що Ігор погострив розум (серця свого мужністю). Дослідники першої групи обидві аналізовані фрази перекладають: «Цей Ігор, напруживши розум свій міцністю, погостривши серце своє мужністю...» [* Тут і далі переклад з російської мови на українську наш (перекладається лише проза, поезія не перекладається).] (перші видавці «Слова»), «який підперезав розум міцністю, вигострив серце своє мужністю» (Я. О. Пожарський), «який спрямував усі свої думки на подвиг цей і погострив серце своє мужністю» (М. Ф. Грамматін), «який увійшов у досконалий смисл, укріпив серце мужністю» (Ф. І. Буслаєв), «який розширив розум міцністю сил, вигостривши мужністю серце» (О. Ф. Вельтман), «що скріпив ум силою своєю і погострив серце своє завзяттям» (О. М. Огоновський), «який, напруживши розум міцністю своєю, нагостривши серце своє мужністю...» (Д. І. Прозоровський), «що ум скріпив своєю силою і серце мужеством-завзяттям погострив» (О. О. Партицький), «І розум підперезав він міцністю своєю і серце своє вигострив він мужністю» (Є. В. Барсов), «який підперезав розум свій міцністю, погострив серце своє мужністю» (В. О. Яковлєв), «який затягнув розум твердістю своєю і погострив серце своє мужністю» (А. В. Лонгінов), «что опоясал ум / крепостию / и изострил серце свое / мужеством» (І. О. Новиков), «який підперезав розум міцністю своєю [підпорядкував свої думки своїй «міцності» — мужності, хоробрості] і погострив серце своє мужністю» (Д. С. Лихачов), «який своєю міццю коваля викував рішення і мужністю вигострив своє серце» (І. Д. Тіунов), «який напружив розум міцністю своєю і вигострив серце своє мужністю» (M. K. Гудзій), «який випробував розум своєю міцністю і вигострив своє серце мужністю» (Р. О. Якобсон), «який напружив розум волею своєю і вигострив серце своє мужністю» (В. І. Стеллецький), «що вгамував розум упертістю своєю і заохотив серце своє мужністю» (В. В. Німчук).

Дослідники другої групи аналізовані фрази перекладають так: «який здобув розум своєю силою, погострив його мужністю серця» (М. О. Максимович), «який підперезав розум міцністю своєю, вигострив серця свого доблестю» (Д. М. Лубенський), «який укріпив свій розум, вигострив його мужністю свого серця» (Я.Малашев), «який напружив розум у всю свою міцність і погострив (розум свій) мужністю серця свого» (Й. П. В’яземський), «що підперезав розум міццю своєю і нагострив (його) мужністю свого серця» (M. K. Грунський), «який стягнув розум міцністю своєю і вигострив серця свого мужністю» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «який збудив розум міцністю своєю і погострив (його) мужністю свого серця» (О. С. Орлов), «що відвагою загартував себе, загострив серця свого мужністю» (І. П. Єрьомін), «який приборкав розум своєю доблестю і погострив серця свого мужністю» (О. В. Творогов), «який викував розум твердістю своєю і нагострив його мужністю свого серця» (М. О. Мещерський), «що відточив намір силою своєю і вигострив серця свойого мужністю» (Л. Є. Махновець), «який укріпив дух волею своєю і погострив його мужністю серця» (Л. О. Дмитрієв).

Ми згодні з І. Д. Тіуновим, що в аналізованих фразах наявний образ із ковальської справи. «Потовщене, притуплене від довгого вживання лезо стального знаряддя (сокири, коси) коваль розігріває на вогні і виковує тонше — відтягує (суч. технічний термін), витягує, а потім відточує на бруску» 12.


12 Тиунов И. Д. Несколько замечаний к «Слову о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 196.


Проте ми не згодні з перекладом аналізованих фраз І. Д. Тіуновим («який своєю міццю коваля викував рішення і мужністю вигострив своє серце»), з якого випливає, що відтягують одне, а гострять інше. Гострять завжди те, що відтягують, для того його й відтягують, щоб погострити. Отже, Ігор погострив розум, а не серце. Звичайно, щоб відтягнути щось притуплене, треба вдаряти по ньому чимось твердим і важким, тому крЂпостію слід перекласти «твердістю», а не «мужністю» чи «міцністю», тим більше що друс. крЂпость означає «твердість». Переклад аналізованих фраз пропонується такий (ніяких змін у текст ми не вносимо): «який відтягнув розум (ум) твердістю своєю і погострив (його) серця свого мужністю».





3. «спала Князю умь похоти»


У наведеній фразі «Слова» найбільше суперечок викликає слово спала, хоча певні труднощі існують і в осмисленні похоти, яке іноді читається по хоти або виправляється на інше слово. Значна частина дослідників розглядає спала як форму минулого часу від дієслова спасти «прийти (в голову)», пов’язаного з падати (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, Д. М. Лубенський, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, Д. І. Прозоровський, М. К. Грунський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. Ф. Соболевський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Уся фраза перекладається: «Прийшло князю на думку» (перші видавці «Слова»), «Спало князю на думку сильне бажання» (Я. О. Пожарський), «запала в ум князю охота» (М. О. Максимович), «Залягла в душі князя дума про похід» (Д. М. Лубенський), «згадав князь про жону свою» (П. П. В’яземський), «Зайняла ум князеві охота» (О. М. Огоновський), «Охопило ум князя захоплення» (Д. І. Прозоровський), «Спало князеві на думку бажання» (М. К. Грунський), «И вспала охота / князю на ум» (І. О. Новиков), «Охопило ум князя бажання» (M. K. Гудзій), «Запала князю дума» (І. П. Єрьомін), «Запала князю в ум бажана мрія» (В. Ф. Соболевський), «Спала князю на ум охота» (Л. Є. Махновець), «Пристрасть князю ум охопила» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв). Слово спала М. Ф. Грамматін виправляє на спали, узгоджуючи його з похоти («Спало князю на ум бажання»), М. С. Тихонравов, Г. А. Ільїнський, О. С. Орлов і Д. С. Лихачов — на спалъ, узгоджуючи з умь («Рушився в князя розум під його пристрасним бажанням» — Г. А. Ільїнський із зміною похоти в под хотию, «Схилився в князя ум до пристрасного бажання» — О. С. Орлов, «Схилився в князя ум [думка] перед пристрасним бажанням» — Д. С. Лихачов). В. Ф. Міллер спала замінює на вспала або впала («жага оволоділа умом князя»), О. О. Потебня — на успала («прийшла князю охота»). Ряд дослідників виправляє похоти на похоть (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Ф. Є. Корш, С. К. Шамбінаго — 1912, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький). Іноді дослідники перед іменником умь вставляють у текст прийменник у (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня).

Частина дослідників вважає спала аористом від дієслова съпалати «спалити» (А. В. Лонгінов, В. М. Перетц, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, М. О. Мещерський, Е. Я. Гребньова) і пропонує такий переклад усієї фрази: «опалила князю ум за жагою (славою)» (А. В. Лонгінов), «запалила князеві пристрасть уяву» або «запалала в князя думка про кохану» (В. М. Перетц), «Згорав у князя розум у палкому бажанні» (Р. О. Якобсон), «Розпалило ум князя бажання» (В. І. Стеллецький), «похіть спалила князю ум» (В. П. Адріанова-Перетц), «Спалила князю душу жажда» (О. К. Югов), «Розпалило князю ум бажання» (М. О. Мещерський), «Спалювало Князю ум (думками, тривогою) за жоною» (Е. Я. Гребньова). О. І. Соболевський спала замінює на въспала («спалахнув у князя розум, розпалилася уява»).

На думку деяких дослідників, слово спала у фразі «спала Князю умь похоти» є іменником (О. Ф. Вельтман, О. О. Гонсіоровський, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. М. Дилевський). О. Ф. Вельтман спала виправляє на опала «палкість, гарячність, гнів», похоти — на похыти («Запальність князя ум захопила»). О. О. Гонсіоровський замість спала читає слава, а замість похоти — похыти. Є. В. Барсов спала перекладає як «запальність, геройське завзяття», а похоти виправляє на похопи («У князя ум охопило геройське завзяття»). На думку В. О. Яковлєва, спала — «запал, охота, пристрасне бажання», а похоти — зіпсоване похыти («охота... затьмарила князю ум»). C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига спала перекладають як «запал», а замість похоти читають полони («Запал князю ум полонив»). М. М. Дилевський для спала встановлює значення «сердечний, душевний жар, вогонь, полум’я, запал» (пор. ч. spala «пропасний вогонь»), а в похоти вбачає похити (похьтш) із значенням «оволодів, охопив, полонив» («запал князю ум полонив»).

Хоч більшість сучасних дослідників «Слова» вважає, що спала у «Слові» пов’язане з дієсловом палити, на наш погляд, мають рацію ті дослідники, які пов’язують спала з дієсловом пасти (падати). На користь такого прочитання спала свідчить цілий ряд фактів:

1. Вираз спасти на ум «прийти в голову» ще й досі вживається в українській літературній мові, хоч сприймається вже як застарілий, пор.: «Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі» (І. С. Нечуй-Левицький). Його витісняють вирази спасти на розум, спасти на думку (з іншим другим компонентом), які мають те саме значення, що й спасти на ум, пор.: «Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум» (Г. Ф. Квітка-Основ’яненко), «І йому спало на думку, як і всякому спадає, хто повернеться в рідне місце: а чи давно?» (Марко Вовчок). Вираз снасть на ум «прийти в голову» засвідчують також билини: «Ему спала на ум да своя сторона, / Ёму спала на ум да отец-матушка» 13. Зважаючи на наведені факти, можна не сумніватися, що вираз съпасти на умъ «прийти в голову» мав місце в давньоруській мові. На відміну від виразу съпасти на умъ, існування в давньоруській мові дієслова съпалати є дуже проблематичним. Такого дієслова (з префіксом с-) немає в жодній із слов’янських мов.


13 Архангельские былины и исторические песни, собранные А. Д. Григорьевым в 1899-1901 гг. — СПб., 1910. — Т. 3. — С. 556.

14 Вяземский П. Л. Замечания на Слово о плъку ИгоревЂ. — СПб., 1875. — С. 92.


2. Відсутність у «Слові» прийменника на у виразі спала... умь є цілком закономірним явищем для давнього часу 14. Знахідний безприйменниковий на позначення напрямку руху зустрічається не тільки в давньоруських пам’ятках, але й у староукраїнських 15.

3. Прочитання фрази «спала Князю умь похоти» як «прийшло князю в голову бажання» (скуштувати великого Дону) добре вписується у зміст твору. При прочитанні фрази «спала Князю умь похоти» як «спалило князю розум бажання» виходить, що похід 1185 р. затіяла людина із «спаленим» розумом, тобто безумець, а це не відповідає змісту твору, у якому похід Ігоря оспівується, а до самого Ігоря автор ставиться з великою симпатією, підкреслюючи, що він «истягну умь крЂпостію своєю». Звідси — намагання деяких дослідників, прихильників такого прочитання слова спала, уникнути буквального перекладу, пом’якшити переклад фрази («запалила князеві пристрасть уяву», «Розпалило ум князя бажання»), що є відступом від тексту.

4. Пов’язання спала в «Слові» з дієсловом пасти (падати) не вимагає додаткових кон’єктур. Кон’єктура та сама, яку пропонує цілий ряд дослідників: похоти виправляється на похоть. Написання в рукописі «Слова» літер ь та и було дуже подібним 16.

Таким чином, ми вважаємо, що вираз спала... умь у «Слові» повністю відповідає укр. спала на ум (спала на розум). Безприйменникова конструкція відбиває давніший стан. Фразу «спала князю умь похоть» слід перекласти «спало князю на ум бажання» або «прийшло князю в голову бажання». Оскільки бажання йдуть від серця або душі, а в голову приходять думки (пор.: «Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака» — І. С. Нечуй-Левицький), то буде точнішим слово похоть перекласти як «задум»: «прийшов князю в голову задум».


15 Історія української мови: Синтаксис. — К., 1983. — С. 114.

16 Слово о полку Игореве / Ред., пер. и объясн. прив.-доц. С. К. Шамбинаго. — М., 1912. — С. 50.



4. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы»


У «Слові» чотири рази зустрічається присвійний прикметник від Троянъ: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы», «были вЂчи Трояни», «на землю Трояню», «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Існує дуже багато пояснень цього прикметника. Усі вони досить детально розглянуті у відповідних статтях M. C. Державша, А.Болдура і Л. В. Соколової 17.


17 Державин Н. С. «Троян» в «Слове о полку Игореве» // Сборник статей и исследований в области славянской филологии. — М.; Л., 1941. — С. 7 — 60; Болдур А. Троян «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 15. — С. 7 — 35; Соколова Л. В. Троян в «Слове о полку Игореве» (Обзор существующих точек зрения) // Тр. Отд. древнерус. лит. — Л., 1990. — Т. 44. — С. 325-362.


Остання виділяє 5 напрямків у поясненні прикметника Троянь: історичний, міфологічний, абстрактний, компілятивний і негативний. Переважна більшість представників історичного напрямку виводить згаданий прикметник від імені римського імператора І—II ст. н.е. Траяна (М. М. Карамзін, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Є. Є. Голубинський, М. С. Державін, М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, М. О. Баскаков та ін.). Ряд дослідників цього напрямку вважає, що Трояном названо в «Слові» руського князя, який мав трьох братів або трьох синів: Рюрика — старшого з трьох братівкнязів (А. С. Петрушевич — 1886, Г. П. Шторм), Святослава Ігоревича — батька трьох синів (Г. А. Ільїнський) та ін. Частина дослідників відносить ім’я Троянь не до одного з трьох братів або синів, а до всіх трьох братів чи синів: трьох руських князів-братів Кия, Щека і Хорива (М. І. Костомаров), трьох синів Ярослава Мудрого — Ізяслава, Святослава, Всеволода (А. В. Лонгінов, Б. Д. Греков, М. Д. Приселков, С. Г. Пушик) та ін.

До історичного напрямку відноситься також пов’язання прикметника троянь з назвою міста: з гомерівською Троєю (П. П. В’яземський, О. М. Веселовський, І. О. Новиков), з містечком Трояни недалеко від Бердянська, яке згадується арабським географом XII ст. Ідрісі під назвою Труя (Р. О. Якобсон, М.Шефтель), з містом Тмуторокань (О. Й. Пріцак), з Києвом, який нібито раніше називався Троєю (В. О. Шевчук).

Майже всі представники міфологічного напрямку вважають Трояна язичницьким божеством: якимсь давньоруським богом (Д. С. Лихачов), богом сонця (В. Г. Щурат, Я. Є. Боровський та ін.), богом місяця (Ю. М. Золотов), богом війни (О. О. Косоруков), богом зими (А.Болдур), богом пітьми, підземного царства (А. М. Майков) та ін.

Представники абстрактного напрямку сприймають Трояна як метафору давнини, поетичну прикрасу (В. О. Яковлєв).

Для представників компілятивного напрямку властиве поєднання двох напрямків (як правило, історичного і міфологічного) у трактуванні Трояна, під яким найчастіше розуміється обожнений римський імператор Траян (О. О. Потебня, М. П. Дашкевич, В. М. Перетц, М. М. Дилевський та ін.).

Представники негативного напрямку розглядають прикметник Трояни як хибне прочитання іншого слова: Бояни (М. С. Тихонравов, Я.Малашев, С. К. Шамбінаго — 1912, О. К. Югов), Краяни (О. Ф. Вельтман), Тр?окъни, тобто Тмуторокани (О. О. Сулейменов).

Дослідники розглянутих напрямків однотипно трактують прикметник троянь в усіх чотирьох випадках. Проте ряд дослідників (О. М. Огоновський, О. О. Партицький, І. П. Єрьомін та ін.) по-різному пояснюють згаданий прикметник у різних фрагментах. Так, О. М. Огоновський під тропою Трояновою розуміє вал або дорогу римського імператора Траяна, а в трьох інших випадках ім’я Троянъ учений пов’язує з язичницьким божеством.

На наш погляд, в усіх чотирьох випадках під іменем Троянъ виступає в «Слові» язичницьке божество (міфологічний напрямок). Троян як язичницький бог засвідчується двома давніми пам’ятками писемності. Він згадується в «Ходінні Богородиці по муках» (список XII ст.): «То они все богы прозваша: солнце и мЂсяць, землю и воду, звЂри и гады... Трояна, Хърса, Велеса, Перуна на богы обратиша» 18. Привертає увагу, що тут Троян поставлений на перше місце. Бог Троян згадується також у пам’ятці «Слово і одкровення святих апостолів» (список XVI ст.): «мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и Трояна» 19.

Серед дослідників міфологічного напрямку найобґрунтованішою і найавторитетнішою вважається точка зору Д. С. Лихачова (в усіх чотирьох словосполученнях під Трояном він розуміє руського язичницького бога), а тому ми, перш ніж викласти своє прочитання кожного з чотирьох фрагментів, наводитимемо пояснення цього фрагменту Д. С. Лихачовим. Почнемо з першого фрагмента: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы». На думку Д. С. Лихачова, наведене словосполучення означає, що Боян носиться по божественних путях 20. У ювілейному збірнику, присвяченому 800-річчю «Слова», учений уже дещо інакше перекладає згадане словосполучення: «переносячись уявою на великі відстані» 21. На наш погляд, «тропа Трояня» — це стежка, що веде до статуї бога Трояна, яка знаходилася на пагорбі чи на горі, а тому стежка до неї пролягла «чресъ поля на горы». Походи Ігоря Боян оспівав би, проносячись у думках цією стежкою, тобто линучи думкою до бога Трояна. Це значить, що бог Троян мав безпосередній стосунок до військових походів: очевидно, він був наділений функціями бога війни, як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні.

Фрагмент другий: «были вЂчи Трояни». Д. С. Лихачов під віками Трояновими розуміє віки бога Трояна, язичницькі часи 22, з чим ми повністю погоджуємося. Зазначимо лише, що наведена в творі періодизація історії Русі («Были вЂчи Трояни, минула лЂта Ярославля, были плъци Олговы, Ольга Святьславличя»), на наш погляд, не є періодизацією автора «Слова»; тут названі ті періоди руської історії, які знайшли своє відбиття в творчості Бояна:

а) віки бога Трояна, тобто віки язичницькі;

б) роки Ярослава Мудрого (978 — 1054), тобто роки вже християнські (точніше, перехідні від язичництва до християнства), але ще єдиної Русі;

в) походи Олега Святославича (помер 1115 р.), тобто час міжусобних війн Олега Святославича, коли Русь вже не була єдиною.


18 Памятники старинной русской литературы. — СПб., 1862. — Вып. 3. — С. 119.

19 Летописи русской литературы и древности. — М., 1861. — Т. 3. Кн. 5. Отд. 2. — С. 5.

20 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1950. — С. 386 (сер. «Лит. памятники»).

21 Лихачев Д. С. Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве. 800 лет. — М., 1986. — С. 29.

22 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 385.


Фрагмент третій: «на землю Трояню». Д. С. Лихачов вважає, що землею Трояновою названа Руська земля 23. Однак дуже рідкі згадки про бога Трояна в давніх пам’ятках писемності свідчать про те, що він не був загальноруським богом. Як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні, Троян належав до місцевих богів. Йому поклонялися найімовірніше, лише в Києві і прилеглих землях, через які й була протоптана стежка до статуї бога Трояна.

Отже, ми вважаємо, що земля Трояна — це Київ і Київська земля, огороджена Трояновим валом (проходив лівим берегом Росі через м. Біла Церква), а не вся Київська Русь.

Фрагмент четвертий: «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Д. С. Лихачов трактує «седьмой вЂкъ Трояни» як останній вік язичництва на Русі, кінець язичницьких часів 24. На відміну від переважної більшості дослідників, у тому числі й Д. С. Лихачова, ми вважаємо, що словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» стосується не фрази про Всеслава («На седьмомъ вЂцЂ Трояни връже Всеславъ жребій о дЂвицю себЂ любу»), а попередньої фрази («Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!»).


23 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 386.

24 Там же.


Такої зміни в членуванні тексту вимагає зміст попередньої фрази: «Бо яке було насилля від землі Половецької?!». Це риторичне питання правомірне лише щодо певного історичного періоду (до 1060 року, коли половці не нападали на Руську землю), і такою часовою конкретизацією добрих стосунків з половцями у «Слові» є наступне після риторичного питання словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Отже, сьомий вік Трояновий — це час, коли не було насилля від Половецької землі (тобто час до 1060 року), а не час, коли Всеслав кинув жереб про дівицю собі любу (хоча і той, і той час в основному збігаються, оскільки Всеслав Полоцький став київським князем в 1068 р.). Друге не таке вже й важливе (в усякому разі незрівнянно менш важливе, ніж перше), щоб його датувати. Про Всеслава автор «Слова» пише лише тому, що Всеслав, на відміну від своїх внуків, ніколи не вдавався по допомогу ні до половців, ні до литовців, якими б складними не були перипетії його життя. Неважко помітити, що сьомий вік Трояновий (до 1060 року) припадає на роки Ярослава Мудрого (978 — 1054 рр., з 1019 до 1054 р. — великий князь київський), тобто на перехідний період від язичництва до християнства. Той факт, що тут ідеться про неповні сім віків, а не просто про сім віків, виключає образне вживання числівника седьмъ. Отже, «вЂчи Трояни» тривали приблизно з 400 р. (коли, очевидно, і був заснований Київ) до 1060 р. Слід зазначити, що згідно з повідомленням «Синопсиса», Київ засновано в 430 р. На той час слов’янська спільність вже розпадалася. На різних слов’янських землях слов’янський бог Сонця Дажбог міг отримувати інші назви. У Києві він отримав назву Троян, що сталося, безперечно, з тих самих причин, з яких у Щеціні (прибалтійські слов’яни) його було названо Триглавом. На більшості ж східнослов’янських земель він зберіг назву Дажбог.

Постає питання: чому ж тоді Троян не був представлений у пантеоні князя Володимира? Ми глибоко переконані, що Володимир прагнув не стільки систематизувати божества Київської Русі, скільки духовно закріпити об’єднання навколо Києва різних земель і племен. Через це в пантеоні Володимира не знайшлося місця Трояну, суто київському богу Сонця, але в ньому представлені Дажбог (бог Сонця у переважної більшості східнослов’янських земель) і Хорс (бог Сонця, на наш погляд, у Тмуторокані).



Автор «Слова» був дуже добре обізнаний з творчістю Бояна. Більше того, він вважав себе продовжувачем його справи, бо якщо Боян оспівував «вЂчи Трояни», «лЂта Ярославля», «плъци Олговы», то автор поеми ставить за мету висвітлити пізніші події — «отъ стараго Владимера до нынЂшняго Игоря», тобто з 1080 р. до 1185 р. (під Володимиром ми розуміємо Володимира Мономаха, а не Володимира Святого, на відміну від Д. С. Лихачова).

На наш погляд, усі чотири згадки про Трояна в «Слові» навіяні Бояном (деякі з них безпосередньо пов’язані з Бояном) і їх слід розглядати як результат впливу на автора «Слова» творчості Бояна. Не виключено, що й самі вирази «земля Троянова», «віки Троянові», «тропа Троянова» перейнято у Бояна, адже автор «Слова» з самого початку зазначив, що він вестиме повість «старыми словесы».



5. «Свистъ звЂринъ въ стазби»


Таємниче въ стазби в «Слові» по-різному осмислюється дослідниками. Його пов’язують із стадо (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, Ф. Є. Корш: «свистъмь звЂрЂ въ стада съби», В. І. Стеллецький: «въ стада зби»), із стая «зграя» (Є. В. Барсов: «въ ста(и) зби», C. K. Шамбінаго — 1912: «Свистъ звЂрий въ стаи зби», M. K. Грунський), із друс. стая «лігвище» (Л. А. Булаховський: «свистъ звЂри в стаЂ зби»), із стезя (Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв), із съто (Р. О. Якобсон: «въ съта съби»), що зумовило суттєві відмінності в перекладі аналізованої фрази: «ревуть звірі стадами» (перші видавці «Слова»), «хижі звірі навколо них стадами виють» (О. С. Шишков), «звірі виють по дорогах» (Я. О. Пожарський), «виють звірі стадами» (М. Ф. Грамматін), «рев звіриний по степах» (Д. М. Дубенський), «виття звірине в зграї зігнало» (Є. В. Барсов), «свист у зграї позганяв звіра» (M. K. Грунський), «а свист звіриний зібрав їх сотнями» (Р. О. Якобсон), «[свист звірів] зігнав (загнав) у лігвища» (Л. А. Булаховський), «свист звіриний (їх) у зграї збив» (В. І. Стеллецький). П. П. В’яземський у стазби схильний бачити пастьби.

Інший напрямок прочитання въ стазби — виділення в цьому словосполученні дієслова въста «постав, піднявся» і зби. При такому прочитанні великі труднощі викликає осмислення зби, яке виправляється: на абы «ніби» (О. Ф. Вельтман: «въста, абы дивъ кличеть»), на зви «завив» — від звыти «завити» (М. О. Максимович — 1859: «Зви Дивъ»), на зълъ «злий» (В. Ф. Міллер: «зълъ дивъ»), на зыкъ «зик» (А. С. Петрушевич: «въста зыкъ»), на збик «кішка», пор. п. zbik «дика кішка», ст. zbik «т. с.» (Г. А. Ільїнський: «зби(к) дивъ», де дивъ, на його думку, означає «дикий» — «звіриний рев піднявся; дика кішка кричить з вершини дерева»), на узбися «піднявся вгору» (О. О. Потебня — із зовсім іншим членуванням тексту: «нощь стонущи ему грозою птичь убуди свистъ; звЂрина въста, узбися Дивъ»), на збися «стрепенувся» («збився», «піднявся»): «свистъ звЂринъ въста, збися дивъ» (В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Гудзій, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), на зри — внесену в текст маргіналію (В. М. Щепкін, О. С. Орлов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), на близъ або бліз «поблизу»: «свисть звЂринъ въста близъ» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Л. Є. Махновець), на зли у значенні «поряд, поруч, поблизу» (С. І. Котков). О. М. Огоновський въ стазби виправляє на въсталъ и: «свисть звЂринъ въсталъ и Дивъ кличеть връху древа» («свист звіриний настав, і Див кличе на верху дерева»).

На наш погляд, пов’язання зби з добре засвідченим друс. събити «зігнати (з місця)» є правильним. Тільки зби стосується не птахів, яких свист звіриний нібито зігнав у стада, зграї чи сотні (важко припустити, що гроза зганяє птахів у зграї чи сотні, а не розганяє 25), і не звірів, яких свист загнав у лігвища, а Дива. Дива зігнало з місця, потривожило Ігореве військо. Саме тому Див опинився «връху древа». Звичайне його місце — на землі, про що є вказівка в самому «Слові»: коли половцям перестала загрожувати небезпека, «връжеса дивь на землю». Тому в зби ми вбачаємо дієприкметник збить з m виносним, яке стерлося: «зби(т) дивъ кличеть връху древа» («зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева»).

Виникає питання, чим же кон’єктура зби(т) краща від прийнятої багатьма дослідниками збися? По-перше, дієслова събитися із значенням «піднятися, забратися нагору» пам’ятки давньоруської мови не засвідчують. Таке значення засвідчують билини, його фіксує «Словар української мови» за ред. Б.Грінченка (укр. діал. збuтися «піднятися вгору»). До того ж згадане дієслово і в билинах, і в пам’ятках давньоруської мови (тут воно виступає з іншими значеннями), як правило, вживається в поєднанні з наступним прийменником (на, изъ, съ) 26.


25 Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5-ти т. — К., 1978. — Т. 3. — С. 483.

26 Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: В 5-ти т. — СПб., 1995. — Т. 5. — С. 49.


По-друге, фразу «свистъ звЂринъ въста» ми сприймаємо в тісному зв’язку з наступною («дивъ кличеть връху древа») і вважаємо, що «свисть звЂринъ» належить не байбакам і ховрашкам, як думають деякі дослідники (І. О. Новиков, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов), а Диву (так думають М. О. Максимович — 1859, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець). Саме цим свистом звіриним Див кричить на верху дерева, попереджуючи половців про небезпеку. А якщо це так, то між фразами «свистъ звЂринъ въста» і «дивъ кличетъ връху древа» не повинно бути вказівки на якусь іншу дію (типу «збися дивъ»), що розривало б ці дві фрази, з яких друга пояснює, розкриває зміст попередньої. Між названими двома фразами може стояти прикметник чи дієприкметник (як означення до Дива) або прислівник (як обставина місця після дієслова-присудка). При всій привабливості запропонованого В. Ф. Ржигою прочитання зби як бліз його слід відхилити, оскільки між зби і бліз все-таки дуже мало спільного. Як зазначає С. І. Котков, у списку «Житія Антонія Сийського», де В. Ф. Ржига виявив написання, що нагадує стазби, а насправді є ста бліз, поєднання літер л та і «навряд чи має вигляд и» 27, а «надрядкове з надто зсунуто вправо і навряд чи дозволено вносити його в рядок між літерами а і б» 28. У той же час дієприкметник зби(т) на місці зби цілком прийнятний як із семантичного боку, так і з палеографічного, і має явні переваги перед формою аориста збися.

Отже, текст двох аналізованих фраз пропонується такий: «свистъ звЂринъ въста: зби(т) дивъ кличетъ връху древа» («свист звіриний піднявся: зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева».


27 Котков С. И. Слово о полку Игореве (Заметки к тексту). — М., 1958. — С. 11.

28 Там же.



6. «Влъци грозу въсрожлтъ по яругамъ»


У цій фразі «Слова» загадковим є слово въсрожатъ. Воно відсутнє в інших давньоруських пам’ятках, і значення його невідоме. У зв’язку з цим дослідники по-різному перекладають фразу «влъци грозу въсрожатъ по яругамъ»: «вовки по яругах виттям своїм страх наводять» (перші видавці «Слова»), «вовки множать страх по яругах» (Я. О. Пожарський), «вовки жах породжують виттям по яругах» (М. Ф. Грамматін), «і вовки грозу віщують по яругах» (М. О. Максимович), «вовки грозу накликають по яругах» (Д. М. Дубенський, І. П. Єрьомін, Л. О. Дмитрієв), «вовки в ущелинах грозу накликають» (О. Ф. Вельтман), «вовки по яругах віщують грозу» (Я.Малашев), «вовки грозу відчувають по яругах» (Д. І. Прозоровський), «вовки грозу (бурю) піднімають по яругах» (О. О. Гонсіоровський), «по яругах вовки навивають жах» (Є. В. Барсов), «вовки грізно виють по яругах» (В. О. Яковлєв), «вовки підіймають грозу по яругах» (В. М. Перетц), «волки по оврагам / накликают грозу» (І. О. Новиков), «вовки грозу віщують по ярах» (M. K. Грунський), «вовки грозу викликають виттям по яругах» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, В. І. Стеллецький), «вовки по яругах (виттям) викликають жах» (О. С. Орлов), «вовки страх наводять по яругах» (М. К. Гудзій, Л. Є. Махновець), «грозу викликають виттям вовки по яругах» (Р. О. Якобсон), «уж волки побоища ждут по яругам» (О. К. Югов), «вовки бідою грозять по яругах» (О В. Творогов), «Вовки страх наганяють по яругах» (М. О. Мещерський). О. М. Огоновський въсрожатъ вважає деномінативним утворенням від прикметника срогъ, пор. стсл. срагъ «страшний, жахливий». Л А. Булаховський схильний виводити це загадкове слово від въссрожити, яке, можливо споріднене з п. srogi «суворий, жорстокий; страшний, жахливий», srozyc sie «шаленіти, скаженіти». Ряд дослідників (Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. І. Стеллецький та ін.) въсрожатъ пов’язує з рогъ «ріг (труба)» і розглядає його як префіксальне утворення від незасвідченого рожити «трубити в ріг», стосовно вовків — «вити».

Цілий ряд дослідників вносить свої поправки до въсрожатъ: въсърожать (М. Ф. Грамматін), вьсрожать (М. О. Максимович, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, В. М. Перетц, Л. А. Булаховський, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), върожатъ «ворожать, передвіщають» (І. М. Снєгірьов), въгрожать — від въгрозити «наганяти грозу», тобто «погрожувати» (В. Ф. Міллер), въсрашаютъ або въсорошаютъ — від друс. въсрашати «скуйовджувати (рос. взъерошивать), піднімати дибом волосся» (О. О. Потебня: «вовки піднімають страх (грозу) по ярах», тобто виттям викликають жах), ворожать — від друс. ворожити «передвіщати» (Ф. Є. Корш), въсрошатъ, въсрашатъ або въсорошаютъ — «скуйовджують (рос. взъерошивают), збуджують» (Д. С. Лихачов: «вовки [виттям своїм] грозу піднімають по яругах»).

В аналізованій фразі труднощі викликає осмислення не тільки слова въсрожатъ, але й грозу, яке дослідники перекладають: «гроза (атмосферне явище)» (О. О. Гонсіоровський, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, Л. О. Дмитрієв), «жах, страх» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, О. С. Орлов, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, М. О. Мещерський, Е. Я. Гребньова, Л. Є. Махновець), «погроза» (В. О. Яковлєв), «побоїще» (О. К. Югов), «біда» (О. В. Творогов). Ми вважаємо, що в аналізованій фразі слово гроза має метафоричне значення «битва». На таке значення вказує інша фраза із «Слова» — «быти грому великому, итти дождю стрілами...», де майбутня битва порівнюється з грозою, що насувається.

У загадковому въсрожатъ ми вбачаємо въс(т)ражатъ від въстражити «устерегти, углядіти вчасно», утвореного за допомогою префікса въ 29 від стражити «сторожити, стерегти» (укр. сторожити «уважно стежити, стерегти», рос. сторожuть «т. с.»), пор. укр. устерегтu, рос. устерeчь «устерегти, углядіти вчасно» (напр., устеречь подход неприятеля), діал. усторожuть «устерегти, підстерегти, углядіти», друс. устеречи «підстерегти».


29 Цей префікс виник на місці префікса у- внаслідок злиття на давньоруському ґрунті двох старих префіксів оу- і въ- в один з двома фонетичними варіантами (у-/въ-) і з двома функціями (див.: Історія української мови: Морфологія. — К., 1978. — С. 250; Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1966. — С. 246 — 247.


Дієслово устерeчь у наведеному прикладі (устеречь подход неприятеля), взятому із словника живої великоруської мови В. І. Даля, вжито, на наш погляд, у тому самому контексті, що й вьсрожать у «Слові». Реконструйовану фразу «влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ» ми схильні перекласти так: «вовки битву підстерігають по яругах». Вовки в яругах бояться проґавити битву, вони хочуть углядіти її вчасно, щоб потім взяти участь у кривавому банкеті (пор. фразу в «Слові» «звЂри кровь полизаша»).

Що ж до зробленої нами кон’єктури в слові въсрожатъ (виправлено на въс(т)ражатъ), то її дуже легко обгрунтувати палеографічно: перше т у въс(т)ражатъ було виносним і стерлося, а літери а і о в рукопису «Слова» мали схожі написання 30.


30 Козловский И. И. Палеографические особенности погибшей рукописи Слова о полку Игореве // Древности: Тр. Императ. моск. археол. о-ва. — М., 1890. — Т. 13. Вып. 2. — С. 7-8.


Фраза «влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ» перебуває в тісному семантичному зв’язку з попередньою фразою — «уже бо бЂды его пасетъ птиць подобію», а тому для перевірки правильності осмислення аналізованої фрази необхідно розглянути й попередню, тим більше що в її прочитанні теж немає одностайності серед дослідників. У фразу «уже бо бЂды его пасетъ птиць подобію» дослідники внесли цілий ряд поправок: до слова бЂды — бЂда (О. О. Потебня, В. О. Яковлєв); до слова пасетъ — пасеть (О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, В. М. Перетц), пасуть (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович), пасутъ (П. В. Владимиров); до слова птиц — птич (О. М. Огоновський, Л. А. Булаховський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), Птичь (Б. О. Рибаков), птичи (О. О. Потебня), птиця (М. О. Максимович — 1859), птицы (П. В. Владимиров); до слова подобію — по лозію або по лозию (М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський, А. С. Петрушевич), по дубію або по дубию (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, О. С. Орлов, М. К. Грунський, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, Б. О. Рибаков, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), под облакы або подъ облакы (В. О. Яковлєв, П. В. Владимиров, Д. В. Айналов), подоб[олоч]ию (Р. О. Якобсон). Відповідно до зроблених поправок усю фразу дослідники перекладають: «уже птахи біду йому передрікають» (перші видавці «Слова»), «уже птахи біду його стережуть» (Я. О. Пожарський), «уже біди його пасуть птахів» (М. Ф. Грамматін), «уже біди його ждуть птахи» (М. О. Максимович), «уже птахи жадають його погибелі» (Д. М. Дубенський), «Уже птахи ждуть його погибелі» (Я.Малашев), «Уже птах по дуб’ю його бід пильнує» (Є. В. Барсов), «а вже біди його доглядають птахи в лозах» (О. М. Огоновський), «А тим часом птахи очікують його біди» (Д. І. Прозоровський), «а біда вже скликає птахів під хмарами» (В. О. Яковлєв), «птахи по деревах вистерігають його нещастя (його лиха)» (В. М. Перетц), «Уже Біда його жене птахів по дубах» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Уже беды его по дубовью / птицы пасут» (І. О. Новиков), «Уже ж бо біди його стереже птах по дубах» (О. С. Орлов), «уже лихо його стережуть птахи по деревах» (M. K. Грунський), «Адже вже нещастя його [тобто поразки Ігоря] підстерігають [хижі] птахи по дубах [чекають здобичі на полі бою]» (Д. С. Лихачов), «І вже перед його бідою ховаються птахи по дібровах» (Л. А. Булаховський), «Уже на дубах Птич готує призначені йому (Ігорю) нещастя» (Б. О. Рибаков; Птич — образ, близький до Солов’я-розбійника на дев’яти дубах), «Уже біду його підстерігають птахи по дубах» (M. K. Гудзій), «Уже біду його стережуть птахи по дубах» (І. П. Єрьомін), «І вже перед його бідою птахи ховаються під хмари» (Р. О. Якобсон), «Та вже біду його підстерігають птахи по дібровах» (В. І. Стеллецький), «Уж птица беды его / алчет, как водится» (О. К. Югов), «Уже загибелі його чекають птахи по дібровах» (О. В. Творогов), «Уже від біди його застерігають птахи по дубах» (М. О. Мещерський), «Уже-бо біди його птахи ждуть по дуб’ю» (Л. Є. Махновець), «Уже ж біду його стережуть птахи по дібровах» (Л. О. Дмитрієв).

Ми повністю погоджуємося із заміною птиць на птичь і подобію на по дубію (заміна пасетъ на пасеть, як і въсрожатъ на въсрожать, не є обов’язковою). Як зазначає Л. А. Булаховський, у збірному іменнику птичь заміна ч на ц зумовлена впливом слова птица 31. В аналізованій фразі саме птичь виступає підметом, а не бЂды. Смисл фрази правильно зрозуміли Я. О. Пожарський, Я.Малашев, Є. В. Барсов, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, В. М. Перетц, І. О. Новиков, О. С. Орлов, М. К. Грунський, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв. Наш переклад мало чим відрізняється від їхнього: «уже ж бо біду його підстерігають (стережуть) птахи по дубах». Хижі птахи на дубах стежать за пересуванням Ігоревого війська («Игорь къ Дону вои ведетъ»), вони чекають його нещастя, його загибелі, щоб мати велику поживу. Чекають битви і вовки в яругах. У цих двох фразах («уже бо бЂды его пасеть птичь по дубію, влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ») — повний паралелізм, що свідчить на користь правильності їх осмислення, зокрема правильності прочитання загадкового въсрожатъ як въс(т)ражатъ, синонімічного до пасетъ.



7. «Заря свЂтъ запала»


У цій фразі із «Слова» багато суперечок викликало слово запала. Частина дослідників (в основному це дослідники XIX століття) розглядає його як форму минулого часу від дієслова запасти з різними значеннями: «погаснути» (перші видавці «Слова», Є. В. Барсов); «не з’являтися» (Я. О. Пожарський); «пропасти», пор. у російській народній пісні запала дорога «пропала дорога» (М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, О. М. Огоновський); «запізнитися» (M. K. Грунський), «зайти (про небесні світила)», пор. у російських говорах солнце западает «сонце заходить» (О. О. Нікольський). При цьому фраза «заря свЂтъ запала» перекладається: «світло зорі погасає» (перші видавці «Слова»), «зоря сховалася, погасла» (Є. В. Барсов), «світлом зоря не з’являється» (Я. О. Пожарський), «світла зоря пропала» (М. Ф. Грамматін, О. М. Огоновський), «зоря із світлом пропала» (Д. М. Дубенський), «зоря-світ запізнилась!» (M. K. Грунський), «зоря (Венера?) зайшла» (О. О. Нікольський). Деякі дослідники пропонують запала замінити на запяла від дієслова запяти «зупинити, затримати» (Д. М. Дубенський, В. Ф. Міллер), перекладаючи всю фразу: «зоря затримала світанок» (В. Ф. Міллер). О. О. Потебня замість запала читає заповЂдала — «зоря світло провістила». Починаючи з О. О. Партацького і О. О. Гонсіоровського, дослідники, як правило, вважають, що запала є аористом від запалати (В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. М. Зарубін, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв) і фразу «заря свЂтъ запала» перекладають: «зорі небом засвітили» (О. О. Партицький), «зоря зайнялась, запалала» (О. О. Гонсіоровський), «зайнялася світла зоря» (В. О. Яковлєв), «зорі світло запалало» (А. В. Лонгінов), «зоря зайнялась» (В. М. Перетц), «Зоря світло запалила» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «зоря запалила світло» (О. С. Орлов), «Зоря-світ запалала» (М. К. Гудзій), «Та ось зоря світло запалила» (І. П. Єрьомін, Л. О. Дмитрієв), «Зоря світло запалила» (В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський), «світанок зазорів» («Рассвет забрезжил» — Р. О. Якобсон), «Заря отпылала» (О. К. Югов), «зоря-світ запалала» (Л. Є. Махновець). На думку С. І. Коткова, запала не має ніякого стосунку ні до дієслова запалати, ні до дієслова западати. Вчений пов’язує це слово з п. zapadla «застала» від дієслова zapasc із значенням «застати» і всю фразу перекладає «зоря світло застала» (напередодні битви з половцями тривалість ночі наближалася до мінімальної).

Правильне прочитання аналізованої фрази неможливе у відриві від попередньої і наступної фраз: «Длъго ночь мркнетъ, заря свЂтъ запала, мъгла поля покрыла». «У наведених фразах, крім загадкового запала, викликає труднощі переклад слів мркнетъ і мъгла. Дослідники сперечаються, про яку зорю тут ідеться. Одні з них вважають, що йдеться про вечірню зорю, про її згасання (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, Ф. І. Буслаєв, О. М. Огоновський, Є. В. Барсов, М. М. Зарубін, Д. С. Лихачов, О. К. Югов), інші — про ранкову, про її непояву в належний час або про пов’язані з нею світлові зміни в природі (Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, О. О. Гонсіоровський, В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський, В. М. Перетц, М. К. Грунський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, С. І. Котков, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). На думку Д. С. Лихачова, у цьому випадку описується не якийсь певний час ранку чи вечора, а перебіг ночі — від вечірньої зорі до ранкового гомону галок, а тому він перекладає мрькнетъ як «смеркається, сутеніє», запала — «загубила», рос. «уронила» («[Вечірня] зоря світло загубила»), мъгла — «імла» 32. Д. С. Лихачов, як і переважна більшість дослідників, вважає, що у фразі «заря свЂтъ запала» свЂтъ стоїть у знахідному відмінку. Проте, на наш погляд мають рацію ті дослідники, які вказують на синонімічність слів заря і свЂтъ, вжитих подібно до путь-дорога, рід-плем’я тощо (М. О. Максимович, Ф. І. Буслаєв, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц). З цього приводу В. І. Стеллецький пише: «Дуже сумнівним є припущення про наявність тут тавтологічного виразу «заря-свЂтъ», оскільки подібної лексичної моделі в «Слові» немає, а отже, для реконструкції її немає ніякої підстави, опори в його стилістичній системі» 33. Проте зовсім не обов’язково, щоб подібна лексична модель була в «Слові», досить сказати, що аналогічний тавтологічний вираз є в українській мові, пор. укр. діал. світ-зоря? «світанок» 34. Значення «світанок» цього виразу розвинулося в українській мові із значення «ранкова зоря», пор. укр. діал. зoря? сьвітовa «ранкова зоря, світанок» 35. Заря-свЂтъ «Слова» повністю відповідає укр. світ-зоря з первісним значенням «ранкова зоря». Отже, у «Слові» йдеться, безперечно, про ранкову зорю.


На наш погляд, запала у фразі «заря свЂтъ запала» є не аористом від запалати, як вважає більшість дослідників, а формою минулого часу жіночого роду від дієслова запасти із значенням «сховатися» (саме із значенням «сховатися», а не «погаснути», «пропасти», «зайти», які є вторинними), пор. укр. запaсти «зайти (про небесні світила)», рос. ст. запaсть «т.с.», діал. «сховатися», бр. діал. запaсць «зайти (про сонце)», друс. запасти «сховатися в засаді», п. zapasc «зайти, сховатися за горизонтом», ч. ст. zapasti «зайти, сісти (про сонце)», серб. зaпасти «зайти (про небесні світила)». Таким чином, всю фразу «заря свЂтъ запала» слід перекласти «ранкова зоря сховалася». Ранкова зоря сховалася тому, що був туман: «мъгла поля покрыла» (друс. мьгла «туман»). І саме тому, що ранкова зоря сховалася в тумані і не проглядає, ніч триває довго — «длъго ночь мркнеть» (друс. мьркнути «меркнути, темніти») 36. У тексті після фрази «длъго ночь мрькнеть» слід поставити двокрапку.


31 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 520 — 521.

32 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 399 — 400.

33 Стеллецкий В. И. Зазнач. праця. — С. 134.

34 Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка: В 4-х т. — К., 1909. — Т. 4. — С. 108.

35 Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар: В 2-х т. — Львів, 1886. — Т. 1. — С. 313 — 314.

36 Цей вираз О. О. Потебня перекладає «довго ніч перебуває у стані мороку» і зазначає при цьому, що ніч «не тільки здається довгою, але дійсно є довгою не за порою року» (Потебня А. А. I. Слово о полку Игореве: Текст и примеч. c доп. из черновых рукописей «О Задонщине». II. Объяснение малорусской песни XVI века. — 2-е изд. — Харьков, 1914. — С. 33).


Переклад усіх трьох фраз пропонується такий: «Довго ніч темніє: ранкова зоря сховалася, туман поля покрив». Ніч напередодні битви сама по собі була короткою, але туман заступив ранкову зорю, і через це нічний морок тривав довго.



8. «ту ся саблямъ потручяти о шеломы Половецкыя»


У цій фразі не зовсім ясним є слово потручяти, яке відсутнє в інших давньоруських пам’ятках. І. І. Срезневський, спираючись на наведену фразу із «Слова», встановлює для друс. потручатися значення «стукати, бити» 37. В. І. Даль у своєму словнику живої великоруської мови наводить цю ж саму фразу із «Слова» і подає для потручати значення «притупитися, попсуватися, перевестися від роботи, тертя» 38. В. Л. Виноградова схильна вважати, що потручатися в аналізованій фразі має значення «ударятися?» 39.


37 Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам: В 3-х т. — СПб., 1895. — Т. 2. — Стб. 1296.

38 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — СПб.; М., 1882. — Т. 3. — С. 359.

39 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Л., 1973. — Вып. 4. — С. 173.


Дослідники «Слова» лексему потручяти найчастіше перекладають як «притупитися», «пощербитися», пор.: «тут-то шаблям притупитися об шоломи половецькі» (перші видавці «Слова»), «тут шаблям потріскатися об шоломи половецькі» (Я. О. Пожарський), «тут шаблям погриміти об шоломи половецькі» (М. Ф. Грамматін), «тут-то шаблям поколотися об шоломи половецькі» (М. О. Максимович), «там шаблям притупитися об шоломи половецькі» (Д. М. Дубенський), «і шаблям розлетітися об половецькі шоломи!» (О. Ф. Вельтман), «там-то шаблям потріскатися об половецькі шоломи» (Я.Малашев), «тут шаблям потручатися (ударятися. — В. С.) о шоломи половецькі» (О. М. Огоновський), «притупитися там шаблям об шоломи половецькі» (Д. І. Прозоровський), «і не одна тут шабля вищербиться, б’ючи об погані лоби половців» (О. О. Партацький), «тут шаблям потупитися об шоломи половецькі» (В. О. Яковлєв), «тут шаблям покришитися об шоломи половецькі» (А. В. Лонгінов), «тут шаблям ударятися...» (В. М. Перетц), «отут шаблям вищерблятися об шоломи половецькі» (M. K. Грунський), «тут шаблям пощербитися об шоломи половецькі» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський), «и саблям / потупитися тут / о шеломы о половецкие» (І. О. Новиков), «тут шаблям побитися об шоломи половецькі» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), «тут шаблям постукати об шоломи половецькі» (І. П. Єрьомін), «тут-то саблям позвяцати / о шеломы половецкие» (О. К. Югов), «тут шаблям затупитися об шоломи половецькі» (О. В. Творогов), «отут шаблям пощербитись об шоломи половецькії» (Л. Є. Махновець), «тут шаблям притупитися об шоломи половецькі» (Л. О. Дмитрієв).

Для правильного перекладу аналізованої фрази необхідно вияснити точне значення друс. потручяти, префіксального утворення від тручяти. Дієслово тручяти не засвідчене в пам’ятках давньоруської мови, але воно існує в багатьох слов’янських мовах (в українській мові — навіть з префіксом по-): укр. тручaти, трyтити «штовхати, штовхнути», тручaтися «штовхатися», потрyчувати, потрyчити «штовхати, штовхнути; підштовхувати, підштовхнути», потручaти «поштовхати» 40, потручaти (потрyчувати), потрутuти «поштовхати, поштовхнути» 41, рос. діал. трутuть «тиснути», п. tracac, tracic «штовхати, штовхнути; ударяти, ударити», tracac sie, tracic sie «штовхатися, штовхнутися; ударятися, ударитися», ч. ст. troutiti «штовхнути», серб. mpyћamu, mpyћumu «кидати, кинути».


40 Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка. — К., 1909. — Т. 3. — С. 382.

41 Желеховський Є., Недільський С. Зазнач. праця. — Львів, 1886. — Т. 2. — С. 724.


Наведені свідчення слов’янських мов дозволяють реконструювати псл. *troнcati «штовхати, ударяти», яке, безперечно, споріднене з лит. tren?kti «ударити з гуркотом». Спираючись на значення литовського дієслова-відповідника, можна уточнити семантику псл. *troнcati — «штовхати, ударяти з шумом (гуркотом, дзвоном тощо)», пор. польський фразеологізм tracac sie z kim kieliszkami «цокатися з ким чарками» (до речі, О. О. Гонсіоровський схильний припустити, що в аналізованій фразі автор «Слова» удари шабель об шоломи уподібнює стуку, цоканню бокалів). Ми вважаємо, що це давнє значення зберігає давньоруське префіксальне утворення потручяти. Оскільки в аналізованій фразі йдеться про шаблі, які при сильних ударах об шоломи гримлять (пор. у «Слові»: «гремлеши о шеломы мечи харалужными», «гримлють сабли о шеломы»), то дієслово потручяти, на наш погляд, найкраще перекласти «погриміти»: «тут шаблям погриміти об шоломи половецькі» (так перекладає М. Ф. Грамматін).



9. «кая раны дорога, братіе»


У цій фразі «Слова» неясним є слово кая. Переважна більшість дослідників вважає його питальним займенником (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, Д. І. Прозоровський, О. О. Партацький, О. О. Гонсіоровський, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, П. В. Владимиров, Ф. Є. Корш, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, О. К. Югов, О. В. Творогов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). При Цьому, щоб узгодити займенник кая з іменником раны, дослідники дуже часто виправляють раны на рана (О. М. Огоновський, О. О. Потебня, О. О. Партацький, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов), значно рідше — кая на кыя (М. Ф. Грамматін — виправляє ще й дорога на дорогы, О. О. Гонсіоровський), а Ф. І. Буслаєв і Я. Малашев наводять обидва названі варіанти (у другому варіанті виправляють ще й дорога на дорогы).

Аналізовану фразу згадані дослідники перекладають: «Якими, браття, ранами подорожить він» (перші видавці «Слова»), «Які, браття, рани для нього будуть дорогими» (Я. О. Пожарський), «Які рани дорогі, браття» (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович), «Якої рани побоїться той, браття» (Д. М. Дубенський), «Яка рана дорога...» або «Які рани дорогі...» (Ф. І. Буслаєв), «Які дорогі рани, браття» (О. Ф. Вельтман), «Які рани страшні для того, браття» (Я.Малашев), «Які рани можуть бути дорогими....» (П. П. В’яземський), «Яка ж рана, браття, йому задорога» (О. М. Огоновський), «Яка рана дорога...» (О. О. Потебня, Є. В. Барсов), «Які рани, браття, дорожчі від його ран?» (Д. І. Прозоровський), «Чи ж найдемо, браття, днесь ( сьогодні. — В. С.) ціну для княжеської дорогої рани?» (О. О. Партацький), «От які удари, дороге браття, наносить князь» (О. О. Гонсіоровський), «Щo йому, браття, рани» (В. О. Яковлєв), «Що тому рана, браття» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Яка рана дорога, браття» (О. С. Орлов), «Яка із ран дорога [відчутна, близька] тому, хто [у запалі битви], браття» (Д. С. Лихачов), «Якої рани убоїться, браття» (M. K. Гудзій), «Що тому рани, браття» (І. П. Єрьомін), «Що рани тому, браття» (В. І. Стеллецький), «Чтo раны, дорогие братья» (О. К. Югов), «Яка рана утримає, браття» (О. В. Творогов), «Що там рани, дороге браття» (Л. Є. Махновець), «Що тому рани, дороге браття» (Л. О. Дмитрієв).

Існують й інші погляди на слово кая. В. Ф. Міллер приймає кая за дієприкметник від дієслова каяти (дорога братіє — звертання до слухачів). О. І. Соболевський вважає кая формою аориста від каяти із значенням «нехтувати (рос. презирать)»: «Він (Всеволод) знехтував рани, дороге браття». З О. І. Соболевським погоджується В. М. Перетц. Г. А. Ільїнський теж розглядає кая як аорист від каяти, але з іншим значенням дієслова («мститися»); словосполучення дорога братіє (до обох слів вносяться кон’єктури), на його думку, не є звертанням: «Він (Всеволод) помстився за рани дорогої братії». Р. О. Якобсон виправляє кая на дая: «Пороздавав він удари, дороге браття». До кон’єктури Р. О. Якобсона прихильно поставився Л. А. Булаховський. В. П. Адріанова-Перетц схильна вбачати в кая все ж дієприкметник, аналогічний забывъ: «Нехтуючи (рос. презирая) рани...». Дієприкметником вважають кая М. О. Мещерський та О. О. Бурикін: «нехтуючи рани, о дороге браття».

Ми також вважаємо, що кая є формою називного відмінка однини короткого активного дієприкметника теперішнього часу від дієслова каяти «не звертати увагу, нехтувати». В аналізованій фразі ця форма виступає вже як дієприслівник. Значення «не звертати увагу, нехтувати» для дієслова каяти не відбите в словниках давньоруської мови, але такі знавці давньоруських текстів, як О. І. Соболевський, В. М. Перетц, В П. Адріанова-Перетц, М. О. Мещерський стверджують, що значення «нехтувати» було властиве дієслову каяти в давньоруській мові (див. вище). Значення «не звертати увагу, нехтувати» тісно пов’язане з основним значенням дієслова каяти — «ганити, гудити, осуджувати», добре засвідченим пам’ятками і відбитим у словниках давньоруської мови. Більше того, значення «не звертати увагу, нехтувати», без всякого сумніву, розвинулося із значення «ганити, гудити, осуджувати», причому в досить давній час, можливо, навіть у праслов’янський період. В усякому разі це вторинне значення властиве дієслову хаяти (фонетичному варіанту каяти) в українській та болгарській мовах: укр. діал. хаяти «ганити, гудити; ставитися з презирством, зневажати, нехтувати» 42, болг. діал. хая «не звертати увагу, нехтувати, не дбати» 43.

М.Фасмер схильний розглядати хаяти як експресивний варіант каяти 44. Як би там не було, але факт залишається фактом: у ряді слов’янських мов дієслово каяти отримало варіант хаяти, пор.: укр. каятися, діал. каяти «докоряти, дорікати» і діал. хаяти «ганити, гудити; ставитися з презирством; зневажати, нехтувати»; рос. діал. кая?ть «ганити, гудити, осуджувати, докоряти, дорікати, умовляти; примушувати каятися» і хaять «ганити, гудити, паплюжити, неславити»; друс. каяти «ганити, гудити, осуджувати; сповідати» і хаяти «ганьбити, паплюжити»; болг. кая се «розкаюватися; каятися» і діал. хая «не звертати увагу, нехтувати, не дбати».

Ми згодні з тими дослідниками, які словосполучення дорога братіе вважають звертанням (В. Ф. Міллер, О. О. Гонсіоровський, О. І. Соболевський, Р. О. Якобсон, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), а тому в аналізованій фразі кому слід перенести на одне слово назад (поставити її після «раны»). Інших кон’єктур аналізована фраза («Кая раны, дорога братіє»), на наш погляд, не потребує. Пропонуємо такий її переклад: «Нехтуючи рани (не боячись ран), дороге браття».


42 Желехоеський Є., Недільський С. Зазнач, праця. — Т. 2. — С. 1035.

43 Геров Н. Речник на българския език c тълкуване речите на български и на руски. — Пловдив, 1904. — Т. 5. — С. 490.

44 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т. — М., 1973. — Т. 4. — С. 227.



10. «И на канину зелену паполому постла»


Уцій фразі «Слова» багато різночитань викликало слово канину, існують також розбіжності між дослідниками і в осмисленні слова постла. Можна виділити чотири основні напрямки прочитання канину. Ряд дослідників (переважно першої половини XIX ст.) пов’язує канину з друс. конь «кінь», перекладаючи це слово як «кінську (кінський)»: «він покладений на кінську попону зелену» (перші видавці «Слова»), «і на кінську зелену попону поклала» (М. Ф. Грамматін; виправляє канину на конину), «поклала... на кінський зелений килим» (Д. М. Дубенський). До цієї групи дослідників слід віднести також П. П. Вяземського (читає коньну «кінську») і Д. Д. Мальсагова, який вважає, що під словом канина треба розуміти не верхового, а звичайного робочого запряжного коня (труп Бориса В’ячеславича вивезено з поля бою не з пошаною і повагою, як належало, а на запряжному коні (на канині), покритому зеленим покривалом).

Деякі дослідники замість на канину читають на Каялину (Я.Малашев, Ф. Є. Корш, останній при цьому виправляє постла на посъла) або на Каялу ину (М. І. Маньковський), оскільки в тексті трохи нижче говориться «съ тоя же Каялы».

Частина дослідників трактує на канину як на ковылу (М. С. Тихонравов (?), О. М. Огоновський, В. О. Яковлєв, П. В. Владимиров, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон) або на кавы[л]ну (М. В. Щепкіна), спираючись на відповідне осмислення канину в «Задонщині» («а чаду твоєму Иякову лежати на зеленЂ ковылЂ тра※), пор. переклади: «і на ковилу зелену постелила покров мертвецький» (О. М. Огоновський), «і постелила саван на зелену ковилу-траву» (В. О. Яковлєв), «і на ковилу зелену погребальний покров постелила» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «і на зелену траву (?) покривало постелила» (О. С. Орлов), «і на ковиловий зелений килим поклала» (М. В. Щепкіна), «і на ковилі-траві покров смертний зелений постелила» (І. П. Єрьомін), «і на зелень ковили погребальне покривало йому постелила» (Р. О. Якобсон).

Велика група дослідників розглядає канину як назву міста чи місцевості під Черніговом (Р. Ф. Тимковський — за відомостями К. Ф. Калайдовича, І. М. Снєгірьов, М. О. Максимович — 1859) або як назву річки чи струмка біля Чернігова (О. І. Соболевський — читає на КанинЂ, В. М. Перетц, К. В. Кудряшов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, В. І. Стеллецький — читає на Канині, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Дослідники спираються на той факт, що битва, про яку йдеться в «Слові» і в якій загинув Борис В’ячеславич, відбулася біля Чернігова (на Нежатиній ниві), а недалеко від Чернігова протікала річка чи струмок Канин, що засвідчено Лаврентіївським літописом під 1152 р. (при повідомленні про похід Юрія Долгорукого): «поидоша к Чернигову и перешедше Сновъ и сташа у Гуричева близь города перешедше Канинъ». Аналізовану фразу дослідники перекладають: «і зелений йому килим / в Кани?ні послала» (М. О. Максимович — 1859), «і на [річку] Канину постелила йому зелене погребальне покривало» (Д. С. Лихачов), «і зелене ложе біля Канини постелила» (M. K. Гудзій), «і на Канині зелене покривало постелила» (В. І. Стеллецький), «и на зелен саван / той ли речки Кани?ны / уложила» (О.К.Югов), «і на Канині зелену паполому постелила йому» (О. В. Творогов), «і на Канині зелений плащ йому постелила» (М. О. Мещерський), «і на Канині зелений постелила покров» (Л. Є. Махновець), «і на річці Канині зелений трав’яний саван постелила» (Л. О. Дмитрієв).

Існує цілий ряд інших прочитань і осмислень на канину. О. Ф. Вельтман пов’язує канину з друс. конъ «межа, кінець» і перекладає згадане слово як «кінцевий» («і поклала його на кінцевий зелений покров»). О О. Потебня пропонує читати на канину як на конь ину, де конь означає «кінець» («під кінець інше (не таке як раніше, не звичайне, а) зелене покривало (йому) постелила», тобто траву) або як на кровать ину («на ліжко інше: (на) зелене покривало простягла»), виправляючи при другому прочитання постла на простьла. «Розв’язання ще попереду», — зазначає вчений 45. С. І. Котков вбачає в канину слово тканину, ще раніше Д. М. Дубенський пропонував читати канину як ткань ину (варіантне прочитання). Л. А. Булаховський вважає, що «здогад про ковылу, який приймається багатьма, не переконує в необхідності відмовитися від Канину, тому що все оточення даної фрази дає тексти з конкретними географічними іменами» 46. Авторський текст, на думку вченого, міг первісно звучати так: «на КанинЂ на ковылу (ковыльну?) зелену паполому постла». Назвемо ще такі прочитання на канину: на капину «на смертну» — від капь «тіло, труп» (Д. І. Прозоровський: «і повергла його на смертний зелений килим»), на коничину «на конюшину» (О. О. Гонсіоровський: «і на зеленій конюшині постелила йому смертний одр (паполому)»), на каа(л) ниву «на Каялу-ниву» (Є. В. Барсов; мається на увазі Нежатина нива: «і на Каялу-ниву зелену погребальний покров постелила»), наказа: ниву (С. К. Шамбінаго — 1912, І. О. Новиков), на Каину — від імені братовбивці Каїна (І. М. Кудрявцев). Можна згадати ще й такі осмислення слова канину. «тіло, приречене на поживу коршакам» — від кaня (канюк) «польовий коршак» (С.Гедеонов); «шовкове зелене покривало» (Я. О. Пожарський) — від п. kani «шовковичний черв’як» (до речі, у словниках не засвідченого).

Л. А. Булаховський дуже тонко спостеріг, що аналізована фраза перебуває в оточенні фраз із конкретними географічними назвами, а це дає підставу і канину розглядати як географічну назву. Тим більше що недалеко від Чернігова, де в битві загинув Борис В’ячеславич, Лаврентїївський літопис засвідчує річку чи струмок Канин (див. вище). «Оскільки, з одного боку, Канин «Слова» знаходився поблизу Чернігова і міг бути на північ від нього, з другого боку, Канин літопису протікав також недалеко від Чернігова, на північ від цього міста, то ми маємо право думати, що Канин «Слова» є тотожним з Канином літопису» 47.


45 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 54.

46 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 484.

47 Соболевский А. На канину (Слово о полку Игореве) // Рус. филол. вестн. — 1885. — Т. 14. — С. 296.


Ми також вважаємо, що в слові канину аналізованої фрази слід вбачати географічну назву Канин — назву річки або струмка. Фраза, на наш погляд, потребує лише незначної кон’єктури — флексії -а замість -у: «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канина зелену паполому постла» («Бориса ж В’ячеславича слава на суд привела і на зелений килим Канина поклала»). З приводу наведених прочитання і перекладу зазначимо:

1. Заміна в словосполученні на Канина флексії -а на -у відбулася під впливом наступного слова зелену. Іншими словами, один із переписувачів «Слова» узгодив неясне на канина з наступним словом. Слід зазначити, що Л. А. Булаховський також вважає флексію -у в словосполученні на Канину вторинною. «На Канину замість на КанинЂ, — пише вчений, — легко могло виникнути як описка під впливом наступного зелену» 48.

2. Якщо абстрагуватися від трактування дослідниками словосполучення на канину, а обмежитися лише осмисленням слова постла, то всіх дослідників можна поділити в основному на дві групи: одні перекладають постла як «постелила», інші (їх значно менше) — як «поклала» (пор. друс. постилати «розстеляти, класти»). Це принципово різні прочитання. Бориса В’ячеславича слава на суд привела, він загинув. Сказати при цьому, що слава зелений килим йому постелила, — незграбно і примітивно. Автор високохудожнього твору, яким є «Слово», не міг так сказати. Зовсім інша справа — другий варіант прочитання: Бориса В’ячеславича слава на суд привела і на зелений килим поклала. Зелений килим тут — це, безперечно, трава, трав’яний килим (так вважають Я.Малашев, М. О. Максимович — 1859, О. О. Потебня, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), пор. у І. С. Нечуя-Левицького: «Під ногами стелиться зелений трав’яний килим». Зелений килим Канина — це трава біля річки (чи струмка) Канин (саме біля річки чи струмка трава особливо зелена та розкішна і нагадує зелений килим).

3. Не виключено, що у фразі «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе» про славу йдеться тому, що Борис був В’ячеславичем (В’ячеслав — букв. «більш славний» 49). Ніби підтверджуючи своє ім’я по батькові, він прагнув більшої слави, зокрема хотів заволодіти Черніговом. І саме це прагнення більшої слави привело Бориса В’ячеславича на суд і поклало його на зелений килим біля річки (чи струмка) Канин.


48 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 484.

49 Фасмер М. Зазнач. праця — М., 1964. — Т. 1. — С. 378.



11. «Погибашеть жизнь Даждь-Божа внука»


Наведена фраза викликає два запитання: кого названо Дажбожим внуком і з яким значенням вжито тут слово жизнь? Як на перше, так і на друге запитання дослідники дають різні відповіді. Вони вважають, що під Дажбожим внуком слід розуміти: київського князя (Є. В. Барсов), руський народ (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Я.Малашев, Д. І. Прозоровський, В. О. Яковлєв, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, C. K. Шамбінаго та В Ф. Ржига — 1961, О. О. Косоруков, Л. О. Дмитрієв та ін.), Київське князівство, власне Русь (Д. М. Дубенський), руських князів (М. Г. Головін), київських (південних) русів (О. М. Бодянський), русів (русичів) (Ф. І. Буслаєв, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, О. О. Партацький, JI П. Якубинський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, М. Г. Булахов та ін.), князя Володимира Святославича (І. І. Срезневський, С.Гедеонов), князя Олега Святославича (Гориславича) (М. С. Тихонравов, А. М. Робінсон), князя (В. Ф. Міллер), смердів (О. О. Потебня), Трояна (А. В. Лонгінов), Чернігів або Чернігівську Русь (Є. В. Анічков), князів і, може, найближчу їх дружину (В. М. Перетц), князів і вищий клас (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), землероба (О. К. Югов), руського князя з Наддніпрянщини (Б. О. Рибаков), половців (О. О. Сулейменов), реальну особу, внука людини з іменем Дажбог (В. Л. Виноградова).

Ми вважаємо, що Дажбожим внуком у «Слові» міг бути названий тільки князь. «Це — в дусі понять феодальної Русі» 50 і відповідає язичницьким уявленням. Як зазначає В. Ф. Міллер, походження від божества завжди було привілеєм царів, князів і всіляких вельмож, але аж ніяк не всієї нації 51. Боян і співці такого рівня, як Боян (у тому числі й автор «Слова»), — внуки Велеса, князі — внуки Дажбога, бога сонця, через що вони й називалися «сонценародженими (рос. солнцеродными)». В аналізованій фразі під Дажбожим внуком слід розуміти, безперечно, Олега Святославича, про якого тут іде мова.

Слово жизнь в аналізованій фразі дослідники перекладають як «життя» (Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, О. Ф. Вельтман, А. М. Майков, О. М. Огоновський, Д. І. Прозоровський, М. К. Грунський, М. О. Мещерський), «родючість» (П. Г. Бутков), «майно» (Я.Малашев), «майно, надбання» ( О. О. Потебня), «земля» (О. О. Партацький), «добро» (В. О. Яковлєв, Р. О. Якобсон, О. К. Югов, Л. Є. Махновець), «майно, добро (рос. пажить)» (А. В. Лонгінов), «майно, статок» (В. М. Перетц), «добробут» (Г. А. Ільїнський), «надбання» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, M. K. Гудзій, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «вотчина» (І. П. Єрьомін), «володіння» (В. І. Стеллецький). У літописі XII ст. слово жизнь уживалося лише в значенні «майно, надбання, набуток» 52. Тому аналізовану фразу («погибашеть жизнь Даждьбожа внука») ми перекладаємо: «гинуло надбання Дажбожого внука». Під «надбанням» тут мається на увазі не «майно» чи «добро», а «володіння», тобто «князівство», як і в тексті «начясте наводити поганыя не землю Рускую, на жизнь Всеславлю».


50 Перетц В. Слово о полку Ігоревім: Пам’ятка феод. України-Руси XII в. Вступ. Текст. Коментар. — К., 1926. — С. 207.

51 Миллер В. Взгляд на Слово о полку Игореве. — М., 1877. — С. 73.

52 Орлов А. С. Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1938. — С. 109.


Вираз «Даждь-Божь внукъ» ужито в «Слові» двічі. Другий раз — у словосполученні «въ силахъ Дажь-Божа внука». Майже всі дослідники вираз Дажь-Божь внукь у другому випадку розуміють так само, як і в першому, і лише деякі дослідники — інакше: князя Ігоря Святославича (В. Ф. Міллер, Є. В. Анічков, А. М. Робінсон), а в першому випадку — князя (В. Ф. Міллер), Чернігів або Чернігівську Русь (Є. В. Анічков), князя Олега Святославича (А. М. Робінсон). О. С. Шишков під Дажбожим внуком у другому випадку розуміє київського князя (у першому випадку — тих, хто користується благоденством Дажбога, якому поклонялися в Києві).

На наш погляд, вираз Дажь-Божь внукъ в обох випадках означає «князь», але в кожному випадку мається на увазі конкретний князь: у першому випадку Олег Святославич (Гориславич), а в другому — князь, сучасник походу Ігоря на половців, у ратних силах якого постала обида після поразки Ігоревого війська. В Ігоревому війську, яке полягло, ця обида постати не могла. На нашу думку, фраза «Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука» тісно пов’язана з наступною («Вступить дЂвою на землю Трояню»), і ця наступна фраза розкриває, про якого князя (Дажбожого внука) тут ідеться: обида постала у військах того самого князя, на землю якого вона вступила. Оскільки обида вступила «на землю Трояню», а Трояновою землею ми вважаємо Київ і Київську землю (див. с. 13), то Дажбожим внуком у другому випадку слід визнати київського князя Святослава.



12. «Убуди жирня времена»


Цю фразу слід розглядати в тісному зв’язку з попереднім текстом: «Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука. Вступилъ дЂвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синЂмъ море у Дону плещучи, убуди жирня времена». У наведеному уривку аналізована фраза «убуди жирня времена», безперечно, є найскладнішим місцем, а тому ми основну увагу звернемо на неї. При осмисленні фрази «убуди жирня времена» труднощі викликають слова убуди і жирня. Одні дослідники залишають у тексті убуди (називатимемо їх дослідниками першої групи), інші — виправляють убуди на упуди (дослідники другої групи). Одні дослідники в жирня времена вбачають негативний зміст (частина дослідників першої групи), інші — позитивний (дослідники другої групи і частина дослідників першої групи). Отже, переважна більшість дослідників дотримується думки, що, оскільки діва Обида постала внаслідок поразки Ігоревого війська, вона могла розбудити лише погані часи або прогнати добрі.

Дослідники першої групи аналізовану фразу перекладають: «розбудила часи тяжкі» (перші видавці «Слова»), «пробудила згубні часи» (Я. О. Пожарський), «розбудила ситі часи» (М. Ф. Грамматін), «розбудила багаті часи» (М. О. Максимович), «пробудила часи насильства!» (Д. М. Дубенський), «пробудила багаті, щедрі (рос. обильные) часи» (Ф. І. Буслаев); «(і плеском) нагадала час добрий» (О. Ф. Вельтман), «пробудила багаті часи» (Я.Малашев), «пробудила тяжке лихоліття» (О. М. Огоновський), «розбудила часи достатку» (В. Ф. Міллер), «Вона пробудила сумні часи» (Д. І. Прозоровський), «будить жирні, грабіжні часи» (О. О. Партацький), «пробудила тяжкі часи» (В. О. Яковлєв), «Пробудилися рясні (рос. обильные) часи усобиць» (А. В. Лонгінов), «розбудила вона часи тяжкі» (M. K. Грунський), «тоску пробудила /о довольстве бывалом» (І. О. Новиков), «(і плеском) пробудила згубні часи смути» (Р. О. Якобсон), «(плеском) сполохала часи достатку» (О. В. Творогов).

Ті дослідники, які залишають у тексті убуди і в жирня времена вбачають позитивний зміст (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Ф. І. Буслаєв, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, В. Ф. Міллер, А. В. Лонгінов, І. О. Новиков), стикаються із значними труднощами в осмисленні аналізованої фрази. М. Ф. Грамматін вважає, що благополучні часи спали, а кривда (обида) їх розбудила (тобто благополучні часи пройшли і настали часи тяжкі). На думку Я.Малашева, кривда (обида) пробудила в пам’яті кращі часи (у той час, коли на Русі настали невеселі часи). Так само думає І. О. Новиков: діва Обида розбудила уявлення про часи достатку. П. П. В’яземський жирня времена розуміє як «часи, рясні (рос. обильные) нещастями». Його підтримує Є. В. Барсов (пробудилися часи, рясні кривдою, скорботою і бідами). Близькою до наведеної є позиція А. В. Лонгінова, який у перекладі аналізованої ’ фрази додає від себе слово «усобиць» (пробудилися часи, рясні на усобиці). В. Ф. Міллер сприймає країну в часи достатку як таку, що спить тихим сном, який потривожила діва Обида.

Дослідники другої групи вносять у текст аналізованої фрази кон’єктуру — виправляють убуди на упуди (О. О. Потебня, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Це дозволило їм сприймати жирня времена без будь-якого негативного змісту. Аналізовану фразу вони перекладають: «прогнала щасливі часи» (О. О. Потебня, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), «прогнала часи достатку» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц), «прогнала часи щасливі» (І. П. Єрьомін), «прогнала багаті (рос. обильные) часи!» (В. І. Стеллецький), «прогнала щедрості часи» (Л. Є. Махновець), «прогнала добрі часи» (Л. О. Дмитрієв).

Ми інакше, ніж попередні дослідники, розуміємо аналізовану фразу і увесь уривок про діву Обиду. Розглянемо кожну фразу цього уривка окремо. «Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука». Поразка Ігоря звела нанівець попередні перемоги над половцями великого князя київського Святослава, а тому викликала почуття гіркої досади і кривди (обиди) у військах великого князя київського Святослава («въ силахъ Дажь-Божа внука»).

«Вступилъ дЂвою на землю Трояню». Почуття кривди (обиди) автор «Слова» персоніфікує: обиду уособлює діва, яка вступила на землю київського князівства («на землю Трояню»). Адже, якщо обида постала у військах київського князя Святослава, то в образі діви вона повинна була вступити саме на землю київського князівства, а не на якусь іншу. Отже, на наш погляд, «земля Трояня» — це земля київського князівства. На думку цілого ряду дослідників, «земля Трояня» — руська земля (О. М. Огоновський, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький), а деякі дослідники навіть вважають, що «земля Трояня» — половецька земля (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович). Безперечно, слово вступилъ слід виправити на вступила (въступила), як це робить переважна більшість дослідників (О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, О. О. Потебня, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Очевидно, має рацію M. C. Тихонравов, який вважає, що в рукописі згадане слово було написане з виносним л.

«...въсплескала лебедиными крылы». Обиду (кривду) автор «Слова» персоніфікує в образі не просто діви, а діви з лебединими крилами. Вона, вступивши на землю київського князівства, захлопала лебединими крилами (въсплескати тут вжито із значенням «розмахувати крилами, створюючи шум», а не «почати ляскати по воді, сплескуючи її», як думає В. Л. Виноградова 53). Хлопання лебединих крил, очевидно, символізує торжество Діви Обиди, найвищий прояв почуття досади і кривди (обиди). Ми вважаємо, що після фрази «въсплескала лебедиными крылы» слід поставити крапку, оскільки далі, на наш погляд, іде вже звертання до Діви Обиди.


53 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве»/ Сост. В. Л. Виноградова. — М.; Л., 1965. — Вып. 1. — С. 135-136.


«На синЂмъ море у Дону плещучи...». Ми вважаємо, що тут автор «Слова» звертається до Діви Обиди, бажаючи, щоб вона опинилася на Азовському морі («на синЂмъ море у Дону»), отже, на половецькій землі, і вже там хлопала своїми лебединими крилами. Тобто, щоб гірку досаду і кривду (обиду) відчули половці (звичайно, не без допомоги русичів).

«...убуди жирня времена». Автор «Слова» закликає Діву Обиду, щоб вона, хлопаючи лебединими крилами на половецькій землі, розбудила добрі часи, а добрими, як свідчить наступний текст, автор «Слова» вважає часи, коли русичі воювали з поганими (половцями, литовцями), але не воювали між собою (через це «жирня времена» краще перекласти «добрі часи», а не «щасливі часи» чи «часи достатку»). Отже, форма убуди, на наш погляд, є формою 2-ої особи однини наказового способу, а не 3-ої особи однини аориста, як прийнято вважати. При такому розумінні аналізованої фрази відпадає потреба в кон’єктурі — заміні убуди на упуди, до речі, палеографічно недостовірної.

Ураховуючи все сказане, наведемо текст аналізованого уривка (з відповідними корективами) та його переклад: «Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступила дЂвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы. На синЂмъ море у Дону плещучи, убуди жирня времена». Переклад: «Постала обида у військах Дажбожого внука, вступила дівою на землю Троянову, захлопала лебединими крилами. На синьому морі біля Дону хлопаючи, розбуди добрі часи!».



13. «За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли»


Загадковими в цих двох фразах є слова Карна і Жля, з приводу яких існують різні погляди. У поясненні названих слів можна виділити три основні напрямки — історичний, міфологічний і символічний.

Представники історичного напрямку в Карна і Жля вбачають конкретних історичних осіб — половецьких ханів (половецьких проводирів, половецьких полководців, половецьких воєвод). Більшість дослідників цього напрямку вважає, що Карна і Жля — невідомі за літописами половецькі хани (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Полевой, Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, Я.Малашев, Д. В. Айналов, О. К. Югов). Ряд дослідників думає, що Карна — зіпсоване ім’я Кончака, а Жля — зіпсоване ім’я Гзи (М. О. Максимович — 1859, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, О. О. Партицький), причому М. О. Максимович (1859), О. М. Огоновський і О. О. Партицький навіть у тексті «Слова» виправляють Карна на Кончакъ, а Жля — на Гза (М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський), Гзакъ (О. О. Партицький). Нижче наводимо переклади аналізованих фраз представниками історичного напрямку: «Скрикнули тоді Карна і Жля і, прискакавши в землю Руську...» (перші видавці «Слова»), «Полководці половецькі Карна і Жля скачуть по Руській землі» (О. С. Шишков), «Услід за ним скрикнули Карна і Жля і поскакали по Руській землі» (Я. О. Пожарський), «За ним крикнули Карна і Жля, кинулися в Руську землю» (М. Ф. Грамматін), «А за ним скрикнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі» (М. О. Максимович), «По слідах її (Ігоревої хороброї дружини. — В. С.) гаркнув Карна, і Жля поскакав по Руській землі» (Д. М. Дубенський), «За ним крикнув Карна, і Жля поскакав по Руській землі» (Я.Малашев), «За ним кликнув Кончак, і Гза погнавсь по Руській землі» (О. М. Огоновський), «Позад Ігоря почувся клик поганця Кончака, і Гза погнавсь на землю Руську» (О. О. Партицький), «И, кликнув, ханы — Карна и Жля — / поскакали по Русской земле» (О. К. Югов).

Представники міфологічного напрямку в осмисленні слів Карна і Жля розглядають ці назви як міфологічні. П. П. В’яземський Карна u Жля читає як Карнаи жля, де Карнай — міфічний охоронець Кавказький воріт (жля — «жалячи»). С.О. Гедеонов припускає, що Карна і Жля — злі духи давньослов’янської міфології. На думку Д. І. Прозоровського, Карна і Жля — вісники бід, міфічне уявлення нещасть («За ним крикнули Карна і Жля і понеслися по Руській землі»). О. О. Партицький висунув версію (крім наведеної вище), що Карна і Жля — злі велетні скандинавської міфології: Карна — це Карь (Kari), уособлення повітря, вітру, а Жля — це Лжя (Logi), уособлення вогню (замість Карна u Жля пропонує читати Карь на Лжю). Є. В. Барсов вважає, що Карна (виправляє на Кар(и)на — з и у формі двох похилих надрядкових рисочок) і Жля (виправляє на Ж(ь)ля) пов’язані з похоронним язичницьким ритуалом: Карина — плачниця мертвих, а Жьля — жалібниця, вісниця мертвих; вони виступають тут як супутниці Діви-Обиди («Скрикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі»). Точку зору Є. В. Барсова поділяє В. І. Стеллецький («За ним крикнула Карна, і Жля поскакала по Руській землі»). А. В. Лонгінов у Карна і Жля вбачає римських богинь Карну і Геллу («За ним закричала (українська) Карна, і (шалена) Желя поскакала по Руській землі»). З ним погоджується (в усякому разі щодо Карна) М. О. Салміна. Д. С. Лихачов зазначає (в пояснювальному перекладі), що Карна і Жля — погребальні боги («За ним [за загиблим полком Ігоря] крикнули [заплакали погребальним плачем] Карна і Желя [погребальні боги], поскакали по Руській землі»).

Представники символічного напрямку у висвітленні слів Карна і Жля трактують їх як певні символи, уособлення моральних понять. О. Ф. Вельтман першим розглядає карна і жля як загальні імена, зближує їх із старими словами карья «плач, голосіння за померлим» і желя (жаль) «плач, скорбота, жаль», при цьому виправляє в тексті поскочи на поскоми «застогнала» («Заголосили поминки за ним, і скорбота застогнала по Руській землі»). Дуже близьким до наведеного є розуміння аналізованої фрази А. М. Майковим, який карна читає як карья або карьба (від дієслова карити «плакати, голосити за померлим»), а в жля вбачає желя «жаль, жалощі, скорбота» («За полеглими заголосили поминки, тужіння, і скорбота поскакала по Руській землі», у поетичному перекладі «Слова»: «На всю Русь поднялся вой поминок, / поскочила Скорбь от веси к веси / и, мужей зовя на тризну...»). В. Ф. Міллер також трактує карна як зіпсоване карьба (кара, караніе), а жля — як зіпсоване желя. На його думку, карна і жля — уособлення моральних понять. Згодом дослідники, представники символічного напрямку в поясненні слів карна і жля, продовжували жля ототожнювати з друс. желя «скорбота, печаль, плач», а карна виводити від давньоруського дієслова карити «оплакувати померлих» (В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), зазначаючи при цьому, що Карна і Жля — уособлення: Карна — плачниця, Жля — жалібниця за мертвими (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), уособлення надгробного плачу і скорботи: Карна означає плач, голосіння за полком Ігоревим, Жля (Желя) — жаль, печаль, тугу за ним (М. В. Щепкіна), уособлення плачу і скорботи (М. К. Гудзій), уособлення печалі і скорботи (В. О. Козирєв), уособлення скорботи (В. Л. Виноградова), уособлення скорботи, горя (О. В. Творогов), уособлення ритуальної скорботи, пов’язаної з похоронним обрядом (М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), символи печалі, плачу, скорботи (Л. О. Дмитрієв). С. І. Котков зазначає, що Карна могло мати загальніше значення: «мука, страждання». Загальніше значення — «горе» вбачає в цьому слові І. П. Єрьомін. Переклади аналізованих фраз згаданими дослідниками є такими: «Услід йому крикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі» (C. K. Шамбінаго та В Ф. Ржига), «И по Русской земле / завопила по нем — / Вопленница, / и заметалася — / Жальница» (І. О. Новиков), «За ним крикнула Карна, і Жля поскакала по Руській землі» (О. С. Орлов), «Услід йому крикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі» (M. K. Гудзій), «Заголосило за ним горе, і стогін пронісся по Руській землі» (І. П. Єрьомін), «Йому услід заголосила плачниця, і плач понісся по Руській землі» (Р. О. Якобсон), «За ним (за загиблим полком Ігоря) крикнули карна і жля (уособлення печалі і скорботи), поскакали по Руській землі» (В. О. Козирєв), «Услід йому заголосила Карна, і Жля помчалася по Руській землі» (О. В. Творогов), «За ним скрикнула Карна, і Желя помчалася по Руській землі» (М. О. Мещерський), «За ним закричала Карна, і Желя понеслася по Руській землі» (Л. О. Дмитрієв).

Завершуючи огляд висловлених дослідниками точок зору на слова Карна і Жля, наведемо також припущення О.Сулейменова, яке виходить за рамки виділених трьох напрямків у поясненні названих слів. О.Сулейменов у карна и жля вбачає половецький термін кара жлан «чорний дракон», яким автор «Слова» називає половців, що напали на Русь.

Ми згодні з виведенням Карна від давньоруського дієслова карити «оплакувати мертвих» і з ототожненням Жля із друс. желя «печаль, скорбота, плач». Дуже вагомим аргументом на користь пов’язання Карна з карити «оплакувати мертвих», а Жля — з желя «печаль, скорбота, плач» служить той факт, що в Іпатіївському літописі (XV ст.) під роком 1185, де говориться про похід Ігоревого війська, зазначено: «и тако, во дн?ь ст?го воскр(с)ни?a наведе на нА_ Г(с)ь гнЂвъ свои, в радости мЂсто наведе на ны плачь и во весельє мЂсто желю на рЂцЂ Ка?aлы» 54. На наш погляд, у рукопису «Слова» і в Карна, і в Жля був паєрик (Кар(ь)на, Ж(ь)ля), який стерся. Обидва слова наводить з паєриком В. М. Перетц у своїй реконструкції тесту «Слова».

Автори «Етимологічного словника слов’янських мов» вважають, що Карьна — слово праслов’янського походження (псл. *karьna утворено за допомогою суфікса -ьna від дієслова *kariti) 55. Карьна (букв. «та, що оплакує мертвих») — це, безперечно, плачниця, але плачниця не за окремим загиблим воїном, а за всім загиблим Ігоревим військом.


54 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — 2-е изд. — СПб., 1908. — Т. 2. — Стб. 642-643.

55 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О. Н. Трубачева. — М., 1983. — Вып. 9. — С. 155.


На наш погляд, жьля — це плач (так вважає Р. О. Якобсон), бо якщо Плачниця заголосила, то по Руській землі мав би понестися саме плач.

За хоробрим Ігоревим військом заголосила Плачниця. Тут немає персоніфікації: заголосила плачниця, якій і належить голосити, оплакувати мертвих. Плачниця — узагальнений образ всіх плачниць Руської землі. Інша справа — жьля, тобто плач, який понісся по Руській землі. Тут явна персоніфікація.

Характерно, що смисл цих образів (Карьна і жьля) розкривається трохи нижче в самому тексті «Слова»: «За нимъ кликну Карна, и Жля поскочи по Руской земли» — «Жены рускія въсплакашась». Паралелізм образного і прямого вживання слів автор «Слова» використовує досить часто.

Отже, текст аналізованих фраз пропонується такий: «За нимъ кликну Кар(ь)на, и ж(ь)ля поскочи по Руской земли». Переклад: «За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі».



14. «Смагу (людемъ) мычючи в пламянЂ розЂ»


Слово людемъ у цій фразі відсутнє в першому виданні «Слова» 1800 р. (хоча воно відбите в перекладі), але наявне в Катерининській копії, через що ми його подаємо в дужках. Оскільки наведена фраза тісно пов’язана з двома попередніми («За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли»), то ми її будемо аналізувати, спираючись на попередні. У поясненні слів Карна і Жля нами виділяються три основні напрямки — історичний (Карна і Жля — половецькі хани), міфологічний (Карна і Жля — міфологічні назви) і символічний (Карна і Жля — символи, уособлення моральних понять). Залежно від того, як той чи інший дослідник розуміє слова Карна і Жля, відповідно він трактує аналізовану фразу. У ній значні труднощі викликає осмислення слова смага і образу полум’яного рога.

Слово смага дослідники перекладають: «вогонь» (Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, М. К. Грунський, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець), «погребальний вогонь» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «полум’я» (О. С. Орлов, О. К. Югов, Л. О. Дмитрієв), «жар» (Я. О. Пожарський, М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон, В. П. Адріанова-Перетц), «жар-смага» (А. В. Лонгінов), «погребальний жар» (В. І. Стеллецький), «пожежа» (М. О. Максимович, О. М. Огоновський, О. О. Партицький), «пожежі» (М. Ф. Грамматін, В. М. Перетц), «смола» (А. М. Майков, В. Л. Виноградова), «попіл» (В. О. Яковлєв), «погребальний попіл» (Є. В. Барсов), «горе» (І. О. Новиков, О. В. Творогов), «туга, горе» (В. О. Козирєв), «сльози» (Д. І. Прозоровський).

Під «полум’яним рогом» ряд дослідників розуміє зброю: «грецький вогонь» («живий вогонь»), що являв собою запалювальну суміш, яка використовувалася візантійцями в морських битвах й іноді застосовувалася половцями на суші (М. Ф. Грамматін, І. М. Снєгірьов, Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, Д. В. Айналов, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, М. О. Мещерський), вогнепальну зброю (П. П. В’яземський). Значна частина дослідників «полум’яний ріг» пов’язує з похоронним обрядом (А. М. Майков, Є. В. Барсов, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов, М. В. Шепкіна, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. Л. Виноградова), а О. Ф. Вельтман — із сонячним затемненням. На думку В. О. Яковлєва. «полум’яний ріг» (у руках Жлі) — символ пожеж, якими супроводжувалися навали ворогів.

Нижче ми наводимо переклади аналізованої фрази різними дослідниками «Слова»: «стали мучити людей вогнем і мечем» (перші видавці «Слова»), «кидаючи жар із полум’яних рогів» (Я. О. Пожарський), «мчучи з собою пожежі в полум’яному розі» (М. Ф. Грамматін), «розносячи пожежу у вогневому розі» (М. О. Максимович), «кидаючи вогонь із полум’яного рога» (Д. М. Дубенський), «Сонце затьмарилося, стало як місяць молодий, метаючи вогонь із полум’яних рогів» (О. Ф. Вельтман), «мечет / им смолой пылающие роги» (А. М. Майков), «розносячи вогонь у полум’яному розі» (Я.Малашев), «пожар помітуючи (розкидаючи. — В. С.) в полум’яному розі» (О. М. Огоновський), «сльози розносячи в полум’яному розі» (Д. І. Прозоровський), «кидаючи пожогу з свого поломінь-рога» (О. О. Партицький), «розносячи погребальний попіл у палаючому розі» (Є. В. Барсов), «обтрушуючи попіл із полум’яного рога» (В. О. Яковлєв), «жар-смагу розкидаючи в полум’яному розі» (А. В. Лонгінов), «розкидаючи вогонь з горючого рогу» (М. К. Грунський), «погребальний вогонь розкидаючи в полум’яному розі» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «мыкая жаркое горе свое, / как неугасимый огнь / погребальный» (І. О. Новиков), «розкидаючи полумінь у вогненному розі» (О. С. Орлов), «розкидаючи вогонь у полум’яному [погребальному] розі» (Д. С. Лихачов), «вогонь розкидаючи людям у полум’яному розі» (М. К. Гудзій), «вогонь сіючи із полум’яного рога» (І. П. Єрьомін), «Підкидаючи (рос. взметая) жар у полум’яніючому розі...» (Р. О. Якобсон), «жар несучи погребальний у полум’яному розі» (В. І. Стеллецький), «розкидаючи людям тугу, горе з полум’яного рога» (В. О. Козирєв), «пламя кидая / в огненном роге» (О. К. Югов), «сіючи горе людям із вогненного рога» (О. В. Творогов), «розкидаючи людям вогонь із полум’яного рога» (М. О. Мещерський), «вогонь людям мечучи в полум’янім розі» (Л. Є. Махновець), «розкидаючи полум’я людям із вогненного рога» (Л. О. Дмитрієв).

Є всі підстави погодитися з думкою В. О. Козирєва, що в аналізованій фразі слово смага вжито в переносному значенні («туга, горе»). На наш погляд, значення цього слова розкривається трохи нижче в самому тексті «Слова» (паралелізм образного і прямого вживання слова): «Смагу (людемъ) мычючи в пламянЂ розЂ» — «тоска розліяся по Руской земли; печаль жирна тече средь земли Рускый» (слово тоска має тут значення «горе, печаль»). З наведеного паралелізму випливає, що смага вжито в «Слові» із значенням «горе, печаль». Постає питання, чи дозволяло пряме значення слова смага отримати в давньоруській мові (у мовній творчості автора «Слова») переносне значення «горе, печаль». Слово смага праслов’янського походження (укр. смaгa «спрага; наліт у роті, на губах від спраги; загар», рос. діал. смaга «жар, полум’я; сухість у роті від спеки, втоми, спраги; сухість на губах», бр. смaга «спрага», діал. «сухість на губах», друс. смага «вогонь, полум’я; сухість, жар», п. діал. smaga «сухість у роті», ч. ст. smaha «опік», вл. smaha «переліг; загар, смаглість», нл. smaga «загар; поле під паром», слн. smaga «смугла шкіра»). Буквальне значення псл. *smaga — «те, що сушить (вогонь, полум’я)», пор. пов’язані з цим іменником дієслова: укр. смагнути «загоряти; пересихати, запікатися (про губи)», смaжити «жарити; пекти, палити», рос. діал. смaгнуть «пересихати, запікатися (про губи)», смaжить «смажити, жарити», бр. смaгнуць «знемагати від спраги», смaжыць «смажити, жарити; хотіти (хочеться) пити», п. smazyc «сушити; смажити, жарити», ч. smahnouti «сушитися, сохнути; смагнути», sma iti «смажити, жарити», слц. sma it’ «т. c.», вл. smahnyc «загоряти», нл. smagnus «сохнути», серб. смагнути «темніти», слн. smagniti «знемагати від туги». Вогонь, полум’я, безперечно, сушать. Людину ж сушить горе (слово гoре етимологічно пов’язане з дієсловом горiти), печаль (слово печaль етимологічно пов’язане з дієсловом пектu). Отже, пряме значення друс. смага — «вогонь, полум’я (букв. «те, що сушить») цілком дозволяло розвинутися (у мовній творчості автора «Слова») переносному значенню «горе, печаль», і саме семантичний розвиток псл. *pecalь «горе, печаль», букв. «те, що пече» демонструє цю можливість. У словенській мові такий семантичний розвиток іменника smaga засвідчує похідне від нього дієслово smagniti «знемагати від туги».

Слово людемъ, наявне в Катерининській копії і відбите в перекладі аналізованої фрази в першому виданні «Слова» (1800 р.), у рукопису поеми, очевидно, все-таки було. Його вставляє в текст «Слова» цілий ряд дослідників (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш — людьмъ, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв).

Після слів «смагу (людемъ) мычючи» («печаль (людям) розкидаючи») слід, на наш погляд, поставити крапку. Словосполучення «въ пламянЂ розЂ» «ми відносимо до наступної фрази («Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи...») і вважаємо, що «полум’яний ріг» слід пов’язувати із сонячним затемненням (таку думку висловив О. Ф. Вельтман): сонце стає подібним до місяця, який викидає із своїх рогів полум’я, пор. опис сонячного затемнення 1-го травня 1185 року в Софійському першому літописі (XV ст.): «И въ солнцЂ учинилося, акы мЂсяць; изъ рогъ его, яко огнь жарящь исхожааше» 56.


56 Софийская первая летопись // Полное собрание русских летописей. — 2-е изд. — Л., 1925. — Т. 5. Вып. 1. — С. 180.

57 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Вып. 1. — С.90.


Сонячне затемнення спостерігало не тільки Ігореве військо, а й залишені дома дружини воїнів. І, спостерігаючи його, вони відчули, що це поганий знак: «уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати...».

У словосполученні «въ пламянЂ розЂ» вживання прийменника въ є цілком закономірним, оскільки тут вказуються обставини, умови, за яких щось відбувалося 57 («жены рускія въсплакашась»). У зв’язку з цим фразу «Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи...» слід перекласти: «При полум’яному розі жони руські заголосили, кажучи...». Руські жони почали голосити (заголосили) ще тоді, коли спостерігали сонячне затемнення, а як стало відомо про загибель Ігоревого війська, плач охопив усю Руську землю.

Нижче наводимо увесь проаналізований текст «Слова»: «За нимъ кликну Кар(ь)на, и ж(ь)ля поскочи по Руской земли, смагу (людемъ) мычючи. Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи: «Уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати...»». Переклад: «За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі, печаль (людям) розкидаючи. При полум’яному розі жони руські заголосили, кажучи: «Уже нам своїх милих лад ні мислею змислити, ні думою здумати, ні очима зглядіти...»».



15. «Уже лжу убуди...»


У давньоруській мові слово лъжа мало значення «неправда, лжа, обман». У наведеній фразі це слово вжито явно з іншим значенням. Дослідники по-різному його перекладають: «злоба» (перші видавці «Слова»), «лжа» (Я. О. Пожарський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, Л. Є. Махновець), «вільгота» (М. Ф. Грамматін), «хула» (М. О. Максимович), «зло» (О. Ф. Вельтман, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв), «ворожнеча» (Д. М. Дубенський, Я.Малашев), «нечисть» (О. М. Огоновський, В. І. Стеллецький), «небезпека» (Д. І. Прозоровський), «погань» (Є. В. Барсов, М. К. Грунський), «Жля» (М. С. Тихонравов, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш), «брехлива твар» (А. В. Лонгінов), «звада» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «підступність» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), «старе лихо» (І. О. Новиков), «чвари» (M. K. Гудзій), «вража сила» (Р. О. Якобсон).

На наш погляд, слово лжа в аналізованій фразі слід перекласти «насилля»: «уже насилля розбудили...». Що тут ідеться саме про насилля половців, підказує інше місце в «Слові»: «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!». Ігор і Всеволод розбудили насилля половців, яке притихло, заснуло після перемоги Святослава над половцями в 1184 p. Переважна більшість дослідників виправляє убуди на убудиста (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович — 1859, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, А. С. Петрушевич, Є. В. Барсов, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), з чим ми повністю погоджуємося. Очевидно, ст було виносним (як припускає Є. В. Барсов) і стерлося. Деякі дослідники виправляють убуди на убудиша (М. С. Тихонравов, В. О. Яковлєв), що менш імовірно. Д. М. Дубенський вагається: убудиша чи убудиста, віддаючи перевагу другому варіанту.

Після аналізованої фрази («уже лжу убуди(ста)») йде такий текст: «которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный Великый Кіевскый». У цьому тексті не зовсім ясним вважається слово которую. Одні дослідники розглядають которую як відносний займенник (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, П. П. В’яземський, В. Ф. Міллер, Д. І. Прозоровський, О. О. Партицький, Є. В. Барсов, А. В. Лонгінов, М. К. Грунський, Л. А. Булаховський, M. K. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, О. К. Югов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), інші — виправляють которую, як правило, на которою, вбачаючи в цьому слові іменник котора «ворожнеча, чвари» (І. М. Снєгірьов — виправляє которую на котору, М. С. Тихонравов, О. О. Потебня, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, С. П. Обнорський, Д. С. Лихачов, Б. С. Ангелов, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін).

Ми вважаємо, що мають рацію дослідники першої групи, тобто, що слово которую в аналізованому тексті є відносним займенником із значенням «яку». На користь висловленої точки зору наводимо такі міркування.

1. В аналізованому тексті говориться про те, що Ігор і Всеволод розбудили «лжу». Безперечно, тут ідеться про «лжу» половців, розбуджену поразкою Ігоря 58. Усе ніби просто і ясно. Проте дослідники другої групи в которую вбачають іменник котора «ворожнеча, чвари» (у формі орудного відмінка однини), який приєднують до першої аналізованої фрази. Тепер все ускладнюється. Виходить, що Ігор і Всеволод розбудили «лжу» ворожнечею, чварам. Між ними чвар не було. У чому ж тоді полягала їх «котора»? «їх «котора» полягала в тому, — пише Д. С. Лихачов, — що вони не підкорилися своєму «отцю», тобто феодальному главі Святославу» 59. Усе це видається нам надуманим і непереконливим. Ігор і Всеволод розбудили «лжу» виключно своєю поразкою. Коли б вони перемогли половців, хоч і без відома Святослава, то ще більше приспали б «лжу».


58 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 421.

59 Там же.


2. Відносний (і питальний) займенник который — праслов’янський за своїм походженням. Він зберігся майже в усіх слов’янських мовах: укр. котрuй, котoрий, рос. котoрый «котрий, який», бр. каторы «т.с.», друс. которыи «котрий, який із декількох, який саме; який (за якістю, властивістю)», котерыи «який (за якістю, властивістю)», п. ktory, «котрий, який», ч. ktery, слц. ktory, діал. kotery, kotory, kotry, вл. kotry, нл. kotary, діал. kotery «т.с.», болг. діал. котрu «котрий, який; чий», хорв. діал. koteri «котрий, який», слн. kateri, діал. koteri, kteri, стсл. которыи, котєрыи «т. с.». Як бачимо, значення «котрий, який» властиве цьому займеннику в усіх слов’янських мовах, де він зберігся, що свідчить про його давність. Первісне значення займенника — «котрий із двох», пор. дінд. katarah «котрий із двох», лит. katras «т. с.». Значення «котрий із декількох (незалежно від кількості)» і «який» розвинулися пізніше 60. Очевидно, це сталося на дуже ранньому етапі розвитку слов’янських мов (дописемному). У давньоруській мові займенник которыи з вторинним значенням («котрий із декількох, який саме») засвідчений з XI ст.: «которааго же отъ трии тЂхъ боле боитесА»61. Отже, ні давність займенника которыи (псл. *kotorъjь), ні давність значення цього займенника «котрий, який» не повинні викликати жодного сумніву. Як зазначає Л. А. Булаховський, «обидва наші джерела (тобто перше видання і Катерининська копія. — В. С.) дають которую то, і ця форма відносного займенника досить добре відповідає тому, що можна передбачати для південноруського оригіналу «Слова» 62. До речі, Д. С. Лихачов у пізнішій своїй праці розглядає которую в аналізованій фразі уже як займенник 63. Займенник которыи вжито в «Слові» також у фразі «которьш дотечаше, та преди пЂсь пояше» і тут його вже ніяк не можна замінити іменником котора «ворожнеча, чвари». Трактування рядом дослідників слова которую як іменника у великій мірі зумовлено сумнівами деяких учених щодо існування в давньоруській мові того часу займенника которьш із значенням «котрий, який».


60 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1989. — Т. 3. — С. 61; Фасмер М. Зазнач. праця. — М., 1967. — Т. 2. — С. 354; Bruckner A. Slownik etymologiczny jezyka polskiego. — Warszawa, 1957. — S. 278.

61 Изборник 1076 r. — M., 1965. — Л. 215.

62 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 463.

63 Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве»: Ист.-лит. очерк. Пособие для учителей. — 2-е изд., испр. и доп. — М., 1982. — С. 63.


До другої фрази аналізованого тексту, на наш погляд, слід приєднати також слово грозою «битвою» з наступної фрази: «которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святьславь грозный великый кіевскый грозою». Так робить багато дослідників (Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв).

Отже, прочитання обох аналізованих фраз пропонується таке: «уже лжу убуди(ста), которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный великый кіевскый грозою». Переклад: «уже насилля розбудили, яке приспав отець їхній Святослав грізний великий київський битвою».



16. «Иже погрузи жиръ во днЂ Каялы»


У цій фразі «Слова» немає явного «темного місця», але певні труднощі викликає осмислення слова жиръ. Дослідники перекладають це слово як «сила» (перші видавці «Слова», Д. М. Дубенський), «доблесть» (Я. О. Пожарський), «багатство» (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Я.Малашев, О. М. Огоновський, В. О. Яковлєв, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Д. С. Лихачов, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «руське щастя» (П. П. В’яземський), «щастя-доля» (О. О. Потебня), «тук багатства» (О. Ф. Вельтман), «тук» (Є. В. Барсов), «добро» (Д. І. Прозоровський, І. О. Новиков, В. І. Стеллецький, Л. Є. Махновець), «достаток» (А. В. Лонгінов, О. С. Орлов, Р. О. Якобсон), «повний достаток» (M. K. Гудзій), «скарб» (М. К. Грунський), «здобич» (І. П. Єрьомін), «здобич, багатство» (В. Л. Виноградова), «життя» (О. К. Югов), «благополуччя» (М. О. Мещерський). Перш ніж запропонувати свій переклад аналізованої фрази і вмотивувати його, наведемо увесь уривок: «Ту НЂмци и Венедици, ту Греци и Морава поютъ славу Святъславлю, кають князя Игоря, иже погрузи жиръ во днЂ Каялы рЂкы Половецкія, Рускаго злата насыпаша». Б. О. Ларін з цього приводу пише: «Основний текст цілком ясний: «...ганять і картають князя Ігоря за те, що потопив у Каялі річці половецьку здобич» 64. Невже цілі народи могли докоряти Ігореві за такий дріб’язок, як утрачену здобич? На наш погляд, жиръ в аналізованій фразі означає зовсім не «здобич» чи щось подібне («багатство», «скарб», «добро»), а «здобуток, набуток». Народи співають славу Святославу, бо він здобув перемогу над половцями, і народи осуджують Ігоря за те, що він здобуток Святослава потопив на дні половецької річки Каяли. Тут слово жир вжито з переносним значенням. Пряме значення слова жир у давньоруській мові — «пасовисько, корм, їжа»; значення «багатство» навряд чи існувало в давньоруській мові (у словнику давньоруської мови І.І. Срезневського таке значення встановлюється лише на основі аналізованої фрази із «Слова» 65, інші давньоруські пам’ятки його не засвідчують). Образне, переносне значення слова жиръ у «Слові» відчули ті дослідники, які переклали його як «сила», «доблесть», «щастя», «достаток», «повний достаток», «благополуччя».


64 Ларин Б. А. Очерки по фразеологии (О систематизации и методах исследования фразеологических материалов) // Уч. зап. Ленингр. ун-та. — 1956. — №198. Серия филологических наук. Вып. 24: Очерки по лексикологии, фразеологии и стилистике. — С. 216.

65 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — СПб., 1893. — Т. 1. — Стб. 875.

66 Лихачев Д. С. Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве». — С. 88.


Д. С. Лихачов, хоч і перекладає це слово як «багатство», проте в пояснювальному перекладі «Слова» зазначає (в квадратних дужках): «адже для Русі пройшли часи достатку після поразки Ігоря» 66.

Образність в аналізованому уривку не вичерпується, на наш погляд, вживанням слова жиръ з переносним значенням. Ми не схильні розуміти буквально і фразу «Рускаго злата насыпаша». Дослідники не можуть збагнути, чому тут говориться про руське золото, а не про половецьке, адже Ігорева дружина в перший день битви здобула золато і «узорочья ПоловЂцкыя». Б. О. Ларін цю фразу вважає пізнішою і помилковою маргінальною глосою, яка включена в текст. Переважна більшість дослідників сприймає наведену фразу як уточнення попередньої (в ній конкретизується багатство, яке потопив Ігор на дні половецької річки Каяли), граматично підпорядковуючи її попередній фразі: «і який потопив у ній руське золото» (перші видавці «Слова»), «насипавши руського золота» (Я. О. Пожарський, М. О. Максимович), «розсипав руське золото» (Д. М. Дубенський), «засипав річку руським златом» (О. Ф. Вельтман), «насипавши в неї руського золота» (Я.Малашев), « — насипали ж бо там руського золота» (О. М. Огоновський), «зсипавши в неї руське золото» (Д. І. Прозоровський), «який руського золота насипав» (А. В. Лонгінов), «русского злата насыпавши» (І. О. Новиков), «руського золота насипав» (M. K. Грунський, Л. О. Дмитрієв), «руського золота насипали» (О. С. Орлов), « — який насипав [на дно Каяли] руського золота [адже для Русі пройшли часи достатку після поразки Ігоря]» (Д. С. Лихачов), «руського золота насипали тут» (М. К. Гудзій), «золото своє розсипав» (І. П. Єрьомін), «і наповнив річки половецькі руським золотом» (Р. О. Якобсон), « — руське золото розсипали» (О. В. Творогов). Як бачимо, більшість дослідників дієслово насыпаша (З ос. мн. аориста) перекладає 3-ою особою однини минулого часу або дієприкметником, що є відхиленням від тексту. На наш погляд, під руським золотом, якого насипали, слід розуміти руських воїнів, полеглих на полі бою (так вважає О. К. Югов: «златорусых русичей / поуложили там!»), а тому фразу «Рускаго злата насьташа» доцільно виділити в окреме речення, як це, між іншим, роблять деякі дослідники: «Тут насипали руського золота» (М. Ф. Грамматін), «Там розсипали руське золото» (В. О. Яковлєв), «Руського золота насипали» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Руського злата насипали!» (В. І. Стеллецький), «Розсипали там руське золото» (М. О. Мещерський). Про те, що під розсипаним руським золотом маються на увазі полеглі на полі бою руські воїни, свідчить, на наш погляд, наступна фраза: «Тут Игорь князь высЂдЂ изъ сЂдла злата а в сЂдло кощіево» — руське військо полягло на полі бою, а Ігор попав у полон.

Таким чином, увесь аналізований уривок ми пропонуємо перекласти: «Тут німці і венеційці, тут греки і морава співають славу Святославу, осуджують князя Ігоря, який потопив здобуток на дні Каяли, річки половецької. Руського золота насипали!».

Слід зазначити, що словосполучення «Руское злато» вживається і в іншому місці «Слова» («Се бо Готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю. Звоня Рускымъ златомъ, поютъ время Бусово, лелЂютъ месть Шароканю»), але тут — уже з прямим значенням («вироби із золота»). Привертає увагу ще одне вживання слова злато у «Слові»: «Жены Рускія въсплакашась, аркучи: уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати, а злата и сребра ни мало того потрепати». Дослідники, по-різному перекладаючи останню фразу наведеного тексту, одностайні в тому, що тут ідеться про дорогіцінні метали або про вироби з них, пор.: «а золота й срібла не повернути» (перші видавці «Слова»), «а золотом і сріблом нітрохи не прикрашатися» (Я. О. Пожарський), «а золотом і сріблом ніскільки не побрязкати» (М. Ф. Грамматін), «і тим золотом і сріблом уже не дзвеніти» (М. О. Максимович), «а золотом і сріблом не брязкати ніскільки» (Д. М. Дубенський), «а золотом і сріблом нам уже не дзенькнути» (О. Ф. Вельтман), «а золота й срібла зовсім уже не тримати в руках» (Я.Малашев), «а золотом і сріблом уже нам нітроха побренькувати!» (О. М. Огоновський), «уже не накопичувати нам, не нагромаджувати (як раніше) золота й срібла» (В. Ф. Міллер), «а золотом і сріблом нітрохи не потішитися» (Д. І. Прозоровський), «а золотом і сріблом і поготів не побрязкувати» (В. О. Яковлєв), «а золота й срібла — чимало того повитрачати» (В. М. Перетц), «а золотом та сріблом вже навіть не тішитись» (M. K. Грунський), «тим менше нам поносити златотканого й сріблотканого одягу» (Г. А. Ільїнський), «а золота й срібла зовсім (на собі) не носити» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «а золота й срібла зовсім не потріпати» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «а золота й срібла (і в руках) навіть не потримати!» (О. С. Орлов), «а злата и сeребра / и вовсе не нaшивать!» (І. О. Новиков), «а золота й срібла [і в руках своїх] зовсім не потримати» (Д. С. Лихачов), «а золота й срібла навіть не поторкати» (M. K. Гудзій), «а золота й срібла і в руках не потримати!» (І. П. Єрьомін, О. В. Творогов), «а золотом та сріблом і не побрязкати» (Р. О. Якобсон), «а до золота й срібла і поготів не доторкнутися!» (В. І. Стеллецький), «а златом-сeребром / и подавно не позвяцати!» (О. К. Югов), «а до золота й срібла і зовсім не доторкнутися!» (М. О. Мещерський), «а злота і срібла того немало загубити» (Л. Є. Махновець), «а золота й срібла навіть не потримати!» (Л. О. Дмитрієв). А вказівний займенник того, між іншим, досить чітко вказує, щo саме названо золотом і сріблом в останній фразі тексту, оскільки в попередніх фразах ішлося лише про одне — про «милыхъ ладъ». Ми глибоко переконані, що золотом і сріблом в аналізованому тексті названо коханих чоловіків руських жінок, тобто полеглих воїнів князя Ігоря. Разом з тим, услід за Р.Манном 67, ми вважаємо, що дієслово потрепати в плачі жінок у «Слові» означає «поголубити, попестити», у чому особливо переконує тісно пов’язаний із плачем руських жінок у «Слові» плач у «Задонщині» татар, які зазнали поразки: «Уже намъ, брате, в земли своеи не бывати, а дЂтЂи своих не видати, а катунъ своих не трепати» 68. На наш погляд, аналізований текст слід перекласти так: «Жони руські заголосили, кажучи: «Уже нам своїх милих лад ні мислею змислити, ні думою здумати, ні очима зглядіти, а золота й срібла того (тобто милих лад) нітрохи не поголубити». Образне, переносне вживання слів злато й сребро в аналізованому тексті перегукується із вживанням словосполучення Руское злато у фразі «Рускаго злата насыпаша»: і там, і там золотом названі руські воїни.


67 Манн Р. Заметки к тексту «Слова о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве». — Л., 1986. — С. 130-131.

68 Тексты «Задоншины» / Подгот. к печати Р. П. Дмитриева // «Слово о полку Игореве» и памятники Куликовского цикла: К вопросу о времени написания «Слова». — М.; Л., 1966. — С. 547.



17. «Уже дьскы безъ кнЂса в моемъ теремЂ златовръсЂмъ»


У наведеній фразі «Слова» неясним є слово кнЂсъ (род. кнЂса), відсутнє в інших давньоруських пам’ятках. Переважна більшість дослідників розглядає його як будівельний термін. Одні з них вважають, що кнЂсъ — назва верхньої перекладки на даху, де сходяться крокви (назва гребеня, коника), пор. рос. князёк «гребінь, коник» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, Я.Малашев, П. П. В’яземський, А. В. Лонгінов, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов, М. П. Алексєєв, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв), інші вбачають у цьому слові назву сволока, на який кладуться дошки стелі (М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, О. О. Партицький, М. К. Грунський, В. І. Стеллецький). На думку Л. Є. Махновця, кнЂсь означає «стовп» (на цьому стовпі, що стояв посередині терема, лежали балки, на яких кріпилися дошки), на думку Д. І. Прозоровського, — «верх над дверима».

Окремі дослідники думають, що кнЂсъ не має стосунку до будівництва (Д. Д. Мальсагов, П. Я. Черних). Д. Д. Мальсагов роглядає кнЂсъ як слово єврейсько-хазарського походження і встановлює для нього значення «молитовні збори» (зі значенням «церква» це слово збереглося в мові бухарських євреїв). Аналізовану фразу він перекладає: «уже дошки без церкви в моєму теремі золотоверхому» і пояснює, що з домової церкви, яка знаходилася в князівських хоромах, зникли всі атрибути церкви: ікони, хрести, вівтар, престол тощо, тобто зникла сама церква, а замість неї залишилися лише дошки. П. Я. Черних зазначає, що слово дьскы в давньоруській мові мало значення не тільки «дошки», але й «блюдо», «стіл», а тому кнЂсъ може бути грецизмом, пор. гр. ?????? «жирна їжа». Аналізовану фразу він перекладає: «уже стіл (або: столи) стоїть (або: стоять) без жирних страв у моєму теремі золотоверхому» або «уже вечеря без книса в моєму теремі золотоверхому».

Як і переважна більшість дослідників, ми вважаємо слово кнЂсъ будівельним терміном. Проте в контексті терема — споруди круглої кнЂсъ ніяк не може означати гребінь на даху, тому що гребінь властивий чотирикутним спорудам з двосхилим дахом 69. До того ж у «Слові» чітко вказано, що кнЂсъ знаходився всередині терема («уже дьскы безъ кнЂса в моемъ теремЂ златовръсЂмъ»), а не зверху на теремі, як повинно було б бути, коли б слово кнЂсъ означало гребінь на даху. Тому найпоширеніше пояснення цього слова (кньсь — «гребінь, коник на даху») слід відхилити.

Та якою б надійною не здавалася реконструкція значення слова кнЂсъ, вона все ж залишатиметься лише припущенням, якщо значення не буде обґрунтоване етимологією цього слова. Є. В. Барсов розглядає кнЂсъ як видозміну слова князь і припускає, що безъ кнЂса з’явилося з-під пера переписувачів замість безъ кнЂза. Л. А. Булаховський наводить аналогію відношенню кнЂсъ — князь у німецькій мові: First «коник на даху» — Furst «князь». Разом з тим Л. А. Булаховський зближує кнЂсъ з лтс. kneze «півнячий гребінь», з чим не погоджується М. Фасмер. На думку О. Г. Преображенського і М. Фасмера, рос. князёк «гребінь, коник на даху» виникло з друс. кнЂсъ «т.с.» під впливом князь 70. Походження самого кнЂсъ при цьому залишається неясним. О. І. Соболевський пов’язує друс. кнЂсъ (наводить з ъ після к — кънЂсъ) «коник на даху» з рос. діал. кнея? «гай, лісок, оточений полями; густий чагарник» 71.

Ми вважаємо, що кнЂса у «Слові» є неправильним прочитанням слова кныса, форми родового відмінка однини від кнысъ, успадкованого з праслов’янської мови. Псл. *kъnysъ утворено від *kъnъ «стовбур, колода» (пор. п. ст. kien, род. knia «пень, колода») за допомогою суфікса -уsъ, який являє собою синонімічний варіант експресивного суфікса -ухъ. Первісне значення псл. *kъnysъ — «стовбур дерева (без гілок)». Це слово добре збереглося в польській мові: п. діал. knys (род. knysa) «товста палиця», knis (род. knisa) «товстий кусок соснового дерева, викопаний з коренем, придатний для палі». Сюди ми схильні віднести також п. klys «дерево зі зламаною верхівкою», яке сприймаємо як видозміну knys (можливо, під впливом діал. klyszawy «каліка»). Слід зазначити, що наведена етимологія близька до етимології О. І. Соболевського, який слово кънЂсъ пов’язує з кънея (псл. *kъneja / *kъneja — безперечне утворення від *kъnъ «стовбур, колода» 72).


69 Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». — К., 1989. — C. 169 — 170.

70 Преображенский А. Г. Этимологический словарь русского языка: В 2-х т. — М., 1959. — Т. 1. — С. 324; Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 265.

71 Соболевский А. Из истории русского словарного материала: По поводу новых выпусков этимол. словарей Э. Бернекера и А. Г. Преображенского // Рус. филол. вести. — 1913. — Т. 70. №3. — С. 81.

72 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О. Н. Трубачева. — М., 1987. — Вып. 13. — С. 199; Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 262.


Пропонуючи таку етимологію слова кнысъ (кнЂсъ), ми виходимо з того, що первісно при будівництві терема (а тоді тереми будували тільки з дерева) в землю закопували стовбур дерева (можливо, навіть з коренем), який мав стояти посередині терема. Цей елемент терема мав назву кънысъ, як і стовбур дерева. Згодом «книс» почали мурувати з каменю, але назва цього елемента терема залишилася старою. Звичайно, у золотоверхому теремі Святослава, який відзначався великими розмірами, «книс» був мурованим. Він являв собою стовп (посередині терема), на якому лежали балки з дошками 73. Отже, реконструюючи значення слова кнЂсъ (кнысъ), ми прийшли до того самого висновку, до якого прийшов Л. Є. Махновець (див. вище), але Л. Є. Махновець виходив при цьому з архітектури терема, а ми — з етимології слова.

Наше пояснення слова кнЂсъ передбачає кон’єктуру: заміну Ђ на ы. Написання цих літер у рукописах кінця XV — початку XVI ст. було дуже близьким: місце петлі в обох літерах збігалося, на кінцях перекладки півуставної літери Ђ писалися дві палички, спущені вниз 74, подібні дві палички мали місце і в літері ы. Тому не дивно, що перші видавці «Слова» іноді плутали ці літери (Ђ і ы) 75: а князю сла†(замість а князю славы), тяжко ти головы (замість тяжко ти головЂ).

Ми повністю погоджуємося з Л. Є. Махновцем, що символічне значення «книса» (точніше, його відсутності) у сні Святослава полягає в тому, що князі перестали бути опорою Святославу 76, пор.: «Нъ се зло: княже ми непособіе». Уживши старе слово кнысъ, співзвучне з князь, автор «Слова» цим самим свідомо підказав суть символіки розглянутої частини сну: Святославів терем без книса — Святослав без підтримки князів.

Отже, пропонується такий текст аналізованої фрази: «Уже дьскы безъ кныса в моемъ теремЂ златовръсЂмъ». Переклад: «Уже дошки без стовпа в моєму теремі золотоверхому».


73 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 170-171.

74 Щепкин В. Н. Учебник русской палеографии. — М., 1918. — С. 118.

75 Слово о полку Игореве / Изд. для учащихся Николаем Тихонравовым, проф. Моск. ун-та. — 2-е изд., испр. — М., 1868. — С. V.

76 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 171.



18. «Босуви врани»


Словосполучення «босуви врани», у якому неясним за смислом є епітет босуви, вжито в «Слові» у розповіді Святослава про свій сон: «Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху у ПлЂсньска». Велика група дослідників виправляє босуви на бусови (М. О. Максимович — 1859, О. Ф. Вельтман, В. В. Макушев, В. Ф. Міллер, О. І. Смирнов, О. О. Потебня, Д. І. Прозоровський, О. О. Партицький, Є. В. Барсов, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, Р. О. Якобсон, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, Л. Є. Махновець, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. О. Дмитрієв). При цьому одні дослідники виходять із значень рос. діал. бусый — «сірий, димчастий, бурувато-сірий», діал. бусeть або бусoветь «синіти, сіріти, темніти, чорніти» (В. В. Макушев, В. Ф. Міллер, Є. В. Барсов, В. М. Перетц, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов та ін.), інші пов’язують бусови з власним іменем Бус (пор. нижче «время Бусово»), яке найчастіше розглядають як ім’я половецького хана (Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, О. І. Смирнов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін) або антського князя IV ст. Буса (О. М. Огоновський, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Д. С. Лихачов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. О. Дмитрієв). На думку М. О. Максимовича (1859 р.), епітет бусови ворони отримали від Бусової гори або Бусовиці, що знаходиться під Києвом (над Либіддю). О. О. Потебня бусови (виправляє на бусовЂ) приймає за місцевий відмінок від Бусово, у якому вбачає урочище Бусова гора або Бусовиця під Києвом. Ряд дослідників босуви читає або схильна читати як бЂсови (бЂсовы) (П. Г. Бутков — 1821, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, Я.Малашев, О. М. Огоновський, Ф. Є. Корш), М. Ф. Грамматін — як босыи, П. П. В’яземський — як бо соуи, тобто «суєтні, нікчемні». Б. С. Ангелов пов’язує «бусови врани», як і «время Бусово», з Бузем, силою злою і темною. На його думку, «бусови врани» означає «диявольські ворони» («время Бусово» — «час диявола, мороку, ночі часів язичества»). В. В. Німчук зближує бусовъ (босувъ) з укр. діал. (закарпатські говірки) босoвитис’а «сердитись, насуплюватись», серб, бусован «злий, сердитий» і перекладає бусови (босуви) врани як «сердиті (злі) ворони» («время Бусово» — «похмурий (злий, лихий, недобрий) час»). П. Г. Бутков (1842 р.) виводить босуви від фін. posaus «шум» (босуви врани — «крикливі, шумливі ворони»), В. О. Гордлевський, В. І. Стеллецький і М. О. Баскаков — від тюрк. boz «сірий».

Аналізоване словосполучення дослідники перекладають: «ворони» (перші видавці «Слова»), «Бусові ворони» (Я. О. Пожарський, О. Ф. Вельтман), «босі ворони» (М. Ф. Грамматін), «бісові ворони» (М. О. Максимович — 1837, Д. М. Дубенський, Я.Малашев, О. М. Огоновський, О. С. Орлов), «п’яні ворони» (І. М. Снєгірьов), «сірі ворони» (В. Ф. Міллер, Л. Є. Махновець), «бусові (п’яні, шалені, несамовиті. — В. С.) ворони» (Д. І. Прозоровський), «Бусове вороння» (О. О. Партицький), «паршиві ворони» (Є. В. Барсов), «хижі ворони» (В. О. Яковлєв), «босові (зловісні. — В. С.) ворони» (А. В. Лонгінов), «неспокійні (рос. мятущиеся) ворони» (Г. А. Ільїнський), «сірі ворони» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «сизо-бурі ворони» (Т. О. Новиков), «священні (віщі) ворони» (М. В. Щепкіна), «віщі ворони» (M. K. Гудзій, В. Т. Стеллецький), «хмурі ворони» (Р. О. Якобсон), «чорні ворони» (О. К. Югов), «Бозові ворони» (М. О. Мещерський).

На наш погляд, кон’єктура бусови (замість босуви) є достовірною, її переконливо обгрунтував В. Ф. Міллер ще в 1877 р.: «Поява о після б замість у пояснюється переставленням голосних в обох складах: із бусови переписувач, незнайомий з цим словом, зробив босуви» 77. Словосполучення «бусови врани», вжите у розповіді Святослава про свій сон, перегукується із словосполученням «время Бусово», вжитим у відповіді бояр Святославу. Оскільки сон Святослава і відповідь бояр Святославу між собою тісно пов’язані, то напрошується припущення про ідентичність слів бусови (у словосполученні «бусови врани») і Бусово (у словосполученні «время Бусово»). «Безперечно, — зазначає Б С. Ангелов, — слова «бусови» (врани) і «Бусово» (время) етимологічно слід вважати такими, що походять від одного кореня «бус»» 78. Ми згодні з тими дослідниками, які вважають, що під назвою «бусови врани» слід розуміти половців (О. Ф. Вельтман, О. О. Партицький — 1883), пор. у «Слові»: «ни тебЂ, чръный воронъ, поганый Половчине». А якщо ворони — половці, то бусови, будучи присвійним прикметником, вказує на Буса — очевидно, половецького хана, в усякому разі постать визначальну щодо половців (таку точку зору обстоює ряд дослідників, див. вище). Саме ж слово Бусови ми сприймаємо як натяк автора «Слова» на те, кого треба розуміти під воронами, які приснилися Святославу.

Проаналізувавши відповідь бояр Святославу, ми прийшли до висновку, що «время Бусово» так названо за ім’ям половецького хана Буса (див. с. 60). Це дає підстави твердити, що Бусови у словосполученні «Бусови врани» («Бусові ворони») є присвійним прикметником від імені половецького хана Буса.


77 Миллер В. Зазнач. праця. — С. 223.

78 Ангелов Б. С. Заметки о «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1960. — Т. 16. — С. 53.



19. «БЂша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю»


На наш погляд, винесена в заголовок фраза є «найтемнішим місцем» у «Слові». В. Ф. Ржига та C. K. Шамбінаго зазначають, що «текст у цій фразі, мабуть, остаточно зіпсований, і точний смисл його, очевидно, назавжди залишиться загадкою» 79. Текст у цьому місці, дійсно, дуже зіпсований. Але зіпсований текст про реальне життя реконструювати набагато легше, ніж зіпсований текст про сон. Наснитися може що завгодно. Найбільші труднощі викликає осмислення загадкового Кисаню, яке, без сумніву, є ключем до розгадки всієї фрази.


79 Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1934. — С. 284.


Значна частина дослідників, починаючи від перших видавців «Слова», у Кисаню вбачає топонім, сприймаючи його в словосполученні дебрь Кисаню як назву дебрі: «у дебрі Кисановій і не полетіли (ворони. — В. С.) до моря синього» (перші видавці «Слова»), «У долині Кисановій, і що я не можу зігнати їх (воронів. — В. С.) до синього моря» (Я. О. Пожарський), «де лощина Кисанова, і не злетіли (ворони. — В. С.) до синього моря» (М. Ф. Грамматін; із заміною не сошлю на не сошли), «були (ворони. — В. С.) в дебрі Кисановій і не злетіли до Синього моря» (М. О. Максимович — 1837; із заміною не сошлю на не сошли), «у Кисановій дебрі і понеслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. Ф. Вельтман; із заміною не сошлю на несошась), «була дебр Кисанова і ніби несли її до синього моря» (Я.Малашев; із заміною не сошлю на несоша ю), «брали (вoрони. — В. С.) дебр Кисанову і несли її до синього моря» (Д. Т. Прозоровський; із заміною бЂша на браша, не сошлю на несоша ю), «розлючуючи дебр Кисанову... І (ніби) не пошлю (полки) до синього моря» (А. В. Лонгінов; бЂша вважає дієприслівником від дієслова бЂсити «розлючувати, лютити»), «були (ворони. — В. С.) із дебрі Кисанової і неслися до синього моря» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига; із заміною дебрь на дебри, Кисаню на Кисани, не сошлю на несошася), «і з дебрі Кисанової понеслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. В. Творогов).

Переважна більшість дослідників, переклади яких наведені вище, залишає словосполучення дебрь Кисаню без тлумачення. Лише деякі з них намагаються осмислити це словосполучення. Я.Малашев зазначає, що під «дебрею Кисановою» можна розуміти численні половецькі полки. На думку А. В. Лонгінова, «дебр Кисанова» — долина р. Кісона, у якій були потоплені ідольські жерці за наказом пророка Іллі.

Д. М. Дубенський і О. М. Огоновський Кисаню розуміють не як топонім, а як назву особи: «були дебрі Кисаня, а я нібито не маю сил його (якогось Кисаня. — В. С.) прогнати до синього моря» (Д. М. Дубенський; із заміною дебрь на дебри), «де були дебрі Кисаневі, і не злетіли (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. М. Огоновський; із заміною дебрь на дебри, не сошлю на не сошли). О. М. Огоновський припускає, що місто Пліснесько зайняв якийсь Кисань, мабуть, проводир загону половецької орди.

Ряд дослідників розглядає Кисаню як видозміну певного топоніма. І. М. Снєгірьов припускає, що Кисаню складається з къ і Саню; у другому компоненті він вбачає назву р. Сан (бЂша виправляє на бЂ та, не сошлю на не сошли). О. О. Партицький Кисаню замінює на Исканю (не сошлю — на несошась), оскільки Іскань знаходиться в Галичині біля Плеснеська, і перекладає всю фразу таким чином: «що відтак погане птаство понеслось в Ісканьські дебрі, а звідти полетіло з жиром (з їжею. — В. С.) та здобиччю назад до моря синього». Є. В. Барсов словосполучення дебрь Кисаню читає як дебрь(с)ки(и) сан?є (не сошлю — як несоша_(с), припускаючи, що «дебрська Сань» — низьке узбережжя р. Сан, заросле дрібним чагарником. Його переклад: «були (ворони. — В. С.) у дебрській Сані і понеслися до синього моря». П. В. Владимиров Кисаню виправляє на Коганя (дебрь — на дебри, не сошлю — на несошася). Частина дослідників (І. М. Кудрявцев, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов, Л. А. Булаховський, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв) Кисаню пов’язує з назвою місцевості під Києвом, вважаючи, що тут ідеться про «дебр Киянь» — ліс у яру, проритому річкою Киянкою (давня назва річки — Киянь): «(у передмісті) стояв київський ліс, і понеслися [вони — ворони] до синього моря [на південь, до місць сумних подій]» (Д. С. Лихачов; із заміною Кисаню на кияня, не сошлю на несошася), «(у передмісті) стояла дебр Кияня (Киянь була річка під Києвом), і понеслися (ворони) до синього моря (на південь, «до місць сумних подій») (Д. С. Лихачов — 1982), «розверзлися яри Кияні, і простягайся вони до синього моря» (М. О. Мещерський; із заміною бЂша на бЂшя, дебрь на дебри, Кисаню на КыянЂ, не сошлю на несошяся), «де була дебр Кияня, і неслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (Л. О. Дмитрієв; із заміною Кисаня на Киянь, не сошлю на несошася). Слід зазначити, що М. О. Максимович у виданні «Слова» 1859 р., а за ним і О. О. Потебня замість Кисаню також пропонували читати кыяне, але в них це слово не є назвою дебрі (ідеться про жителів Києва): «У ПлЂсньска на болони бЂша дебри; кыяне же сошли къ синему морю» (М. О. Максимович — 1859), «у ПлЂсньска на болонии бышя дебри, кыяне же съшли къ синему морю» (О. О. Потебня).

Значна частина дослідників словосполучення дебрь Кисаню членує інакше: ки відділяє від Кисаню і додає до дебрь з виносним c між цими двома компонентами [дебрь(с)ки]. Уперше (1867 р.) таке прочитання — дебрьски сани запропонував В. В. Макушев (із заміною саню на сани, не сошлю на несоша?a). Сани він пов’язує з ч. san «дракон, змій». Цю точку зору поділяють В. М. Перетц, М. К. Грунський, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, М. К. Гудзій, О. К. Югов (Є. В. Барсов дещо видозмінив її, див. вище): «бЂша дебрьски сани и несоша к къ синему морю» (В. М. Перетц), «(на оболоні) були лісові змії, що повзали до синього моря» (М. К. Грунський), «були в розколинах змії і понеслися до синього моря» (О. С. Орлов; із заміною дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несошася), «били (ворони. — В. С.) лісових змій і несли їх до синього моря» (М. В. Щепкіна; із заміною бЂша на биша, дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несоша я), «були лісові змії і понесло їх до синього моря» (M. K. Гудзій; із заміною дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несоша е), «из оврага — всё змеи, змеи... / И несло их к синему морю!..» (О. К. Югов).

Деякі дослідники так само членують словосполучення дебрь Кисаню, але вираз дебрьски сани трактують як «похоронні, смертні сани» (Г. П. Шторм, М. Т. Рильський, Р. О. Якобсон): «были смертные сани / и несли их к синему морю» (Г. П. Шторм), «похоронні сани їхали / до синього моря» (М. Т. Рильський), «(біля Плісенська) опинилися сани і до синього моря їх понесли» (Р. О. Якобсон; із заміною дебрь Кисаню на дебрь(с)ки сани, не сошлю на несоша я).

Існують й інші осмислення Кисаню. П. П. В’яземський пов’язує це слово з серб. кисати «хникати, робити плаксиве обличчя» і встановлює для нього значення «збудження плачу». Словосполучення бЂшя дебрь кисаню він перекладає «піднімаючи долину сліз» (бЂша, яке виправляє на бЂшя, виводить від дієслова бЂсити із значенням «піднімати», не сошлю виправляє на несоша ю). Точка зору П. П. В’яземського відбилася на перекладі аналізованої фрази В. І. Стеллецьким, хоч в основі цього перекладу лежить розуміння Кисаню як топоніма: «були вони (ворони. — В. С.) з Ущелини сліз Кисанської і понеслися до синього моря» (із заміною дебрь на дебри, Кисаню на Кисани, не сошлю на несошася). Вплив П. П. Вяземського відчувається і в перекладі Л. Є. Махновця: «були (ворони. — В. С.) в дебрі вологій і неслися до синього моря» (із заміною дебрь на дебри, Кисаню на кисани, не сошлю на несошася). М. О. Салміна пов’язує Кисаню з гр. ????? (орн.) «сойка», а в словосполученні дебрь Кисаню вбачає вказівку на ліс, повний сойок.

Деякі дослідники при перекладі «Слова» випускають аналізовану фразу (І. П. Єрьомін) або лише слово Кисаню (В. О. Яковлєв, І. О. Новиков): «і понеслися (ворони. — В. С.) потім до синього моря» (В. О. Яковлєв), «и были в ущельи (вороны. — В. С.) / и понеслись — / к синему морю» (І. О. Новиков).

Усі наведені прочитання фрази «бЂша дебрь Кисаню» ми вважаємо помилковими, а більшість з них — просто незграбними, яких не могло бути в такому високохудожньому творі, як «Слово». Відправною точкою для осмислення аналізованої фрази нам послужило явне протиставлення тут «болоні» і «дебрі», яке зустрічається і в інших творах давньоруської літератури, пор. у Ніконівському літописі під 1216 р. (список XVI ст.): «Поидите убо чрезъ болоньє и чрезъ дебрь сію» 80. Вільний, відкритий простір може протиставлятися непрохідним хащам і ніяк не ущелинам, ярам, ровам. Із сказаного випливає, по-перше, що дебрь в аналізованій фразі має значення «непрохідна хаща», а по-друге, що цю фразу треба починати із слів «на болони» (інакше не буде протиставлення), отже, «у ПлЂсньска» слід віднести до попередньої фрази («Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху у ПлЂсньска»). Фраза «На болони бЂша дебрь...» має глибокий символічний зміст. На вільному, відкритому раніше просторі з’явилася непрохідна хаща, тобто було все просто, а тепер дуже ускладнилося (після поразки Ігоревого війська). До того ж, коли сниться ліс, то це на зле 81. Аналогічним був хід думки в О. О. Потебні, який пише, що на рівному, низинному місці (на болонии — замість болони) утворилися яри (дебри — замість дебрь): «річ дивна» 82.


80 Патриаршая или Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. — М., 1965. — Т. 10. — С. 73.

81 Дмитренко М. Символіка сновидінь: Народний сонник. — К., 1995. — С. 62.

82 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 91.


О. О. Потебня дебрь виправляє на дебри (так само роблять Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), щоб узгодити це слово з дієсловом бЂша (виправляє на бышя), яке має форму множини. Дійсно, бЂша виступаючи дієсловом-присудком, повинне узгоджуватися з підметом. На наш погляд, підметом тут є загадкове дебрь Кисаню, яке ми читаємо дебрь?є и(с) сан(ь)ю «непрохідні хащі із зміями (драконами)»: «На болони бЂша дебріе и(с) сан(ь)ю» («На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями (драконами)»). Словосполучення дебрьк и(с) сан(ь)ю (словосполучення із значенням сукупності) складається з іменника в називному відмінку та іменника в орудному відмінку з прийменником и(с). У реченні таке словосполучення (з орудним соціативним безпосередньо після називного) служило підметом, з яким присудок узгоджувався у множині 83. До того ж іменник у називному відмінку підмета-словосполучення є збірним (іменник в орудному відмінку також), а при збірних іменниках (але, як правило, із значенням сукупності осіб) присудок теж вживався у формі множини 84.

При виправленні дебрь на дебрьк відпадає потреба в кон’єктурі — заміні ь на и, а головне — прояснюється початкова літера к загадкового Кисаню. Ми вважаємо, що кінцеве ?є слова дебрь?є переписувач сприйняв як к. Для такого сприйняття існували серйозні підстави (крім тієї обставини, що це місце в тексті було зіпсоване). По-перше, дебрь?є дуже рідко зустрічається в старих текстах, а тому дебрь переписувач прийняв за окреме слово, добре йому відоме, у зв’язку з чим к відніс до наступного слова. По-друге, к при певному написанні (коли є стоїть майже впритул до мачти) і при стертості язичка (оскільки він був тоншим від інших елементів літери) цілком могло бути сприйняте за приголосний к, тим більше, що далі в слові йшов голосний и.

Звичайно, написання дебрь?є в тексті «Слова» було можливе лише до другого південнослов’янського впливу (до кінця XIV ст.). Коли б у період другого південнослов’янського впливу переписувач розпізнав дєбрь?є, він змінив би це слово в дебріє, а у виданні 1800 р. було б надруковано дебріе.

В аналізованій фразі прийменник и(с) (з c виносним, яке стерлося) вжито замість съ. Змішування прийменників из(ъ) і съ дійсно мало місце в давньоруській мові, а в староукраїнській мові відбулося повне злиття цих двох прийменників 85.


83 Історія української мови: Синтаксис. — С. 24; Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. Простое предложение. — М., 1978. — С. 23.

84 Історія української мови: Синтаксис. — С. 64 — 65; Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. Простое предложение. — С. 31 — 33.

85 Історія української мови: Морфологія. — С. 428 — 429.


Ми вважаємо, що саню в аналізованій фразі е формою орудного відмінка однини збірного іменника сань «змії, дракони» (пор. друс. сань «змія, дракон») із стертим паєриком на місці колишнього редукованого (сан’ю). Саню «Слова» пов’язує з друс. сань «змій, дракон» цілий ряд дослідників (В. В. Макушев, В. М. Перетц, М. К. Грунський, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, М. К. Гудзій, О. К. Югов), виправляючи саню на сани, що важко обґрунтувати палеографічно.

Знову ж таки, коли б у період другого південнослов’янського впливу переписувач розпізнав в саню форму орудного відмінка однини іменників жіночого роду ї-основ, то він написав би це слово санію.

Ще раз підкреслюємо, що аналізована фраза являє собою дуже зіпсований текст. Зіпсованість тексту, як виявилося, полягала в тому, що в рукопису «Слова» (до другого південнослов’янського впливу) стерлися всі надрядкові літери (вони були тоншими від звичайних) і всі тонкі елементи літер цієї фрази.

Переходимо до аналізу наступної фрази — «и не сошлю къ синему морю». Переважна більшість дослідників не сошлю виправляє на: несоша ю (Я. Малашев, П. П. В’яземський, В. Ф. Міллер, Д. І. Прозоровський) або несошя ю (Ф. Є. Корш), несоша ?a (В. В. Макушев) або несоша я (М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон), несоша ?є (В. М. Перетц) або несоша е (М. К. Гудзій), несошася (О. Ф. Гільфердінг, П. В. Владимиров, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв) або несошяся (М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), несошась (О. Ф. Вельтман, О. О. Партицький), несошаа_(с) (Є. В. Барсов). З прочитанням не сошл — (без кінцевого ю) як несоша можна повністю погодитися, оскільки в півуставному (і в уставному) письмі в написанні л і а було багато спільного і їх часто плутали 86. Можна також погодитися, що дієслово несоша в контексті попередньої фрази («На болони бЂша дебрьк и(с) санью») повинне мати частку ся (змії чи дракони літали, а тому вони понеслися до синього моря, а не їх понесли). Однак ми вважаємо, що c тут було виносним і, як всі виносні літери аналізованої частини тексту, стерлося. Що ж до ю (кінцевої літери не сошлю), то, на наш погляд, її слід виправити на ?a «вони» — форму знахідного відмінка множини жіночого роду займенника u «він» 87 (вжиту замість збірного іменника жіночого роду сань 88). Близькість написань літер ?a і ю є незаперечною (виправляють ю на ?a В. В. Макушев, М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон). Після внесених змін аналізована фраза має такий вигляд: «и несоша(с) ?a къ синему морю» («і неслися вони (змії чи дракони) до синього моря»).


86 Перетц В. Зазнач. праця. — С. 253.

87 Ця форма, старослов’янська за своїм походженням (з ?а_), була дуже поширеною в давньоруській мові (Історія української мови: Морфологія. — С. 150).

88 Таке вживання було властиве давньоруській мові, пор.: «а дружина Роуска?a ?ни c Ростиславомъ идоша, а дроузии комоу куды годно» («А дружина руська — ті з Ростиславом пішли, а другі — кому куди завгодно») (Ипатьевская летопись. — Стб. 372).


Сань у попередній фразі є збірним іменником жіночого роду (між іншим, автор «Слова» дуже полюбляє вживати збірні іменники, пор. птичь, по дубію, по ковылію, къ тростію), замість нього в аналізованій (другій) фразі вжито займенник ?a «вони», який виступає підметом (присудок (несоша(с)) теж має форму множини).

Тепер можна навести обидві аналізовані фрази «Слова» у нашому прочитанні. У рукопису до другого південнослов’янського впливу (до кінця XIV ст.): «На болони бЂша дебрь?є и(с) сан(ь)ю, и несоша(с) ?a къ синему морю». Переклад: «На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями (драконами), і неслися вони (змії чи дракони) до синього моря». Якщо з метою уодноманітнення тексту «Слова» аналізовані фрази трансформувати під кутом зору другого південнослов’янського впливу та перших видавців «Слова», то текст набуває такого вигляду: «На болони бЂша дебріе и(с) санію, и несоша(с) я къ синему морю».

Змії (дракони), які неслися (летіли) до синього моря (місця перебування Ігоревого війська) — це, безперечно, половці. Як гласить сонник, змія бачити у сні — стережися ворогів 89.


89 Дмитренко М. Зазнач. праця. — С. 48.



20. Відповідь бояр Святославу («Темно бо бЂ въ г? день», «Се бо Готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю»)


Фразу «Темно бо бЂ въ г? день» переважна більшість дослідників «Слова» не вважає «темним місцем». Ми теж не вважаємо, але розуміємо її інакше. Цю фразу дослідники перекладають: «Темно стало на третій день» (перші видавці «Слова», О. В. Творогов), «Темно було в третій день» (Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, M. K. Гудзій, І. П. Єрьомін), «Темно стало в третій день» (М. Ф. Грамматін, Я.Малашев, Д. І. Прозоровський, В. О. Яковлєв), «Тьма була в третій день» (Д. М. Дубенський), «В третий день внезапу тьма настала!» (А. М. Майков), «І стало темно в третій день» (О. О. Партицький), «Темно-бо було в третій день» (А. В. Лонгінов, Л. Є. Махновець), «Темно було бо й на третій день» (M. K. Грунський), «Темно було в той день» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов), «И было темно в тот день» (І. О. Новиков). «Бо [тому так тлумачили сон бояри, що] темно було в третій день [битви Ігоря з половцями]» (Д. С. Лихачов), «Темно-бо було на третій день» (Р. О. Якобсон), «Бо темно стало в третій день» (В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський), «Темрява настала на третій день» (Л. О. Дмитрієв). На думку дослідників, переклади яких щойно наведені, на третій день стало темно тому, що померкли два сонця (після наведеної вище фрази, як правило, ставиться двокрапка). Ще О. О. Потебня помітив у відповіді бояр Святославу симетрію періодів з двома компонентами: тезою (починається з уже) і підставою, точніше, причиною (з бо) 90.


90 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 91.


У відповідності до цього відповідь бояр Святославу ділиться на три періоди:


I. уже Княже туга умь полонила;

се бо два сокола слЂтЂста съ отня стола злата, поискати града Тьмутороканя, а любо испити шеломомь Дону.


II. Уже соколома крильца припЂшали поганыхъ саблями, а самаю опустоша въ путины желЂзны.

Темно бо бЂ въ г день... подасть Хинови.


III. Уже снесеся хула на хвалу; уже тресну нужда на волю; уже връжеса дивь на землю.

Се бо Готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю... А мы уже дружина жадни веселія.


На відміну від попередніх дослідників (а ми можемо сказати — і наступних), які словосполучення в г день перекладають «у третій день» або «на третій день», О. О. Потебня це словосполучення схильний перекласти «два дні тому» (рос. третьего дня) (звідси виходить, що затемнення сонця сталося два дні тому), але його бентежить та обставина, що від затемнення сонця до завершення битви пройшло більше двох днів (сама битва тривала з п’ятниці до неділі, а затемнення сонця сталося за кілька днів до початку битви). «Отже, — пише вчений, — рахуючи з неділі, останнього дня битви, затемнення ніяким чином не могло бути «два дні тому» 91.


91 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 93.


У зв’язку з цим О. О. Потебня вважає, що краще читати въ m? дьнь, тобто в тъ дьнь (у той, відомий, пам’ятний день, коли було затемнення, а не на третій день битви). Таку кон’єктуру підтримали С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов. На наш погляд, запропонована О. О. Потебнею кон’єктура зайва, словосполучення въ г? день слід перекласти «два дні тому, позавчора», а протиріччя, на яке вказує О. О. Потебня (від затемнення сонця до завершення битви пройшло більше, ніж два дні), усувається таким чином: після «Темно бо бЂ» ставиться крапка, а словосполучення въ г? день відноситься до наступного речення («Въ г? день два солнца помЂркоста...»). Отже, причина в другому періоді є дуже короткою — «бо було темно» або «бо було затемнення». Ігор і Всеволод зазнали поразки і попали в полон, бо було затемнення, яке віщувало поразку (поразка була визначена наперед). У наступному реченні («Позавчора два сонця померкли, обидва багряні стовпи погасли...») тема затемнення сонця продовжується, але вже в символічному плані: те, що два сонця померкли, обидва багряні стовпи погасли, символізує взяття Ігоря і Всеволода в полон. З цього речення випливає, що бояри пояснювали Святославу його сон у вівторок, оскільки битва, коли померкли два сонця і погасли обидва багряні стовпи, відбулася в неділю. Текст від цього речення до наступного періоду (наступної тези або наступного уже) умовно назвемо наслідком, тобто, на відміну від першого періоду (двокомпонентного: теза і причина), другий період складається з трьох компонентів: тези, причини і наслідку.

Розглянемо детальніше третій компонент другого періоду, оскільки існують певні труднощі в його осмисленні. Мається на увазі той факт, шо фраза «и въ морЂ погрузиста» випадає з контексту як за змістом, так і за формою дієслова (погрузиста), вона явно тяжіє до тих попередніх фраз, які мають аналогічні дієслівні форми двоїни (помЂркоста, погасоста, поволокоста). І переважна більшість дослідників не сумнівається, що місце цієї фрази в тексті — трохи вище, де йдеться про два сонця, про два багряні стовпи, про два місяці, але хтось із переписувачів «Слова» пропустив Й, а помітивши пропуск, написав пропущену фразу кількома рядками нижче. Очевидно, так і було. Проблема полягає в іншому: де має знаходитися в тексті пропущена фраза і чи пропущеною була тільки згадана фраза («и вь морі погрузиста»), чи й наступна («и великое буйство подасть Хинови»). Цілий ряд дослідників вважає, що обидві названі фрази слід поставити після «Олегъ и Святъславъ тьмою ся поволокоста», причому подасть, як правило, виправляється на подаста (М. О. Максимович, 1959 — з ся перед погрузиста, І. М. Снєгірьов, Я.Малашев — подасть не виправляється на подаста, П. П. Вяземський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня — з ся перед погрузиста, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький — з ся перед погрузиста, Л. Є. Махновець). Окремі вчені обидві названі фрази ставлять після «оба багряная стлъпа погасоста», теж виправляючи подасть на подаста (М. О. Мещерський та О. О. Бурикін). Ряд дослідників переставляє лише фразу «и въ морЂ погрузиста», яку розміщує після «оба багряная стлъпа погасоста» (Р. О. Якобсон, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв). Ті дослідники, які обидві аналізовані фрази залишають на своєму місці в тексті, здебільшого виправляють погрузиста на погрузиша (М. Ф. Грамматін) або подасть на подаста (М. О. Максимович, І. М. Снєгірьов, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, О. О. Партацький, А. С. Петрушевич, Ф. Є. Корш). Є. В. Барсов погрузиста виправляє на погрузи(ш) та, а подасть — на пода(ш) ть``.

Ми вважаємо, що потребує перестановки лише фраза «и въ морЂ погрузиста». Фразу «и великое буйство подасть Хинови» немає підстав переставляти, оскільки, по-перше, велику сміливість в угрів могло викликати скоріше те, що половці знову почали нападати на Руську землю, ослаблюючи її, ніж те, що Ігор і Всеволод потрапили в полон, а по-друге, на користь залишення згаданої фрази на своєму місці виразно промовляє форма дієслова подасть (переміщення фрази вимагає кон’єктури: подаста замість подасть). На наш погляд, фразу «и въ морЂ погрузиста» слід помістити після «два солнца помЂркоста», тому Що в море (чи за море) опускається сонце, а не місяць. Після зробленої перестановки текст третього компонента другого періоду буде таким: «В г? день два солнца помЂркоста и въ морЂ погрузиста, оба багряная стлъпа погасоста, и съ нима молодая мЂсяца» («Позавчора два сонця померкли і в море опустилися, обидва багряні стовпи погасли, і з ними молоді два місяці»). Тут ми схильні поставити крапку (але другий період ще не закінчився), хоч усі без винятку дослідники вважають, що наступні два імені — «Олегь и Святъславъ» якраз і є іменами «двох місяців». Автор «Слова» не називає, кого він розуміє під двома сонцями, оскільки слухачу чи читачу це і так ясно. Тому було б дуже дивно, коли б він, не називаючи імен двох сонць (Ігоря і Всеволода), назвав імена двох місяців (Ігоревих старшого сина Володимира і племінника Святослава). Ще дивніше було б, коли б він при цьому ще й переплутав їх імена — Володимира назвав Олегом (ім’я Олегъ виправляють на Владиміръ (Владимиръ) M. Ф. Грамматін, M. O. Максимович — 1859, А. М. Майков, В. О. Яковлєв, Л. Є. Махновець, проте названі дослідники не вказують у коментарях, чия це помилка: автора «Слова» чи переписувача). З такою точкою зору ми ніяк не можемо погодитися. Говорячи про двох молодих місяців і маючи при цьому на увазі, безперечно, Ігоревих старшого сина Володимира і племінника Святослава, автор «Слова» відразу згадав і про інших двох синів Ігоря — середнього Олега і молодшого Святослава. Полон батька і старшого брата дуже засмутив Олега і Святослава, але про це автор «Слова» сказав в образній формі, продовжуючи тему затемнення сонця («Олегь и Святъславъ тьмою ся поволокоста»). Деякі дослідники під Олегом і Святославом «Слова» теж розуміють середнього і молодшого синів Ігоря і вважають, що ці сини брали участь у поході Ігоря (М. В. Шарлемань, В. І. Стеллецький). Ряд учених в Олегові вбачають середнього сина Ігоря, а в Святославі — його племінника (Д. М. Дубенський, Я.Малашев, О. М. Огоновський, Д. С. Лихачов). О. О. Потебня схильний розглядати «Олегь и Святославъ» (з Олегъ замість Володимеръ) як помилкову глосу до «молодая», що не належить автору «Слова». Пізнішою помилковою вставкою або глосою на полях рукопису вважають ці імена також С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Р. О. Якобсон (не подає в тексті), І. П. Єрьомін (не подає в тексті), М. О. Мещерський та О. О. Бурикін.

Використовуючи затемнення сонця як образ, автор «Слова» продовжує тему затемнення і в наступній фразі («На рЂцЂ на КаялЂ тьма свЂтъ покрыла»), яка є узагальнюючою, оскільки стосується не окремих осіб, а всієї Руської землі. Потім іде конкретизація цієї узагальнюючої фрази. Враховуючи сказане, продовжимо текст третього компоненту другого періоду: «Олегъ и Святъславъ тьмою ся поволокоста. На рЂцЂ на КаялЂ тьма свЂтъ покрыла: по Руской земли прострошася половци, аки пардуже гнЂздо» («Олег і Святослав тьмою завололклися. На річці на Каялі тьма світло покрила: по Руській землі простерлися половці, як гепардове гніздо»).

Переходимо до третього, останнього періоду відповіді бояр Святославу. Теза тут складається з трьох фраз, що починаються з уже: «Уже снесеся хула на хвалу; уже тресну нужда на волю; уже връжеса дивь на землю». За цими фразами йде причина: «Се бо Готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю» («Це тому, що готські красні діви оспівали [помсту] на березі синього моря»). На думку бояр, причиною поразки Ігоря було не тільки затемнення сонця, а й те, що готські красні діви оспівали помсту, надихнувши цим половців на перемогу. Чому саме готські? Бо готи були сусідами (жили на Таманському півострові) і союзниками половців, у цьому дослідники одностайні. Найімовірніше, ідеться про тмутороканських готів 92, адже саме «града Тьмутороканя» вирішили «поискати» Ігор і Всеволод. Очевидно, в місті Тмуторокані на березі моря був язичницький храм, у якому служити готські красні діви.


92 Мавродин В. В. Очерки истории Левобережной Украины (С древнейших времен до второй половины XIV века). — Л., 1940. — С. 267.


Фразу про готських красних дів дослідники перекладають, як правило, не вкладаючи в сполучник бо значення обгрунтування, оправдання, пор.: «Роздаються пісні готських красних дівиць по берегах моря синього» (перші видавці «Слова»), «Готські красні діви оспівують на берегах синього моря» (Я. О. Пожарський), «От готські прекрасні діви заспівали на березі синього моря» (М. Ф. Грамматін), «От готські красні діви заспівали на березі синього моря» (М. О. Максимович, І. П. Єрьомін), «Чуєш? Готські пригожі дівиці заспівали на березі синього моря» (Д. М. Дубенський), «красні готські діви заспівали на березі синього моря» (О. Ф. Вельтман), «Рад, что девы готские запели / по всему побрежью синя моря!» (А. М. Майков), «От готські красні дівиці... заспівали на березі синього моря» (Я.Малашев), «Се готські красні дівчата заспівали на березі синього моря» (О. М. Огоновський), «От готські красні діви заспівали на березі синього моря» (Д. І. Прозоровський), «Ось і готів божії Дівиці заспівали понад берегами моря» (О. О. Партацький), «І от готські красні діви заспівали на березі синього моря» (В. О. Яковлєв, Д. С. Лихачов, Р. О. Якобсон), «Ось заспівали готські красуні на березі синього моря» (М. К. Грунський), «а готские красные девы / воспели на бреге / синего моря» (І. О. Новиков), «І от готські прекрасні діви заспівали на березі синього моря» (О. С. Орлов), «От і готські красні діви заспівали на березі синього моря» (М. К. Гудзій, Л. О. Дмитрієв), «От уже готські красні дівиці заспівали на березі синього моря» (В. І. Стеллецький), «От уже готські красні діви заспівали на березі синього моря» (О. В. Творогов), «І от готськії’ краснії діви заспівали на березі синього моря» (Л. Є. Махновець).

Значний інтерес викликає наступний текст («Звоня Рускымъ златомъ, поютъ время Бусово, лелЂютъ месть Шароканю»), який майже всі дослідники сприймають як оспівування готськими красними дівами перемоги половців над Ігорем. Таке розуміння суперечить структурі тексту відповіді бояр Святославу, адже в попередній фразі про готських красних дів дієслово (въспЂша) вжито в минулому часі, а в наведеному тексті всі три дієслова мають форму теперішнього часу. На наш погляд, наведений текст є цитатою (його треба взяти в лапки) на підтвердження того, що готські красні діви вже давно (з часів поразки половецького хана Шарукана, тобто з 1107 р.) оспівують помсту половців за Шарукана, і Ця цитата, найімовірніше, належить Бояну, для якого час оспівування помсти половців був сьогоденням. Слід зазначити, що наведений текст подає в лапках О. О. Потебня, розуміючи його як уявлення бояр.

Багато суперечок у дослідників викликало «время Бусово», під яким часто розуміється час антського князя IV ст. Буса (Боса, Боза, Божа), Що був переможений готами (О. М. Огоновський, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Д. С. Лихачов, О. К. Югов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. О. Дмитрієв). Деякі дослідники ім’я Бус пов’язують з назвою Бусів Яр на лівому березі Донця (І. М. Снєгірьов) або вбачають у Бусі того, чиїм іменем названо урочище Бусова гора (Бусовиця) під Києвом, над Либіддю (О. О. Потебня). Цілий ряд дослідників вважає Буса половецьким ханом (Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, О. Ф. Вельтман, А. М. Майков, Я.Малашев, О. І. Смирнов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін). На думку П. Г. Буткова, Бус — це хазарський каган Бусир. Ф. Є. Корш время Бусово виправляє на веремя бЂсово.

З приводу найпоширенішої точки зору (Бус — антський князь IV ст.) висловимо сумнів у тому, що добрі часи могли бути названі ім’ям переможеного. «В історії епоху, пов’язану з війною, найчастіше називають іменем переможця, і народ оспівує своїх вождів, що одержали перемоги» 93. Бус — це, безперечно, особове ім’я, бо воно протиставляється імені Шарокань (Шарукан). За логікою, протиставлятися мають імена одного порядку. Оскільки Шарокань — ім’я половецьке, то й Бус повинне бути половецьким. Оскільки Шарокань — ім’я хана, то й Бус повинне бути ім’ям хана. «Бус, за смислом, повинен бути теж князь або хан половецький», — зазначає М. Ф. Грамматін 94. Правда, літописи не засвідчують такого імені, але це ще не підстава, щоб відхиляти наведену точку зору. Літописи повідомляли в основному про тих половецьких ханів, які нападали на Київську Русь. Існування ж Буса могло припадати ще на ті часи, коли половці не були сусідами Русі.


93 Карсанов А. Н. К вопросу о «времени Бусовом» в «Слове о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 225.

94 [Грамматин Н. Ф.] Слово о полку Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XIII века... — М., 1823. — С. 168.


Викликає здивування, чому дослідники при перекладі другого компоненту (причини) всіх трьох періодів відповіді бояр Святославу дуже часто (стосовно першого, а особливо другого періодів) або майже завжди (стосовно третього періоду) не вбачають у сполучнику бо значення обґрунтування, оправдання. На наш погляд, саме в такому значенні сполучника бо — ключ до розуміння всієї відповіді бояр Святославу, а великою мірою — і до розуміння всього «Слова». Бояри говорять Святославу, що причинами поразки Ігоря, причинами бід Руської землі були: 1) затемнення сонця, 2) оспівування готськими красними дівами помсти. Усупереч боярам, автор «Слова» всією поемою стверджує, що причиною поразки Ігоря, причиною бід Руської землі були усобиці руських князів.



21. «Уже снесеся хула на хвалу: уже тресну нужда на волю»


Наведені дві фрази не містять явних «темних місць», проте обидва вжиті тут дієслова викликають певні труднощі при перекладі, тим більше що дієслово снесеся не зафіксовано в інших пам’ятках давньоруської мови. Це зумовило досить суттєві відмінності в розумінні аналізованих фраз різними дослідниками. Розглянемо кожну з наведених фраз окремо. Першу фразу — «Уже снесеся хула на хвалу» дослідники перекладають: «Уже хула переважила хвалу» (перші видавці «Слова»), «Уже напала хула на хвалу» (Я. О. Пожарський), «Уже піднялася хула на хвалу» (М. Ф. Грамматін), «Уже хула навалилася (рос. нанеслась) на хвалу» (М. О. Максимович), «Уже в ганьбу обернулася слава» (Д. М. Дубенський), «Напала хула на хвалу» (О. Ф. Вельтман), «Уже осуд змінив славу» (Я.Малашев), «Уже наруга понеслась на хвалу» (О. М. Огоновський), «Уже спустилася ганьба на славу» (В. Ф. Міллер, Г. А. Ільїнський, О. С. Орлов), «Уже погана слава взяла гору над доброю» (О. О. Потебня), «Уже хула перейшла на хвалу» (Д. І. Прозоровський), «Вже ганьба станула в похвалі» (О. О. Партицький), «Уже хула піднеслася над хвалою» (В. О. Яковлєв), «Уже спустилася (рос. снеслась) хула на хвалу» (А. В. Лонгінов), «узяла гору погана слава над доброю» (В. М. Перетц), «уже ганьба понеслася на хвалу» (М. К. Грунський), «Уже покрила ганьба славу» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Уже бесчестие славу сменило» (І. О. Новиков), «Уже спустилася ганьба на славу [ганьба поразки заслонила собою колишню славу]» (Д. С. Лихачов), «Уже безчестя перемогло славу» (M. K. Гудзій), «Уже насіла хула на хвалу» (І. П. Єрьомін), «Уже хула обрушилася на хвалу» (Р. О. Якобсон), «Уже налетіло Безчестя на Славу» (В. І. Стеллецький), «Уже пересилила / хула хвалу» (О. К. Югов), «Уже впата хула на хвалу» (О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець), «Уже подолала хула хвалу» (Л. О. Дмитрієв).

Смисл аналізованої фрази переважна більшість дослідників зрозуміла правильно: поразка Ігоревого війська звела нанівець попередні перемоги над половцями, заслонила собою колишню славу. Ця думка пронизує все «Слово», але кожного разу автор висловлює її інакше, говорячи то від себе, то вкладаючи її в уста київського князя Святослава: «Тіи бо два храбрая Святъславлича, Игорь и Всеволодъ, уже лжу убуди, которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный Великий Кіевскый» (автор «Слова»), «на ниче ся годины обратиша» (Святослав). Аналізована фраза — із відповіді бояр Святославу, початок тези третього періоду (відповідь бояр ділиться на три періоди, кожен період складається принаймні з двох компонентів — тези і причини, кожна теза починається із слова уже, див. с. 55 — 56). Бояри теж вважають, що поразка Ігоревого війська принесла Русі ганьбу замість колишньої слави, але вони схильні думати, що ця ганьба («хула») звалилася на Русь зверху, що її вимолили у богів «готскія красныя дЂвы», які оспівували помсту і надихнули цим половців на перемогу. Саме тому в аналізованій фразі вжито дієслово снесеся, яке, хоч і не засвідчене іншими пам’ятками давньоруської мови, є дуже прозорим за своїм значенням: якщо друс. възнестися — «піднятися (угору)», то сънестися (з протилежним за значенням префіксом) може означати тільки «спуститися (вниз)». І. І. Срезневський Для друс. сънестися встановлює значення «накинутися; пересилити», спираючись виключно на аналізовану фразу із «Слова» 95,


95 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — СПб., 1903. — Т. 3. — Стб. 774.


з чим не можемо погодитися. На думку В. Л. Виноградової, друс. сънестися означає «кинутися, кинутися вниз, спуститися» 96. Лише деякі дослідники дієслово снесеся перекладають як «спустилася» (В. Ф. Міллер, Г. А. Ільїнський, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов). Усі інші переклади цього дієслова («переважила», «напала», «піднялася», «навалилася», «обернулася», «змінив» / «змінило», «понеслася», «взяла гору», «перейшла», «станула», «піднеслася», «понеслася», «покрила», «перемогло», «насіла», «обрушилася», «налетіло», «пересилила», «упала», «подолала») слід визнати помилковими (адже є й прямо протилежні за змістом переклади — «піднялася», «піднеслася») або неточними. Як зазначає Л. А. Булаховський, «префікси дієслів, що зустрічаються в «Слові», — звичайні, але утворювані за їх допомогою лексеми в більшості випадків унікальні» 97. Це, безперечно, стосується і дієслова снесеся.


96 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Л., 1978. — Вып. 5. — С. 185.

97 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 463.


Що ж до слів хула і хвала, то вони дуже добре збереглися як у сучасній українській літературній мові, так і в російській, а тому, якщо ми хочемо зберегти образну символіку автора «Слова», немає ніякої потреби шукати їм замінників (хула дослідники часто перекладають як «ганьба», а хвала — як «слава»).

Отже, на наш погляд, аналізовану фразу («Уже снесеся хула на хвалу») слід перекласти: «Уже спустилася хула на хвалу».

Переклад дослідниками другої фрази («уже тресну нужда на волю») характеризується такою ж різноманітністю, як і першої: «уже насилля піднялося на волю» (перші видавці «Слова»), «уже піднялася біда на волю» (Я. О. Пожарський), «уже піднялося насилля на волю» (М. Ф. Грамматін), «уже насилля впало (рос. разразилось) на волю» (М. О. Максимович), «уже насилля прибило (рос. сразило) волю» (Д. М. Дубенський), «упала (рос. разразилась) нужда (рос. нужда) на достаток» (О. Ф. Вельтман), «уже насилля нагрянуло на волю» (Я.Малашев), «уже неволя тріснула об волю» (О. М. Огоновський), «уже вдарило насилля на волю» (В. Ф. Міллер, Г. А. Ільїнський), «Уже з тріском (з громовим ударом) вийшла Нужда (міфологічна особа) на волю» (О. О. Потебня), «уже рвонулася нужда (рос. нужда) на волю» (Д. І. Прозоровський), «Лжа приспана кинулась на волю» (О. О. Партицький — виправляє нужда на Лжа), «уже вирвалася нужда (рос. нужда) на волю» (В. О. Яковлєв), «уже грянув примус на волю» (А. В. Лонгінов), «уже насилля вдарило по волі» (M. K. Грунський), «уже впало (рос. разразилось) насилля на волю» (C. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «уже насела неволя на волю» (І. О. Новиков), «уже вдарило насилля на волю» (О. С. Орлов, Л. Є. Махновець), «уже вдарило насилля [половецьке] на волю [руських]» (Д. С. Лихачов), «уже насилля вдарило на волю» (М. К. Гудзій), «уже перемогло насилля волю» (І. П. Єрьомін), «Уже неволя грянула на волю» (Р. О. Якобсон), «уже вдарило Насилля на Волю» (В. І. Стеллецький), «уже сразила / неволя волю» (О. К. Югов), «уже вдарило насилля по волі» (О. В. Творогов), «уже накинулася нужда (рос. нужда) на волю» (М. О. Мещерський), «уже розбило насилля волю» (Л. О. Дмитрієв).

На відміну від снесеся, дієслово тресну засвідчують інші пам’ятки давньоруської мови, що дозволило І. І. Срезневському досить надійно встановити значення для друс. тріснути (треснути) — «загриміти, затріщати; ударити громом» 98.


98 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — Т. 3. — Стб. 1028.


Із значенням «загриміти» дієслово треснути вжито в іншому місці «Слова» — «тресну земля» («загриміла земля»). Проте слово тресну в аналізованій фразі дослідники перекладають, як правило, зовсім інакше: «піднялося» / «піднялася», «впало» / «упала», «прибило» / «прибила», «нагрянуло», «вдарило», «рвонулася», «кинулась», «вирвалася», «грянув» / «грянула», «насіла», «перемогло», «накинулася», «розбило». На нашу думку, суть образної символіки в аналізованій фразі полягає в тому, що насилля (друс. нужда — «насилля, насильство») половців порівнюється з громовим ударом (воно вдарило на Русь з такою ж силою, з якою ударяє грім). Згадаймо, що з громом автор «Слова» порівнює битву: «быти грому великому, итти дождю стрЂлами...». Щоб зберегти образну символіку автора «Слова», ми пропонуємо аналізовану фразу перекласти так: «уже вдарило, як грім, насилля на волю».

Таким чином, обидві аналізовані фрази («Уже снесеся хула на хвалу, уже тресну нужда на волю»), на наш погляд, слід перекласти: «Уже спустилася хула на хвалу, уже вдарило, як грім, насилля на волю»



22. «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ»


Уцій фразі зі «Слова» не зовсім ясним є значення виразу въ мытехъ. Для друс. мыть встановлюється значення «час, коли птахи скидають пір’я, час линяння птахів» 99, хоч, на наш погляд, це слово в давньоруській мові означало не стільки час линяння птахів, скільки сам процес линяння, пор. рос. ст. мыть «линяння ловчих птахів» 100.Як зазначає М. В. Шарлемань, «вираз «въ мытехъ» і до цього часу зберігся подекуди серед мисливців; цим терміном називають линяння...» 101.


99 Там же. — Т. 2. — Стб. 221; Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Л., 1969. — Вып. 3 — С. 127.

100 Бурнашев В. Опыт терминологического словаря сельского хозяйства, фабричности, промыслов и быта народного. — СПб., 1834. — Т. 1. — С. 410.

101 Шарлемань Н. В. Из реального комментария к «Слову о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1948. — Т. 6. — С. 112.


Аналізовану фразу дослідники перекладають: «Коли сокіл перелиняє» (перші видавці «Слова», C. K. Шамбінаго та В. ф. Ржига — 1961, В. І. Стеллецький), «Коли сокіл линяє» (M. Ф. Грамматін, Я.Малашев, O. M. Огоновський, M. K. Грунський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій), «Коли сокіл пір’я скидає» (М. О. Максимович, І. П. Єрьомін), «Коли сокіл пташенят виводить» (Д. М. Дубенський, В. О. Яковлєв), «Коли сокіл у линянні» (О. Ф. Вельтман), «Коли сокіл у линянні буває» (Д. І. Прозоровський, А. В. Лонгінов, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Коли роняє сокіл пір’я зветшале своє» (О. О. Партицький), «Коли сокіл (весною) пір’я міняє» (О. С. Орлов), «Коли сокіл надів оперення дорослого птаха» (Д. С. Лихачов), «Коли сокіл перелиняв» (Д. С. Лихачов — 1982), «Якщо сокіл перелиняв» (Р. О. Якобсон), «Коли сокіл змужніє» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «Навіть коли сокіл линяє» (М. О. Мещерський), «Коли сокіл пір’я міняє» (Л. Є. Махновець).

На думку переважної більшості дослідників, в аналізованій фразі йдеться про линяння соколів: «Коли сокіл линяє (пір’я міняє, пір’я.скидає тощо)». Проте не можна ігнорувати того факту, що процес линяння сокіл переносить хворобливо, втрачаючи силу і бойові якості, і в цей період він навряд чи здатен виявляти особливу енергію (О. О. Потебня, В. П. Петрусь, О. О. Зимін, Р. О. Якобсон, М. А. Робінсон і Л. І. Сазонова та ін.). Разом з тим слід мати на увазі, що стосовно ловчих птахів вік визначався кількістю линянь, пор. рос. діал. сокол двух, трех мытей «сокіл двох, трьох років» 102. У зв’язку з цим деякі дослідники розуміють вираз въ мытехъ, вжитий у «Слові», як «у літах» (О. О. Потебня, Р. О. Якобсон — 1973). О. В. Творогов (1969 р.), спираючись на списки повісті про Акіра Премудрого, де говориться про сокола трьох «митей», схильний розглядати вираз въ мытехъ як результат перекручення слів г? мытей (г? — позначення цифри 3) первісного тексту «Слова». В. П. Петрусь у виразі въ мытехъ «Слова» вбачає зовсім іншу лексему — мыто «мито, данина, податок»: «Коли сокіл бере данину з птахів (тобто полює)». Слід зазначити, що набагато раніше вираз въ мытехъ пов’язував з лексемою мыто «мито, данина, податок» Я. О. Пожарський («Коли сокіл на добуванні буває»). М. А. Робінсон та Л. І. Сазонова пропонують повернутися до розуміння виразу въ мытехъ як «у линянні», хоч визнають, що сокіл під час линяння не відзначається бойовитістю. На їхню думку, тут мають місце риторичні питання, звернені до слухачів: «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ, высоко птицъ възбиваетъ? Не дасть гнЂзда своего въ обиду?». Поставлені питання повинні були викликати у знавців ловчих птахів негативну відповідь: під час линяння сокіл не може успішно переслідувати птахів.

Услід за О. О. Потебнею і Р. О. Якобсоном, ми вважаємо, що вираз въ мытехъ у «Слові» означає «в літах». «Роки ловчих птахів рахуються за линяннями (рос. по мытам)» 103, «за кількістю линянь позначають їхній (соколів або яструбів. — В. С.) вік» 104.


102 Даль В. Зазнач. праця. — СПб.; М., 1881. — Т. 2. — С. 366.

103 Там же. — СПб.; М., 1882. — Т. 4. — С. 262.

104 Левшин В. Книга для охотников до звериной и птичьей ловли. — М., 1913. — Ч. 2. — С. 247.


Оскільки вік довчих птахів визначався за кількістю линянь, то, подібно до укр. в літaх, рос. в годaх «у літах» стосовно літньої людини, автор «Слова» вжив вираз въ мытехъ стосовно досвідченого сокола. Таке значення виразу въ мытехъ добре вписується в контекст аналізованої фрази. Святослав київський запитує: «А чи диво ся, братіє, стару помолодити?» («А чи диво, браття, старому помолодіти?»), маючи на увазі себе (очевидно, хтось сказав, що він вже застарий для походів на половців, можливо, Ігор чи Всеволод). І тут же відповідає: «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ, высоко птицъ възбиваетъ, не дастъ гнЂзда своего въ обиду» («Коли сокіл у літах (досвідчений) буває, високо (він) птахів ганяє; не дасть гнізда свого скривдити»). Як бачимо, він відповідає в дусі народних прислів’їв на зразок укр. «старий віл борозни не псує». Справа в тому, що старі соколи «стають сильнішими і хитрішими в ловлі» 105. Біда — не похилий вік Святослава. Не в цьому зло, а в тому, що він не має допомоги від князів («Нъ се зло: княже ми непособіе»).


105 Левшин В. Зазнач. праця. — С. 247.



23. «На ниче ся годины обратиша»


У цій фразі немає явного «темного місця», але слова ниче і години переважна більшість дослідників перекладає, на наш погляд, неправильно або неточно, унаслідок чого зміст фрази спотворюється. Дослідники пропонують такі переклади аналізованої фрази: «час усе переінакшив» (перші видавці «Слова»), «змінилися часи» (О. С. Шишков), «часи змінилися» (Я. О. Пожарський), «час навиворіт вивернувся (усе догори дном обернулося)» (М. Ф. Грамматін), «часи в ніщо обернулися» (М. О. Максимович, Д. М. Дубенський), «під гору час пішов!» (О. Ф. Вельтман), «Времена тяжелые настали» (А. М. Майков), «Зовсім часи змінилися!» (Я.Малашев), «на ніщо обернулись щасливі години» (О. М. Огоновський), «часи повернулися навиворіт» (О. О. Потебня), «ниць повернувся теперішній час» (Д. І. Прозоровський), «на ніщо веселії години обернулися» (О. О. Партицький), «Часи зовсім змінилися» (В. О. Яковлєв), «навиворіт роки обернулися» (А. В. Лонгінов), «минули щасливі часи» (M. K. Грунський), «Навиворіт часи перевернулися» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Плачевно года обернулись» (І. О. Новиков), «часи на гірше повернулися» (О. С. Орлов), «погано часи обернулися» (Д. С. Лихачов, Л. О. Дмитрієв), «Погано часи обернулися» (M. K. Гудзій), «погана пора настала» (І. П. Єрьомін), «Погано обернулися часи» (Р. О. Якобсон), «на погане часи обернулися!» (В. І. Стеллецький), «Ни во что старейшинство обратилось!..» (О. К. Югов), «[вони] на ніщо ці часи обернули» (В. В. Німчук), «назад часи повернули» (О. В. Творогов), «Навиворіт часи обернулися» (М. О. Мещерський), «нінащо ся година обернулась» (Л. Є. Махновець).

Ряд дослідників на ниче перекладає як «навиворіт», пов’язуючи це слово з рос. діал. наниче «навиворіт» (В. О. Яковлєв, Д. С. Лихачов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін) або вбачаючи в на ниче друс. на нице «навиворіт, неправильно» із заміною ц шиплячим (О. О. Потебня, В. П. Адріанова-Перетц). М. С. Тихонравов в на ниче вбачає друс. нанице «іншим чином, інакше». Усі наведені прочитання на ниче є хибними. На ниче слід пов’язувати не з рос. діал. наниче «навиворіт», не з друс. на нице «навиворіт, неправильно», не з друс. нанице «іншим чином, інакше», а з друс. ничь «ніщо», укр. діал. нич «ніщо» 106, нaнич «в ніщо» 107, як це робить ряд дослідників (М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, О. О. Партацький, І. І. Срезневський, О. К. Югов, В. В. Німчук, Л. Є. Махновець). Єдино правильним перекладом на ниче ми вважаємо «в ніщо».

Слово годины аналізованої фрази дослідники, як правило, перекладають «часи», але це слово означає тут не просто «часи», а «добрі часи». Справа в тому, що первісне значення іменника *godina — «сприятливий час» (іменник *godina був утворений від *godъ із значенням «сприятливий час» за допомогою суфікса -ina) 108. Первісне значення іменник година зберігав у старослов’янській мові, пор. стсл. година «час; сприятливий, зручний час; година». З первісним значенням згаданий іменник ужито і в аналізованій фразі «Слова».

Отже, аналізовану фразу ми пропонуємо перекласти: «в ніщо добрі часи обернулися», пор. український фразеологізм обернyтися в ніщo «безслідно зникнути, перестати існувати» 109. Святослав дорікає князям, що від них йому немає ніякої допомоги, що поразка Ігоря, який здійснив свій похід на половців без відома Святослава, в ніщо обернула добрі часи (ці часи тривали завдяки попереднім перемогам над половцями, здобутими Святославом).


106 Желеховський Є., Недільський С. Зазнач. праця. — Т. 1. — С. 529. 107 Там же. — С. 485.

108 Скляренко В. Г. Етимологічні розвідки. 4 // Мовознавство. — 1995. — №6. — С. 8.

109 Фразеологічний словник української мови. — К., 1993. — Кн. 2. — С. 565.



24. «Живыми шереширы стрЂляти»


Загадковим у цій фразі є слово шереширы (у формі орудного відмінка множини, наз. одн. шереширъ), відсутнє в інших давньоруських пам’ятках. Це слово не представлене також у жодній із слов’янських мов і тому його значення встановити дуже важко. Ряд дослідників згадане слово взагалі не перекладає, осучаснюючи лише флексію — «шереширами» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський — «живим вогнем із шереширів», Д. І. Прозоровський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. В. Творогов), проте у виносках або коментарях до тексту висловлюється, як правило, припущення про його значення: «вид пращі, якою каміння метали, або якесь вогнепальне знаряддя» (перші видавці «Слова»), «вид меча, шпаги» (Я. О. Пожарський), «вид воєнної машини, може, самострільні луки» (М. Ф. Грамматін), «вогнепальна зброя, яку застосовували на сухому путі» (Д. М. Дубенський), «стрілометна машина, що видавала шум, подібний до шереху» (Д. І. Прозоровський). Переважна більшість дослідників слово шереширы перекладає: «самострілами» (М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, О. О. Партицький, В. О. Яковлєв, М. К. Грунський, І. О. Новиков), «списами» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв — «живі списи метати»), «стрілами» (М. К. Гудзій, О. К. Югов — «не стрелы ли метать живые»), «вогневими стрілами» (Р. О. Якобсон), «вогнестрілами» (В. І. Стеллецький), «шереширами — вогненними снарядами» (М. О. Мещерський). Л. О. Мей шереширъ передає російським словом шереспер (шерешпер) (іхт.) «жерех» (ця риба робить над водою величезні стрибки, стріляє по воді, як кажуть рибалки). З Л. О. Меєм погоджується Я.Малашев, вбачаючи в аналізованій фразі такий смисл: як живі шерешири (жерехи) стріляють по воді, так і ти можеш стріляти по сухому (тобто розпоряджатися) відважними синами Глібовими (переклад: «тому що ти можеш по сухому стріляти — подібно до живих жерехів — відважними синами Глібовими»). На думку П. П. В’яземського, шерешири повинні означати метальне знаряддя, яке застосовувалося з човнів і являло собою кулю (рос. шар) з численними сталевими гаками для ловлі. А. В. Лонгінов шереширы пов’язує з сЂра «сірка» (сЂро-ширы) і розуміє їх як снаряди з домішкою сірки (живий вогонь).

Труднощі у встановленні значення слова шерешири значною мірою зумовлені неясністю його етимології. Найпоширенішими є дві версії походження цього слова: від перс. tir-i-carx «стріла або снаряд, Що викидається катапультою, яка має вигляд величезного самостріла» (П. М. Меліоранський, Ф. Є. Корш, В. Ф. Ржига, В. І. Стеллецький, К. Г. Менгес, М. О. Баскаков) і від гр. ??????? «спис», нгр. ????????? «т.с.» (І. М. Снєгірьов, Ф. І. Буслаєв, А. М. Майков, В. М. Перетц, Д. С. Лихачов, Л. Є. Махновець). Я. О. Пожарський пов’язує шереширы з п. ст. szarszyn або szarszun «меч, шпага», М. Ф. Грамматін виводить від друс. шире «ширше; завширшки», О. М. Огоновський — від ар. serasir «тягар» (слово могло прийти через колоністів на Чорному морі), М. О. Мещерський та О. О. Бурикін — від ар. sursur (мн. sarasir) (ент.) «коник» (тут відбулося перенесення значення на метальний снаряд), Т. А. Бертагаєв — від монг. serse-ge-ne-h (sires-ge-ne-h, surse-ge-ne-h) «викидати щось із шумом і тріском так, щоб летіло у вигляді стріл або сильних струменів». Л. О. Мей і Я.Малашев пов’язують шереширы з рос. шереспер (шерешпер) (іхт.) «жерех», П. П. В’яземський — з рос. шар «куля», діал. шарaшить «сильно ударити чимось громіздким, з гуркотом», шершaвый (діал. шаршaвый) «шершавий», Д. І. Прозоровський — з рос. шoрох «шерех» (видає шум, подібний до шереху), А. В. Лонгінов — з рос. сера «сірка». Р. О. Якобсон розглядає слово шереширы як контамінацію половецької назви горючої рідини siris, запозиченої з перської, з російською формою ширешир — подвійним звуконаслідувальним коренем, який чергується з хорохор (пор. хорохoриться «приндитися»). А. Зайончковський схильний пов’язувати слово шереширы з рос. шарaхать «шарахати», діал. шарaшить «сильно ударити чимось громіздким, з гуркотом». Слід зазначити, що деякі дослідники співвідносять шереширы з «полум’яним рогом» (Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, Д. В. Айналов).

Дослідники, безперечно, мають рацію, відносячи шереширы до військової термінології. З аналізованої фрази чітко випливає, що шереширъ — це не знаряддя, з якого стріляли, а те, чим стріляли 110. Тому шереширъ не може означати «вид пращі, якою каміння метали», «якесь вогнепальне знаряддя», «самостріл», «стрілометна машина», «вогнестріл», «якесь метальне знаряддя, можливо, катапульта». Не може шереширъ означати і «спис», бо, якщо навіть на той час у Київській Русі були метальні списи, то їх метали (кидали), а не стріляли ними. До того ж слід мати на увазі, що версія про походження шереширы від гр. ??????? «спис», нгр. ????????? «т.с.» є досить сумнівною, a на думку М.Фасмера, — помилковою, оскільки вона не пояснює приголосного ш- і вокалізму 111. Складається враження, що «шереширами» названі якісь екзотичні снаряди, про які на Русі знали (найімовірніше, знала незначна кількість людей, у тому числі й автор «Слова»), але на озброєнні їх не було, інакше це слово часто вживалося б у давньоруських пам’ятках. Ми схильні в «шереширах» убачати ту зброю, яку захопив у 1184 р. у половців загін руських воїнів (слід особливо підкреслити, що в ньому був Володимир Глібович, один з відважних синів Глібових) після битви з Кончаком. Як зазначено в Іпатіївському літописі, Кончак пішов на Русь з метою «пожещі огньмь» міста руські, бо знайшов «мужа такового бесурменина, иже стрЂляше живымъ огньмь, бяху же и у нихъ луци тузи самострЂлнии, одва 50 мужь можашеть напрящи» 112.


110 Мелиоранский П. Турецкие элементы в языке «Слова о полку Игореве» // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1902. — Т. 7. Кн. 2. — С. 296.

111 Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 4. — С. 430.

112 Ипатьевская летопись. — Стб. 634 — 635.


З наведеним літописним текстом пов’язує шереширы цілий ряд дослідників (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. М. Огоновський, П. М. Меліоранський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін). З наведеного літописного тексту ясно, що людина, з допомогою якої Кончак хотів попалити руські міста, була з мусульманського Сходу, звідки, очевидно, і прийшло загадкове шереширы.

Під кутом зору наведених міркувань найвірогіднішою версією походження слова шереширы видається версія П. М. Меліоранського, який виводить згадане слово від перс. tir-i-carx «стріла або снаряд, що викидається катапультою, яка має вигляд величезного самостріла» (такі самостріли-катапульти мали на мусульманському Сході назву carx) 113. Згаданий снаряд являв собою виготовлену із заліза довгасту трубку, наповнену горючою речовиною. Металічний снаряд міг мати форму порожнистої стріли, середина якої наповнювалася горючою речовиною (в перс. tir-i-carx перша частина tir означає «стріла»). Таку стрілу чи снаряд запалювали і за допомогою самостріла-катапульти кидали на ворога. Тому переклад слова шереширы як «вогневими стрілами» (Р. О. Якобсон), на наш погляд, є найточнішим. На думку П. М. Меліоранського, перс. tir-i-caгх у половців могло змінитися в tir-i-car і в cir-i-car; подальші зміни відбулися вже на давньоруському ґрунті 114. Ф. Є. Корш дещо уточнює етимологію П. М. Меліоранського: зміна c на s в cir-i-car сталася ще до проникнення слова в давньоруську мову 115. М. О. Баскаков, спираючись на дослідження П. М. Меліоранського, Ф. Є. Корша, К. Г. Менгеса, наводить такі етапи фонетичної адаптації перського слова: перс. tir-i-carx > кипч. sirisar > друс. шереширъ. Наведена фонетична адаптація «виправдана, по-перше, існуючою відповідністю c ~ s у кипчацьких мовах, по-друге, регресивною асиміляцією палаталізованого t наступним s < c і, по-третє, характером більш широкого і короткого в кипчацьких мовах звука [i] (пор.: у татарській мові кипчацький вузький [i] позначаєтсья в сучасному алфавіті літерою е)» 116.


113 Мелиоранский П. Зазнач. праця. — С. 296.

114 Там же. — С. 300.

115 Корш Ф. Е. Турецкие элементы в языке Слова о полку Игореве // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1903. — Т. 8. Кн. 4. — С. 40.

116 Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве» — М., 1985. — С. 169.


З наведених трьох чинників може видатися сумнівним лише другий, спрямований на усунення явного протиріччя у звучанні початкового приголосного в перській і давньоруській мовах. У зв’язку з цим ми схильні припустити, що прочитання в «Слові» шереширы не є точним, що в рукопису було написано тереширы. Така кон’єктура палеографічно достовірна: у рукописах кінця XV — початку XVI ст. півуставна літера т писалася у формі трьох паличок з верхньою горизонтальною рискою, але якщо верхня горизонтальна риска, будучи тоншою, стерлася, то невідоме слово (саме через його невідомість) могло бути прочитане як шереширы.

Образом «шереширів» (чи «тереширів») підкреслена, з одного боку, богатирська сила Всеволода (він сам міг стріляти з лука-самостріла, який під силу натягти 50 чоловікам), а з другого, і це головне, передана залежність від Всеволода відважних синів Глібових (стріляти-то Всеволод міг живими стрілами — відважними синами Глібовими). Слово живыми в аналізованій фразі вжито в прямому значенні (живими синами Глібовими), але разом з тим, на наш погляд, у ньому міститься натяк на «живий вогонь». Луки-самостріли, з яких стріляли «шереширами» (чи «тереширами»), розміщалися на великих возах, тому Всеволод міг стріляти «шереширами» (чи «тереширами») на суходолі («посуху»).

Отже, ми пропонуємо таке прочитання аналізованої фрази: «живыми тереширы стрЂляти» («живими вогненними стрілами стріляти»).



25. «Не ваю ли злачеными шеломы по крови плаваша?»


За осмисленням цієї фрази дослідників можна поділити на дві основні групи. Дослідники першої групи словосполучення «злачеными шеломы» перекладають як «золочені (позолочені) шоломи», тобто у формі називного відмінка множини замість орудного множини, вносячи нерідко відповідні корективи в текст, власне виправляючи злачеными на: злаченая (М. Ф. Грамматін — виправляє також шеломы на шелома), злаченыи (І. М. Снєгірьов, Я.Малашев), злаченіи (О. О. Потебня), злачены (О. О. Партицький), злаченые (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Л. Є. Махновець). Аналізовану фразу дослідники першої групи перекладають: «Чи не ваші позолочені шоломи в крові плавали?» (перші видавці «Слова»), «чи не ваші позолочені шоломи в крові плавали?» (Я. О. Пожарський), «Чи не ваші позолочені шоломи по крові плавали?» (М. Ф. Грамматін), «чи не ваші шоломи золотії по крові плавали?» (О. Ф. Вельтман), «Чи не ваші золочені шоломи плавали по крові?» (Я.Малашев), «Чи не ваші золочені шоломи по крові плавали!» (Д. І. Прозоровський), «Чи не ваші то золочені шоломи плавали в половців крові?» (О. О. Партицький), «Чи не у вас золочені шоломи по крові плавали?» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Не у вас ли шеломы золоченые — / по крови плавали?» (І. О. Новиков), «Чи не ваші золочені шоломи по крові плавали?» (Л. Є. Махновець).

Дослідники другої групи вважають, що в аналізованій фразі йдеться не про Рюрика і Давида, а про їхніх воїнів, які золоченими шоломами по крові плавали. При цьому в текст досить часто вставляється слово вои — «не ваю ли вои» (В. М. Перетц, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. О. Дмитрієв). Аналізовану фразу дослідники другої групи перекладають: «Чи не ваші золоченими шоломами по крові плавали?» (М. О. Максимович), «Чи не у вас У позолочених шоломах по крові плавали?» (Д. М. Дубенський), «Чи не ваші хоробрі дружини в золотих шоломах по крові плавали?» (В. О. Яковлєв), «Чи не у вас (із) золоченими шоломами по крові плавали?» (А. В. Лонгінов), «Чи не у вас воїни золоченими шоломами по крові плавали?» (О. С. Орлов), «Чи не ваші воїни золоченими шоломами по крові плавали? [чи не вам помститися за своїх воїнів]» (Д. С. Лихачов), «Чи не ваші воїни в золотих шоломах по крові плавали?» (M. K. Гудзій), «Ваші воїни в золочених шоломах — чи не вони по крові плавали?» (І. П. Єрьомін), «Чи не ваші під золоченими шоломами наплавали на крові?» (Р. О. Якобсон), «Чи не у вас воїни до золочених шоломів у крові плавали?» (В. І. Стеллецький), «Не ваша ли храбрая дружина/ по самые золотые шлемы / в крови вражей шла!?» (О. К. Югов), «Чи не ваші воїни золоченими шоломами в крові плавали?» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «Чи не ваші воїни золоченими шоломами по крові плавали?» (М. О. Мещерський). Як бачимо, цій точці зору віддають перевагу майже всі дослідники другої половини XX ст. На слабкі місця такого прочитання аналізованої фрази вказує В. П. Адріанова-Перетц. По-перше, якщо тут ідеться про воїнів, дружину, то ця фраза і наступна («Не ваю ли храбрая дружина...») становитимуть два питання, що однаково стосуються воїнів, дружинників 117. По-друге, виходить, шо «злачеными шеломы» наділені всі воїни, хоча в «Слові» звичайно золотими називаються лише князівські речі (стіл, стремено, сідло) 118.

Ми не поділяємо точки зору ні дослідників першої групи, ні другої. На наш погляд, смисл аналізованої фрази полягає в тому, що РІорик і Давид пролили так багато ворожої крові, що ця кров їм була по шию, і коли вони йшли, то здавалося, що їх шоломи плавають по крові. Так само розуміє аналізовану фразу О. М. Огоновський, який її перекладає «Чи не плавали ви по крові золоченими своїми шоломами?», а в примітках розкриває смисл фрази «Чи ж не заявляли ви в битвах з половцями відваги незвичайної? Чи не плавали ви по крові так, що тільки голови ваші з золоченими шоломами були замітні?»119.


117 Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI — XIII веков. — Л., 1968. — С. 145.

118 Там же.

119 Слово о пълку ИгоревЂ: Поет. пам’ятник рус. письменності XII віку / Текст с пер. і c поясн. видав Омелян Огоновський. — Львів, 1876. — С. 95.


Наше розуміння тексту вимагає двох кон’єктур — заміни ваю на ва (форми називного відмінка двоїни займенника ты) і плаваша на плаваста. Заміну ва на ваю в рукопису «Слова» ми схильні пояснити впливом наступної фрази з ваю — «Не ваю ли храбрая дружина...». У рукопису «Слова» плаваста, очевидно, було написане з c виносним, яке стерлося, а літери т і ш мали схоже написання (три палички з верхньою або нижньою горизонтальною рискою), і верхня горизонтальна риска в т, будучи тоншою від паличок, могла стертися разом з виносним с, що й зумовило прочитання плава(с)та як плаваша. Виправляє плаваша на плаваста також О. М. Огоновський. Отже, пропонуємо такий текст аналізованої фрази: «Не ва ли злачеными шеломы по крови плава(с)та?». Переклад: «Чи не ви золоченими шоломами по крові плавали?».


26. «Меча времены чрезъ облаки»


Перші видавці «Слова» переклали цю фразу «кидаючи тягарі через хмари», залишивши в тексті времены. Така суперечлива позиція свідчить лише про одне: в оригіналі «Слова» чітко було написано времены (з початковим в), і хоч перші видавці сприймали це слово як «бремены», вони зберегли написання оригіналу. О. С. Шишков виправив у тексті времены на бремены (1805 p.), і майже всі дослідники приймають цю кон’єктуру: «ти великі тягарі мечеш через хмари» (О. С. Шишков), «кидаючи тягарі через хмари» (Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський, M. K. Грунський), «кидаючи громаддя через хмари» (М. О. Максимович), «через хмари метаючи громаддя» (О. Ф. Вельтман), «кидаючи тягарі за хмари» (Я.Малашев), «кидаючи тягарі через облаки» (О. М. Огоновський), «метаючи камені через хмари» (В. О. Яковлєв), «метаючи (величезні) тягарі через хмари» (А. В. Лонгінов), «метаючи тягарі через хмари» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Гудзій, О. В. Творогов), «перекидывая громады войск / через облаки» (І. О. Новиков), «перекидаючи тягарі через хмари» (О. С. Орлов), «метаючи тягарі через хмари [Ярослав звичайно посилав війська в далекі походи, не супроводжуючи їх сам]» (Д. С. Лихачов), «поклажі кидаючи через хмари» (І. П. Єрьомін), «метаючи каміння поверх хмар» (Р. О. Якобсон), «метаючи поклажі через хмари» (В. І. Стеллецький), «мечеш тягарі через хмари» (Л. Є. Махновець), «перекидаючи вантажі через хмари» (М. О. Мещерський), «перекидаючи поклажі через хмари» (Л. О. Дмитрієв). Під «бременами» (тягарами) дослідники розуміли: каміння, яке метали катапультами (О. М. Огоновський, В. О. Яковлєв, Р. О. Якобсон, Л. Є. Махновець — 1989); військо, яке Ярослав посилав за межі свого князівства (Д. С. Лихачов); поклажі, які каравани перевозили через Карпати (В. І. Стеллецький); корабельні товари, які Ярослав перекидав через перевали Карпат (В. Л. Виноградова). Зрештою було визнано, що «смисл цього образу неясний» 120.


120 Энциклопедия «Слова о полку Игореве». — СПб., 1995. — Т. 1. — С. 156.


Замінюючи времены на бремены, дослідники виходили з такого значення слова врЂмя як «час, пора», добре засвідченого пам’ятками давньоруської мови. Вираз «метати час» здавався нісенітницею, зовсім інша річ — метати тягарі. Проте в російській мові існує вираз давaть врeмя «давати час». Якщо «врем’я» можна давати, то, мабуть, можна Його і метати (при гіперболізації), а щоб у цьому переконатися, треба простежити, яким чином постав вираз давaть врeмя, іншими словами, з’ясувати, чому «врем’я» дають.

Друс. врЂмя «час, пора» (укр. ст. время «час», діал. врем’я» «час, пора», рос. врeмя «час, пора, година, доба») запозичено із старослов’янської мови. Старослов’янському врЂмя «час, період; зручний, сприятливий час» відповідають укр. діал. верeм’я «гарна погода», бр. діал. вeреме «час», друс. веремя, п. діал. wrzemie «т. с.», болг., м. врeме «час, пора; погода», серб. врeме «час, пора; строк, термін; погода», хорв. vrijeme «т. с.», слн. vreme «погода». Це слово, безперечно, праслов’янського походження (псл. *verme), але його етимологія остаточно не з’ясована. Існує кілька версій: пов’язане з псл. *vъrteti «вертіти, повертати», *verteno «веретено» і споріднене з дінд. vartma «колія, дорога, жолоб» (первісне значення *verme — «обертання, чергування дня і ночі, пір року») 121; пов’язане з рос. веренuа, верuга 122; споріднене з дінд. variman — «розмір, об’єм» 123; пов’язане з псл. *vьetі «кипіти» (первісне значення *verme — «гаряча пора») 124.

Усупереч переважній більшості дослідників, ми віддаємо перевагу етимології Й.Зубатого і вважаємо, що псл. *verme (як і рос. вереница, верига) походить від дієслова *verti «зв’язувати, зав’язувати», утвореного від індоєвропейського кореня *uer- «в’язати». Первісне значення псл. *verme — «вірьовка або ремінець із зав’язаними вузлами», пор. у зв’язку з цим значення рос. веренuца — «ряд подібних предметів, розташованих один за одним (ланцюгом)», первісне значення рос. верига — «ланцюг». Вузли найчастіше позначали роки, які минули. Роки, позначені на вірьовці або ремінці (на «времені»), були, так би мовити, «временними» роками. Звідси походить давньоруський вираз врЂменъные лЂта, букв. «роки, позначені на вірьовці або ремінці».


121 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1982. — Т. 1. — С. 353; Этимологический словарь русского языка / Под ред. Н. М. Шанского. — М., 1968. — Т. 1. Вып 3. — С. 194; Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 1. — С. 361; Bruckner A. Op. cit. — S. 634; Български етимологичен речник. — София, 1971. — Т. 1. — С. 185; Skok P. Etimologijski rjecnik hrvatskoga ili srpskoga jezika. — Zagreb, 1973. — Knj. 3. — S. 626.

122 Zubaty J. Studie a clanky. — Praha, 1949. — Sv. 1: Vyklady etimologicke a lexikalni. — C. 2. — S. 122 — 123.

123 Miklosich F. Etymologisches Worterbuch der slavischen Sprachen. — Wien, 1886. — S. 384.

124 Желтов И. Этимологические афоризмы. IV // Филол. зап. — Воронеж, 1876. — Вып. 6. — С. 56.


У зв’язку з тим, що в праслов’янський період вірьовку або ремінець для зав’язування вузлів найчастіше використовували на позначення часу, псл. *verme зазнало відповідних семантичних змін: «вірьовка або ремінець із зав’язаними вузлами» > «вірьовка або ремінець із зав’язаними вузлами на позначення часу» > «час (рос. время)».

Вірьовку або ремінець для зав’язування вузлів використовували не тільки на позначення того часу (переважно років), що минув. «Время», тобто вірьовка або ремінець із зав’язаними вузлами могло позначати час (роки, місяці, дні), у який повинен укластися той, кому дається це «врем’я»: за цей час треба було щось конкретне зробити, на цей строк давалися гроші в борг, які треба вчасно (рос. вовремя) повернути. Звідси походить російський вираз давать время «давати час»: «врем’я» (вірьовку або ремінець із зав’язаними вузлами) буквально давали в руки тому, хто мав укластися в цей визначений час. Той, хто отримав «время», по закінченню кожного року (місяця, дня) розв’язував один вузол і бачив, скільки ще часу (вузлів) у нього залишилося. Відповідний український вираз давати час є, безперечно, калькою давньоруського давати врЂмя, пор. і рос. давaть врeмя.

На підтвердження висловлених міркувань про «врем’я» — вірьовку або ремінець із зав’язаними вузлами наведемо такий історичний факт. Як засвідчує Геродот, цар персів Дарій, ідучи в похід проти скіфів, залишив для охорони мосту через Дунай загін воїнів. Він дав їм ремінь, на якому зав’язав шістдесят вузликів, і сказав: «...ви візьміть тепер цей ремінь і ось що робіть із ним: щойно ви побачите, як я вирушу в похід проти скіфів, починайте щодня розв’язувати по одному вузлику. І коли я за цей час не повернуся і закінчаться дні, занотовані вузликами, тоді пливіть собі назад до вашої вітчизни» 125.


125 Геродот. Історії в дев’яти книгах. — К., 1993. — С. 203.


Виходячи із сказаного про «врем’я» — вірьовку або ремінець часу, стає зрозумілим первісний смисл давньоруського виразу «скончаник временъ» — «кінець світу». Буквальне його значення — кінець вірьовки або ремінця із зав’язаними вузлами, на якій кожен вузол позначає певний проміжок часу (мабуть, рік) і яку Всевишній дав людям, вказавши на ній час існування світу.

З’ясувавши походження слова врЂмя, а також виразу давати врЂмя, повернемося до «Слова». Фразою «меча времены чрезъ облаки» автор «Слова» хотів сказати, що Ярослав Осмомисл давав правителям сусідніх держав строго визначений час на виконання своїх вимог, викладених у листах. Те, що «времены» він метав через хмари, є вже, безперечно, елементом гіперболізації в змалюванні постаті Ярослава Осмомисла (гіперболізація наявна і при змалюванні інших князів, до яких звертається автор «Слова»). Фраза «меча времены чрезъ облаки» при такому значенні слова времены добре поєднується з наступними фразами — «суды рядя до Дуная. Грозы твоя по землямъ текутъ». «Времены» та «грозы» в часи Ярослава Осмомисла були у стосунках з іншими державами та князівствами тим, чим тепер стали ультиматуми та ноти.

Таким чином, заміну времены на бремены, яку в аналізованій фразі приймають майже всі дослідники «Слова», ми відхиляємо. Фразу «меча времены чрезъ облаки», на наш погляд, слід перекласти: «метаючи «времена» (листи із строго визначеним часом на виконання висловлених у них вимог) через хмари».



27. «Храбрая мысль носить васъ умъ на дЂло»


У наведеній фразі переважна більшість дослідників виправляє васъ на ваю (М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, О. О. Партицький, А. С. Петрушевич, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв) або на вашъ / вашь (В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький). Ф. І. Буслаєв вагається — ваю або вашъ. Виправляючи васъ на ваю, дослідники ваю розуміють як «у вас обох», тобто розглядають ваю як безприйменникову форму родового відмінка двоїни. На думку В. Ф. Міллера, перед васъ міг стояти прийменник в (без ъ), який зник під впливом наступної літери в (у слові васъ). А. В. Лонгінов вважає, що тут (перед васъ) пропущено прийменник въ. Ф. Є. Корш васъ умъ виправляє на ва съ уемь «вас з дядьком».

Аналізовану фразу (з відповідними кон’єктурами) дослідники перекладають: «Ваша думка тверда підносить розум на подвиги» (перші видавці «Слова»), «геройська думка розумно підносить вас на подвиги» (Я. О. Пожарський), «Хоробра думка спрямовує (рос. стремит) вас на розумний (славний) подвиг» (М. Ф. Грамматін), «Хоробра думка носить розум ваш на діло» (М. О. Максимович), «Хоробра думка підносить ваш розум на подвиг високий» (Д. М. Дубенський), «думка хоробра розум ваш на діло спрямовує (рос. стремит)» (О. Ф. Вельтман), «Смело мысль стремит ваш ум на подвиг!» (А. М. Майков), «Смілива думка спрямовує ваш розум на подвиг» (Я.Малашев), «Відважна гадка носить ваш ум на діло» (О. М. Огоновський), «Хоробра думка носить вас розумом на діло» (Д. І. Прозоровський), «Мисль хоробрая несе ваш ум на діло» (О. О. Партицький), «Сміливі задуми носять вас на діло» (В. О. Яковлєв), «Хоробра думка носить (сущий у) вас розум на діло» (А. В. Лонгінов), «Хоробра думка скеровує ваш розум на діло» (М. К. Грунський), «Хоробра думка веде (рос. влечет) ваш розум на подвиг» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Д. С. Лихачов), «Мысль ваша храбрая / влечет ум на подвиги» (І. О. Новиков), «Хоробра думка веде (рос. увлекает) ваш розум на подвиг» (О. С. Орлов, M. K. Гудзій), «Хоробра думка на подвиг вас кличе» (І. П. Єрьомін), «Відважна думка веде (рос. влечет) ваш розум на подвиг» (Р. О. Якобсон), «Хоробра думка підносить розум ваш на подвиги!» (В. І. Стеллецький), «Храбрая мысль / стремит ваше сердце в битву!» (О. К. Югов), «Хоробрі задуми ведуть (рос. влекут) ваш розум на подвиг» (О. В. Творогов), «Хоробра Думка направляє розум у вас обох на подвиги» (М. О. Мещерський),

«Хоробра мисль носить ваш ум на подвиг» (Л. Є. Махновець), «Хоробрі задуми ведуть (рос. влекут) ваш дух на битву» (Л. О. Дмитрієв).

Проте й після внесеної в текст кон’єктури аналізована фраза не видається бездоганною, про що свідчать і наведені вище її переклади. Як може думка (навіть хоробра) нести (вести) розум на діло? І на яке діло? Аналізована фраза явно знижує стиль поеми, через що велика група дослідників змушена була слово дЂло перекладати як «подвиг» («подвиги»).

Ми вважаємо, що аналізовану фразу перші видавці «Слова» і всі подальші дослідники зрозуміли неправильно. Автор «Слова» цією фразою хотів сказати, що в Романа і Мстислава поєднуються хоробрість і розум, що хоробрість не затьмарює їм обом розум, що хоробрість подвигає їх обох лише на розумні вчинки. Тобто, на наш погляд, не треба виправляти васъ на ваю чи вашъ(ь). Треба лише умъ на читати разом як умьно (дЂло). Для такого прочитання є всі підстави;

1. У першому виданні «Слова» нерідко літера ъ стоїть на місці ь і навпаки, що можна пояснити наявністю в ряді випадків у Мусін-Пушкінському списку «Слова» паєрика (замість ъ і ь), не завжди правильно розкритого першими видавцями. Слід зазначити, що в Катерининській копії «Слова» в аналізованій фразі написано умь, а не умъ, як у першому виданні.

2. У Мусін-Пушкінському списку «Слова» літери а і о могли мати схожі написання 126, а тому перші видавці їх іноді плутали, пор. посады замість насады.

Після внесення змін аналізована фраза набуває такого вигляду: «Храбрая мысль носить васъ умьно дЂло». Вона вже не випадає із загального стилю поеми. Її переклад не викликає ніяких труднощів: «Хоробра думка носить вас на розумне діло». В аналізованій фразі форма знахідного відмінка (умьно дЂло) вжита без прийменника (на), що було властиво давньоруській мові 127. В атрибутивній функції в давньоруській мові могли виступати не тільки повні, але й короткі (як в аналізованій фразі) форми прикметників 128.


126 Барсов Е. В. Слово о полку Игореве как художественный памятник Киевской дружинной Руси. — М., 1887. — Т. 1. — С. 84, 86; Козловский И. И. Зазнач. праця. — С. 7 — 8.

127 Історія української мови: Синтаксис. — С. 114.

128 Тамже. — С. 71.



28. «Суть бо у ваю желЂзныи папорзи подъ шеломы латинскими»


У цій фразі загадковим є слово папорзи, відсутнє в інших давньоруських текстах. Дослідники його перекладають: «лати» (перші видавці «Слова»); «панцирі», вбачаючи здебільшого в папорзи слово *паперси «верхня частина панциря, що лежала на грудях», пов’язане з рос. перси «груди» (М. О. Максимович, П. П. Вяземський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, Л. О. Дмитрієв); «нагрудники», також вбачаючи, як правило, в папорзи слово *паперси «верхня частина панциря, що лежала на грудях», пов’язане з рос. перси «груди» (М. Ф. Грамматін, Ф. І. Буслаєв, Я.Малашев, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Грунський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. О. Мещерський — виправляє папорзи на паперси); «груди» (О. Ф. Вельтман), «кольчуги» (І. П. Єрьомін); «крила», пов’язуючи папорзи з рос. діал. пaпороток «кістка у пташиному крилі» (Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський); «плечі», пов’язуючи папорзи з рос. діал. папорзок «другий суглоб крила птаха» (Г. А. Ільїнський); «наплічники» (О. К. Югов); «прапорці», виправляючи папорзи на прапорьци «прапорці» (О. О. Потебня); «попруги», вбачаючи в папорзи слово *папруги «попруги» (Д. І. Прозоровський); «зав’язки, шворки», вбачаючи в папорзи слово *павор(о)зи «т. с.», пор. рос. діал. пaвороз «шнурок, зав’язка» (Д. М. Дубенський — варіантне прочитання, О. О. Гонсіоровський — виправляє папорзи на паворози, Ф. Є. Корш — виправляє папорзи на паворози, Ю. М. Лотман — виправляє папорзи на паворзы, О. В. Творогов — виправляє папорзи на паворзи); «папороті», зближуючи папорзи з укр. пaпороть (О. О. Партицький — виправляє папорзи на папързи); «наперсні хрести», вбачаючи в папорзи слово *паперси «наперсні (нагрудні) хрести», пов’язане з рос. пeрси «груди» (А. В. Лонгінов); «молодці», вбачаючи в папорзи слово паробци «молодші члени дружини, отроки» (П. В. Владимиров, О. С. Орлов — виправляє папорзи на паробци, Д. С. Лихачов — виправляє папорзи на паробци, В. П. Адріанова-Перетц, Л. Є. Махновець — виправляє папорзи на паробци).

Ми приймаємо кон’єктуру паворзи (замість папорзи) як найобґрунтованішу. По-перше, вона дуже достовірна з палеографічного боку: у півуставі XVI ст. літера в, що являла собою чотирикутник або квадрат, легко могла бути прийнята за п, якщо нижня сторона чотирикутника або квадрата стерлася. По-друге, ця кон’єктура добре підтверджується фактами: у «латинських» (західноєвропейських) шоломах XII ст. зав’язка справді була залізною (виготовленою із ремінців, укріплених залізними пластинками) і знаходилася поверх кольчуги, на відміну від руських шоломів, у яких зав’язка була шовковою і знаходилася під кольчугою 129.


129 Лотман Ю. М. О слово «папорзи» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. Древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 39 — 40.


Постає питання, чому ж більшість дослідників не прийняла цієї досить давньої кон’єктури, а шукала іншого розв’язання проблеми. Тому Що зав’язка в шоломі здавалася надто дрібною деталлю, щоб про неї міг писати автор безсмертного «Слова». До того ж від зав’язок, навіть залізних, не могла загриміти земля. Інша справа — від хлопців-молодців (маємо на увазі кон’єктуру паробци). На наш погляд, скептицизм Щодо кон’єктури паворзи зумовлений насамперед тим, що дослідники (навіть ті, які правильно осмислили слово папорзи) неправильно зрозуміли всю фразу. При значному розмаїтті осмислення слова папорзи дослідники одностайні в тому, що в аналізованій фразі прикметник желЂзныи виступає означенням, узгодженим з іменником папорзи, пор. переклади аналізованої фрази: «У вас лати залізні під шоломами латинськими» (перші видавці «Слова»), «бо є у вас залізні панцирі під латинськими шоломами» (Я. О. Пожарський), «У вас залізні нагрудники під шоломами латинськими» (М. Ф. Грамматін), «У вас залізні панцирі під шоломами латинськими» (М. О. Максимович), «бо у вас залізні крила під шоломами німецькими» (Д. М. Дубенський), «Чи не у вас під шоломом латинським залізні груди?» (О. Ф. Вельтман), «В обох вас залізні нагрудники під латинськими шоломами» (Я.Малашев), «Є у вас залізні крила при шоломах латинських» (О. М. Огоновський), «Бо у вас залізні попруги під шоломами латинськими» (Д. І. Прозоровський), «Є у вас желізні чудотворні папороті під латинськими шоломами» (О. О. Партицький), «Бо у вас залізні нагрудники під шоломами латинськими» (В. О. Яковлєв), «Бо існують у вас залізні наперсні хрести під шоломами латинськими» (А. В. Лонгінов), «бо у вас обох залізні плечі під латинськими шоломами» (Г. А. Ільїнський), «У вас-бо залізні нагрудники під шоломами латинськими» (M. K. Грунський), «В обох у вас залізні нагрудники під шоломами латинськими» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Ибо есть у вас / железные панцыри / под шеломами / латинскими» (І. О. Новиков), «Бо у вас залізні молодці під шоломами латинськими» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), «В обох у вас залізні панцирі під шоломами латинськими» (М. К. Гудзій), «У вас залізні кольчуги під шоломами латинськими» (І. П. Єрьомін), «Ну й залізних панцирів у вас під шоломами латинськими!» (Р. О. Якобсон), «Бо є у вас воїни в панцирях залізних під шоломами латинськими» (В. І. Стеллєцький), «Не у вас ли оплечья железные / под шеломами латинскими?!» (О. К. Югов), «Бо у ваших воїнів залізні зав’язки під шоломами латинськими» (О. В. Творогов), «Бо є у вас обох залізні нагрудники під шоломами латинськими» (М. О. Мещерський), «Єсть-бо у вас залізнії молодці під шоломами латинськими» (Л. Є. Махновець), «Бо у воїнів ваших панцирі залізні під шоломами латинськими» (Л. О. Дмитрієв).

Аналізовану фразу ми розуміємо інакше. Слово желЂзныи членуємо на короткий прикметник желЂзны та підсилювальну частку и, і тепер желЂзны виступає в реченні у функції іменної частини іменного складеного присудка — суть желЂзны (у давньоруській мові предикативну функцію виконували, як правило, саме короткі прикметники 130).


130 Історія української мови. Синтаксис. — С. 54.


Аналізована фраза набуває такого вигляду: «Суть бо у ваго желЂзны и паворзи подъ шеломы латинскими». Переклад: «Бо у вас залізні навіть зав’язки під шоломами латинськими». Зазначаючи, що у Романа і Мстислава навіть зав’язки під шоломами залізні, автор «Слова» цим самим сказав, шо Роман і Мстислав повністю були закуті в залізо. Від таких дійсно могла загриміти земля. Отже, після внесених змін у текст аналізованої фрази кон’єктура паворзи втрачає всі свої недоліки, стає доречною і логічною.

Можна було б на цьому поставити крапку. Але залишається сумнів. Не щодо кон’єктури, не щодо внесених змін у текст аналізованої фрази, а щодо завершеності фрази. Усі без винятку дослідники завершують аналізовану фразу саме словом «латинскими» (ставлять, як правило, крапку). Нова фраза — «ТЂми тресну земля». Проте відразу ж впадає у вічі, що тЂми добре вписується в кінцівку попередньої фрази: «подъ шеломы латинскими». Після внесених змін у текст аналізованої фрази доцільність приєднання тЂми до попередньої фрази стає очевиднішою, оскільки тЂми виступає тут по суті заміною слова желЂзными (а втім, це наше особисте сприйняття). На користь приєднання тЂми до попередньої фрази свідчить і той факт, що трохи нижче автор «Слова» пише «подъ тыи мечи харалужныи», хоч раніше про мечі не йшла мова (як і про шоломи). Звернімо тепер увагу на фразу «ТЂми тресну земля». Відразу виникає запитання — що чи кого слід розуміти під «тЂми»? Одні вважають — шоломи, другі — «папорзи», незалежно від того, яке значення вкладають вони в це слово, треті — Романа і Мстислава, четверті — воїнів Романа і Мстислава, хоч якраз про воїнів у тексті не згадується (згадується лише в перекладах деяких дослідників). Отже, слово «тЂми» у фразі «ТЂми тресну земля» нічого не прояснює, а тільки заплутує текст. Це не в манері автора «Слова», який в аналогічних випадках пише просто і виразно: «земля тутнетъ», «стукну земля». До речі, вираз «стукну земля» не тільки близький до виразу «тресну земля» за структурою, а й тотожний йому за смислом. Беручи до уваги все сказане про «тЂми», ми вважаємо, що слово «тЂми» слід перенести до попередньої (аналізованої) фрази, тобто крапку поставити не перед «тЂми», а після нього.

Наводимо текст обох фраз: «Суть бо у ваго желЂзны и паворзи подъ шеломы латинскими тЂми. Тресну земля». Переклад: «Бо у вас залізні навіть зав’язки під шоломами латинськими тими. Загриміла земля».



29. «Хинова»


У «Слові» лексема хинова вжита тричі (один раз у формі прикметника): «и въ морЂ погрузиста, и великое буйство подасть Хинови», «ТЂми тресну земля, и многи страны — Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела и Половци сулици своя повръгоша», «Чему мычеши Хиновьскыя стрЂлкы на своею нетрудною крилцю на моея лады вои?». Більшість дослідників убачає в цьому слові етнічну назву: половців як нащадків гунів (П. Г. Бутков); половців або іншого степового народу, можливо, гунів, за старою звичкою (О. О. Потебня); гунів, перенесену в Київській Русі на всіх кочових степовиків, у тому числі й на половців (А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський); частини половців (Ф. Є. Корш); східних половців (І. Г. Добродомов); фінів (С. К. Шамбінаго — 1912, В. Ф. Міллер, М. О. Баскаков); угорців (М.Шефтель, Р. О. Якобсон, Д. Моравчик, О. В. Соловйов, К. Г. Менгес, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець — 1989); гунів, перенесену на інших кочівників, передусім на половців — у першому і третьому випадках вживання цього слова, і на фінів — у другому (В. І. Стеллецький).

Дослідники переважно першої половини XIX ст. зближували хинова із словом хан (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв| Я.Малашев, О. М. Огоновський, В. О. Яковлєв). Деякі вчені пов’язують хинова з власною назвою: з половецьким містом Кінов, яке згадується арабським географом XII ст. Індрісі (Д. А. Расовський); із чжурчженьською імперією Кінь (сучасне читання — Цзінь, букв. «золота») (1115 — 1234 рр.), створеною чжурчженями (племенами тунгуського походження) на території Північного Китаю (П. П. В’яземський, Л. М. Гумільов). Д. І. Прозоровський сприймає хинова як спільну назву напівдиких народів (переважно тих, які тривожили Русь набігами), В. М. Перетц і І. О. Новиков — як спільну назву язичницьких народів (у тому числі й половців), І. М. Кудрявцев і Д. С. Лихачов — як спільну назву далеких східних народів, О. В. Творогов і В. Г. Гузєв — як спільну назву ворожих Русі сил, Л. О. Дмитрієв — як узагальнену назву кочових племен.

Найпереконливішою нам видається думка, що хинова в «Слові» є етнічною назвою угорців, а за походженням ця лексема пов’язана з назвою гунів. Обгрунтування такої точки зору передбачає, по-перше, наведення доказів того, що угорці в XII ст. називалися або могли називатися гунами, по-друге, доведення того, що хинова «Слова» — закономірне відбиття давньої назви гунів.

М.Шефтель першим вказав на те, що під хинова слід розуміти угорців 131. Р. О. Якобсон і Д.Моравчик хинова пов’язують з назвою гунів, а гунами в XI — XIII ст. називали угорців, що відбито в кількох хроніках XI — XIII ст.132. О. В. Соловйов наводить ще одне конкретне підтвердження того, що угорців у XII ст. називали гунами: краківський єпископ Вікентій у своїй хроніці, написаній у кінці XII ст., безпосередньо вказує на тотожність цих назв («Hunnos seu Hungaros» — «гунів або угрів») 133. Л. Є. Махновець додає свідчення Нікіти Хоніата (близько 1150 — 1214 рр.): «Услід за цим Мануїл знов оголосив похід проти пеонійців, яких називають також угорцями і гунами» 134.

Середньовічна Європа була настільки переконана в тотожності назв «угри» і «гуни», що середньолатинський етнонім Ungari «угри» зазнав впливу етноніма Hunni «гуни» і внаслідок цього змінився в Hungari «угри» 135.


131 Gregoire H., Jakobson R., Szeftel M., Joffe J.A. La Geste du Prince Igor’, epopee russe du douzieme siecle. — New York, 1948. — P. 123, 131.

132 Якобсон P. O. Изучение «Слова о полку Игореве» в Соединенных Штатах Америки // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 109; Moravcsik G. Zur Frage der Хинове im Igor-Lied // Intern. J. of Slavic Ling. and Poetics. — The Hague, 1960. — Vol. 3. — P. 69-72.

133 Соловьев А. В. Восемь заметок к «Слову о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1964. — Т. 20: Актуальные задачи изучения русской литературы XI — XVII веков. — С. 369.

134 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 106; Хониат Никита. История: В 2-х т. — СПб., 1860. — Т. 1. — С. 127.

135 Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 4. — С. 147.


Слід зазначити, що, називаючи угрів гунами, автор «Слова» разом з тим уживає словосполучення «Угорскими иноходьцы» і «горы Угорскыи». І тут немає ніякого протиріччя чи непослідовності. Гунами автор «Слова» називає угрів, коли говорить від себе, а «угорські іноходці», «Угорські гори» — усталені народні назви (у другому випадку — географічна назва), де будь-які заміни неприпустимі 136. У Лаврентіївському літописі під 1015 р. Карпати названі «гора оугорьская».

Перенесення назви гунів на угрів відбулося, на наш погляд, у зв’язку з тим, що предки угрів (в усякому разі їх частина) входили до складу гунських орд. Ми поділяємо точку зору Я. Меліха, що давні слов’яни (до VI ст.) уграми називали гунів он(о)гур 137 (від назви онгур, засвідченої в V ст., очевидно, походить псл. *онgъr-), і саме в гунах он(о)гурах убачаємо предків угрів — союзників гунів.

Тепер щодо відбиття давньої назви гунів у давньоруській мові. Сучасна назва гунів — нове книжне запозичення з німецької мови (нім. Hunnen) 138. Первісна назва гунів характеризувалася початковим x (кит. хун-ну), що відбито в середньогрецькій і латинській мовах (сгр. ???????, ???????, лат. Hunni). Середньогрецька мова засвідчує в цьому слові довготу голосного u, а закономірним рефлексом довгого u на давньоруському фунті є ы. Тому в давньоруській мові давня назва гунів мала б бути представлена з коренем хын- (в «Етимологічному словнику російської мови» М.Фасмера наведено друс. хынъ 139; форми хынови, хынова, хыновъскыЂ (хыновъскыя) реконструюють у «Слові» Ф. Є. Корш, Р. О. Якобсон, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), а оскільки в давньоруській мові з XII ст. сполучення гы, кы, хы змінювалися на ги, ки, хи 140, що простежується і в «Слові» (пор. изъ Кыева, къ Кыеву, къ граду Кыеву, въ Кые†— двічі і до Кіева, Кіеву, въ КіевЂ, въ градЂ КіевЂ), то написання хинова в «Слові» можна вважати фонетично закономірним відбиттям давньої назви гунів. Форма давального відмінка однини хинови (замість хиновЂ) — «дуже природна помилка під впливом давального відмінка чоловічої відміни -ови» 141. Поразка Ігоря з радістю була сприйнята уграми, вона надихнула їх на нові спроби загарбання Галицької землі, надала їм великої сміливості — «великое буйство подасть Хинови».

«Хиновськыя стрЂлкы», безперечно, пускали половці, але йдеться про угорські стріли, які були особливо легкими (через це вони названі стрілками, а не стрілами) і швидкими. Стріли були головною і страшною зброєю угрів-гунів, про що часто пишуть латинські хроністи 142.


136 Соловьев А. В. Зазнач. праця. — С. 369.

137 Melich J.A. A honfoglalaskori magyarorszag. — Budapest, 1925 — 1929. — Old. 13.

138 Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 1. — C. 475.

139 Там же. — T. 4. — C. 238.

140 Історія української мови: Фонетика. — K., 1979. — C. 248.

141 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 443.

142 Gregoire H., Jakobson R., Szeftel M., Joffe J. A. Op. cit. — P. 143-144.


Половці або мали стріли типу угорських, або здобували угорські стріли як бойові трофеї чи отримували їх шляхом торгівлі. Текст «О вЂтрЂ вЂтрило! Чему, Господине, насильно вЂеши? Чему мычеши Хиновьскыя стрЂлкы на своєю нетрудною крилцю на моея лады вои?» дослідники розуміють так, що вітер на своїх двох легких крильцях метає стріли на воїнів, пор.: «Чому легкими крилами своїми навіваєш ханські стріли на воїнів мого друга?» (Я. О. Пожарський), «Чому несеш ханські стрілки своїми легкими крилами на воїнів мого чоловіка?» (М. Ф. Грамматін), «Чому несеш на своїх легких крилах половецькі стрілки на воїнів мого чоловіка?» (Д. М. Дубенський), «Чому мечеш ханівські стрілки своїми легенькими крильцями на войовників мого мужа?» (О. М. Огоновський), «Чому ти на своїх легких крильцях несеш ворожі стрілки на воїнів мого милого?» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «Чому наносиш стріли хіновців на своїх легких крилах на воїнів мого милого?» (В. І. Стеллецький), «Чому легкими крилами кидаєш хіновські стріли на воїнів мого милого?» (М. О. Мещерський). Таким чином, в уяві читача постає образ вітру з двома легкими крильцями (тут явна невідповідність: вітрило, тобто сильний вітер з маленькими легкими крильцями). На наш погляд, у наведеному тексті говориться, що вітер метає стрілки на двох легких крильцях на воїнів (тут повна відповідність: стрілки з маленькими легкими крильцями). Отже, ідеться про двопері стріли (кожна стріла має ніби свої два крильця), а саме такими були угорські стріли 143.


143 Соловьев А. В. Зазнач. праця. — С. 368.



30. «Не худа гнЂзда шестокрилци»


Наведена фраза вжита в такому контексті: «Инъгварь и Всеволодъ, и вси три Мстиславичи, не худа гнЂзда шестокрилци». В аналізованій фразі не зовсім ясним є слово шестокрилци, яке дослідники перекладають: «шестикрилиці» (перші видавці «Слова»), «шестикрильці» (Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Я.Малашев, О. М. Огоновський, Д. І. Прозоровський, О. О. Партицький, В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Грунський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець), «шестикрилі пташенята» (Д. М. Дубенський), «шестикрильці (шестикрилі стріли)» (О. Ф. Вельтман), «яструби» (О. С. Орлов), «соколи» (Д. С. Лихачов, Л. О. Дмитрієв), «соколи-шестикрильці» (І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький), «шестикрилі яструби» (Р. О. Якобсон).

Значна група дослідників вважає, що вираз шестикрилци стосується лише трьох князів. М. М. Карамзін і деякі інші дослідники (І. О. Новиков, М. К. Гудзій) думають, що «шестикрильці» — це три Мстиславичі, разом узяті: у трьох соколів шестеро крил. Інакше пояснює вираз шестикрилци М. В. Шарлемань. У соколів оперення крила ділиться на три частини, що особливо виразно видно під час ширяння: «Таким чином, увесь літальний апарат сокола складається неначе з шести частин, звідси — «шестикрильці»».144

Як і більшість сучасних дослідників, ми вважаємо, що характеристика шестикрилци стосується не тільки трьох Мстиславичів, але й Інгваря та Всеволода. Тому пояснення виразу шестокрилци, яке дав М. M. Карамзін, відпадає.

О. В. Соловйов зіставляє слово шестокрильць з нгр. ??????? «вид сокола; (перен.) людина, яка відзначається швидкими рухами і великою енергією» і вважає, що в давньоруській мові (у просторіччі), як і в новогрецькій, «шестикрильцями» називали і хижих птахів, і витязів 145. На думку Ф. Я. Прийми, вираз «сокіл шестикрилий» — це «вироблена у віках формула звеличення людини».146 У болгарській і сербській мовах «шестикрильцями» називали відважних витязів, пор. у зв’язку з цим епітет легендарного Рельо — «Рельо Шестикрилець» (у болгарському епосі) або «Рельо Крилатий» (у сербському епосі).

У зв’язку з цим ми вважаємо, що в аналізованій фразі слово шестокрилци слід перекласти як «витязі», оскільки йдеться тут про князів-воїнів: «Не поганого гнізда витязі!». У кінці аналізованої фрази слід поставити знак оклику, як це робить переважна більшість дослідників.


144 Шарлемань Н. В. Из реального комментария к «Слову о полку Игореве». — С. 113.

145 Соловьев А. В. Зазнач. праця. — С. 371.

146 Прийма Ф. Я. Гнездо «шестикрылых Соколов» // Молодая гвардия. — 1975. — №12. — С. 288.



31. «И схоти ю на кровать, и рекъ»


Наведена фраза в «Слові» по-різному осмислюється дослідниками. Як зазначає Л. Є. Махновець, «над цією «кроваттю» дослідники ламали, ламають і ще будуть ламати списи» 147. Усі прочитання умовно можна поділити на дві групи в залежності від того, чи слово кровать вважається тут правомірним, чи ні. Переклад аналізованої фрази дослідниками першої групи відзначається значною різноманітністю, оскільки, по-перше, частина дослідників вбачає тут поетичний образ, а по-друге, неоднозначно трактується и схоти ю, пор.: «На цьому одрі лежачи, сказав він» (перші видавці «Слова»), «І захотівши, щоб ця кривава трава служила йому одром, сказав» (Я. О. Пожарський), «і на смертній постелі забрав (рос. восхитил) її (славу) і сказав», тобто поліг, увінчаний славою (М. Ф. Грамматін; виправляє схоти на съхыти), «І взяв він ту славу з собою на смертну постелю і мовив» (М. О. Максимович; виправляє схоти на схыти, пізніше (1859 р.) — на схопи), «І ліг він з тією славою на ліжко і сказав» (Д. М. Дубенський; кривава трава — ліжко, слава — наречена), «І поклали його на ліжко, виголошуючи» (О. Ф. Вельтман; схоти ю читає як схити u «взяли його, поклали»), «і взяв він цю славу з собою на смертну постелю і сказав» (Я.Малашев), «І схопив ту славу до себе на смертну постелю і сказав» (О. М. Огоновський; виправляє схоти на схопи), «і з милою на ліжко (або: на ліжку)» (О. О. Потебня; и схоти ю читає як и с(ъ) хотию «і з милою»; смертне ложе, трава порівнюється із шлюбним), «і поклавши славу на ліжко, сказав» (Д. І. Прозоровський), «і на смертному одрі лежачи, сам собі він сказав» (В. О. Яковлєв), «він із жаданою (славою) на (смертне) ліжко і сказав» (А. В. Лонгінов), «И на смертном одре возлежа, / так говорил» (І. О. Новиков), «і з коханою... на ліжко і сказав» (О. С. Орлов), «і з милою на ліжку сказав» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), « — чи то з милою на постелю» (Р. О. Якобсон), «і, з милою на ложі, мовив» (В. І. Стеллецький). Слово схоти І. М. Снєгірьов виправляє на скочи, а А. С. Петрушевич — на скоти.

Дослідники другої групи у кровать виділяють слово кров, при цьому и схоти ю теж трактується неоднозначно. Є. В. Барсов, указавши на недоречність тут слова кровать, пропонує читати «и с(ъ) хоти?є(м) на кров(и), а тьи рекъ», де Хоть — власне ім’я («і з Хотієм на крові, і той промовив»). Дещо інакше читає І. Д. Тіунов: «и съ хотию на кров, а тьи рекъ» («і з близькою людиною (рос. c ближником) на крові, а той сказав»). М. І. Маньковський и схоти виправляє на исходить, а ю на читає як юна: «Исходить юна кровь, а тьи рекь». Близькою до наведеної є кон’єктура М. К. Грунського: «исходи юна кров(ь) и тъи рекъ» («І виходила юна кров, і мовив той»). Так само правлять М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець («Исходи юна кровь, а тьи рекъ»). М. В. Щепкіна и схоти виправляє на исхыти із значенням «вилив», а ю на читає як юна: «исхыти юна кровь, а тъи рек(л) бы» («Вилив юну кров, а той сказав би»). Мало чим від наведеної відрізняється кон’єктура О. В. Творогова («Исхыти юна кров, а тьи рекь»). Д. С. Лихачов повертається до прочитання схоти ю як с хотию, вважаючи, що хоть тут чоловічого роду і має значення «улюбленець»: «був прибитий на [пролиту] кров мечами литовськими [разом] із своїм улюбленцем, а той і сказав». Цю кон’єктуру приймає Л. О. Дмитрієв («литовськими мечами погублений був разом із своїм улюбленцем, на крові, а той сказав»). П. В. Владимиров «и схоти ю на кровать и» читає як «и слово то на крови той».

Слід ще назвати прочитання аналізованої фрази П.Ваденюком, який у кровать виділяє не кров, а вбачає інше слово: «и сь хоть юна куваеть и рече» («і ось молода жона голосить і примовляє»). О. К. Югов у кровать виділяє слово ров (друс. ровъ «могила»): «Исхыти юнака ров. А тьи рекъ» («И похитала юношу могила»).

Деякі вчені припускають, що в тексті тут є пропуск: після «кровать» (М. С. Тихонравов), перед «и схоти ю» (О. О. Потебня).

Дослідники, які вважають недоречним слово кровать в аналізованому контексті, виходять із значення цього слова «ліжко». Проте в давньоруській мові слово кровать мало також значення «ложе, постеля», яке цілком уписується в контекст: Ізяслав лежить під червоними щитами на кривавій траві, це його смертне ложе, це його кривава постеля. І автор «Слова» зовсім не випадково вжив тут слово кровать: воно асоціюється із словом кровь, якою просякнуте поле бою («на крова†тра※ — «на кровать»). Автор наповнив слово кровать новим асоціативним змістом, а тому згадане слово слід перекласти не просто «ложе», а «криваве ложе». Л. А. Булаховський помітив цю манеру автора «Слова» «сполучати слова, які подібно звучать» 148, серед прикладів учений наводить «а самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи, и c хотию на кровать, и рекъ».

Оскільки ми вважаємо слово кровать в аналізованому контексті правомірним і навіть доречним, відпадає прочитання «юна кров», яке, на думку деяких дослідників, є досить перспективним, хоча при такому прочитанні, як слушно зазначають А. П. Комлєв та К. К. Бєлокуров, «виникає кров на крові» — «трав’яна» і «юна» 149.


147 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 45.

148 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 486.

149 Комлев А. П., Белокуров К. К. «Слово о полку Игореве»: Заметки об ист. временах и лирич. пространствах // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и переложения. — Свердловск, 1985. — С. 177.


У зв’язку з цим постає питання, як трактувати ю: чи це другий компонент флексії -ию іменника хоть у формі орудного відмінка однини (так вважає багато дослідників), чи це форма знахідного відмінка однини займенника она. Уважний аналіз попередніх фраз, зокрема фрази «притрепа славу дЂду своєму Всеславу» привів нас до висновку, що ю вжито замість іменника славу, про яку мова йде трохи раніше. Характерно, що ряд дослідників XIX ст. під ю розуміли саме славу, пор.: «і на смертній постелі забрав її (славу) і сказав» (М. Ф. Грамматін), «І взяв він ту славу з собою на смертну постелю і мовив» (М. О. Максимович), «І ліг він з тією славою на ліжко і сказав» (Д. М. Дубенський), «і взяв він цю славу з собою на смертну постелю і сказав» (Я.Малашев), «І схопив ту славу до себе на смертну постелю і сказав» (О. М. Огоновський), «і поклавши славу на ліжко, сказав» (Д. І. Прозоровський), «Взяв на смертне ложе славу» (В. Г. Щурат).

Після фрази «притрепа славу дЂду своєму Всеславу» йде речення, у якому підметом виступає займенник самь («а самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи...»), притрепанъ, на наш погляд, входить до складу дієприкметникового звороту («притрепанъ Литовскыми мечи»), і отже, присудок захований у загадковому и схоти (другий присудок — рекъ), де и вже не може бути починальним сполучником, а значить, воно входить до складу префікса. Ураховуючи висловлені вище міркування про переклад наступних слів — «ю на кровать» («її на криваве ложе») і беручи до уваги палеографічну сторону, ми вважаємо, що исхоти слід виправити на исхыти — форму 3-ї особи однини аориста від дієслова исхытити «взяти». Дуже близькими до запропонованої є правки М. Ф. Грамматіна («и съхыти ю» — «і забрав її (славу)» і М. О. Максимовича («и схыти ю» — «і взяв він ту славу»). Править и схоти на исхыти М. В. Щепкіна, але для исхытити вона припускає інше значення — «вилити», не засвідчене пам’ятками давньоруської мови.

«Написання «исхыти» могло бути прочитане як «и схоти»; літера ы у швидкому невеликому півуставі кінця XV — початку XVI століття могла отримати нечітке написання, яке у XVIII столітті було прочитане як о» 150. Значення «взяти» для дієслова исхытити добре засвідчують пам’ятки давньоруської мови, напр., «умъ ми исхити» — «розум мені забрав» (Девгенієве діяння, список M. C. Тихонравова, пам’ятка XII ст., список XVIII ст.). Дієслово хытити з іншими префіксами (по-, рас-) двічі вжито в «Слові»: «преднюю славу сами похитимъ», «не побЂдными жрЂбіи собЂ власти расхытисте». Найімовірніше, що похитимъ у «Слові» має значення «візьмемо», пор. переклади: «самі візьмемо прийдешню славу» (М. О. Максимович), «і майбутню славу собі візьмемо» (В. О. Яковлєв), «і минулу славу собі візьмемо» (І. П. Єрьомін), «славу минулу самі візьмемо» (Л. Є. Махновець). Та й расхытисте, на наш погляд, слід перекласти «захопили, взяли, здобули»: «не переможними жеребами собі волості здобули», тобто не в результаті усобиць, війн отримали свої володіння, а мирним шляхом, законно, спадково, пор. переклади: «ви бо не жеребом побід захопили собі волості» (О. М. Огоновський), «[але] не по праву перемог захопили [здобули] собі володіння!» (Д. С. Лихачов), «Не по жеребу перемог собі волості здобули!» (В. І. Стеллецький), «Та не по праву перемог захопили собі володіння!» (Л. О. Дмитрієв).

Дієслово исхытити вимагає прямого додатка, і таким додатком виступає в «Слові» займенник ю. Смисл досліджуваної фрази дуже простий і логічно вмотивований: Ізяслав узяв славу на своє криваве ложе. Вираз исхытити славу цілком у дусі автора «Слова», пор. наявний у «Слові» вираз похытити славу (див. вище). Отже, враховуючи внесені корективи, пропонуємо такий текст: «Единъ же Изяславъ, сынъ Васильковъ, позвони своими острыми мечи о шеломы литовскія, притрепа славу дЂду своему Всеславу, a самъ подъ чрълеными щиты на крова†травЂ, притрепанъ литовскыми мечи, исхыти ю на кровать и рекь: «Дружину твою, княже, птичь крилы пріодЂ, a звЂри кровь полизаша» («Один лише Ізяслав, син Васильків, подзвонив своїми гострими мечами об шоломи литовські, прим’яв славу дідові своєму Всеславу, а сам під черленими щитами на кривавій траві, прим’ятий литовськими мечами, узяв її (славу) на криваве ложе і сказав: «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»). На смертному ложі Ізяслав навряд чи міг так вишукано говорити, скоріше всього, він процитував Бояна 151.

На користь запропонованого прочитання аналізованої фрази наведемо ще одне міркування, вже останнє. Обидва імені, згадані в цьому уривку, — Всеслав та Ізяслав — пов’язані із словом слава: ім’я Всеслав складається із займенника все (друс. вьсь «весь») та основи іменника слава 152, букв. «той, хто має всю славу, всеславний»; ім’я Ізяслав (друс. Изяславъ) утворене від основ дієслова изяти «взяти», похідного від яти «брати», та іменника слава 153, букв. «той, хто взяв славу». Автор «Слова» явно має на увазі етимологічне значення імені Всеслав, коли зазначає, що Ізяслав прим’яв славу дідові своєму Всеславу. Це дозволяє припустити, що автор «Слова» використовує (обігрує) етимологічне значення й імені Ізяслав: Ізяслав (букв. «той, хто взяв славу») взяв славу на своє криваве ложе.


150 Щепкина М. В. Замечания о палеографических особенностях рукописи «Слова о полку Игореве» (К вопросу об исправлении текста памятника) // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1953. — Т. 9. — С. 23.

151 Пор. переклад Р. О. Якобсона: «І було вже раніше повідано Бояном: «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»». Ф. Є. Корш фразу «и схоти ю на кровать, и рекъ» виправив на «И се хытьрыи Боянъ ти реклъ».

152 Петровский Н. А. Словарь русских личных имен. — М., 1966. — С. 80.

153 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1985. — Т. 2. — С. 293.



32. «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!»


За прочитанням цієї фрази дослідників можна поділити на дві групи: одні з них в которое вбачають займенник (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, Я.Малашев, Д. І. Прозоровський, Є. В. Барсов, А. В. Лонгінов, М. К. Грунський), інші — іменник котора «ворожнеча, чвари», виправляючи которое на которою (І. М. Снєгірьов, М. О. Максимович — 1859, О. Ф. Вельтман — виправляє которое на которы, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Дослідники першої групи (а це виключно вчені XIX ст.) аналізовану фразу перекладають: «Чи було яке насильство від землі Половецької?» (перші видавці «Слова»), «Яке було насильство від землі Половецької!» (Я. О. Пожарський), «яке було насильство від землі Половецької?» (М. Ф. Грамматін), «Чи було яке насильство від землі Половецької...» (М. О. Максимович), «і від них (від литовців. — В. С.) теж насильство, яке терплять на Русі від землі Половецької!» (Д. М. Дубенський), «Таке ж насильство було від Половецької землі» (Я.Малашев), «І якого насильства не було від землі Половецької!» (Д. І. Прозоровський), «[на життя Всеславове,] якому було насильство і від землі Половецької» (Є. В. Барсов), «Яке-бо було насильство від народу-землі Половецького...?!» (А. В. Лонгінов), «Яке то було насильство від землі Половецької!» (M. K. Грунський).

Дослідникам другої групи (та й багатьом дослідникам першої групи) здавалася недоречною фраза про відсутність насилля від землі Половецької у творі, який оспівує похід Ігоря на половців. Крім того, у багатьох Дослідників викликає сумнів стародавність займенника которыи із значенням «який». Першим пов’язав которое з іменником котора «ворожнеча, розбрат, чвари» І. М. Снєгірьов, і переважна більшість наступних дослідників прийняла його прочитання, виправляючи которое на которою і перекладаючи аналізовану фразу таким чином: «І вийшли ті ваші чвари і насильства від землі Половецької...» (О. Ф. Вельтман), «Через незгоди бо прийшла на нас неволя від землі Половецької» (О. М. Огоновський), «через усобицю вашу було насильство від землі Половецької» (В. Ф. Міллер), «За вашими то справками-незгодами прийшла на нас недоля від землі половців!..» (О. О. Партацький), «адже через усобиці (незгоди) було насильство від землі Половецької» (В. М. Перетц), «через чвари-бо прийшло насильство від землі Половецької!» (C. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Через чвару постало насильство від землі Половецької» (О. С. Орлов), «Через [вашу] усобицю-бо настало насильство від землі Половецької» (Д. С. Лихачов), «через чвари-бо почалося насильство від землі Половецької!» (M. K. Гудзій), «Через усобиці-бо постало насильство від землі Половецької» (І. П. Єрьомін), «Бо це через розбрат почалося насильство від землі Половецької...» (Р. О. Якобсон), «через чвари-бо прийшло насильство від землі Половецької!» (В. І. Стеллецький), «бо через усобиці почалося насильство від землі Половецької!» (О. В. Творогов), «через чвари сталося насильство від землі Половецької!» (М. О. Мещерський), «З розбрату і постало насильство од землі Половецької!» (Л. Є. Махновець), «Через усобиці-бо почалося насильство від землі Половецької!» (Л. О. Дмитрієв). Слід зазначити, що всі дослідники другої групи не точно перекладають аналізовану фразу. Буквальний її переклад: «Бо розбратом було насильство від землі Половецької». То чи міг автор високохудожнього твору, яким є «Слово», будувати такі незграбні фрази? До того ж фактично повторюючи зміст попереднього речення?

Хоч майже всі дослідники XX ст. убачають в которое іменник котора «ворожнеча, розбрат, чвари», виправляючи которое на которою, ми вважаємо, що которое в аналізованій фразі є питальним займенником із значенням «яке?». На користь висловленої точки зору наводимо такі міркування.

1. В аналізованому тексті автор «Слова» звертається до внуків Ярослава Мудрого, з одного боку, і Всеслава Брячиславича — з другого, із закликом, щоб вони припинили усобиці. «Вы бо своими крамолами начясте наводити поганыя на землю Рускую, на жизнь Всеславлю». У наведеному реченні висловлюється дуже важлива думка, що поганих (литовців і половців) почали приводити на Руську землю самі ж руські князі — внуки Ярославові і Всеславові, борючись за кращі уділи. І це повністю відповідає дійсності. До 1060 року половці не нападали на Руську землю. Тому цілком логічним і закономірним є питання автора «Слова» (після наведеного вище речення) — «Бо яке було насильство від землі Половецької?». Інша справа, що це риторичне питання правомірне лише щодо певного історичного періоду (до 1060 року), і така часова конкретизація добрих стосунків з половцями у «Слові» є — це наступне після риторичного питання словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни», яке, на наш погляд, слід від’єднати від наступного речення і приєднати до попереднього (з риторичним питанням): «Бо яке було насильство від землі Половецької на сьомому віці Трояновому?». На сьомому віці Трояновому половці і русичі жили мирно, ніякого насильства від половців не було. А коли внуки Ярославові і внуки Всеславові в своїх усобицях почали запрошувати половців на допомогу, то ситуація змінилася, і половці почали нападати на Руську землю. Всеслав, на відміну від своїх внуків, ніколи не вдавався по допомогу до половців, якими б складними не були перипетії його життя. Автор «Слова» стисло подає основні віхи життєвого шляху Всеслава (оволодіння київським престолом, оволодіння Новгородом, поразка на Немизі, причому подає їх не в хронологічному порядку, а за важливістю подій), але тільки для того, щоб продемонструвати, що ні половців, ні литовців він не залучав для вирішення своїх проблем, не наводив поганих на Руську землю. У цьому вся суть сюжету про Всеслава, який органічно вмонтований в текст «Слова», і дивно, що ряд дослідників говорить про штучне влиття в «Слово» цього сюжету, а Д. І. Прозоровський навіть виймає текст про Всеслава і розміщує його на початку «Слова».

Таким чином, ми не вносимо ніяких кон’єктур до аналізованої фрази, ми лише додаємо до неї словосполучення «на седьмому вЂцЂ Трояни» з наступного речення і ставимо знак питання: «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи на седьмомъ вЂцЂ Трояни?» («Бо яке було насильство від землі Половецької на сьомому віці Трояновому?»). Отже, сьомий вік Трояновий — це час, коли не було насильства від Половецької землі, тобто час до 1060 року. Слід зазначити, що словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» приєднують до аналізованого речення також О. Ф. Вельтман (Трояни виправляє на Краяни), М. С. Тихонравов (Трояни виправляє на Бояни), А. В. Лонгінов, Р. О. Якобсон: «І вийшли ті чвари і насильства від землі Половецької за землю Країни!» (О. Ф. Вельтман); «Яке-бо було насильство від народу-землі Половецького на сьомому віці Трояновім?!» (А. В. Лонгінов), «Бо це через смуту пішло насильство від землі Половецької землі Троянській у сьомому тисячолітті» (Р. О. Якобсон).

2. Питальний (і відносний) займенник который є праслов’янським за своїм походженням. Він представлений майже в усіх слов’янських мовах: укр. котрuй, котoрий; рос. котoрый «котрий, який», бр. катoры «т.с.», друс. которыи «котрий, який із декількох, який саме; який (за якістю, властивістю)», котерыи «який (за якістю, властивістю)», п. ktory «котрий, який», ч. ktery, слц. ktory, діал. kotery, kotory, kotry, вл. kotry, нл. kotary, діал. kotery «т. c.», болг. діал. котрu «котрий, який; чий», хорв. діал. koteri «котрий, який», слн. kateri, діал. koteri, kteri, стсл. которыи, котєрыи «т. с.». І в усіх слов’янських мовах (а головне — у старослов’янській і давньоруській) цьому займеннику властиве значення «який». Первісно займенник означав «котрий із двох» (пор. споріднені Дінд. katarah «котрий із двох», лит. katras «т. с.»); значення «котрий із багатьох (незалежно від кількості)» і «який» розвинулися пізніше 154, очевидно, на дуже ранньому етапі розвитку слов’янських мов (дописемному). Отже, ні давність займенника которыи (псл. *kotorьjь), ні давність значення «який» не повинні викликти жодного сумніву.

На наше глибоке переконання, немає потреби которое аналізованого речення пов’язувати з іменником котора «ворожнеча, чвари», виправляти которое на которою, витискувати при перекладі з отриманої незграбної фрази зміст, який фактично дублює зміст попереднього речення.


154 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — Т. 3. — С. 61; Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 354; Bruckner A. Op. cit. — S. 278.



33. «Тъй клюками подпръся о кони»


Загадковим у цьому словосполученні є о кони. В. Л. Виноградова, підсумовуючи осмислення о кони (окони) дослідниками і перекладачами «Слова», виділяє три напрямки його прочитання 155. Найчастіше коментатори «Слова» розглядають о кони як сполучення іменника конь c прийменником о (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Грунський, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, M. K. Гудзій, В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець). Д. С. Лихачов дав пояснення цього місця «Слова», спираючись на історичні факти. Як відомо, Всеслав отримав київський престол унаслідок бунту киян, які вимагали в київського князя Ізяслава зброї і коней: «Дай,.. княже, оружие и кони». «Всеслав, отже, «подперся» об ті коні, які дав киянам» 156.

Деякі дослідники вважають окони аористом від дієслова оконити «зробити кінним, сісти на коня» (О. О. Потебня, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, Л. А. Булаховський, І. П. Єрьомін, Л. О. Дмитрієв). «Оконити, — зазначає О. О. Потебня, — зробити кінним, як опЂшити — пішим» 157.

Нарешті, існує думка про зв’язок о кони (окони) з іменником конъ «межа, початок, кінець» (М. О. Максимович, О. К. Югов). М. О. Максимович сприймає о кони як сполучення іменника конь з прийменником о («Подперся он клюками на пределы свои и скочил к городу Киеву»), а О. К. Югов розглядає окони як аорист від дієслова оконити «закінчити успішно, довести справу до успішного кінця» («Всеслав добыл-таки града Киева») 158, посилаючись при цьому на словник живої великоруської мови В. І. Даля, який засвідчує дієслово оконuть «докінчити; уладнати».


155 Виноградова В. Л. О некоторых словах и выражениях в «Слове о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве» и его время. — М., 1985. — С. 140 — 141.

156 Лихачов Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 456.

157 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 123.

158 Слово о полку Игореве / Пер., коммент. и статьи Алексея Югова. — М., 1970. — С. 186.


В. Л. Виноградова схильна вважати окони прислівником (варіантом оконо, оконе), хоч і не може точно визначити його семантику, пропонуючи відразу три можливих прочитання: «із самого початку (спочатку)»; «лише (і нічим іншим)»; «звичайно» 159.

В. Л. Виноградова чомусь не згадує четвертий напрямок прочитання о кони — кон’єктуру Р. О. Якобсона, який пропонує о кони u замінити на о копии і перекладає все словосполучення «Хитрощами обпершись об спис...» («Уловкой опершись о копье...») 160. Кон’єктура Р. О. Якобсона не відбита і в укладеному В. Л. Виноградовою словнику-довіднику «Слова о полку Игоревім». Правда, у цьому словнику-довіднику наводяться не всі точки зору. «Явно необгрунтовані тлумачення, зіставлення, кон’єктури (а необгрунтованих тлумачень, зіставлень, кон’єктур у літературі про «Слово» чимало) не наводяться» 161. Навряд чи сказане може стосуватися згаданої кон’єктури Р. О. Якобсона.

На наш погляд, усі три розглянуті В. Л. Виноградовою напрямки прочитання о кони (окони) є помилковими; єдино правильне прочитання — заміна о кони u на о копии (кон’єктура Р. О. Якобсона): «Тъи клюками подпръся о копии, скочи къ граду Кыеву и дотчеся стружіемъ злата стола Кіевскаго» («Той хитрощами обперся об спис, скочив до міста Києва і доторкнувся древком списа до золотого престолу київського»). Наведену кон’єктуру обґрунтовуємо таким чином:

1. Пам’ятки ілюструють подолання відстаней за допомогою списа як жердини: «(Девгений) то слово изрекъ, и подпреся копиемъ, и скочи чрезъ реку, яко дюжи соколъ...» (Девгенієве діяння, список М. С. Тихонравова, пам’ятка XII ст., список XVIII ст.)162. Слід підкреслити, що в наведеній цитаті при іменнику копиемъ ужиті ті самі дієслова (подпреся, скочи), що і в «Слові» при о кони (подпръся, скочи).

2. Для розуміння розглядуваного «темного місця» «Слова» важливим є те, що йдеться про Всеслава, якого автор змальовує, йдучи за легендами, як людину, наділену чарівною силою. Йому, безперечно, під силу, обпершись об спис, скочити до міста Києва, адже він може навіть вовком уночі «рыскати».

3. При заміні о конии на о копии кон’єктура є незначною, і в палеографічному відношенні вона цілком умотивована. Не викликає ніяких сумнівів можливість сплутання літер н і п, які в рукописах XVI ст. надзвичайно близькі за свої написанням 163.


159 Виноградова В. Л. О некоторых словах и выражениях в «Слове о полку Игореве». — С. 144 — 146.

160 Cregoire H., Jakobson R., Szeftel M., Joffe J. A — Op. cit. — P. 171, 196; Якобсон P. O. Зазнач. праця. — C. 104, 120.

161 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Вып. 1. — С. 4.

162 Сперанский М. Девгениево деяние. К истории его текста в старинной русской письменности: Исслед. и тексты. — Пг., 1922 (Сб. Отд-ния рус. яз. и словесности Рос. акад. наук. — Т. 99. — №7). — С. 147.

163 Айналов Д. В. Замечания к тексту «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. Древнерус. лит. — М.; Л., 1935. — Т. 2. — С. 90.


Прочитання о кони u як о копии дозволяє замість незграбного натяку, що Всеслав «подперся» об коні і став князем у Києві, побачити дійсно величну, казкову, гідну таланту автора «Слова» картину, коли Всеслав, зловчившись, обперся об спис і скочив до міста Києва. І не випадково при цьому Всеслав доторкнувся до золотого престолу Київського саме древком списа — об спис він обпирався.



34. «ОбЂсися синЂ мьгле»


Ця фраза «Слова» не потребує ніяких кон’єктур, у ній кожне слово зрозуміле і засвідчене іншими давньоруськими пам’ятками, однак смисл усієї фрази не зовсім ясний, і дослідники по-різному її перекладають: «закрившись імлою синьою» (перші видавці «Слова»), «завісившись синім туманом» (М. Ф. Грамматін), «обгорнувшись синьою імлою» (М. О. Максимович), «повис у синьому тумані», тобто полетів (М. О. Максимович-1859), «огорнувшись у синю імлу» (О. Ф. Вельтман), «огорнувшись синім туманом» (Я. Малашев), «повис у синьому тумані» (О. М. Огоновський, Є. В. Барсов, А. В. Лонгінов), «обвішався синьою імлою» (О. О. Потебня), «сховавшись у синій імлі» (В. О. Яковлєв), «повис у синій імлі» (В. М. Перетц), «зник у синій імлі» (M. K. Грунський), «повис він у синьому тумані» (C. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «в синем тумане повис» (І. О. Новиков), «завісившись синьою імлою» (О. С. Орлов, І. П. Єрьомін), «огорнений синьою [ночною] імлою» (Д. С. Лихачов), «огорнувся синім туманом» (M. K. Гудзій), «ховаючись під покровом синьої імли» (Р. О. Якобсон), «завісився синьою імлою» (В. І. Стеллецький), «обнял синєє облако» (О. К. Югов), «повис на синій хмарі» (О. В. Соловйов), «завісився синьою хмарою» (М. О. Мещерський), «окутався в синю млу» (Л. Є. Махновець), «огорнений синьою імлою» (Л. О. Дмитрієв) і навіть — «бісом одержимий у нічній імлі» (О. В. Творогов).

Розбіжності в перекладі досліджуваної фрази зумовлені тим, що дослідники по-різному тлумачать слова обЂсися і мьгла. У словнику давньоруської мови І.І. Срезневського слово обЂситися наводиться з двома значеннями — «повиснути» і «обійняти» 164. Значення «обійняти» розвинулося із значення «повиснути на шиї, обіймаючи», а тому для розуміння аналізованої фрази його не слід брати до уваги, як і значення «міцно причепитися, повіситися» і «позбавити себе життя шляхом повішення, повіситися» 165. Для дієслова обЂситися у фразі «обЂсися синЂ мьгле» прийнятним залишається лише значення «повиснути». Іменник мьгла у давньоруській мові мав три значення: «темрява, морок», «туман», «хмара» 166.


164 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — Т. 2. — Стб. 587.

165 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Вып 4. — С. 17 — 18.

166 Там же. — Вьга. 3. — С. 81 — 82.


Оскільки в «Слові» сказано, що втеча Всеслава з Білгорода (від киян) відбулася «въ плъночи», тобто під прикриттям ночі, і оскільки цей факт повністю збігається із свідченням літопису «Повість врем’яних літ» («И приде БЂлугороду Всеславъ, и бьшши нощи, утаивься кыянъ бЂжа изъ БЂлагорода Полотьску»), то фразу «обЂсися синЂ мьгле» слід перекласти «повис у синій імлі», а не «повис на синій хмарі», як думають деякі дослідники. Звичайно, «повис у синій імлі» є буквальним перекладом аналізованої фрази. На наш погляд, автор «Слова» цією фразою хотів сказати, що Всеслав злився із синьою імлою, розтанув, розчинився в синій імлі. Можна було б і не зупинятися так детально на фразі «обЂсися синЂ мьгле», яка є досить прозорою, хоч і йдеться в ній про темінь ночі, коли б не той факт, що наступна фраза («утръ же воззни стрикусы») вважається одним із «найтемніших місць» «Слова». І перш ніж приступити до аналізу цієї наступної фрази, треба було осмислити попередню.



35. «Утръ же воззни стрикусы»


У цій фразі неясними або не зовсім ясними є всі слова, але найбільші труднощі викликає, звичайно, загадкове стрикусы. Його ми розглянемо в останню чергу, а почнемо з першого слова.

Слово утръ переважна більшість дослідників пов’язує з іменником утро «ранок» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, А. В. Лонгінов, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, О. К. Югов, Е. Я. Гребньова). При цьому утрь учені часто виправляють на утрЂ (М. О. Максимович, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), зрідка — на утрь (В. І. Стеллецький, Е. Я. Гребньова), утро (Є. В. Барсов). Частина дослідників в утръ же вбачає дієслово утръже — форму 3-ї особи однини аориста від утръгнути (Д. М. Дубенський, М. С. Тихонравов, Я.Малашев, О. О. Партацький, Р. О. Якобсон, Д. С. Лихачов — 1962, В. В. Німчук, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Форму утръже вчені перекладають: «утік, сховався» (Д. М. Дубенський), «помчав» (Я.Малашев), «урвав» (Р. О. Якобсон, Д. С. Лихачов — 1962, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець), «уйняв» (В. В. Німчук), «здобував» (О. В. Творогов), «добився» (Л. О. Дмитрієв), хоч друс. утъргнути означає «відірвати, зірвати, відділити».

Слово воззни більшість дослідників пов’язує з дієсловами възньзити «наколоти, наткнути», вънизти «устромити», вънозити «т. с.», вънизати «устромляти» (перші видавці «Слова», М. Ф. Грамматін, І. М. Снєгірьов, В. Ф. Міллер, І.І. Козловський, В. М. Перетц, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, В. І. Стеллецький), при цьому воззни вчені виправляють на вознзи (І. І. Козловський, В. М. Перетц, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький), вонзи (М. ф. Грамматін, І. М. Снєгірьов, В. Ф. Міллер), вънзи (Л. А. Булаховський). Частина дослідників XIX ст. у воззни вбачає прикметник від возъ «віз» або дієприкметник від возити «возити» (О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, П. П. В’яземський). Ряд дослідників XX ст. читає воззни як ваз(з)ни, вважаючи його формою родового відмінка однини від вазнь «удача, щастя» (Р. О. Якобсон, Д. С. Лихачов — 1962, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Деякі дослідники заміняють воззни іншими словами: позвони (О. М. Огоновський), възъпи (О. О. Потебня), воззпи (Д. І. Прозоровський), воз(ъ)ни(с), що є видозміною воз(ъ)нА(с) «піднявшись» (Є. В. Барсов), вьзвони (Ф. Є. Корш), бо чти (В. В. Німчук).

Слово стрикусы — найбільша загадка в аналізованій фразі. На відміну від попередніх слів, воно має дуже багато тлумачень (найчастіше під цим словом дослідники розуміють деталі військового спорядження або військову техніку, за допомогою якої Всеслав оволодів Новгородом): «стінопробивні знаряддя, тарани» (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, А. В. Лонгінов), «самостріли» (Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський), «шпори, стрекала» (В. Ф. Міллер), «(бойові) сокири», при цьому слово стрикусы пов’язується з нім. Streitaxt «бойова сокира» (І. М. Снєгірьов, О. О. Потебня, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, В. І. Стеллецький, О. К. Югов), «броні» (Є. В. Барсов). Ті дослідники, які розглядають воззни як прикметник від возъ «віз» або дієприкметник від возити «возити», у слові стрикусы вбачають військову техніку або зброю, яку возили на возах (О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, П. П. В’яземський). Усю аналізовану фразу згадані дослідники перекладають: «уранці ж, устромивши стрикуси (тарани. — В. С.), [відчинив він ворота новгородські]» (перші видавці «Слова»), «уранці ж возовими стрикусами (самострілами. — В. С.) [відчинив ворота Новгорода]» (Я. О. Пожарський), «уранці ж устромив стрикуси (тарани. — В. С.)» (М. Ф. Грамматін), «а на ранок ударив стінопробивними знаряддями» (М. О. Максимович), «зник (із Білгорода. — В. С.); возовими стрикусами (самострілами. — В. С.) [відбив ворота новгородські]» (Д. М. Дубенський), «на ранок візними таранами [відчинив ворота Новгороду]» (О. Ф. Вельтман), «погнав рухомі стрикуси (значення невідоме. — В. С.)» (Я.Малашев), «а вранці ударив таранами» (О. М. Огоновський), «а вранці крикнув (ідучи на приступ) і бойовими сокирами [відчинив ворота Новгорода]» (О. О. Потебня), «а на ранок, піднявшись, бронями [відчинив ворота Новгорода]» (Є. В. Барсов), «Уранці ж удовбав тарани (рос. колотыри) — стрикуси» (А. В. Лонгінов), «а на ранок, піднявшись, сокирами [відчинив ворота Новгорода]» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «на утро ж, / ударив секирами, [отворил врата в Новегороде]» (І. О. Новиков), «уранці ж устромив сокири» (Д. С. Лихачов), «уранці ж ударив сокирами» (М. К. Гудзій), «а на ранок устромив сокири» (В. І. Стеллецький), «а наутро ж грянул в секиры» (О. К. Югов).

Р. О. Якобсон запропонував читати стрикусы як c три кусы «з три шматки» («утръже вазни c три кусы»), що було прийнято рядом дослідників (О. В. Соловйов, М. М. Дилевський, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). їхні переклади аналізованої фрази такі: «Знать, тричі йому вдалося урвати по шматку удачі» (Р. О. Якобсон), «урвав щастя з три жмути (рос. клока)» (О. В. Соловйов), «тричі здобував перемогу» (О. В. Творогов), «урвав удачі з три шматки» (М. О. Мещерський), «він урвав щастя три рази» (Л. Є. Махновець), «тричі добився удачі» (Л. О. Дмитрієв). Д. С. Лихачов (1962 р.) у прочитання Р. О. Якобсона вніс деякі зміни: «утръже вазни, c три кусы [отвори врата Новуграду]» («урвав (захопив) щастя (удачу), в три спроби (або «з трьох спроб») [відчинив ворота Новгороду (тобто зайняв місто)]»), справедливо вважаючи, що вираз «шматок удачі» — явно невдалий. В. Л. Виноградова приймає зміни, які вніс Д. С. Лихачов у прочитання Р. О. Якобсона, але вбачає в куси форму знахідного відмінка множини іменника куса «набіг, напад», фонетичного варіанта слова хуса «т. с.» (на її думку, автор «Слова» вказує тут на три походи-набіги Всеслава на Новгород: кінець 1066 р. — початок 1067 р., 1069 р., 1077 р.): «Урвав (захопив) щастя (удачу), з трьох набігів [відчинив ворота Новгорода (тобто взяв Новгород)]». Е. Я. Гребньова кусы (наз. одн. кусъ) розуміє як «діла, вчинки» (утръ виправляє на утрь «на ранок», воззни зближує із стч. vznieti «дзвеніти, звучати, знаменувати» (аор. vzni): «а на ранок продзвенів (прогримів, прославився) трьома ділами».

Л. А. Булаховський пропонує воззни стрикусы читати як вънзи (о)стры кусы, де кусы мало те саме значення, що й п. kesy «зуби хижих звірів». В. В. Німчук розчленовує стрикусы на стрику сы «дядькові своєму» (з сы замість си): «утръже бо чти стрику си» («уйняв же (бо) честі своєму дядькові (стриєві)»). Слід зазначити також, що Д. І. Прозоровський пов’язує стрикусы з гр. ????? «пугач, сова» («Раніше ж того, заревівши по-совиному, [відчинив ворота Новгорода]»).

На наш погляд, в аналізованому тексті про Всеслава наявне часове протиставлення: «въ плъночи» — «утрЂ». Опівночі Всеслав утік з Білгорода, повис у синій імлі (злився із синьою імлою, розчинився в синій імлі), а вранці... Цю думку дещо інакше висловлює M. M. Дилевський: «У широкому ж контексті «утрЂ» (у значенні «на ранок», «на наступний день») дуже добре врівноважується з «въ плъночи» 167. «УтрЂ» логічно йде за «въ плъночи» 168.


167 Дылевский H. M. «Утръ же воззни стрикусы оттвори врата Нову-граду» в «Слове о полку Игореве» в свете данных лексики и грамматики древнерусского языка // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л, 1960. — Т. 16. — С. 68.

168 Стеллецкий В. И. Зазнач. праця. — С. 190.


Ми не будемо зараз торкатися питання, як слід розуміти фразу «скочи отъ нихъ лютымъ звЂремъ въ плъночи»: чи тут говориться про те, що Всеслав, тікаючи опівночі від киян, перевернувся у вовка, чи вираз «лютымъ звЂремъ» — лише метафора. Це не так важливо, тому Що вранці і чари зникають, і синя імла зникає. І в тому, і в іншому випадку Всеслав міг з’явитися (його знову можна було побачити) лише вранці. Виходячи з цього, ми воззни читаємо як возни(к) «виник, з’явився» (з к виносним, що стерлося) — дієприкметникової форми від дієслова възникнути «виникнути, з’явитися; вийти з якогось стану».

Стрикусы, на наш погляд, — сполучення трьох слів: с тр(и) и(с)кусы «в три спроби, з трьох спроб» (тр(и) — з двома похилими надрядковими рисочками (які стерлися) замість и, и(с)кусы — з виносним с, що стерлося). Таке прочитання дуже близьке до прочитання Д. С. Лихачова (1962 р.) — с три куси. «Коли б у давньоруських текстах удалося знайти слово «кус» у значенні «спроба», «проба» (рос. «попытка», «покушение», «искус»), — зазначає Д. С. Лихачов, — то читання цього місця «Слова» можна було б вважати остаточно визначеним» 169. Слово кусь замінено нами на добре засвідчене в давньоруських пам’ятках слово искусъ «проба; спроба» (пор. искусъ творити «спробувати заволодіти чимось»).

Отже, ми пропонуємо таке прочитання аналізованої фрази: «утрЂ же возни(к), с тр(и) и(с)кусы [отвори врата Новуграду]». Переклад: «уранці ж з’явився, з трьох спроб [відчинив ворота Новгороду]». На користь внесених кон’єктур наводимо такі міркування.

1. З палеографічного боку заміна в утръ ъ на Ђ не може викликати заперечення, оскільки в півуставі кінця XV — початку XVI ст. літери ъ і Ђ за конфігурацією були майже тотожними 170. Як уже зазначалося, цілий ряд дослідників в утръ виправляє ъ на Ђ.

2. Для дієслова възникнути значення «виникнути, з’явитися» (яке розвинулося із значення «піднятися») пам’ятки давньоруської мови засвідчують з XII ст.171

3. Дієприкметникова форма возни(к) замість правильної возниклъ вжита тут з тих самих причин, що й форма рекъ замість реклъ (у випадках «И схоти ю на кровать, и рекъ», «Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля»). Як і у випадках з рекь, форма возни(к) вжита без допоміжного дієслова, оскільки в 3-ій особі однини перфекта допоміжне дієслово часто опускалося.

4. Вживання в словосполученні с тр(и) и(с)кусы знахідного відмінка цілком припустимо для давньоруської мови, хоч загалом прийменник с в аналогічних конструкціях вимагав родового відмінка. «Проте, — як зазначає В. Л. Виноградова, — в давньоруських пам’ятках навіть у неживих іменниках не спостерігається особливої усталеності у вживанні родового і знахідного відмінків. В одних і тих самих ситуаціях може зустрітися знахідний відмінок замість родового» 172. Наприклад: «Болшый брать поЂде съ правыя руки, середній въ болшый полкъ, а меншый съ лЂвую руку» (Девгенієве діяння, список M. C. Тихонравова, пам’ятка XII ст., список XVIII ст.) 173.


169 Лихачев Д. С. «Воззни стрикусы» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1962. — Т. 18. — С. 587.

170 Дылевский H. M. Зазнач. праця. — С. 61.

171 Словарь древнерусского языка (XI — XIV вв.): В 10-ти т. — М., 1989. — Т. 2. — С. 93.

172 Виноградова В. Л. Еще одна догадка о «стрикусы» «Слова о полку Игореве» // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1969. — Т. 28. Вып. 1. — С. 74.

173 Сперанский М. Зазнач. праця. — С. 150.


5. У рукописах XV — XVI ст. «два «и» восьмеричні навряд чи могли стояти підряд; російські переписувачі XV — XVI ст. звичайно уникають двох однакових написань, що стоять поряд: вони втомливі для ока і можуть викликати помилки при списуванні. У таких випадках дві однакові літери або отримують різне написання, або одна з них виноситься над рядком» 174. У зв’язку з цим припущення про написання слова тр(и) словосполучення с тр(и) и(с)кусы з двома похилими надрядковими рисочками замість и є цілком обґрунтованим.

6. Слово искусъ відоме багатьом слов’янським мовам: рос. искус «проба, іспит», діал. искус «спроба», друс. искусъ «проба, іспит; спокуса, досвід», болт, uзкус «спокуса», діал. «проба, іспит», серб. uскус «спокуса; проба, іспит», хорв. iskus «спроба», слн. izkus «проба, іспит, спроба», стсл, искоусъ «проба, іспит; досвід». Це слово, безперечно, праслов’янського походження (псл. *jьzkusь) 175, але в давньоруській мові воно є запозиченням із старослов’янської 176. У давньоруській мові (як і в деяких інших слов’янських мовах) слову искусь було властиве значення «спроба», пор. друс. искусъ творити «спробувати заволодіти чимось», искусити «спробувати зробити щось».

7. Походів Всеслава на Новгород було, очевидно, саме три: 1067 р., 1069 р. і 1077 р.177, але лише перший завершився взяттям міста. Проте автор «Слова» в розповіді про Всеслава не дотримується хронології подій (наприклад, спочатку розповідається про отримання Всеславом київського престолу — 1068 р., а потім — про битву на Немизі — 1067 р.). Складається враження, що автор «Слова» в розповіді про Всеслава розташовує події не за хронологічним принципом, а за їх важливістю: отримання київського престолу, взяття Новгорода (з трьох спроб лише одна була вдалою, про неї і говориться), битва на Немизі.

Трудність прочитання аналізованої фрази, на наш погляд, зумовлена тим, що це місце в рукописі «Слова» було дуже зіпсованим, і його зіпсованість полягала насамперед у тому, що всі надрядкові літери стерлися (у словах возни(к), тр(и), и(с)кусы).


174 Щепкина М. В. K вопросу о разночтениях Екатерининской копии и первого издания «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 74.

175 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О. Н. Трубачева. — Вып. 9. — С. 40.

176 Этимологический словарь русского языка / Под ред. Н. М. Шанского. — М., 1980. — Т. 2. Вып. 7. — С. 119.

177 Энциклопедия «Слова о полку Игореве». — Т. 1. — С. 257 — 259.



36. «Ни хытру, ни горазду, ни птицю горазду, суда Божіа не минути»



У цій фразі «Слова» не зовсім зрозумілим є вираз «ни птицю горазду». Переважна більшість дослідників не сумнівається, що тут дійсно йдеться про птаха (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін — виправляє птицю на птицею, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, О. М. Огоновський — виправляє птицю на птичю, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня — виправляє птицю на п(ъ)тичю, Д. І. Прозоровський, А. М. Майков, В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Р. О. Якобсон — виправляє горазду на горласту, Д. С. Лихачов, В. В. Німчук — виправляє птицю на птичю, О. К. Югов, Л. О. Дмитрієв). Згаданий вираз вони перекладають: «хоч би птахом літав» (перші видавці «Слова», М. О. Максимович), «ні навіть хто по-пташиному здатний літати» (О. С. Шишков), «ні птахові вмілому» (Я. О. Пожарський, В. О. Яковлєв, Д. С. Лихачов), «ні такому умільцю, який, як птах, літає» (М. Ф. Грамматін), «ні птахові швидкому» (Д. М. Дубенський, О. О. Потебня), «ні птахові ширяючому» (О. Ф. Вельтман), «ні птахові проворному» (Я.Малашев), «ні так швидкому, як птах» (О. М. Огоновський), «ні проворному птахові» (Д. І. Прозоровський), «летай хоть птицей» (А. М. Майков), «ні, як птах, умілому» (А. В. Лонгінов), «будь він за птаха прудкіший» (M. K. Грунський), «ні птахові відважному» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «ні птахові досвідченому» (О. С. Орлов), «ні щебетливому пташеняті» (Р. О. Якобсон), «ни тому, кто птицы быстрей» (О. К. Югов), «ні птахові верткому» (Л. О. Дмитрієв). Ряд дослідників вважає, що у виразі «ни птицю горазду» йдеться про людину, яка вміє ворожити по птахах (Ф. І. Буслаєв — виправляє птицю на птичю, П. П. В’яземський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій, В. І. Стеллецький): «ні птичому хитруну, що вміє довідуватися про долю по птахах» (Ф. Т. Буслаєв), «ні вмілому ворожбиту по птахах» (П. П. В’яземський), «ни по птице гораздому» (І. О. Новиков), «ні у ворожінні вмілому» (М. К. Гудзій), «ні чаклуну вмілому» (В. І. Стеллецький).

З приводу аналізованого виразу Л. А. Булаховський зазначає: «в «ни хытру, ни горазду, ни птицю горазду», усупереч звичайному розумінню, не бачу слова птиць (птичь) у будь-якому можливому значенні» 178. На його думку, птицю тут — перекручення якогось іншого слова, найімовірніше, слова пытьць (дав. одн. пытъцю) «чарівник, чаклун» 179. Учений пропонує такий переклад усієї фрази: «ні хитрому, ні мудрому (вмілому), ні чарівнику мудрому (вмілому) суду божого не минути».

Кон’єктуру Л. А. Булаховського О. А. Назаревський назвав блискучою 180. Її прийняли С. І. Маслов («навіть мудрому чарівникові»), І. П. Єрьомін («ні чаклуну розумному»), М. О. Мещерський («ні чаклуну вмілому»), Л. Є. Махновець («ні чаклуну спритному»). Однак переважна більшість дослідників «Слова» її не прийняла. На заваді став, очевидно, той факт, що пам’ятки давньоруської мови не засвідчують слова пытьць.


178 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 521.

179 Там же.

180 Назаревский А. А. О некоторых конъектурах к тексту «Слова о полку Игореве» // Вісн. Київськ. ун-ту. — 1958. — №1. — Сер. філології та журналістики. — Вип. 1. — С. 47.


Ми також, як і Л. А. Булаховський, вважаємо, що птицю в аналізованому виразі є неправильним прочитанням іншого, близького за написанням слова, і це слово, на наш погляд, — пЂвцю (друс. пЂвьць «співець»). На користь висловленого припущення наводимо такі міркування:

1. Автор «Слова», цитуючи Бояна, іноді додає свої слова: ««тяжко ти, головы кромЂ плечю; зло ти, тЂлу кромЂ головы», Рускои земли безъ Игоря». У наведеному випадку слова автора «Слова» легко відділити від слів Бояна. Набагато складніший випадок — аналізована фраза. Проте, якщо аналізовану фразу порівняти із прислів’ям, яке знаходимо в пізнішій (XIII ст.) редакції «Слова Данила Заточника» («суда де божия ни хитрууму, ни горазну не минути»), то можна зробити висновок, що слова «ни птицю горазду» (на наш погляд, «ни пЂвцю горазду») автор «Слова» сказав від себе. І говорячи їх, він мав на увазі самого Бояна, співця надзвичайно вмілого, якого він цитує (і ця цитата — про всесилля смерті), але якого вже немає. У «Задонщині» про Бояна сказано: «Боянъ гораздъ гудець», «Восхвалимъ вЂщаго Бояна въ городЂ КіевЂ, горазда гудца».

2. Кон’єктура Ђв замість ти палеографічно достовірна. Оскільки в рукописах XVI ст. на кінцях горизонтальної риски (перекладки) півуставної літери Ђ писалися дві палички, спущені вниз (ліва паличка спускалася до самого низу, як і в літері т 181), то ця літера при стертій петлі була схожа на т (три палички з верхньою горизонтальною рискою). Оскільки в рукописах XVI ст. півуставна літера в являла собою чотирикутник або квадрат, то, якщо дві горизонтальні рисочки стерлися, вона могла бути прийнята за и.


181 Щепкин В. Н. Зазнач. праця. — С. 118.


3. Словосполучення пЂвьцъ гораздыи існувало в давньоруській мові, пор. пЂвецъ гораздыи (Літопис за Іпатїївським списком, під 1137 р.; Літописець Переяславля Суздальського, під 1137 р.).

Отже, ми пропонуємо таке прочитання аналізованої фрази: «Ни хытру, ни горазду», ни пЂвцю горазду, «суда Божіа не минути» («Ні хитрому, ні вмілому», ні співцю вмілому, «суду Божого не минути»).



37. «Нъ рози нося имъ хоботы пашутъ»


У першій половині XIX ст. наведена фраза вважалася одним з «найтемніших місць» у «Слові». Її перекладали: «їх носять на рогах, орючи землю» (перші видавці «Слова»), «але ці, зробившись могутніми, у чоботах землю орють» (Я. О. Пожарський), «але вороги їх, упряжені в плуг замість волів, орють на них» (М. Ф. Грамматін), «але роги носячи, їм віють хвости» (М. О. Максимович), «але коли і вони носять труби (військові), то стяги розвіваються» (Д. М. Дубенський).

У 1844 р. Д. М. Дубенський був дуже близьким до прояснення цього «темного місця», зазначаючи в примітках: «чи не треба читати тут: нъ розь (розно)» 182. У 1850 p. Л. О. Мей рози трактує як врозь «нарізно», пашутъ пов’язує з пахнуть «війнути», a хоботъ (хвіст) розглядає як назву полотнища стяга. Аналізовану фразу він перекладає: «але в них (у Рюрика і Давида. — В. С.) вони (стяги. — В. С.) розвіваються хвостами нарізно». Таке розуміння тексту було прийняте M. C. Тихонравовим у виданні «Слова» 1866 р., де рози нося виправлено на роз(ь)но ся, тобто «нарізно розвіваються їх стяги».


182 Слово о плъку Игоре†Святьславля пЂстворца стараго времени / Объясн. по древ. письм. памятникам магистром Дмитрием Дубенским. — М., 1844. — С. 208.


Проте деякі дослідники продовжували вбачати в аналізованій фразі «роги» (О. Ф. Вельтман, Д. І. Прозоровський, Є. В. Барсов), пор.: «Але, віддаючи їм роги (кращих мужів. — В. С.), хвостами (слабкими жінками і стариками. — В. С.) орють» (О. Ф. Вельтман), «Але, маючи роги, вони тільки махають хвостами» (Д. І. Прозоровський), «але вони, носячи роги (як тури), метають хоботи (розбігаються подібно до лисиць)» (Є. В. Барсов — рози виправляє на рогы, а нося имъ — на носящи(и). А. С. Петрушевич нъ рози виправляє на нарози, розуміючи під словом нарогъ знаряддя з гострим кінцем, яке служить орачам для підштовхування робочої худоби.

Переважна ж більшість дослідників прийняла прочитання аналізованої фрази, запропоноване Л. О. Меєм і підтримане M. C. Тихонравовим (А. М. Майков, Я.Малашев, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партацький, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, П. В. Владимиров, В. М. Перетц, М. К. Грунський, C. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Нижче наводимо переклади аналізованої фрази названими дослідниками: «и уж розно машут бунчуками» (А. М. Майков), «але в них ці стяги нарізно розвіваються» (Я.Малашев), «але ж як розділились, то повівають їм тільки хвости» (О. М. Огоновський), «лиш різні повівають бунчуки на хоругвах» (О. О. Партацький), «але нарізно віють бунчуки їх» (В. О. Яковлєв), «нарізно майорять бунчуки їхні (корогов)» (М. К. Грунський), «але нарізно в них бунчуки віють» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «але нарізно в них стяги розвіваються» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «но врозь развеваются / их бунчуки!» (І. О. Новиков), «але нарізно в них розвіваються стяги» (О. С. Орлов), «але нарізно в них розвіваються полотнища [немає між ними згоди]» (Д. С. Лихачов), «але нарізно в них бунчуки розвіваються» (M. K. Гудзій), «але нарізно вони віють» (І. П. Єрьомін), «і бунчуки їх розвіваються нарізно» (Р. О. Якобсон), «але нарізно їх полотнища віють» (В. І. Стеллецький), «і нарізно їх корогви розвіваються» (О. В. Творогов), «але в різні боки бунчуки їх розвіваються» (М. О. Мещерський), «та нарізно в них бунчуки мають» (Л. Є. Махновець), «але нарізно їх полотнища розвіваються» (Л. О. Дмитрієв).

Можна сказати, що прочитання Л. О. Мея і М. С. Тихонравова аналізованої фрази стало загальноприйнятим. Воно являє собою зразок блискучого прояснення «темного місця» в «Слові». Наш переклад цієї фрази («нъ розьно ся имъ хоботы пашутъ») нічим суттєвим не відрізняється від наведених вище: «але нарізно в них бунчуки розвіваються» (він повністю збігається з перекладом М. К. Гудзія).



38. «И скочи съ него босымъ влъкомъ»


У цій фразі значні труднощі викликає осмислення слова босымъ, а точніше — словосполучення босымъ влъкомъ. Епітет босымъ ряд дослідників виправляє на бусымъ (бусымь), тобто «сірим» (В. В. Макушев, Є. В. Барсов, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, Д. С. Лихачов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), спираючись на рос. діал. бyсый «сірий, попелястий, димчастий» або на тюркське слово buz «сірий, димчастий, блідий» (російське слово, очевидно, запозичено з тюркських мов 183). Словосполучення босымъ (бусымъ) влъкомъ дослідники перекладають так: «босим вовком», тобто залишають босымъ без перекладу (перші видавці «Слова», М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. М. Огоновський, О. О. Партацький, А. В. Лонгінов, О. С. Орлов, О. В. Творогов), «прудким вовком» (Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський), «сірим вовком» (О. Ф. Вельтман, Д. С. Лихачов, M. K. Гудзій, І. П. Єрьомін, О. К. Югов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), «голодним вовком» (Я. Малашев), «лютим вовком» (В. О. Яковлєв), «білим вовком» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «бурим вовком» (І. О. Новиков), «білоногим вовком» (Р. О. Якобсон), «вовком-перевертнем» (В. І. Стеллецький), «проворним вовком» (М. О. Мещерський). Д. І. Прозоровський слово босый розуміє як «босий»: «після того зіскочив з нього і босий побіг вовком до лугу Дінця».

На думку Є. В. Барсова, «бусий вовк» може означати не просто «сірий вовк», а «вовк, який полиняв від голоду або злості, хижий, розлючений вовк»; на думку Г. А. Ільїнського, наведене словосполучення означає «вовк, який стрімко несеться». О. І. Соболевський зазначає, що тут ідеться про якогось особливого вовка, можливо, білого. Навівши укр. босий із значенням «білоногий», учений ставить питання: «Чи не був особливо білоногим білий вовк?» 184. В. О. Гордлевський також вважає, що «босий вовк» (з тюркського boz kurt або boz boru, де boz — «сірий», a kurt i boru — «вовк») — не простий, сірий вовк; «в епітет «босий» укладається якийсь уже утрачений тотемістичний смисл» 185, первісно він сприймався як синонім слів «священний», «таємничий» (аж ніяк не позначаючи кольору, як у сучасних тюркських мовах).


183 Баскаков Н. А. Зазнач. праця. — С. 117.

184 Соболевский А. И. К «Слову о полку Игореве» // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Рос. акад. наук. — 1929. — Т. 2. Кн. 1. — С. 185.

185 Гордлевский В. А. Что такое «босый волк»? (К толкованию «Слова о полку Игореве») // Изв. АН СССР. Отд-ние лит. и яз. — 1947. — Т. 6. Вып. 4. — С. 333.


Ми погоджуємося з О. І. Соболевським і В. О. Гордлевським, що «босий вовк» — це особливий вовк, чарівний. Для простого вовка в «Слові» є звичайний епітет — «сірий», пор.: «сЂрымъ вълкомъ по земли», «скачють акы сЂрыи влъци въ полЂ», «Гзакъ бЂжитъ сЂрымъ влъкомъ». Проте ми не вважаємо, що для пояснення словосполучення «босий вовк» треба звертатися до тюркських мов.

Як уже відзначив О. І. Соболевський, в українській мові існує прикметник босий «білоногий, з білими ногами», який уживається стосовно тварин (собак, корів, биків, телят). Це слово і похідні від нього досить поширені в українській мові, пор.: діал. бoсий «(про собаку) темної шерсті з білими лапами; (про бика) з білими копитами» 186, діал. боскo «собака з білими лапами (до колін)» 187, діал. босик «кличка пса з білими лапами» 188, діал. босaня «сива корова з білими ногами» 189, діал. босaнча «теля з білими ногами» 190. Таке слово засвідчує і польська мова: діал. bosy «(про тварин) який має білі нижні частини ніг». Наявність слова босий «з білими ногами (у тварин)» та похідних від нього в різних говірках української мови і в польській мові свідчить про давність цього слова, можливо, навіть про його праслов’янське походження. Оскільки первісне значення прикметника bosъ — «голий» 191, то не виключено, що обидва значення слова босий — «з голими ногами (про людей)» і «з білими ногами (про тварин)» розвинулися приблизно одночасно на основі псл. *bosonogъ «голоногий, з голими ногами (про людей); білоногий, з білими ногами (про тварин)» 192.

На наш погляд, «босий вовк» «Слова» — це «вовк з білими ногами (з битими нижніми частинами ніг)» і назване словосполучення ми пропонуємо перекласти «білоногий вовк» (так перекладає аналізоване словосполучення Р. О. Якобсон). Те, що таких вовків у природі не буває, немає значення, тому що йдеться про казкового, чарівного вовка. Він може бути будь-якого кольору, наприклад, у бурятському епосі герой перетворюється в синього вовка 193. Синій колір — улюблений колір тюрків 194, а в слов’ян улюбленими були тварини і птахи, які, будучи темного кольору, мали білі плями (це стосується, наприклад, ласиці і ластівки) 195. Ігор, до якого автор ставиться дуже прихильно перетворюючись у вовка при втечі з половецького полону, мав перетворити ся в доброго вовка, а таким вовком, за уявленнями давніх слов’ян був вовк (сірий) з білими ногами.


186 Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка. — К., 1907. — Т. 1. — С. 89.

187 Там же. — С. 90.

188 Верхратський І. Говір батюків. — Львів, 1912. — С. 253.

189 Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. — К., 1984. — Ч. 1. — С. 67.

190 Там же.

191 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О. Н. Трубачева. — М., 1975. — Вып. 2. — С. 223.

192 Уже висловлювалася думка, що значення «голоногий, босий» у слов’янських і литовській мовах виникло на основі утворення псл. *bosonogъ «голоногий», лит. bas(a)kojis (koja — «нога») «т. c.» (Fraenkel E., Dickenmann E. Untersuchungen uber die Nominalkomposition im Russischen // Ztschr. slav. Philol. — Leipzig, 1936. — Bd. 13. Doppelheft 1 — 2. — S. 219).

193 Гордлевский В. А. Зазнач. праця. — C. 328.

194 Там же. — C. 327.



39. «Пожръши чужи ручьи, и стругы ростре на кусту?»


У цій фразі «Слова» значні труднощі при прочитанні викликає словосполучення «ростре на кусту», крім того дослідники по-різному розуміють значення слова стругы, перекладаючи його як «струги, човни» (друс. стругъ «човен»), «струмені, течії» (друс. струга «струмінь, течія»), «потоки, протоки». Значна частина дослідників (переважно XIX століття) ростре пов’язує з дієсловом трЂти (тьрЂти) «терти» або прострЂти «простерти», а кусту — з іменником кустъ «кущ» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, Є. В. Барсов, Г. А. Ільїнський, І. О. Новиков, Р. О. Якобсон), пропонуючи такі переклади всієї фрази: «поглинає чужі струмки і розбиває струги біля кущів» (перші видавці «Слова»), «і поглинувши чужі струмки, розтрощила струги на кущах» (Я. О. Пожарський), «яка поглинає чужі струмки і розбиває струги (вид суден) об кущі» (М. Ф. Грамматін), «вона поглинула чужі струмки і розметала струги по кущах!» (М. О. Максимович), «вона, поглинувши чужі струмки, розбила струги об кущі» (Д. М. Дубенський), «чужі струмки поглинає і ламає судна на кущах» (О. Ф. Вельтман), «однак же пожерла чужі ручаї і розлила повінь по кущах» (О. М. Огоновський), «поглинувши чужі струмки і потоки, розтерта по кущах» (Є. В. Барсов), «поглинувши чужі струмки, розпростерла на кущах [юнака]» (Г. А. Ільїнський), «пожравши чужие ручьи, / и струги растирает она / по кустам» (І. О. Новиков), «поглинувши чужі струмки і потоки, затерла в двох кущах...» (Р. О. Якобсон). І.І. Срезневський лише на підставі аналізованої форми із «Слова» увів у свій словник давньоруської мови дієслово рострЂти «затерти» 196.


195 Скляренко В. Г. Зазнач. праця. — С. 4, 6.

196 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — Т. 3. — Стб. 172.


М. О. Максимович у виданні «Слова» 1859 р. стругы трактує як «протоки», спираючись на свідчення з Наддніпрянської України, де струга — «протік бігучої води між річними плавнями або островами, зарослими кущами, деревами або очеретом», а ростре виправляє на простре. Його розуміння стругы («протоки, потоки») було прийняте багатьма дослідниками. M. C. Тихонравов запропонував словосполучення «ростре на кусту» членувати «рострена к усту», перекладаючи всю фразу: «поглинувши чужі струмки і до гирла розширена хвилями». Так само членують згадане словосполучення Я.Малашев, О. О. Потебня, А. В. Лонгінов, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв, хоч дещо інакше перекладають аналізовану фразу: «поглинувши чужі струмки, і струменями розширена до гирла» (Я.Малашев), «але поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла» (О. О. Потебня), «яка поглинула чужі струмки і потоки, розширена до гирла» (А. В. Лонгінов), «забравши чужі потоки і хвилі, широка в усті» (M. K. Грунський), «поглинувши чужі струмки і потоки, розширяючись до гирла» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов — 1982), «поглинувши чужі струмки і човни, розширена до гирла» (Д. С. Лихачов), «поглинувши чужі струмки і потоки, розширившись до гирла» (В. І. Стеллецький), «поглинувши чужі струмки і потоки, розширилася до гирла» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «поглинула чужі струмки і потоки, розширилась до гирла» (М. О. Мещерський), «пожерши чужі ручаї і притоки, широка до устя» (Л. Є. Махновець). Д. В. Айналов при такому ж членуванні згаданого словосполучення, перекладаючи стругы як «човни», пропонує незначну кон’єктуру — «стругы рострепа к усту», тобто Стугна, наводнившись, «човни розтріпала до гирла». Кон’єктуру Д. В. Айналова приймає M. K. Гудзій («поглинувши чужі струмки і човни розметавши до гирла»). В. О. Яковлєв замість рострена читає ростеш («вона поглинула чужі струмки і, розливши струмені до гирла...»).

В. Ф. Міллер не погодився з прочитанням «рострена к усту», запропонованим М. С. Тихонравовим, і залишає на кусту, a растре, услід за М. О. Максимовичем, виправляє на простре: «поглинула вона чужі струмки, простерла хвилі (протоки) на кущі». І.І. Козловський підтримав заміну ростре на простре і збереження на кусту, перекладаючи: «(але) поглинувши чужі струмки, простерла (свої) хвилі на (прибережні) кущі». В. М. Перетц також змінює ростре на простре, але схильний читати «прострена на кусту», вважаючи, що з двох на, які стояли поруч, одне було пропущено.

Ми приймаємо запропоноване M. C. Тихонравовим членування словосполучення «ростре на кусту» як «рострена к усту» і в рострена вбачаємо росширена (друс. росширити «розширити, поширити»). У рукописах XVI ст. літери т і ш були дуже близькими за написанням: три палички і там і там, а горизонтальна риска, яка їх з’єднує (вгорі або внизу), будучи тоншою від паличок, очевидно, стерлася. Якщо наступне и припадало на кінець рядка, то воно могло бути передане через ``, яке теж стерлося (якщо стерлася горизонтальна риска в попередній літері, то тим більше повинен був постраждати кінцевий у рядку надрядковий знак). Оскільки «Слово» було написане, за словами О. І. Мусіна-Пушкіна, на лощеному папері 197, то вірогідність припущення, шо в рукопису «Слова» окремі кінцеві в рядку знаки стерлися, є досить високою.


197 Калайдович К. Биографические сведения о жизни, ученых трудах и собрании российских древностей графа Алексея Ивановича Мусина-Пушкина // Зап. и тр. Об-ва истории и древностей рос. — М., 1824. — Ч. 2. — С. 35.


Слід зазначити, що Ф. Є. Корш теж читає рострена як росширена: «(у Треполя) росширена къ устію»198. Що ж до усту, точніше к усту, то в давньоруській мові іменник усто не засвідчений, відсутній він і в сучасних слов’янських мовах, але про його існування в минулому свідчить друс. уста (мн.) «рот; вуста, губи; гирло», пор. прус. austo «рот». Цілий ряд дослідників залишає в тексті усту (Я.Малашев В. О. Яковлєв, М. К. Гудзій, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. О. Дмитрієв), хоч більшість міняє усту на устью або устию/устію (О. О. Потебня, Ф. Є. Корш, А. В. Логінов, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, Л. Є. Махновець). Про можливість існування в давньоруській мові форми однини усто для позначення гирла річки свідчить наявність у давньоруській мові форми однини усть «гирло річки». Слово стругы перекладаємо як «потоки» (стукр. строуга «потік, струмок» 199).

Отже, ми попонуємо таке прочитання всієї фрази: «Не така ли, рече, рЂка Стугна: худу струю имЂя, пожръши чужи ручьи и стругы, росширена к усту...». Переклад: «Не така ж, як сказав він (Боян), річка Стугна: малий струмінь маючи, поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла...».

M. K. Гудзій вважає, що прочитання словосполучення «ростре на кусту» як «рострена к усту» важко прийняти, оскільки кожна річка до гирла розширюється і тут нічого характерного для Стугни немає 200. Характерним для Стугни є те, що вона має малу течію. І автору треба було пояснити, чому в такій маленькій річці потонув Ростислав. І якщо автор зазначає, що Стугна поглинула чужі струмки і потоки (тут теж нічого характерного для Стугни немає), то лише для того, щоб потім сказати про її розширеність і повноводність біля гирла («росширена к усту»), де потонув Ростислав.


198 Корш Ф. Е. Слово о полку Игореве. — СПб., 1909. — С. 27.

199 Словник староукраїнської мови XIV — XV ст. — К., 1978. — Т. 2. — С. 395.

200 Гудзий Н. К. Судьбы печатного текста «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. Древнерус. лит. — М.; Л., 1951. — Т. 8. — С. 51.


Проаналізована фраза тісно пов’язана з наступною — «Уношу Князю Ростиславу затвори ДнЂпрь темнЂ березЂ», у якій теж не все ясно. За прочитанням цієї фрази дослідників можна поділити на дві групи: тих, хто днЂпрь сприймає як одне слово — назву річки (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, М. С. Тихонравов, Я.Малашев, О. М. Огоновський, Д. І. Прозоровський, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, П. В. Владимиров, Ф. Є. Корш, А. В. Лонгінов, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, M. K. Гудзій), і тих, хто в днЂпрь вбачає два слова — днЂ при із заміною кінцевого ь на и (П. П. Вяземський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партацький, M. K. Грунський, О. С. Орлов, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв).

Дослідники першої групи аналізовану фразу перекладають так: «Юному князеві Ростиславу зачинив Дніпро берега темні» (перші видавці «Слова»), «Юному князеві Ростиславу зачинив Дніпро похмурі береги свої» (Я. О. Пожарський), «Юнакові князю Ростиславу зачинив Дніпро темні (лісом зарослі) береги свої» (М. Ф. Грамматін — виправляє темнЂ на темна), «Дніпро — зачинив він свої темні береги юному князеві Ростиславу» (М. О. Максимович — виправляє ДнЂпрь на ДнЂпръ), «і юному князеві Ростиславу зачинив Дніпро похмурі береги (свої)!» (Д. М. Дубенський — виправляє ДнЂпрь на ДнЂпръ), «А Дніпро зачинив береги свої темні юному князеві Ростиславу» (О. Ф. Вельтман), «зачинила Дніпро юнакові князю Ростиславу? На темному березі...» (М. С. Тихонравов), «загородила юнакові князю Ростиславу темні береги Дніпра» (Я.Малашев), «Молодому ж князеві Ростиславичу зачинив Дніпро темні свої береги» (О. М. Огоновський — виправляє ДнЂпрь на ДнЂпръ, темнЂ березЂ на темны берези), «зачинивши юному князеві Ростиславу Дніпро темним берегом» (Д. І. Прозоровський — виправляє уношу на уному, ДнЂпрь на ДнЂпръ), «юнакові князю Ростиславу зачинила Дніпро. На темному березі...» (Є. В. Барсов — виправляє уношу на уному, В. О. Яковлєв — виправляє ДнЂпрь на ДнЂпръ), «молодику князеві Ростиславу зачинила Дніпро (при її) темному березі» (А. В. Лонгінов), «й юнакові князю Ростиславу зачинила Дніпро. На темному березі...» (В. М. Перетц), «юнакові князю Ростиславу зачинила Дніпро коло темного берега» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Гудзій), «так и юноше князю она — / Ростиславу — / Днепр затворила, / и на темном ее берегу...» (І. О. Новиков).

Як бачимо, одні дослідники першої групи вважають, що Дніпро зачинив свої темні береги юнакові князю Ростиславу (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський); інші думають, що Стугна зачинила Дніпро юнакові князю Ростиславу (М. С. Тихонравов, Я.Малашев, Д. І. Прозоровський, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, М. К. Гудзій), при цьому деякі з дослідників словосполучення «темнЂ березЂ» відносять до наступної фрази (M. C. Тихонравов, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, І. О. Новиков).

Переклади аналізованої фрази дослідниками другої групи, як правило, мало чим відрізняються один від одного: «юнака князя Ростислава закрила на дні коло темного берега» (П. П. В’яземський), «і юнака князя Ростислава зачинила на дні коло темного берега» (В. Ф. Міллер — перед днЂ вставляє прийменник въ), «Вона ж і молодого Ростислава затопила в своїм дні при темнім березі» (О. О. Партицький), «потопила на дні коло темного берега юнака князя Ростислава» (М. К. Грунський), «замкнула вона на дні коло темного берега юнака князя Ростислава» (О. С. Орлов), «потопила у вирві коло темного берега юнака князя Ростислава» (І. П. Єрьомін), «(затерла в двох кущах) юнака князя Ростислава, зачинила у вирві поблизу темного берега» (Р. О. Якобсон), «юнака князя Ростислава сховала на дні коло темного берега» (В. І. Стеллецький), «і юнака князя Ростислава сховала на дні біля темного берега» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), «юнака князя Ростислава зачинила на дні коло темного берега» (М. О. Мещерський), «юнака князя Ростислава погребла на дні при темнім березі» (Л. Є. Махновець). Значна частина дослідників другої групи в тексті аналізованої фрази виправляє князю Ростиславу на князя Ростислава (П. П. В’яземський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін).

Від наведених трактувань аналізованої фрази відрізняється точка зору Д. С. Лихачова, в якій поєднуються підходи обох попередніх груп дослідників (з одного боку, днЂпрь сприймається як одне слово — назва річки, а з другого, стверджується, що Стугна потопила юнака князя Ростислава): «[колись] юнака князя Ростислава [брата Володимира Мономаха] замкнула [потопила під час утечі від половців після поразки]. На темному березі Дніпра...».

Безперечно, аналізованою фразою автор хотів сказати про загибель у Стугні юного князя Ростислава. Проте в її прочитанні дослідниками першої групи ця інформація занадто завуальована. Говорити, що Дніпро зачинив свої темні береги юнакові князю Ростиславу, так само туманно і неприродно, як і сказати, що Стугна зачинила Дніпро юнакові князю Ростиславу. Автор високохудожнього твору так написати не міг. При прочитанні аналізованої фрази дослідниками першої групи «текст залишається неясним як із смислової, так і з граматичної точки зору» 201. Набагато художнішим, виразнішим і природнішим ми вважаємо прочитання аналізованої фрази дослідниками другої групи, яке й приймаємо без будь-яких додаткових кон’єктур: «уношу князя Ростислава затвори днЂ при темнЂ березЂ» («юнака князя Ростислава закрила (сховала) на дні коло темного берега»).

Усі кон’єктури, внесені в текст аналізованої фрази дослідниками другої групи, легко обгрунтувати. Оскільки один із переписувачів «Слова» сприйняв днЂпри за назву річки Дніпро, то кінцеве и він прийняв за ь через подібність цих літер у рукопису «Слова» 202 і відповідно підправив текст, змінивши князя Ростислава на князю Ростиславу (міркуючи при цьому так: Стугна закрила Дніпро князю Ростиславу, а не князя Ростислава). М. О. Мещерський та О. О. Бурикін вважають, що написання князю Ростиславу замість князя Ростислава зумовлено впливом форми уношу (уношю). Щодо відсутності в тексті прийменника на перед іменником дні, то місцевий безприйменниковий (на позначення місця) був властивий давньоруській мові 203, а тому вставляти прийменник у текст, як роблять деякі дослідники (В. Ф. Міллер), немає потреби.


201 Стемецкий В. И. Зазнач. праця. — С. 206.

202 Слово о полку Игореве / Ред., пер. и объясн. прив.-доц. С. К. Шамбинаго. — С. 50.

203 Історія української мови: Синтаксис. — С. 130.


Отже, прочитання обох аналізованих фраз пропонуємо таке: «Не така ли, рече, рЂка Стугна: худу струю имЂя, пожръши чужи ручьи и стругы, росширена к усту, уношу князя Ростислава затвори днЂ при темнЂ березЂ». Переклад: «Не така ж, як сказав він (Боян), річка Стугна: малий струмінь маючи, поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла, юнака князя Ростислава закрила (сховала) на дні коло темного берега».



40. «Полозію ползоша только»


У першому виданні «Слова» (1800 р.) винесений у заголовок текст відділений з обох боків комами, тому його можна назвати фразою, але лише умовно, оскільки цілий ряд дослідників звужує або розширює її. У зв’язку з цим наведемо текст, який містить, крім аналізованої, також попередню і наступну фрази: «сорокы не троскоташа, полозію ползоша только, дятлове тектомъ путь къ рЂцЂ кажуть».

Велика група дослідників сприймає аналізовану фразу так, як і перші видавці «Слова» (тобто вважає, що тут говориться про сорок) і розглядає полозію як сполучення прийменника по з іменником лозіе у формі давального відмінка однини (Я. О. Пожарський, І. М. Снєгірьов, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, M. C. Тихонравов, Я.Малашев, О. М. Огоновський, О. О. Партицький, А. С. Петрушевич, В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. К. Югов). їхні переклади, будучи тотожними за змістом, відзначаються деякою різноманітністю, оскільки по-різному перекладаються по лозію (або по лозию) і ползоша: «але рухалися тільки по суччях» (перші видавці «Слова»), «але тільки по лозах скакали» (Я. О. Пожарський), «по лозах тільки стрибали» (Д. М. Дубенський), « — тільки повзали по гілках» (Я.Малашев), «вони тільки по лозині поповзували» (О. М. Огоновський), «тихо повзають по лозині» (О. О. Партицький), «тільки стрибали по гілках» (В. О. Яковлєв), «по лозняку (поповзом) повзали тільки» (А. В. Лонгінов), «по гілках повзали тільки» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «по верболозу повзали тільки» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «по веткам ползали только!..» (О. К. Югов).

О. С. Орлов звужує аналізовану фразу (з кон’єктурою по лозию), відносячи «только» до наступної фрази (правда, лише в перекладі, не в тексті): «по гілках повзали, тільки [дятли стуком показують шлях до річки]». Деякі дослідники, навпаки, розширюють аналізовану фразу (з кон’єктурою по лозію або по лозию) за рахунок першого слова наступної фрази — «дятлове» (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, О. О. Потебня, Р. О. Якобсон): «тільки в лісі по деревах бігали дятли» (М. Ф. Грамматін), «тільки дятли, повзаючи по гілках» (М. О. Максимович), «і тільки повзають дятли по гілках» (О. Ф. Вельтман), «Тільки дятли снували по лозах» (Р. О. Якобсон).

Цілий ряд дослідників, не виходячи за межі винесеної у заголовок фрази, трактує її інакше, оскільки інакше осмислює слово полозію. Деякі з них в полозію вбачають назву птаха, близького до дятла — повзика, і полозію виправляють на полозіе (В. Ф. Міллер, Є. В. Барсов, І. О. Новиков, В. І. Стеллецький): «и поползни / ползали только» (І. О. Новиков), «повзики (не свистіли) повзали тільки» (В. І. Стеллецький). Більшість же дослідників вважає, що тут ідеться про полозів великих змій і теж виправляє полозію на полозіе або полозие (М. К. Грунський, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій І. П. Єрьомін, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв): «гади (полози) плазували тільки» (M. K. Грунський), «полози [степові змії] повзали тільки» (Д. С. Лихачов), «полози повзали тільки» (М. К. Гудзій, Л. Є. Махновець), «повзали змії-полози тільки» (І. П. Єрьомін), «тільки полози повзали» (О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв).

Д. І. Прозоровський слово полозію трактує як «повзком» і всю аналізовану фразу перекладає: «утікачі тільки повзком повзли».

Усі наведені осмислення аналізованої фрази ми вважаємо помилковими. На наш погляд, аналізована фраза не потребує ніяких кон’єктур (крім по лозію замість полозію), потрібно лише переставити коми, якими в першому виданні «Слова» ця фраза відділена з обох боків: і першу, і другу коми слід переставити через одне слово вперед. Текст стає таким: «сорокы не троскоташа по лозію, ползоша только дятлове, тектомъ путь къ рЂцЂ кажутъ». Переклад: «сороки не скрекотали по лозах, повзали тільки дятли, стуком путь до річки показують». Слід зазначити, що другу кому переставляє через одне слово вперед (ставить після дятлове, а не після только) О. С. Шишков.

Потреба в обгрунтуванні внесених у текст змін відпадає, оскільки у втраченому рукописі «Слова» текст був суцільним, без розбивки на слова, а тим більше не було ніяких розділових знаків (розставили їх перші видавці «Слова» на свій розсуд і не завжди правильно).

Зазначимо лише, що сороки дійсно водяться в лозах (а також на деревах, у кущах), де і в’ють свої гнізда.



41.«Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля...»



Ця фраза «Слова» — одне з найважчих для розуміння місць, якщо не найважче 204. Наведемо увесь неясний за змістом фрагмент: «Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля пЂстворца стараго времени Ярославля Ольгова Коганя хоти: тяжко ти головы, кромЂ плечю; зло ти тЂлу, кромЂ головы: Руской земли безъ Игоря». У цьому фрагменті найбільші труднощі викликає прочитання першої фрази, зокрема словосполучення ходы на.


204 Слово о пълку ИгоревЂ: Поет. пам’ятник рус. письменності XII віку / Текст с пер. і c поясн. видав Омелян Огоновський. — С. 124; Барсов Е. В. Зазнач. Праця. — М., 1887. — Т.2. — С. 290; Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 447.


Більшість дослідників схильна вбачати в ньому ім’я ще одного давньоруського співця, сучасника Бояна — Ходини: «Рекъ Боянъ и Ходына...», тобто «Сказали Боян і Ходина...» (І. Є. Забєлін, В. М. Перетц, Д. С. Лихачов, І. Д. Тіунов, О. Г. Степанов, O. В. Соловйов, B. П. Адріанова-Перетц, Д. M. Шарипкін, O. B. Творогов, M. O. Мещерський, А. Ю. Чернов, JT. O. Дмитрієв). Деякі з них (О. Г. Степанов, А. Ю. Чернов) навіть вважають, що Ходина є автором «Слова».

Дуже часто ходы першої фрази наведеного фрагмента перекладається як «походи» (перші видавці «Слова», М. Ф. Грамматін, М. О. Полєвой, М. О. Максимович, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, В. І. Стеллецький, О. К. Югов, Л. Є. Махновець). Ряд дослідників u ходы читає як исходъ у значенні «кінець (пісні, сказання)» або исходы «т.с.» (Д. М. Дубенський, В. Ф. Міллер, П. В. Владимиров, О. С. Орлов): «Сказав Боян кінець і на пісню Святославового піснетворця...» (Д. М. Дубенський), «Сказав Боян і кінець для (мене) піснетворця Святославового...» (В. Ф. Міллер, О. С. Орлов). М. В. Щепкіна u ходы на читає як исходънъ або, точніше, исходьны «заключний, кінцевий» (йдеться про стихъ): «Сказав Боян заключний вірш...». О. М. Огоновський u ходи замінює дієприкметником теперішнього часу исходя. А. І. Лященко вважає, що замість u ходы слід читати на ходы («Казав Боян з приводу походів Святославових...»). Р. О. Якобсон ходы на розшифровує як про сына («Уже і про сина Святославового було повідано Бояном»). Є. І. Чепур словосполучення u ходы на Святъславля читає исходъ сына Святъславля (мається на увазі втеча Святославового сина Ігоря з половецького полону). Є. В. Барсов у ходы на вбачає годынЂ («Сказав Боян і щодо часу Святославового...»). Його підтримав В. О. Яковлєв («Говорив Боян, піснетворець старого часу, години Ярослава, Святослава і Олега...»). П. В. Владимиров «Рекъ Боянъ и ходы» читає «Рекъ Боянъ и слова».

Привертає увагу кон’єктура Л. А. Булаховського, який пропонує ходы замінити дієсловом надъхну «надихнув» і всю фразу перекладає: «Сказавши, Боян надихнув нас обох Святославових піснетворців...».

Ми розглянули основні варіанти перекладу лише першої фрази аналізованого фрагмента. Варіантів перекладу всього фрагмента значно більше, але ми їх не будемо наводити, тому що відхиляємо всі розглянуті варіанти прочитання першої фрази.

Увесь фрагмент ми сприймаємо дещо по-іншому, ніж попередні дослідники. На наш погляд, цей фрагмент був потрібен автору «Слова» заради останньої фрази — «Руской земли безъ Игоря». Руській землі погано без Ігоря, вона без нього як тіло без голови. Таке порівняння, що фактично присутнє в «Слові», навіяли автору «Слова» слова Бояна: «тяжко ти головы, кромЂ плечю; зло ти тЂлу, кромЂ головы». 3 якого ж приводу міг сказати Боян ці слова? Безперечно, тільки з сумного, у зв’язку з втратою якоїсь людини. Адже і автор «Слова» вживає їх у зв’язку з втратою для Руської землі Ігоря (про повернення Ігоря на Руську землю йтиметься в «Слові» пізніше). Зважаючи на сказане, ми и ходы читаємо як исходЂ, але не в значенні «кінець», як думає ряд дослідників (до речі, з таким значенням слово исходъ в давньоруській мові не засвідчене), а в значенні «кончина, смерть», широко вживаного в давньоруській мові 205.


205 Срезневский И. И. Зазнач. праця. — Т. 1. — Стб. 1163.


Слід зазначити, що лише поодинокі дослідники «Слова» (П. Г. Бутков, Р. Нахтігал) в и ходы вбачають исходъ у значенні «кончина». Із «Слова» вже випливає, що Боян сказав свої слова (назва «приспівка», рос. «припевка» до них ніяк не підходить) на кончині Святослава. Кому ж Боян міг сказати ці слова, які фактично є словами співчуття? Звичайно, рідним Святослава, насамперед дружині. І оте загадкове в аналізованому фрагменті словосполучення коганя хоти — пряма вказівка на те, що свої слова співчуття у зв’язку з кончиною Святослава Боян сказав дружині (жоні) князя (кагана) Святослава.

Серед дослідників, які хоти в словосполученні коганя хати перекладають як «дружина, жона», лише П. Г. Бутков і А. І. Лященко вважають, що хоти стоїть у давальному відмінку і пов’язане із словом Святъславля («Скажемо про загибель Святослава Олеговича милій жоні його словами Бояна, піснетворця старого часу Ярославля» — П. Г. Бутков, «Казав Боян з приводу походів Святославових, піснетворець старого часу Ярославового, Олегового, дружині князя» — А. І. Лященко).

Увесь аналізований фрагмент наводимо у нашому прочитанні: «Рекъ Боянъ исходЂ на Святъславля, пЂс(но)творьць стараго времени Ярославля — Ольгова, коганя хоти: «Тяжко ти, головЂ, кромЂ плечю, зло ти, тЂлу, кромЂ головы», Руской земли безъ Игоря». Переклад пропонуємо такий: «Сказав Боян на кончині Святослава, піснетворець старого часу Ярославового — Олегового, жоні князя: «Тяжко тобі, голові, без пліч, погано тобі, тілу, без голови», Руській землі без Ігоря».

Таке прочитання вимагає деяких пояснень граматичного та палеографічного характеру:

1. Написання в «Слові» и ходы замість исходЂ можна пояснити тим, що в Мусін-Пушкінському списку «Слова» літера c у цьому слові була виносною і стерлася. Як зазначає М. В. Щепкіна, виносні літери в Мусін-Пушкінському списку «Слова» (написані дрібніше), якщо не стерлися, то зблідли, а тому могли бути пропущені 206. Що ж до літер Ђ і ы, то перші видавці «Слова» їх часто плутали 207 (очевидно, в Мусін-Пушкінському списку «Слова» ці літери було важко розрізнити), про що свідчить написання ы замість Ђ і в тяжко ти головы аналізованого фрагмента «Слова» (виправляють тут ы на Ђ М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович — 1859, М. С. Тихонравов, В. Ф. Міллер, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, М. О. Мещерський).

2. Відсутність у «Слові» прийменника на після Боянъ пояснюється тим, що місцевий відмінок на позначення часу досить часто вживався в давньоруській мові без прийменника 208.


206 Щепкина М. В. Замечания о палеографических особенностях рукописи «Слова о полку Игореве» (К вопросу об исправлении текста памятника). — С. 10.

207 Слово о полку Игореве / Изд. для учащихся Николаем Тихонравовым, проф. Моск. ун-та. — С. V.

208 Історія української мови: Синтаксис. — С. 130.


Що в даному випадку мається на увазі саме прийменник на, свідчить його вживання після іменника (Рекъ Боянъ исходЂ на Святъславля), оскільки для «Слова» властиве повторення прийменника, пор. на рЂцЂ на КаялЂ.

3. Написання в «Слові» пЂс(но)творца замість пЂс(но)творьць (таку або подібну заміну пропонують Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, А. І. Лященко, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. В. Щепкіна, В. І. Стеллецький, Л. Є. Махновець) сталося під впливом попереднього слова Святъславля. Два слова, які стоять поряд, хтось із переписувачів «Слова» або перші видавці «Слова» узгодили у відмінку, оскільки вставне речення «пЂс(но)творьць стараго времени Ярославля — Ольгова», що виділялося лише інтонацією, сприйняли як продовження попередньої фрази. Це тим більше могло трапитися, якщо слово пЂснотворъцъ знаходилося під титлом, як припускають Є. В. Барсов і А. І. Лященко 209.

4. Вставне речення «пЂс(но)творьць стараго времени Ярославля — Ольгова» стосується слова Боянъ, але для автора «Слова» було важливішим після слів рекъ Боянъ відразу зазначити, коли і з якого приводу сказав Боян свої слова, ніж поставити вставне речення на «своє» місце. Це можливо лише в ораторській прозі, коли вставне речення виділяється інтонацією. Можна навести ще один фрагмент, у якому автор «Слова» цілу фразу ставить не на «своє» місце: «Спала Князю умь похоти, и жалость ему знаменіе заступи, искусити Дону великого».

Залишається ще одне, останнє питання: про якого Святослава йдеться в аналізованому фрагменті? Дослідники називають Святослава Олеговича Рильського (П. Г. Бутков), Святослава III Всеволодовича — помер у 1194 р. (В. Ф. Міллер), Святослава II Ярославича — помер у 1076 р. (А. І. Лященко, М. М. Тихомиров, І. Д. Тіунов, О. В. Соловйов, Д. С. Лихачов, Б. О. Рибаков), Святослава І Ігоревича — загинув у 972 р. (В. І. Стеллецький, Л. Є. Махновець — 1989). На наш погляд, мають рацію ті дослідники, які в аналізованому фрагменті під Святославом розуміють сина Ярослава Мудрого, батька Олега Святославича («Гориславича») Святослава II Ярославича, який, будучи великим князем київським, мав ще й титул кагана 210. Боян був піснетворцем «стараго времени» від Ярослава Мудрого (помер в 1054 р.) до його внука Олега Святославича (помер у 1115 р.) 211, включаючи, звичайно, Святослава Ярославича. Свої слова про Святослава Ярославича він сказав безпосередньо його жоні («коганя хоти») Киликїї 212.


209 Барсов Е. В. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 290; Лященко А. Пояснення одного місця в «Слові о плъку Ігоре†// Ювілейний збірник на пошану акад. Михайла Сергійовича Грушевського. — К., 1928. — Т. 2. — С. 187.

210 Захаров В. А. Тмутаракань и «Слово о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 214.

211 Тиунов И. Д. Зазнач. праця. — С. 203.

212 Лященко А. Зазнач. праця. — С. 188.



Фрагменти текстів Бояна в «Слові о полку Ігоревім»


Ім’я Бояна згадується в «Слові» 6 разів. Воно постає вже на самому початку твору: «Начати же ся тъй пЂсни по былинамь сего времени, а не по замышленію Бояню». Наведена фраза завдала багато клопоту дослідникам «Слова», оскільки автор «Слова» з великим пієтетом ставиться до Бояна (Боян — «вЂщій», «смысленый», «соловій стараго времени», «Велесовь внукъ») і усвідомлює свій зв’язок з ним, а тут (у наведеній фразі) заявляє, що не буде його наслідувати (В. Ф. Ржига — 1934, М. К. Гудзій). Словосполучення «а не по замышленію Бояню» дослідники перекладають «а не за вимислами Бояновими» (перші видавці «Слова»), «а не за замислом Бояновим» (Я. О. Пожарський, В. Ф. Ржига та С. К. Шамбінаго, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський), «а не за вимислом Бояновим» (М. Ф. Грамматін), «хоч не за Бояновим замислом» (М. О. Максимович), «а не в дусі Бояна» (Д. М. Дубенський), «а не по замислам Бояновим» (О. М. Огоновський), «а не за прикладом Бояна» (Д. І. Прозоровський), «а не по придумкам (замислам — В. С.) Бояна» (О. О. Партацький), «а не за вигадкою Бояновою» (М. К. Грунський), «а не за [старовинним] замислом [способом, планом, прийомом] Бояна» (Д. С. Лихачов), «не за замислом Бояновим!» (І. П. Єрьомін), «а не за вимислом Бояна» (Л. Є. Махновець). О. М. Огоновський під словами «замышленіе Бояне» розуміє поетичні вигадки, що грунтуються переважно на давніх народних переказах 214, а Є. В. Барсов — «творчий спосіб викладу старих словес» 215. На думку Л. В. Соколової, слова «не по замышленію Бояню» означють, що автор «Слова» заздалегідь не ставить перед собою цілком визначеної мети — заспівати хвалу чи хулу, а має намір творити пісню «по былинамь сего времени» 216. А. Л. Нікітін, щоб усунути «кричуще протиріччя» у ставленні автора «Слова» до Бояна, вносить в аналізовану фразу кон’єктуру — опускає частку не, яка, на його думку, була додана одним із переписувачів, а сполучник а вважає єднальним і перекладає його як «і» 217.

Ми вважаємо, що ніякого протиріччя у ставленні автора «Слова» до Бояна немає, оскільки аналізовану фразу розуміємо зовсім інакше, ніж попередні дослідники. Слово «замышленик» в давньоруській мові мало значення не тільки «замисел, намір», а й «міркування, думка» 218.


213 Лященко А. Зазнач. праця. — С. 188.

214 Слово о пълку ИгоревЂ: Поет. пам’ятник рус. письменності XII віку / Текст c пер. і c поясн. видав Омелян Огоновський. — С. 28.

215 Барсов Е. В. Зазнач. праця. — М., 1889. — Т. 3. — С. 292.

216 Соколова Л. В. Зачин в «Слове о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве. — Л., 1986. — С. 71.

217 Никитин А. Л. Слово о полку Игореве: Тексты. События. Люди. — М., 1998. — С. 23.

218 Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.) — М., 1990. — Т. 3. — С. 326.


На наш погляд, словосполучення «а не по замышленію Бояню» слід перекласти «а не за думкою Бояновою». Отже, автор «Слова» на самому початку твору заявляє, що він творитиме свою пісню за подіями цього часу, а не за думкою Бояна. Цим самим автор «Слова» визнає можливість іншої схеми викладу: спочатку думка Бояна, а потім висвітлення сьогочасних подій, тобто, спираючись на думку (рядки) Бояна, висвітлюватимуться сьогочасні події. Проте обрано іншу схему викладу: спочатку сьогочасні події, а потім — думка (рядки) Бояна (яка, зрозуміло, якимсь чином асоціюється з оспівуваними сьогочасними подіями). Підтвердженням висловленого припущення може бути увесь текст «Слова», у якому відбито лише два кола подій (події 1185 р. і події другої половини XI ст.) і в якому дійсно спочатку змальовуються сьогоденні події, пов’язані з походом Ігоря на половців, а потім ці події зіставляються з подіями минулого століття, які оспівав Боян.

У середньовічній літературі використання тексту попередників вважалося позитивною рисою твору, воно свідчило про ерудицію автора і його повагу до попередників 219. «У середньовічному творі, — зазначає Д. С. Лихачов, — крім авторського тексту, як правило, містився текст його попередників, інкорпорований автором до складу «свого» твору» 220.

Наявність у «Слові» цитат з Бояна визнає багато дослідників (М. Ф. Грамматін, Ф. І. Буслаєв, О. М. Огоновський, Є. В. Барсов, В. М. Перетц, В. Ф. Ржига, О. В. Соловйов, В. П. Адріанова-Перетц та ін.). У двох випадках вичленення з тексту «Слова» фрагментів тексту Бояна не становить ніяких труднощів, оскільки автор «Слова» прямо вказує на приналежність цих рядків Бояну (текст Бояна виділено курсивом): «Тому вЂщей Боянъ и пръвое припЂвку, смысленый, рече: «Ни хытру, ни горазду», ни пЂвцю горазду, «суда Божіа не минути»» 221 («Тому мудрий Боян ще раніше приспівку, розумний, сказав: «Ні хитрому, ні вмілому», ні співцю вмілому, «суду Божого не минути»»), «Рекъ Боянъ исходЂ на Святъславля, пЂс(но)творьць стараго времени Ярославля — Ольгова, коганя хоти: «Тяжко ти, головЂ, кромЂ плечю, зло ти, тЂлу, кромЂ головы», Руской земли безъ Игоря» («Сказав Боян на кончині Святослава, піснетворець старого часу Ярославового — Олегового, жоні князя: «Тяжко тобі, голові, без пліч, погано тобі, тілу, без голови», Руській землі без Ігоря» 222.


219 Никитин А. Л. Зазнач. праця. — С. 24.

220 Лихачев Д. С. Текстология на материале русской литературы X — XVII вв. — М.; Л., 1962. — С. 5.

221 Прочитання і переклад цієї фрази див.на с. 98 — 99.

222 Прочитання і переклад цієї фрази див. на с. 110 — 112.


У двох інших випадках при змалюванні подій другого кола вжито слово рекъ або рече, і це слово, безперечно, стосується Бояна, адже автор «Слова» ще на самому початку твору чітко зазначив, що «замышленіе Бояне», тобто «думка Боянова» йтиме після «былинъ сего времени»: «И рекъ: «Дружину твою, княже, птичъ крилы пріодЂ, а звЂри кровь полизаша»» («І сказав він (Боян): «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»»), «Не така ли, рече, рЂка Стугна: худу струю имЂя, пожръши чужи ручьи и стругы, расширена к усту, уношу князя Ростислава затвори днЂ при темнЂ березЂ» («Не така ж, як сказав він (Боян), річка Стугна: малий струмінь маючи, поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла, юнака князя Ростислава закрила (сховала) на дні коло темного берега» 223.


223 Прочитання і переклад цієї фрази див. на с. 104 — 105, 107 — 108.


Переважна більшість дослідників вважає, що у першому випадку слово рекъ стосується Ізяслава. Проте, помираючи, Ізяслав не міг так вишукано говорити, не міг бачити, що зробили з його дружиною птахи і звірі. Лише деякі дослідники слово рекъ пов’язують з Бояном. Р. О. Якобсон аналізовану фразу перекладає: «І було вже раніше повідано Бояном: «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»». Ф. Є. Корш словосполучення «и схоти ю на кровать, и рекъ» виправив: «И се хытьрыи Боянъ ти реклъ».

Слово рече у другому випадку дослідники, як правило, приписують Ігореві, який після радісної зустрічі з Дінцем згадав про князя Ростислава, що втопився в Стугні. При цьому слово рече дослідники перекладають: «примовив він» (перші видавці «Слова»), «промовив він» (М. Ф. Грамматін), «розказують» (M. C. Тихонравов), «говорить Ігор» (Я.Малашев), «кажуть» (В. Ф. Міллер, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, В. І. Стеллецький), «говорив» (Д. І. Прозоровський), «мовить князь» (О. О. Партицький), «як розказують (рос. как поскажут)» (Є. В. Барсов), «як кажуть» (В. М. Перетц), «сказав» (М. К. Грунський, І. П. Єрьомін), «говорить [Ігор]» (Д. С. Лихачов), «сказав він» (М. О. Мещерський), «сказано» (Л. Є. Махновець). Як бачимо, одні дослідники думають, що Ігор сам розповів про загибель Ростислава (переклади: «примовив він», «промовив він», «говорить Ігор», «говорив», «мовить князь», «сказав», «говорить [Ігор]», «сказав він»), але тоді виходить, що Ігор розповідав цю історію самому собі. Інші дослідники вважають, що Ігорю було відомо про трагічну долю Ростислава з розповідей, і він згадує цю історію (переклади: «розказують», «кажуть», «як розказують», «як кажуть»), однак рече є формою 3-ої особи однини аориста і її не можна перекладати формою теперішнього часу та ще й у 3-ій особі множини. Наведені міркування підтверджують правильність нашого висновку, що в обох розглянутих випадках слова рекъ і рече можуть стосуватися лише Бояна. Проте у другому випадку автор «Слова», найімовірніше, не цитує Бояна, а вільно передає його думки (рядки).

При висвітленні в «Слові» подій другого кола рядки Бояна можуть наводитися і без слів «рекъ Боянъ», «Боянь рече», чи «рекъ», «рече». Ми вважаємо, що всі ті фрази, у яких дієслово вжито в теперішньому часі, є рядками Бояна, оскільки автор «Слова» не міг вживати теперішній час по відношенню до подій другого кола, тобто до подій минулого століття. Нижче ми наводимо всі випадки такого роду: «Ступаетъ въ златъ стремень въ градЂ ТьмутороканЂ» («Вступає він у золоте стремено в місті Тмуторокані»), «Трубы трубятъ Городеньскіи» («Труби трублять городенські»), «На НемизЂ снопы стелютъ головами, молотятъ чепи харалужными, на тоцЂ животъ кладутъ, вЂютъ душу отъ тЂла» («На Немизі снопи стелять головами, молотять ціпами харалужними, на току життя кладуть, віють душу від тіла»), «Плачется мати Ростиставля по уноши князи Ростисла※ («Плаче мати Ростиславова по юнаку князю Ростиславу».

Рядки Бояна ми вбачаємо також у відповіді бояр Святославу. Ще О. О. Потебня помітив у ній симетрію періодів з двома компонентами: тезою (починається з уже) і підставою, точніше причиною (з бо) 224 (у відповідності до цього відповідь бояр Святославу ділиться на три періоди). У третьому періоді за тезою, яка складається з трьох фраз («Уже снесеся хула на хвалу, уже тресну нужда на волю, уже връжеса дивь на землю»), йде причина: «Се бо готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю», тобто, на думку бояр, однією з причин поразки Ігоря було те, що готські красні діви оспівали помсту, надихнувши цим половців на перемогу. Наступний текст («Звоня рускымъ златомъ, поютъ время Бусово, лелЂютъ месть Шароканю») майже всі дослідники сприймають як оспівування готськими красними дівами перемоги половців над Ігорем. Таке розуміння суперечить не тільки логіці (навіщо плекати помсту за Шарукана, якщо вона вже здійснена), але й структурі тексту відповіді бояр Святославу, адже в попередній фразі про готських красних дів дієслово (въспЂша) вжито в минулому часі, а в наведеному тексті всі три дієслова мають форму теперішнього часу. На наш погляд, наведений текст є цитатою на підтвердження того, що готські красні діви вже давно (з часів поразки половецького хана Шарукана) оспівують помсту половців за Шарукана, і ця цитата, найімовірніше, належить Бояну, для якого час оспівування помсти половців був сьогоденням 225.


224 Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 91.

225 Детальніше про цю частину відповіді бояр Святославу див. на с. 58 — 59.


Крім уже розглянутих фраз, Бояну належить також вираз «първыхъ временъ усобіцЂ» у фразі «Помняшеть бо, рече, първыхъ временъ усобіцЂ» («Пам’ятав-бо, як сказав він, «давніх часів битви»). Тут, по-перше, вжито слово рече, а по-друге, з тексту абсолютно ясно, що йдеться про Бояна.

Слово рече в аналізованій фразі дослідники перекидають (звичайно, ті дослідники, які речь першого видання «Слова» читають як рече): «кажуть» (Я.Малашев, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна), «говорив» (Д. І. Прозоровський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «як сам каже» (О. О. Партицький), «як розказують (рос. как поскажут)» (Є. В. Барсов), «як сам казав» (М. К. Грунський), «як говорив» (Д. С. Лихачов), «розповідають (рос. сказывают)» (М. К. Гудзій), «мовиться» (В. І. Стеллецький). Як уже зазначалося (див. с. 115), форму 3-ої особи однини аориста не слід перекладати формою теперішнього часу. Наш переклад слова рече в аналізованій фразі («як сказав він») фактично збігається з перекладом Д. С. Лихачова («як говорив»), але всю аналізовану фразу ми перекладаємо дещо інакше. Д. С. Лихачов пов’язує її з наступним текстом: «Помняшеть бо, рече, първыхъ временъ усобицЂ. Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедЂй...» («Згадував він, як говорив, перших часів усобиці. Тоді напускав десять соколів на зграю лебедів...»). На наш погляд, аналізована фраза стосується попереднього тексту («...то растЂкашется мыслію по древу, сЂрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы», продовженням якого є наступний текст після аналізованої фрази («Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедЂй...»), а тому аналізовану фразу слід розглядати як вставне речення. Боян спочатку творив пісню (адже він добре пам’ятав «давніх часів битви»), а потім виконував її на гуслях.

Підсумовуючи сказане про рядки Бояна в «Слові о полку Ігоревім», наводимо нижче всі встановлені нами в цій статті фрагменти текстів Бояна (розташовуємо їх у порядку надійності: від найбільш надійних до найменш надійних):




1. «Тяжко ти, головЂ, кромЂ плечю, зло ти, тЂлу, кромЂ головы»

(«Тяжко тобі, голові, без пліч, погано тобі, тілу, без голови»).

2. «Ни хытру, ни горазду суда Божіа не минути»

(«Ні хитрому, ні вмілому суду Божого не минути»).

3. «Дружину твою, княже, птичь крилы пріодЂ, a звЂри кровь полизаша»

(«Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»).

4. «На НемизЂ снопы стелютъ головами, молотять чепи харалужными, на тоцЂ животъ кладуть, вЂютъ душу отъ тЂла» («На Немизі снопи стелять головами, молотять ціпами харалужними, на току життя кладуть, віють душу від тіла»).

5. «Звоня рускымъ златомъ поютъ время Бусово, лелЂютъ месть Шароканю»

(«Дзвонячи руським золотом, оспівують часи Бусові, плекають помсту Шаруканову»).

6. «първыхъ временъ усобіцЂ»

(«давніх часів битви»).

7. «Плечется мати Ростиславля по уноши князи Ростисла※

(«Плаче мати Ростиславова по юнаку князю Ростиславу»).

8. «Трубы трубятъ Городеньскіи»

(«Труби трублять городенські»)

9. «Ступаетъ въ златъ стремень въ градЂ ТьмутороканЂ»

(«Вступає він у золоте стремено в місті Тмуторокані»).


Слід зазначити, що на приналежність Бояну перших двох фрагментів вказувало й багато інших дослідників.

Виділення, вичленення з тексту «Слова» фрагментів текстів Бояна дозволяє конкретно говорити про творчість Бояна — поета другої половини XI — початку XII ст.



ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ


ЗАПРОПОНОВАНІ НАМИ ПРОЧИТАННЯ І ОСМИСЛЕННЯ «ТЕМНИХ МІСЦЬ» У «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»


У виданні «Слова» 1800 р. Наше прочитання Наш переклад
1. «растЂкашется мыслію по древу» «растЂкашется мыслію по древу» «розливався думкою по дереву (на дощечці)»
2. «иже истягну умь крЂпостію своєю, и поостри сердца своего мужествомъ» «иже истягну умь крЂпостію своею и поостри сердца своего мужествомъ» «який відтягнув ум твердістю своєю і погострив (його) серця свого мужністю»
3. «Спала Князю умь похоти» «Спала князю умь похоть» «Спало князю на ум бажання»
4. «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы» «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы» «линучи (в думках) стежкою Трояновою (тобто стежкою, яка веде до статуї бога Трояна) через поля на гори»
5. «свисть звЂринъ въ стазби; дивъ кличетъ връху древа» «свисть звЂринъ въста: зби(т) дивъ кличетъ връху древа» «свист звіриний піднявся: зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева»
6. «влъци грозу въ срожатъ, по яругамъ» «влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ» «вовки битву підстерігають по яругах»
7. «Длъго. Ночь мркнетъ, заря свЂтъ запала, мъгла поля покрыла» «Длъго ночь мрькнетъ: заря-свЂтъ запала, мъгла поля покрыла» «Довго ніч темніє: ранкова зоря сховалася, туман поля покрив»
8. ту ся саблямъ потручяти о шеломы Половецкыя» «ту ся саблямъ потручяти о шеломы половецкыя» «тут шаблям погриміги об шоломи половецькі»
9. «Кая раны дорога, братіе» «Кая раны, дорога братіе» «Нехтуючи рани (не боячись ран), дороге браття»
10. «и на канину зелену паполому постла» «и на Канина зелену паполому постла» «і на зелений килим Канина (назва річки або струмка) поклала»
11. «погибашеть жизнь Даждь-Божа внука» «погибашеть жизнь Даждьбожа внука» «гинуло надбання (володіння) Дажбожого внука (тут — Олега Святославича)»
12. «Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука. Вступить дЂвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синЂмъ море у Дону плещучи, у буди жирня времена» «Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступила дЂвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы. На синЂмъ море у Дону плещучи, убуди жирня времена!» «Постала обида у військах Дажбожого внука (тут — київського князя Святослава), вступила дівою на землю Троянову (Київську землю), захлопала лебединими крилами. На синьому морі біля Дону хлопаючи, розбуди добрі часи!»
13. «За нимъ кликну Карна и Жля, по скочи по Руской земли» «За нимъ кликну Кар(ь)на, и ж(ь)ля поскочи по Руской земли» «За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі»
14. «смагу мычючи въ пламянЂ розЂ. Жены Рускія въсплакашась» «смагу (людемъ) мычючи. Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась» «печаль (людям) розкидаючи. При полум’яному розі (тобто при сонячному затемненні) жони руські заголосили»
15. «уже лжу у буди, которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный Великый Кіевскый. Грозою...» «уже лжу убуди(ста), которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозныи великыи кіевскыи грозою» «уже насилля розбудили, яке приспав отець їхній Святослав грізний великий київський битвою»
16. «иже погрузи жиръ во днЂ Каялы рЂкы Половецкія, Рускаго злата насыпаша» «иже погрузи жиръ во днЂ Каялы, рЂкы половецкія. Рускаго злата насыпаша!» «який потопив здобуток (здобуту Святославом перемогу над половцями) на дні Каяли, річки половецької. Руського золота (тобто руських воїнів) насипали!»
17. «уже дьскы безъ кнЂса вмоемъ теремЂ златовръсЂмъ» «Уже дьскы безъ кныса в моемъ теремЂ златовръсЂмъ» «Уже дошки без стовпа в моєму теремі золотоверхому»
18. «босуви врани» «Бусови врани» «Бусові ворони» (тобто половці, названі так від імені половецького хана Буса)
19. «на болони бЂша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю» «На болони бЂша дебрь?є и(с) сан(ь)ю, и несоша(с) ?а къ синему морю» «На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями (драконами), і неслися вони (змії чи дракони) до синього моря»
20. «Темно бо бЂ въ г? день: два солнца помЂркоста» «Темно бо бЂ. Въ г? день два солнца помЂркоста» «Бо було темно (або: бо було затемнення). Позавчора два сонця померкли (тобто Ігоря і Всеволода взято в полон)»
20. «Се бо Готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю» «Се бо готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю» «Це тому, що готські красні діви оспівали [помсту] на березі синього моря»
21. «Уже снесеся хула на хвалу; уже тресну нужда на волю» «Уже снесеся хула на хвалу, уже тресну нужда на волю» «Уже спустилася хула на хвалу, уже вдарило, як грім, насилля на волю»
22. «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ» «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ» «Коли сокіл у літах (досвідчений) буває»
23. «на ниче ся годины обратиша» «на ниче ся годины обратиша» «в ніщо добрі часи обернулися»
24. «живыми шереширы стрЂляти» «живыми тереширы стрЂляти» «живими вогненними стрілами стріляти»
25. «не ваго ли злачеными шеломы по крови плаваша?» «Не ва ли злачеными шеломы по крови плава(с)та?» «Чи не ви золоченими шоломами по крові плавали?»
26. «меча времены чрезъ облаки» «меча времены чрезъ облаки» «метаючи «времена» (листи із строго визначеним часом на виконання висловлених у них вимог) через хмари»
27. «храбрая мысль носить васъ умъ на дЂло» «Храбрая мысль носить васъ умьно дЂло» «Хоробра думка носить вас на розумне діло»
28. «Суть бо у ваю желЂзныи папорзи подъ шеломы латинскими. ТЂми тресну земля» «Суть бо у ваю желЂзны и паворзи подъ шеломы латинскими тЂми. Тресну земля» «Бо у вас залізні навіть зав’язки під шоломами латинськими тими. Загриміла земля»
29. «Хинова» «хинова» «угорці» (букв. «гуни»)
30. «не худа гнЂзда шестокрилци» «Не худа гнЂзда шестокрилци!» «Не поганого гнізда витязі!»
31. «притрепа славу дЂду своему Всеславу, a самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи. И схоти ю на кровать, и рекъ» «притрепа славу дЂду своему Всеславу, a самъ подъ чрълеными щиты на крова†травЂ, притрепанъ литовскыми мечи, исхыти ю на кровать, и рекь» «прим’яв славу дідові своєму Всеславу, а сам під черленими щитами на кривавій траві, прим’ятий литовськими мечами, узяв її (славу) на криваве ложе і сказав»
32. «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи! На седьмомъ вЂцЂ Трояни...» «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи на седьмомъ вЂцЂ Трояни?» «Бо яке було насилля від землі Половецької на сьомому віці Трояновому?»
33. «Тъй клюками подпръся о кони, и скочи къ граду Кыеву, и дотчеся стружіемъ злата стола Кіевскаго» «Тъй клюками подпръся о копии, скочи къ граду Кыеву и дотчеся стружіемъ злата стола Кіевскаго» «Той хитрощами обперся об спис, скочив до міста Києва і доторкнувся древком списа до золотого престолу київського»
34. «обЂсися синЂ мьглЂ» «обЂсися синЂ мьглЂ» «повис у синій імлі (тобто розчинився у синій імлі)»
35. «утръ же возни стрикусы оттвори врата Нову-граду» «угрЂ же возни (к), c тр(и) и(с)кусы отвори врата Новуграду» «уранці ж з’явився, з трьох спроб відчинив ворота Новгороду»
36. «ни хытру, ни горазду, ни птицю горазду, суда Божіа не минути» «Ни хытру, ни горазду», ни пЂвцю горазду, «суда Божіа не минути» «Ні хитрому, ні вмілому», ні співцю вмілому, «суду Божого не минути»
37. «нъ рози нося имъ хоботы пашутъ» «нъ розьно ся имъ хоботы пашуть» «але нарізно в них бунчуки розвіваються»
38. «и скочи съ него босымъ влъкомъ» «и скочи съ него босымъ влъкомъ» «і зіскочив з нього білоногим вовком»
39. «Не тако ли, рече, рЂка Стугна худу струю имЂя, пожръши чужи ручьи, и струты ростре на кусту? Уношу Князю Ростиславу затвори ДнЂпрь темнЂ березЂ» «Не така ли, рече, рЂка Стугна: худу струю имЂя, пожръши чужи ручьи и струга, росширена к усту, уношу князя Ростислава затвори днЂ при темнЂ березЂ» «Не така ж, як сказав він (Боян), річка Стугна: малий струмінь маючи, поглинувши чужі струмки і потоки, розширена до гирла, юнака князя Ростислава закрила (сховала) на дні коло темного берега»
40. «сорокы не троскоташа, полозію ползоша только, дятлове тектомъ путь къ рЂцЂ кажуть» «сорокы не троскоташа по лозію, ползоша только дятлове, тектомъ путь къ рЂцЂ кажуть» «сороки не скрекотали по лозах, повзали тільки дятли, стуком путь до річки показують»
41. «Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля пЂстворца стараго времени Ярославля Ольгова Коганя хоти» «Рекъ Боянъ исходЂ на Святъславля, пЂс(но)творьць стараго времени Ярославля — Ольгова, коганя хоти» «Сказав Боян на кончині Святослава, піснотворець старого часу Ярославового — Олегового, жоні князя»


УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ



ОСНОВНІ БІБЛІОГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ


В. П. Адріанова-Перетц — Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI — XIII веков. — Л., 1968.

Д. В. Айналов — Айналов Д. В. Замечания к тексту «Слова о полку Игореве» // Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А. С. Орлова. — Л., 1934. — С. 175-189.

Д. В. Айналов — Айналов Д. В. Замечания к тексту «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1935. — Т. 2. — С. 81 — 94.

М. П. Алексєєв — Алексеев М. П. K «Сну Святослава» в «Слове о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 226 — 248.

Б. С. Ангелов — Ангелов Б. С. Заметки о «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1960. — Т. 16. — С. 50 — 59.

Є. В. Барсов — Барсов Е. В. Слово о полку Игореве как художественный памятник Киевской дружинной Руси. — М., 1887 — 1889. — Т. 1 — 3.

М. О. Баскаков — Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве». — М., 1985.

Я. Є. Боровський — Боровський Я. Є. Троян у «Слові о полку Ігоревім» // Укр. мова і літ. в шк. — 1985. — № 7. — С. 68 — 70.

М. Г. Булахов — Булахов М. Г. «Слово о полку Игореве» в литературе, искусстве, науке: Краткий энциклопед. словарь. — Минск, 1989.

Л. А. Булаховський — Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5-ти т. — К., 1978. — Т. 3.

Ф. І. Буслаєв — Историческая христоматия церковнославянского и древнерусского языков / Сост... Ф.Буслаевьгм. — М., 1861. — Стб. 581 — 618.

П. Г. Бутков — Б[утков П.]. Нечто к Слову о полку Игоря // Вестн. Европы. — М., 1821. — Ч. 121. № 21. — С. 34-63; № 22. — С. 101-122.

П. Ваденюк — Ваденюк П. Темное место в «Сло†о плъку Игоре†// Сб. Археол. ин-та. — СПб., 1880. — Кн. 3. — С. 140 — 144.

О. Ф. Вельтман — Вельтман А. Ф. Слово об ополчении Игоря Святославича, князя Новгород-Северского, на половцев в 1185 году. — 2-е изд. c прил. подлинника по списку имп. Екатерины II, летописных сказаний и пояснений. — М., 1866.

О. М. Веселовський — Веселовский А. Новый взгляд на Слово о полку Игореве // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1877. — Ч. 192. Август. — С. 267 — 306.

В. Л. Виноградова — Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост В. Л. Виноградова. — М.; Л., 1965 — 1984. — Вып. 1 — 6.

В. Л. Виноградова — Виноградова В. Л. Еще одна догадка о «стрикусы» «Слова о полку Игореве» // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1969. — T 28. Вып. 1. — C. 71 — 74.

В. Л. Виноградова — Виноградова В. Л. О некоторых словах и выражениях в «Слове о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве» и его время — M 1985. — C. 126-153.

В. Л. Виноградова — Виноградова В. Л. К лексико-семантическим параллелям «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 141-152.

П. В. Владимиров — Владимиров П. В. Древняя русская литература Киевского периода XI — XIII веков. — Киев, 1900. — С. 278 — 354.

П. П. В’яземський — Вяземский П. П. Замечания на Слово о плъку Игоре†— СПб., 1875.

П. П. В’яземський — Вяземский П.П. Слово о плъку ИгоревЂ: Исслед. о вариантах. — СПб., 1877.

О. О. Гонсіоровський — Гонсиоровский О. Заметки о Слове о полку Игореве // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1884. — Ч. 231. Февраль — С. 251-288.

В. О. Гордлевський — Гордлевский В. А, Что такое «босый волк»? (К толкованию «Слова о полку Игореве») // Изв. АН СССР. Отд-ние лит. и яз. — 1947. — Т. 6. Вып. 4. — С. 317 — 337.

М. Ф. Грамматін — [Грамматин Н. Ф.] Слово о полку Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XIII века... — М., 1823.

Е. Я. Гребньова — Гребнева Э. Я. Некоторые темные места «Слова о полку Игореве» в свете общеславянских сопоставлений // Этимология 1983 — М., 1985. — С. 93-102.

Е. Я. Гребньова — Гребнева Э. Я. «Слова запутаны» (к пониманию фразы «Спала князю умь...» в «Слове о полку Игореве») // Исследования «Слова о полку Игореве». — Л., 1986. — С. 106 — 115.

Е. Я. Гребньова — Гребнева Э. Я. K прочтению темных мест «Слова о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве». — Л., 1986 — С. 116-128.

М. К. Грунський — Грунський М. З коментарів до Слова о полку Ігоревім // Ювілейний збірник на пошану акад. Михайла Сергійовича Грушевського. — К., 1928. — Т.2. — С. 190 — 194.

М. К. Грунський — Слово о полку Ігоревє / Пер. проф. М. К. Грунського. — К., 1952. — С. 73-83.

М. К. Гудзій — Слово о полку Игореве / Вступ. статья, ред. текста, прозаич. пер. и примеч. Н. К. Гудзия. — М., 1955. — С. 3 — 45, 71 — 80.

М. М. Дилевський — Дылевский Н. М. «Утръ же воззни стрикусы оттвори врата Нову-граду» в «Слове о полку Игореве» в свете данных лексики и грамматики древнерусского языка // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1960. — Т. 16. — С. 60-69.

М. М. Дилевський — Дылевский Н.М Лексические и грамматические свидетельства подлинности «Слова о полку Игореве» по старым и новым данным // Слово о полку Игореве — памятник XII века. — М.; Л., 1962. — С. 169 — 254.

М. М. Дилевський — Дылевский Н. М. Заметки к «Слову о полку Игореве» // Болг. русистика. — 1991. — № 2. — С. 3 — 21.

Л. О. Дмитрієв — Слово о полку Игореве / Подгот. текста, пер. и коммент. Л. А. Дмитриева // Литература Древней Руси: Хрестоматия. — М., 1990. — С. 145-162.

Д. М. Дубенський — Слово о плъку Игоре†Святъславля пЂстворца стараго времени / Объясн. по древ. письм. памятникам магистром Дмитрием Дубенским. — М., 1844.

І. П. Єрьомін — Слово о полку Игореве / Древнерус. текст, пер., статья и примеч. И. П. Еремина // Художественная проза Киевской Руси XI — XIII веков. — М., 1957. — С. 241-250, 333-350.

М. М. Зарубін — Зарубин Н. Н. Заря утренняя или вечерняя? (Из комментария к Слову о полку Игореве) // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1935. — Т. 2. — С. 95-150.

Г. А. Ільїнський — Ильинский Г. Несколько коньектур к Слову о полку Игореве: По поводу тр. акад. В. Н. Перетца // Slavia. — Praha, 1929. — Roc. 8. Ses. 3. — S. 649-659.

M. M. Карамзін — Карамзин H. M. [Пересказ-перевод «Слова о полку Игореве»] // Слово о полку Игореве. — 3-е изд. — Л., 1985. — С. 423-425 (Б-ка поэта. Большая сер.)

І. І. Козловський — Козловский И. И. Палеографические особенности погибшей рукописи Слова о полку Игореве // Древности: Тр. Императ. моск. археол. о-ва. — М., 1890. — Т. 13. Вып. 2. — С. 3-15.

А. П. Комлєв та К. К. Бєлокуров — Комлев А. П., Белокуров К. К. «Слово о полку Игореве»: Заметки об ист. временах и лирич. пространствах // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и переложения. — Свердловск, 1985. — С. 167-206.

Ф. Є. Корш — Корш Ф. Е. Турецкие элементы в языке Слова о полку Игореве // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1903. — Т. 8. Кн. 4. — С. 1-58.

Ф. Є. Корш — Корш Ф. Е. Слово о полку Игореве. — СПб., 1909.

С. І. Котков — Котков С. И. Слово о полку Игореве (Заметки к тексту). — М., 1958.

Д. С. Лихачов — Лихачев Д. С. Слово о походе Игоря, Игоря сына Святославова, внука Олегова (Объяснительный перевод) // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1950. — С. 76 — 101 (сер. «Лит. памятники»).

Д. С. Лихачов — Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1950. — С. 375 — 466 (сер. «Лит. памятники»).

Д. С. Лихачов — Лихачев Д. С. «Воззни стрикусы» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1962. — Т. 18. — С. 587.

А. В. Лонгінов — Лонгинов А. В. Слово о полку Игореве. — Одесса, 1911. Ю. М. Лотман — Лотман Ю. M. O слове «папорзи» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 37-40.

А. І. Лященко — Лященко А. Пояснення одного місця в «Слові о плъку Ігоре※ // Ювілейний збірник на пошану акад. Михайла Сергійовича Грушевського. — К., 1928. — Т. 2. — С. 187 — 189.

В. В. Мавродін — Мавродин В. В. Одно замечание по поводу «мыси» или «мысли» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л 1958. — Т. 14. — С. 61 — 63.

А. М. Майков — Слово о полку Игореве / Пер. А. Н. Майкова // Полное собрание сочинений А. Н. Майкова: В 3-х т. — 6-е изд., испр. й дон. авт. — СПб., 1893. — Т. 2. — С. 465 — 560.

М. О. Максимович — Максимович М. Песнь о полку Игореве, сложенная в конце XII-го века на древнем русском языке. — Киев, 1837.

М. О. Максимович-1859 — Максимович М. Песнь о полку Игореве, переложенная на украинское наречие // Украинец. — М., 1859. — Кн. 1. — С 43-86.

М. О. Максимович-1859 — Максимович М. Песнь о полку Игореве в славянорусском подлиннике и примечания к нему // Украинец. — М., 1859. — Кн. 1. — С. 87-112.

В. В. Макушев — Макушев В. [Рец. на кн.:] Слово о полку Игореве / Изд. для учащихся Н. Тихонравовым. М., 1866 // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1867. — Ч. 133. Февраль. — С. 455-472.

Я. Малашев — Слово о полку Игореве: Поэт. памятник рус. письменности XII века / Пер. Яков Малашев c примеч., полн. словарем и тремя прил. — М., 1871.

Д. Д. Мальсагов — Мальсагов Д. Д. О некоторых непонятных местах в «Слове о полку Игореве» // Изв. Чечено-Ингуш. НИИ истории, яз. и лит. — Грозный, 1959. — Т.1. Вып. 2: Языкознание. — С. 120 — 167.

Р. Манн — Манн Р. Заметки к тексту «Слова о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве». — Л., 1986. — С. 129 — 137.

Л. Є. Махновець — Слово о полку Ігоревім / Підгот. давньорус. тексту і ритмічний пер. Л. Є. Махновця. — К., 1986. — С. 5 — 63.

Л. Є. Махновець-1989 — Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». — К., 1989.

Л. О. Мей — Слово о полку Игореве, сына Святславля, внука Ольгова / Пер. Л.Мея // Москвитянин. — 1850. — № 22. Кн. 2. Отд. 1. — С. 97 — 126.

П. М. Меліоранський — Мелиоранский П. Турецкие элементы в языке «Слова о полку Игореве» // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1902. — Т. 7. Кн. 2. — С. 273-302.

К. Г. Менгес — Менгес К. Г. Восточные элементы в «Слове о полку Игореве». — Л., 1979.

М. О. Мещерський — Мещерский H. A. K толкованию лексики «Слова о полку Игореве» // Учен. зап. Ленингр. ун-та. — 1956. — № 198. Вып. 24: Очерки по лексикологии, фразеологии и стилистике. — С. 3 — 9.

М. О. Мещерський — Мещерский H. A. K изучению лексики и фразеологии «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 43-48.

М. О. Мещерський та О. О. Бурикін — Мещерский Н. А., Бурыкин А, А. Заметки к восточной лексике «Слова о полку Игореве» // Вестн. Ленингр ун-та. — 1984. — № 14. — С. 67-73.

М. О. Мещерський — Слово о полку Игореве / Реконструкция древнерус. текста и коммент. Н. А. Мещерского и А. А. Бурыкина; прозаич. пер. Н. А. Мещерского. — 3-е изд. — Л., 1985. — С. 22 — 46, 440 — 483 (Б-ка поэта. Большая сер.).

В. Ф. Міллер — Миллер В. Взгляд на Слово о полку Игореве. — М., 1877.

В. Ф. Міллер — Миллер В. «Хинова» Слота о полку Игореве // Изв. Отд-ния рус. яз. й словесности Императ. акад. наук. — 1914. — Т. 19. Кн. 1. — С. 110 — 118.

А. Л. Нікітін — Никитин А. Л. Слово о полку Игореве: Тексты. События. Люди. — М., 1998.

О. О. Нікольський — Никольский А. А. К толкованию текста «Слова о полку Игореве» (заря свЂтъ запала) // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1960. — Т. 16. — С. 70-72.

В. В. Німчук — Німчук В. В. «Слово о полку Ігоревім» і народна мова // Мовознавство. — 1967. — № 4. — С. 79 — 81; 1968. — № 1. — С. 36 — 40; 1971. № 3. — С. 13-20.

І. О. Новиков — Слово о полку Игореве // Пер., предисл. и поясн. Ивана Новикова. — М., 1938. — С. 17 — 162.

О. М. Огоновський — Слово о пълку ИгоревЂ: Поет. пам’ятник рус. письменності XII віку / Текст c пер. і c поясн. видав Омелян Огоновський. — Львів, 1876.

В. Е. Орел — Орел В. Э. «Слово о полку Игореве» и его этимологическое изучение // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 125 — 140.

О. С. Орлов — Орлов А. С. Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1938.

О. О. Партицький — Партицький О. Темні містця в «Сло†о плъку Игоре※. — Львів, 1883.

О. О. Партицький — Партицький О.Слово о полку Ігоревім: Текст з пер. і з поясн. старорус. правил акцептових і ритміч. — Львів, 1884.

В. М. Перетц — Перетц В. Слово о полку Ігоревім: Пам’ятка феодальної України-Руси XII в. Вступ. Текст. Коментар. — К., 1926.

Перші видавці «Слова» — Ироическая песнь о походе на половцов удельного князя Новагорода-Северского Игоря Святославича, писанная старинным русским языком в исходе XII столетия c переложением на употребляемое ныне наречие. — М., 1800.

В. П. Петрусь — Петрусь В. П. Соколъ въ мытехъ // Учен. зап. Киров. гос. пед. ин-та. — Киров, 1957. — Вып. 11. — С. 103 — 107.

А. С. Петрушевич — Слово о полку Игореве: Древнерус. эпич. стихотворение из конца XII ст. Отд-ние 1: Текст Слова, испр. и разделен по стихам / Изд. А. С. Петрушевич. — Львов, 1886.

Я. О. Пожарський — Слово о полку Игоря Святославича, удельного князя Новагорода-Северского, вновь переложенное Яковом Пожарским, c присовокуплением примечаний. — СПб., 1819.

M. O. Полевой — [Полевой H.] [Рец. на кн.: ] Песнь ополчению Игоря Святославича, князя Новгород-Северского. Пер. c древ. рус. яз. XII ст. Александром Вельтманом. М., 1833 // Моск. телеграф. — М., 1883. — № 7 — С. 419-442.

О. О. Потебня — Потебня А. А. 1. Слово о полку Игореве: Текст и примеч. c доп. из черновых рукописей «О Задонщине». II. Объяснение малорусской песни XVI века. — 2-е изд. — Харьков, 1914.

Д. І. Прозоровський — Прозоровский Д. Новый опыт объяснительного изложения Слова о полку Игореве // Зап. Отд-ния рус. и слав. археологии Императ. рус. археол. о-ва. — СПб., 1882. — Т. 3. — С. 211 — 292.

С. Г. Пушик — Пушик С. Г. «Слово о полку Игореве» и славянская мифология: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. — Киев, 1991.

В. Ф. Ржига — Ржига В. Ф. «Мысленное древо» в Слове о полку Игореве // Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А. С. Орлова — Л., 1934. — С. 103-112.

В. Ф. Ржига — Ржига Б. Ф. Из текстологических наблюдений над «Словом о полку Игореве»: что такое «въ стазби»? // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 188 — 191.

Б. О. Рибаков — Рыбаков Б. А. Прикладное искусство Киевской Руси IX — XI веков и южнорусских княжеств XII — XIII веков // История русского искусства. — М., 1953. — Т. 1. — С. 233-297.

М. А. Робінсон та Л. І. Сазонова — Робинсон М. А., Сазонова Л. И. Новый опыт комментирования «Слова о полку Игореве» (фрагмент «соколъ въ мытехъ») // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 174-193. [Див.: А. М. Робінсон. «Русская земля» в «Слове о полку Игореве» (витяг з книги).]

М. О. Салміна — Салмина М. А. Из комментария к «Слову о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — Л., 1981. — Т. 36. — С. 228 — 230.

І. М. Снєгірьов — ПовЂданіе и сказаніе о побоищЂ великаго князя Димитрія Донскаго, Слово о житьи и преставленіи его и Слово о плъку Игоре†/ Изд. И.Снегирева // Рус. ист. сб., издаваемый О-вом истории и древностей рос. — М., 1838. — Т. 3. Кн. 1. — С. 107-128.

О. І. Соболевський — Соболевский А. На канину (Слово о полку Игореве) // Рус. филол. вести. — 1885. — Т. 14. — М. 295 — 296.

О. І. Соболевський — Соболевский А. И. К Слову о полку Игореве // Изв. по рус. яз. и словесности АН СССР. — Л., 1929. — Т. 2. Кн. 1. — С. 174 — 186.

В. Ф. Соболевський — Соболевский В. Ф. К вопросу об истолковании фразы — «Спала князю умь похоти» в «Слове о полку Игореве» // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1971. — Т. 30. Вып. 3. — С. 249-255.

О. В. Соловйов — Соловьев А. В. Восемь заметок к «Слову о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1964. — Т. 20: Актуальные задачи изучения русской литературы XI — XVII веков. — С. 365 — 385.

В. І. Стеллецький — Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и пер. / Вступ. статья, ред. текстов, прозаич. и поэт. пер., примеч. к древнерус. тексту и словарь В. И. Стеллецкого. — М., 1965. — С. 5 — 97, 121 — 213, 219 — 243.

О. В. Творогов — Творогов О. В. «Сокол трех мытей» в повести об Акире Премудром // Вопросы теории и истории языка: Сб. статей, посвящ. памяти Б. А. Ларина. — Л., 1969. — С. 111 — 114.

О. В. Творогов — Слово о полку Игореве / Подгот. древнерус. текста, пер. и примеч. О. В. Творогова // Воинские повести Древней Руси. — Л., 1985. — С. 27-44, 468-470.

М. С. Тихонравов — Слово о полку Игореве / Изд. для учащихся Николаем Тихонравовым, проф. Моск. ун-та. — 2-е изд., испр. — М., 1868.

І. Д. Тіунов — Тиунов И. Д. Несколько замечаний к «Слову о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 196 — 203.

Є. І. Чепур — Чепур Є. І. Спроби пояснення деяких «темних місць» у «Слові о полку Ігоревім» // Зб. наук. пр. Упр. підгот. пед. кадрів М-ва освіти УРСР. — Т. 1: Мовознавство. — К., 1958. — С. 101 — 109.

С. К. Шамбінаго-1912 — Слово о полку Игореве / Ред., пер. и объясн. прив.-доц. С. К. Шамбинаго. — М., 1912.

С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святьславля, внука Ольгова / Ред. древнерус. текста и пер. С. Шамбинаго и В.Ржиги; коммент. к тексту В.Ржиги и С.Шамбинаго // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1934. — С. 63-85, 229-296.

С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига-1961 — Слово о полку Игореве: Поэт. пер. и переложения / Подгот. древнерус. текста, пер. и примеч. В. Ржиги и С. Шамбинаго. — М., 1961. — С. 7-29, 313-335.

М. В. Шарлемань — Шарлемань Н. В. «Дебрь Кисаню» — «дебрь Киянь» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 209 — 211.

М. В. Шарлемань — Шарлемань Н. В. Заметка к тексту «Растекашется мыслію по древу» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 41-42.

О. С. Шишков — Ш[ишков] А. Примечания на древнtt сочинение, называемое Ироическая песнь о походе на половцов, или Слово о полку Игоревом // Соч. и пер., изд. Рос. акад. — СПб., 1805. — Ч. 1. — С. 23-234.

М. В. Щепкіна — Щепкина М. В. К вопросу о неясных местах «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 192 — 195.

М. В. Щепкіна — Щепкина М. В. Замечания о палеографических особенностях рукописи «Слова о полку Игореве» (К вопросу об исправлении текста памятника) // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1953. — Т. 9. — С. 7 — 29.

В. Г. Щурат — Щурат В. Слово про похід Ігоря Святославича: Поема XII в. — Львів; К., б. р.

О К Югов — Слово о полку Игореве / Пер., коммент. и статьи Алексея Югова. — М., 1970.

Р. О. Якобсон — Якобсон Р. О. Изучение «Слова о полку Игореве» в Соединенных Штатах Америки // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 102-121.

В. О. Яковлєв — Слово о полку Игореве / Ред. и примеч. В. А. Яковлева. — СПб., 1891.

(Автор статті) — Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: В 5-ти т. — СПб., 1995. — Т. 1-5.



СКОРОЧЕННЯ НАЗВ МОВ, ГРАМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ІН.


аор. — аорист

ар. — арабська мова

болг. — болгарська мова

бр. — білоруська мова

букв. — буквально

вл. — верхньолужицька мова

гр. — давньогрецька мова

діал. — діалектне

дінд. — давньоіндійська мова

друс. — давньоруська мова

ент. — ентомологічне

іхт. — іхтіологічне

кипч. — кипчацька мова

кит. — китайська мова

лат. — латинська мова

лит. — литовська мова

лтс. — латиська мова

м. — македонська мова

мн. — множина

монг. — монгольська мова

наз. — називний відмінок

нгр. — новогрецька мова

нім. — німецька мова

нл. — нижньолужицька мова

одн. — однина

п. — польська мова

перен. — переносне значення

перс. — перська мова

пор. — порівняй

псл. — праслов’янська мова

р. — річка

род. — родовий відмінок

рос. — російська мова

сгр. — середньогрецька мова

серб. — сербська мова

слн. — словенська мова

слц. — словацька мова

ст. — старе

стсл. — старослов’янська мова

стукр. — староукраїнська мова

стч. — старочеська мова

т.с. — те саме

тюрк. — тюркські мови

укр. — українська мова

хорв. — хорватська мова

ч. — чеська мова


Додаток


Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святославового, внука Олегового


[* Напівжирним курсивом виділено переклад тих слів, словосполучень і фраз, які розглянуті в цій праці.]


Чи не годилося б нам, браття,

почати старими словами ратних повістей

повість про похід Ігорів, Ігоря Святославича?

Початися ж цій пісні за подіями нашого часу,

а не за думкою Бояновою.

Боян-бо мудрий,

якщо кому хотів пісню творити,

то розливався думкою по дереву,

сірим вовком по землі,

сизим орлом під хмарами, —

пам’ятав-бо, як сказав він, «давніх часів битви».

Тоді пускав десять соколів на зграйку лебедів:

котрого [лебедя] наздоганяє,

той далі пісню співає

старому Ярославу,

хороброму Мстиславу,

який зарізав Редедю перед полками касозькими,

красному Романові Святославичу.

Боян же, браття,

не десять соколів на зграйку лебедів пускав,

а свої мудрі персти на живі струни накладав, —

вони ж самі князям славу рокотали.

Почнем же, браття, повість цю

від старого Володимира до нинішнього Ігоря,

який відтягнув ум твердістю своєю

і погострив серця свого мужністю.

Сповнившись ратного духу,

навів свої хоробрі полки

на землю Половецьку

за землю Руську.

Тоді Ігор глянув на світле сонце й побачив

від нього тьмою всіх своїх воїнів прикритими.

І сказав Ігор до дружини своєї:

«Браття і дружино!

Краще ж потятим би бути,

ніж полоненим бути.

То ж сядьмо, браття, на своїх борзих коней

та побачимо синього Дону!».

Спало князю на ум бажання

(і жадання йому знамення заступило)

скуштувати Дону великого.

«Хочу-бо, — сказав, — списа переломити

кінець поля Половецького,

з вами, русичі,

хочу голову свою покласти

або попити шоломом з Дону».

О, Бояне, солов’ю старого часу!

Коли б ти ці походи ощебетав,

скачучи, солов’ю, по мисленому дереву,

літаючи розумом попід хмарами,

звиваючи слави обох половин цього часу,

линучи стежкою Трояновою через поля на гори!

Співати треба пісню Ігореві, того (Велеса) внуку:

«Не буря соколів занесла через поля широкі —

галки стадами біжать до Дону великого».

Або заспівати треба, мудрий Бояне, Велесів внуче:

«Коні іржуть за Сулою —

дзвенить слава в Києві;

труби трублять у Новгороді —

стоять стяги в Путивлі».

Ігор жде милого брата Всеволода.

І сказав йому відважний тур Всеволод:

«Один брат, один світ світлий — ти, Ігорю!

Обидва ми Святославичі!

Сідлай, брате, своїх борзих коней,

а мої ж готові,

осідлані під Курськом раніше.

А мої ж куряни — досвідчені воїни:

під трубами повиті,

під шоломами виплекані,

кінцем списа згодовані,

путі їм відомі,

яруги їм знайомі,

луки у них тугі,

сагайдаки відкриті,

шаблі вигострені;

самі скачуть, як сірі вовки в полі,

шукаючи собі честі, а князю — слави».

Тоді вступив Ігор-князь в золоте стремено

і поїхав по чистому полю.

Сонце йому тьмою путь заступало;

ніч, стогнучи йому битвою, птахів розбудила;

свист звіриний піднявся:

потривожений Див кричить на верху дерева,

велить послухати землі незнаній Волзі,

і Помор’ю, і Посуллю,

і Сурожу, і Корсуню,

і тобі, тмутороканський ідоле!

А половці невторованими дорогами

побігли до Дону великого;

кричать вози опівночі,

мов лебеді розполохані.

Ігор до Дону воїнів веде.

Уже-бо біду його стережуть птахи по дуб’ю,

вовки битву підстерігають по яругах,

орли клекотом на кості звірів зовуть,

лисиці брешуть на черлені щити.

О руська земле, уже ти за горою!

Довго ніч темніє:

ранкова зоря сховалася,

туман поля покрив.

Щебет солов’їв заснув,

гамір галок пробудився.

Русичі великі поля черленими щитами перегородили,

шукаючи собі честі, а князю — слави.

З раннього ранку в п’ятницю

потоптали вони поганські полки половецькі

і, розлетівшись стрілами по полю,

помчали красних дівчат половецьких,

а з ними золото, і паволоки, і дорогі оксамити.

Покривалами, і опанчами, і кожухами

почали мости мостити

по болотах і багнистих місцях, —

і всякими узорчастими тканинами половецькими.

Черлений стяг, біла хоругов,

черлений бунчук, срібне древко списа —

хороброму Святославичу.

Дрімає в полі Олегове хоробре гніздо.

Далеко залетіло!

Не було воно для кривди породжене

ні соколу, ні кречету,

ні тобі, чорний вороне, поганський половчине!

Гзак біжить сірим вовком,

Кончак йому дорогу показує

до Дону великого.

Другого дня вельми рано

криваві зорі світанок провіщають;

чорні хмари з моря ідуть,

хочуть прикрити чотири сонця,

а в них тріпочуть сині блискавки.

Бути грому великому!

Іти дощу стрілами з Дону великого!

Тут списам поламатися,

тут шаблям погриміти

об шоломи половецькі

на річці на Каялі,

біля Дону великого!

О руська земле, уже ти не за горою!

Ось вітри, Стрибожі внуки,

віють з моря стрілами

на хоробрі полки Ігореві.

Земля гуде.

Ріки каламутно течуть.

Порохи поля прикривають.

Стяги розвіваються.

Половці йдуть від Дону

і від моря,

і з усіх сторін

руські полки обступили.

Діти бісові

гучним криком поля перегородили,

а хоробрі русичі

перегородили черленими щитами.

Смілий туре Всеволоде!

Ти стоїш в обороні,

прискаєш на воїнів стрілами,

гримиш об шоломи мечами харалужними.

Куди тур поскакав,

своїм золотим шоломом посвічуючи,

там лежать поганські голови половецькі.

Поскіпані щаблями гартованими шоломи оварські

тобою, смілий туре Всеволоде!

Нехтуючи рани, дороге браття,

забувши почесті і життя, і міста Чернігова отчого золотого стола,

і своєї милої жони красної Глібівни

звички і вдачу.

Були віки Троянові,

минули літа Ярославові;

були походи Олегові,

Олега Святославича.

Той-бо Олег мечем крамолу кував

і стріли по землі сіяв.

Вступає він у золоте стремено

в місті Тмуторокані, —

і той дзвін чув давній великий

Ярославів син Всеволод,

а Володимир кожного ранку

вуха закладав у Чернігові.

Бориса ж В’ячеславича

слава на суд привела

і на зелений килим Канина поклала

за кривду Олегову,

хороброго й молодого князя.

З тієї ж Каяли Святополк

погойдав отця свого

межи угорськими інохідцями

до святої Софії, до Києва.

Тоді, за Олега Гориславича,

сіялося і проростало усобицями,

гинуло надбання Дажбожого внука,

у княжих крамолах

віки людям укорочувалися.

Тоді по руській землі

рідко ратаї покрикували,

але часто ворони каркали,

трупи між собою ділячи,

а галки свою розмову вели:

хочуть полетіти на поживу.

То було в ті битви і в ті походи,

а такої битви — не чувано!

З раннього ранку до вечора,

з вечора до світанку

летять стріли гартовані,

гримлять шаблі об шоломи,

тріщать списи харалужні

у полі незнанім,

серед землі Половецької.

Чорна земля під копитами

кістьми була засіяна,

а кров’ю полита —

тугою зійшли вони по Руській землі.

Що там шумить,

що там дзвенить

рано-вранці перед зорями?

Ігор полки завертає,

бо жаль йому милого брата Всеволода.

Билися день, билися другий,

третього дня під полудень

упали стяги Ігореві.

Тут два брати розлучилися

на березі бистрої Каяли;

тут кривавого вина не вистачило,

тут пир скінчили хоробрі русичі:

сватів напоїли, а самі полягли

за землю Руську.

Никне трава із жалощів,

а дерево з тугою до землі схилилося.

Бо вже, браття, невесела година настала,

уже пустиня військо поглинула.

Постала обида у військах Дажбожого внука,

вступила дівою на землю Троянову,

захлопала лебединими крилами.

На синьому морі біля Дону хлопаючи,

розбуди добрі часи!

Боротьба князів із поганцями минулася,

сказав-бо брат брату:

«Це — моє, а те — моє також».

І почали князі про мале — «це велике» мовити,

і самі на себе крамолу кувати,

а поганці з усіх сторін приходили з перемогами

на землю Руську.

О, далеко зайшов сокіл,

птахів б’ючи, — до моря!

А Ігоревого хороброго полку не воскресити!

За ним заголосила Плачниця,

і плач поскакав по Руській землі,

печаль людям розкидаючи.

При полум’яному розі

жони руські заголосили, промовляючи:

«Уже нам своїх милих лад

ні мислею змислити,

ні думою здумати,

ні очима зглядіти,

а золота і срібла того

ні трохи не поголубити».

І застогнав-бо, браття, Київ тугою,

а Чернігів напастями.

Горе розлилося по Руській землі,

печаль велика тече серед землі Руської.

А князі самі на себе крамолу кували,

а поганці самі,

з перемогами набігаючи на Руську землю,

брали дань — по білці від двора.

Тії-бо два хоробрі Святославичі,

Ігор і Всеволод,

уже насилля розбудили,

яке приспав був отець їхній Святослав

грізний великий київський битвою.

Він приборкав його своїми сильними полками

і харалужними мечами,

наступив на землю Половецьку,

притоптав горби і яруги,

скаламутив ріки і озера,

висушив потоки і болота,

а поганського Коб’яка із лукомор’я

від залізних великих полків половецьких,

як вихор, вихопив.

І упав Коб’як у місті Києві,

у гридниці Святославовій.

Тут німці і венеційці,

тут греки і морава

співають славу Святославу,

осуджують князя Ігоря,

який потопив здобуте

на дні Каяли, річки половецької.

Руського золота насипали!

Тут Ігор-князь пересів із сідла золотого

та в сідло невільниче.

Засмутилися по містах заборола,

і веселощі поникли.

А Святослав мутний сон бачив у Києві на горах.

«У цю ніч, з вечора, вкривали мене, — сказав, —

чорним покривалом на кроваті тисовій,

черпали мені синє вино, з отрутою змішане,

сипали мені з порожніх сагайдаків поганців-союзників

великі перли на груди

і пестили мене.

Уже дошки без стовпа

в моїм теремі золотоверхім.

Усю ніч з вечора

Бусові ворони каркали біля Пліснеська.

На вільному раніше просторі

були непрохідні хащі із зміями,

і неслися вони до синього моря».

І сказали бояри князю:

«Уже, княже, туга ум полонила.

Бо два соколи злетіли

з отчого стола золотого

пошукати міста Тмутороканя

або попити шоломом з Дону.

Уже соколам крильця підрізали поганців шаблями,

а самих опутали в пута залізні.

Бо темно було.

Позавчора два сонця померкли

і в море опустилися,

обидва багряні стовпи погасли

і з ними молоді два місяці.

Олег і Святослав тьмою заволоклися.

На річці Каялі тьма світло покрила:

по Руській землі простерлися половці,

як гепардове гніздо,

і великої сміливості надали хинові.

Уже спустилася хула на хвалу,

уже вдарило, як грім, насилля на волю,

уже кинувся Див на землю.

Бо готські красні діви

оспівали [помсту] на березі синього моря:

«Дзвонячи руським золотом,

оспівують часи Бусові,

плекають помсту Шаруканову».

А ми — уже дружина, жадаюча веселощів».

Тоді великий Святослав зронив золоте слово

із сльозами змішане,

і сказав: «О мої синовці,

Ігорю і Всеволоде!

Рано ви почали Половецьку землю мечами сікти,

а собі слави шукати.

Але без честі ви одоліли,

без честі-бо кров поганську пролили.

Ваші хоробрі серця в міцному харалузі викувані,

а у відвазі загартовані.

Що ж ви сотворили моїй срібній сивині?

А вже не бачу влади

сильного, і багатого, і з великим воїнством

брата мого Ярослава

з чернігівськими вельможами,

з володарями, і з татранами,

і з шельбирами, і з топчаками,

і з ревугами, і з ольберами.

Тії-бо без щитів

з захалявними ножами

гучним криком полки перемагають,

дзвонячи в прадідівську славу.

Але ви сказали: «Мужаймося самі!

Попередню славу самі візьмемо,

а прийдешньою самі поділимося!»

А чи диво, браття, старому помолодіти?

Коли сокіл у літах буває,

високо птахів ганяє,

не дасть гнізда свого скривдити.

Але ось зло: княже мені несприяння.

В ніщо добрі часи обернулися.

Ось у Римові кричать під шаблями половецькими,

а Володимир під ранами.

Туга і печаль сину Глібовому!»

Великий княже Всеволоде!

Не думкою б тобі прилетіти здалеку

отчий золотий стіл постерегти!

Ти-бо можеш Волгу веслами розплескати,

а Дін шоломами вилляти!

Коли б ти був,

то була б полонянка по ногаті,

а полонянин — по різані.

Бо ти можеш по сухому

живими вогненними стрілами стріляти

хоробрими синами Глібовими!

Ти, відважний Рюриче, і Давиде!

Чи не ви золоченими шоломами по крові плавали?

Чи не у вас хоробра дружина рикає яко тури,

поранені шаблями гартованими на полі незнанім?

Вступіте, володарі, в золоті стремена за кривду цього часу,

за землю Руську,

за рани Ігореві,

відважного Святославича!

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш на своїм золотокованім столі,

підпер гори Угорські

своїми залізними полками,

заступив королеві путь,

зачинив Дунаю ворота,

метаючи времена-листи через хмари,

суди чинячи до Дунаю.

Грізьби твої по землях течуть,

відчиняєш Києву ворота,

стріляєш з отчого золотого стола

салтанів за землями.

Стріляй, володарю, Кончака,

поганського розбійника,

за землю Руську,

за рани Ігореві,

відважного Святославича!

А ти, відважний Романе, і Мстиславе!

Хоробра думка носить вас на розумне діло.

Високо пливеш на діло у відвазі,

як сокіл на вітрах ширяючи,

прагнучи птаха в сміливості перевершити.

Бо у вас залізні навіть зав’язки

під шоломами латинськими тими.

Загриміла земля, і багато народів —

Хинова, Литва, Ятвяги, Деремела і половці —

сулиці свої повергли,

а голови свої нахилили

під ті мечі харалужні.

Але вже, княже, Ігорю померкло сонця світло,

а дерево не добром листя скинуло.

По Росі і по Сулі міста поділили,

а Ігоревого хороброго полку не воскресити!

Дін тебе, княже, кличе

і зове князів на перемогу.

Ольговичі, хоробрі князі, встигли на брань.

Інгваре і Всеволоде,

і всі три Мстиславичі!

Не поганого гнізда витязі!

Не переможними жеребами собі уділи здобули!

Де ваші золоті шоломи,

і сулиці ляські, і щити?

Загородіте Полю ворота

своїми гострими стрілами

за землю Руську,

за рани Ігореві,

відважного Святославича!

Уже-бо Сула не тече срібними струменями

до міста Переяславля,

і Двина болотом тече

отим грізним полочанам

під криком поганців.

Один лише Ізяслав,

син Васильків,

подзвонив своїми гострими мечами

об шоломи литовські,

прим’яв славу дідові своєму Всеславу,

а сам під черленими щитами

на кривавій траві,

прим’ятий литовськими мечами,

узяв Ті (славу) на криваве ложе.

І сказав він (Боян):

«Дружину твою, князю,

птахи крилами приодягли,

а звірі кров полизали».

Не було тут брата Брячислава,

ні другого — Всеволода,

один же зронив перлинну душу

з хороброго тіла

через золоте ожерелля.

Засмутилися голоси,

поникли веселощі,

труби трублять городенські.

Ярославові і всі внуки Всеславові!

Уже опустіть стяги свої,

устроміть свої мечі пощерблені!

Бо ви вже вискочили з дідівської слави.

Бо ви своїми крамолами

почали наводити поганців

на землю Руську,

на володіння Всеславове.

Бо яке було насилля

від землі Половецької

на сьомому віці Трояновому?

Кинув Всеслав жереб

про дівицю собі любу.

Той хитрощами обперся об спис,

скочив до міста Києва

і доторкнувся древком списа

до золотого престола київського.

Скочив від них лютим звіром

опівночі з Білгорода,

злився із синьою імлою,

уранці ж з’явився,

з трьох спроб відчинив ворота Новгороду -

розбив славу Ярославу.

Скочив вовком до Немиги з Дудуток.

«На Немизі снопи стелять головами,

молотять ціпами харалужними,

на току життя кладуть,

віють душу від тіла».

Немиги криваві береги

не добром були засіяні —

засіяні кістьми руських синів.

Всеслав-князь людям суд чинив,

князям міста роздавав,

а сам уночі вовком бігав,

із Києва добігав до півнів до Тмуторокані,

великому Хорсові вовком путь перебігав.

Тому в Полоцьку подзвонили до заутрені рано

у святій Софії в дзвони,

а він у Києві дзвін чув.

Хоч і мудра душа в сміливім тілі,

але часто біди терпів.

Тому мудрий Боян ще раніше

приспівку, розумний, сказав:

«Ні хитрому, ні вмілому»,

ні співцю вмілому,

«суду Божого не минути».

О, стогнати Руській землі,

спом’янувши давні часи і давніх князів!

Того старого Володимира

неможливо було пришпилити до гір київських,

його-бо стяги нині стали Рюрикові,

а другії — Давидові,

але нарізно в них бунчуки розвіваються,

списи співають.

На Дунаї Ярославнин голос чути.

Зозулею, незнана, рано тужить:

«Полечу, — сказала, — зозулею по Дунаю,

омочу шовковий рукав у Каялі-річці,

утру князю криваві його рани

на міцному його тілі».

Ярославна рано плаче

в Путивлі на заборолі, промовляючи:

«О вітре, вітрило!

Чому, володарю, так сильно вієш?

Чому мечеш хинівські стрілки

на двох своїх легких крильцях

на мого лада воїнів?

Хіба мало тобі було вгорі

під хмарами віяти,

гойдаючи кораблі на синім морі?

Чому, володарю, мої веселощі

по ковилю розвіяв?»

Ярославна рано плаче

в Путивлі-місті на заборолі, промовляючи:

«О Дніпре-Славутичу!

Ти пробив кам’яні гори

через землю Половецьку.

Ти гойдав на собі Святославові насади

до полку Коб’якового.

Пригойдай, володарю, мого лада до мене,

щоб не слала до нього сліз на море рано».

Ярославна рано плаче

в Путивлі на заборолі, промовляючи:

«Світле і пресвітле сонце!

Усім тепле і красне ти є!

Чому, володарю, простерло гарячі свої промені

на лада воїнів,

у полі безводнім спрагою їм луки зігнуло,

тугою їм сагайдаки заткнуло?».

Приснуло море опівночі:

ідуть смерчі хмарами.

Ігореві-князю Бог путь показує

із землі Половецької

на землю Руську

до отчого золотого столу.

Погасли увечері зорі.

Ігор спить, Ігор не спить,

Ігор думкою поля міряє

від великого Дону

до малого Дінця.

Коня опівночі

Овлур свиснув за рікою,

велить князю розуміти,

«Князю Ігорю не бути!» — гукнув.

Загриміла земля, зашуміла трава,

вежі половецькі захиталися.

А Ігор-князь поскакав горностаєм до очерету

і білим гоголем на воду.

Зметнувся на борзого коня

і зіскочив з нього білоногим вовком,

і побіг до лугу Дінця.

І полетів соколом під хмарами,

забиваючи гусей і лебедів

на сніданок, і на обід, і на вечерю.

Коли Ігор соколом полетів,

тоді Овлур вовком побіг,

струшуючи собою студену росу,

бо обидва загнали своїх борзих коней.

Донець сказав:

«Княже Ігорю!

Немало тобі величі,

а Кончаку прикрощів,

а Руській землі веселощів!».

Ігор сказав:

«О Донче!

Немало тобі величі,

ти гойдав князя на хвилях,

стелив йому зелену траву

на своїх срібних берегах,

вкривав його теплими туманами

під покровом зелених дерев,

оберігав його гоголем на воді,

чайками на струменях,

чернюками на вітрах».

Не така ж, як сказав він (Боян), річка Стугна:

малий струмінь маючи,

поглинувши чужі струмки і потоки,

розширена до гирла,

юнака князя Ростислава закрила

на дні коло темного берега.

Плаче мати Ростиславова

по юнаку князю Ростиславу.

Поникли квіти в жалобі,

і дерево з тугою до землі схилилося.

А не сороки заскрекотали?

По сліду Ігоревім їдуть Гзак з Кончаком.

Тоді ворони не каркали,

галки замовкли,

сороки не скрекотали по лозах,

повзали тільки дятли:

стуком путь до річки показують.

Солов’ї веселими піснями

світанок провіщають.

Мовить Гзак Кончакові:

«Коли сокіл до гнізда летить,

соколя розстріляємо

своїми золоченими стрілами».

Сказав Кончак до Гзака:

«Коли сокіл до гнізда летить,

то ми соколя опутаємо красною дівицею».

І сказав Гзак Кончакові:

«Коли його опутаємо красною дівицею,

ні соколяти у нас не буде,

ні красної дівиці у нас,

і почнуть нас птахи бити

в полі Половецькім».

Сказав Боян на кончині Святослава,

піснетворець старого часу

Ярославового — Олегового,

жоні князя:

«Тяжко тобі, голові, без пліч,

погано тобі, тілу, без голови»,

Руській землі без Ігоря.

Сонце світиться на небі —

Ігор-князь у Руській землі.

Дівиці співають на Дунаї,

в’ються голоси через море до Києва.

Ігор іде по Боричевім

до святої Богородиці Пирогощої.

Народи раді, міста веселі.

Проспівавши пісню старим князям,

слід і молодим співати.

Слава Ігорю Святославичу,

відважному туру Всеволоду,

Володимиру Ігоревичу!

Здорові будьте, князі і дружина,

що б’ються за християн

проти поганських полків!

Князям слава і дружині!

Амінь.


В. Г. Скляренко, 2000 р.



home | my bookshelf | | «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім» |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения
Всего проголосовало: 3
Средний рейтинг 3.7 из 5



Оцените эту книгу